Пошук по сайту


Реферат на тему: “Сутність та процедура банкрутства в Україні ”

Реферат на тему: “Сутність та процедура банкрутства в Україні ”


Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства і природокористування


Кафедра економічної теорії

Реферат

на тему:

“Сутність та процедура банкрутства в Україні ”

Виконав

студент IIІ курсу ФЕіП

групи Ф-1

Остапчук О.М.

Перевірила:

Акімова Л.М.

Рівне 2010
Зміст

Вступ....................................................................................................................3
1. Сутність, причини та ознаки банкрутства............................................5

2. Основні правові процедури банкрутства на Україні..........................11

3. Тонкості процедури банкрутства.........................................................14
Висновки.............................................................................................................20

Список використаної літератури......................................................................21

Вступ

В Україні тільки одне із сорока підприємств-банкрутів проходить процедуру фінансового оздоровлення, одержуючи шанс на друге життя. Провина цьому, вважають банкрути, недосконала законодавча база.

Діючий Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не захищає жодну зі сторін, що приймають участь у процедурі банкрутства і санації. Зокрема, кредитор не одержує повної гарантії погашення кредиторської заборгованості, боржник не має можливості відновити свою платоспроможність, а інвестор-санатор не дістає права і юридичні повноваження на проведення всіх поетапних кроків, передбачених самою процедурою фінансового оздоровлення.

Процедуру банкрутства ініціюють кредитори, для яких санація є одним з найбільш оптимальних варіантів повернення товарних чи фінансових засобів боржником. Аналіз існуючого закону показує, що в ньому немає чіткого визначення кредитора, у зв'язку з чим з'являються псевдо кредитори, що збільшують суму боргу підприємства-банкрута для навмисного нагромадження боргів. Далі схема проста — «стратегічний кредитор» ні в якому разі не погоджується на мирову угоду чи санацію підприємства і домагається його банкрутства, здобуваючи його «по залишковій вартості». Фактично Закон дає можливість «тіньовій приватизації», у результаті чого наноситься збиток не тільки іншим кредиторам, що, по суті, позбавляються можливості повернути власні засоби, але і державі, що безповоротно «втрачає» підприємства, що підлягають приватизації, а значить і бюджетні надходження.

До недавнього часу для більшості суб'єктів господарювання процеси банкрут­ства були мало відомі. Лише в період ре­формування економіки (після ліквідації плано­вого розподілу використання грошових ре­сурсів) відчутними стали такі економічні явища як нерентабельність, неплатоспроможність, неспроможність підприємств.

Новітня історія України має не один приклад, коли кредитор чи група кредиторів намагаються одержати підприємство-боржник у власність. Крім того, у чинному законодавстві розмите визначення «конкурсних кредиторів», що переводить судові позови, ініціюємі кредиторами, у розряд нескінченних і в цьому відношенні в законопроекті «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ставляться всі крапки над «і».

Тут же передбачається внесення змін у статтю, що передбачає накладення арешту на майно боржника, що, по-перше, зобов'яжуть боржника, відповідно до рішення суду, безперешкодно виконувати план санації. По-друге, запобіжать спроби припинити виробничу діяльність, що дозволить більш оперативно відновити платоспроможність підприємства-боржника. Нарешті, по-третє, ці зміни істотно розширюють коло прав кредиторів, не порушуючи прав боржника і санатора.

Крім того, законопроект вносить важливі зміни в пункт 7 статті 47 «Особливості банкрутства особливо небезпечних підприємств» існуючого Закону, згідно яким тепер у першу чергу будуть задовольнятися зобов'язання банкрута перед працівниками підприємств, а вже потім — перед кредиторами.

Аналіз показує, що змінене законодавство, зокрема, конкретизує права й обов'язки арбітражного керуючого, контролює хід виконання санації, завдяки чому оперативність керування й ефективність процедури відновлення платоспроможності виростає.

Як свідчить практика санації банкрутів за кордоном, процедура фінансового оздоровлення боржника складна і ємна, тому набагато перевищує передбачені українським законодавством 12 місяців. Цей момент також врахований новим законопроектом.

1. Сутність, причини та ознаки банкрутства
Поняття банкрутства органічно притаманне сучасним ринковим відносинам. Воно характеризує неспроможність підприємства (організації) задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов'язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди.

Закон України «Про банкрутство» під банкрутством розуміє зв'язану з браком активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов'язання перед бюджетом.

За нормальних умов господарювання акціонери та кредитори сподіваються на винагороду, рівень якої залежить від ступеня прибутковості фірми. Одна з перших ознак руху до банкрутства — спад прибутковості фірми нижче за вартість її капіталу. Відсотки за кредит і дивіденди, що сплачуються фірмою, перестають відповідати сучасним ринковим умовам господарювання, а вкладання коштів у таку фірму стає невигідним. Кредитори (власники облігацій та інші) одержують певні суми, визначені кредитними угодами, але відносна вигідність їхніх вкладень у дану фірму зменшується, а у зв'язку зі спадом вартості акціонерного капіталу падає й ціна акцій, збільшується ризик неповернення коштів, у фірми виникають труднощі з готівкою, особливо якщо кредитори не пролонгують кредитні угоди на наступний період і фірма змушена буде виплатити не тільки відсотки, а й суму основного боргу. Може виникнути криза ліквідності і фірма увійде в стан «технічної неплатоспроможності». Це явище можна вже розглядати як банкрутство.

Зарубіжний досвід показує, що спрогнозувати банкрутство можна за 1,5—2 роки до появи його очевидних ознак. Цілком можлииим є виявлення початкових ознак банкрутства через прогнозування «ціпи підприємства» на найближчу та довгострокову перспективу.

Зниження прибутковості фірми або збільшення середньої вартості зобов'язань означає зниження її ціни. Ціна фірми — це приведені до теперішнього часу потоки виплат кредиторам та акціонерам. Як дисконтна ставка використовується середньозважена вартість капіталу. Ціна фірми може впасти нижче за суму зобов'язань кредиторам. Це означає, що акціонерний капітал «зникає». Ось це і є повне банкрутство — банкрутство акціонерів. Ціна фірми може впасти навіть нижче за ліквідаційну вартість активів. Тоді ліквідаційна вартість розглядатиметься як ціна фірми, а ліквідація фірми стає вигіднішою за її експлуатацію. Акціонери в цьому разі втрачають свій капітал.

Причини банкрутства підприємств (організацій) можуть бути найрізноманітнішими. Беручи загалом, їх можна поділити на дві групи:

1) зовнішні, які практично дуже важко (іноді неможливо) врахувати;

2) внутрішні, що безпосередньо залежать від форм, методів та організації роботи на самому підприємстві. Результатом одночасного впливу всіх чинників є настання банкрутства.

Зовнішні причини банкрутства:

  • Політичні

  • Соціально-економічні

  • Науково-технічні

  • Зовнішньоекономічні

  • Внутрішні причини банкрутства:

  • Брак стратегічного плану розвитку

  • Низька якість менеджменту

  • Недосконалість механізму ціноутворення

  • Збільшення дебіторської заборгованості

  • Утримання зайвих робочих місць

  • Технологічна неузгодженість процесу виробництва

  • Брак довготермінового інвестування

  • Дефіцит власних оборотних коштів

  • Нераціональна організаційна структура

Зовнішні фактори можуть бути міжнародними та національними. Міжнародні фактори формуються під впливом динаміки загальноекономічних показників розвитку провідних країн, стану світової фінансової системи, стабільності міжнародної торгівлі, митної політики, рівня міжнародної конкуренції, руху міжнародного капіталу та ін.

Аналіз зарубіжної практики свідчить, що в країнах із розвинутою економікою та сталою політичною системою, як правило, 1/3 банкрутств спричиняється зовнішніми, а 2/3 — внутрішніми причинами. Очевидним є й те, що фактори банкрутства для вітчизняних підприємств є іншими, похідними від кризового стану національної економіки.

Саме необґрунтована економічна політика уряду, некеровані інфляційні процеси, тотальна економічна криза, політична нестабільність суспільства, спад ділової активності в економіці найбільш впливають на результати діяльності підприємств передовсім через недосконалість законодавчої бази. На сучасному етапі дуже уповільнився розвиток науки і техніки знов-таки через глибоку кризу в інвестиційній сфері. Низький рівень інтегрованості вітчизняної економіки, неефективне використання зарубіжного капіталу, різке погіршання кон'юнктури внутрішнього і зовнішнього ринків спричиняють помітні симптоми банкрутства в багатьох підприємствах України.

Рух до кризового стану починається в момент виникнення кумулятивного зростання величини відхилення тих чи тих показників, які характеризують стан зовнішнього та внутрішнього середовища функціонування фірми, від довгострокових тенденцій динаміки цих показників. Наприклад, якщо обсяг продажу товару коливався в межах ±3% середньомісячної величини від середньо квартальної, а наступного місяця впав на 10% і негативна тенденція наростає, то маємо вже певні симптоми кризового стану.

Процес зростання процентних ставок і цін зумовлює подорожчання сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, яке випереджає підвищення цін на готову продукцію, збільшує за інших од­накових умов кредиторську заборгованість підприємства. Усе це потребує додаткових кредитних ресурсів і, як наслідок, призводить до негативних змін у структурі зобов'язань підприємства через підвищення середньої вартості пасивів.

У дальшому наростають кризові явища (більш явні ознаки банкрутства), які зумовлено різкими змінами структури балансу підприємства, а саме: труднощі з готівкою та різке зменшення грошових коштів на рахунках; збільшення дебіторської заборгованості (різке зниження її теж може бути негативним явищем, бо свідчитиме про труднощі зі збутом, зростання запасів готової продукції); збільшення кредиторської заборгованості; зниження обсягів продажу (хоча перед ліквідацією підприємства можливий повний розпродаж його продукції). Крім того, характерною є затримка з по­данням звітності, наявність конфліктних ситуацій на підприємстві.

Банкрутство може виникнути на кожному з етапів життєвого циклу конкурентної переваги фірми (ЖЦКПФ). Дослідники називають такі основні фактори, що сприяють банкрутству фірми.

Першим детермінантом є параметри факторів виробництва. Вплив цих факторів спостерігається на всіх стадіях (етапах) життєвого циклу КПФ, але особливо важливі вони на стадії зародження. На даній стадії є сім причин, унаслідок дії яких фірма може зазнати банкрутства:

— неправильне визначення місії фірми та її виробничого профілю;

— низькі підприємницькі здібності власника (власників) фірми;

— низька кваліфікація управлінського персоналу фірми;

— неадекватний маркетинг;

— велика частка позикового капіталу;

— низька кваліфікація виконавців (робітників, інженерів і т. п.);

— неадекватність трансакційних витрат.

Наступним етапом життєвого циклу КПФ є прискорення зростання. Даний етап характеризується тим, що фірма має добрий попит на свою продукцію, сильну маркетингову стратегію, високу кваліфікацію управлінського персоналу, що дає змогу процвітати та збільшувати виробництво. У цій ситуації для фірми є небезпечною тільки велика частка позикових коштів у загальній масі капі­талу, що використовується. Фірма може своєчасно не забезпечити виплат своїм кредиторам і збанкрутувати.

На етапі уповільнення зростання загрозу банкрутства створюють: погане використання оборотного капіталу, втрата гнучкості в управлінні, неадекватний маркетинг, неадекватність трансакційних витрат.

Рівень використання капіталу можна визначити, аналізуючи коефіцієнти ліквідності активів. Швидкість обороту коштів, тобто , швидкість перетворення їх на гроші, безпосередньо впливає на ї платоспроможність підприємства.

Брак гнучкості в управлінні призводить до неефективних управлінських рішень, несвоєчасного прийняття таких і, як наслідок, до збільшення витрат на управління та до втрат прибутку від не­адекватного й несвоєчасного реагування на зовнішні та внутрішні відхилення.

Етап зрілості характеризується стабільним станом фірми, стабільним прибутком, насиченням усіма виробничими ресурсами. На цьому етапі небезпечною є низка таких факторів: високий ступінь неліквідності оборотного капіталу, старіння основного капіталу, неадекватний маркетинг, неадекватність трансакційних витрат. Так, фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння основного капіталу призводить до зниження продуктивності праці, як порівняти з іншими фірмами, до втрати конкурентної переваги фірми, а внаслідок цього — до банкрутства.

На етапі спаду виробництва діють ті самі фактори, що й на етапі зрілості. Але стан погіршується загальним незадовільним фінансовим становищем суб'єкта господарювання. Він втрачає споживачів, а негативна дія внутрішніх факторів може призвести до прискореного його банкрутства.

Іншим важливим детермінантом є параметри попиту. Аналіз свідчить, що ці параметри діють на всіх стадіях ЖЦКПФ і, як правило, є однаковими для всіх етапів. Різке зниження сукупного попиту негативно впливає на всі види діяльності: скорочуються обсяги виробництва, збільшуються витрати на одиницю продукції, зменшується прибуток на одиницю продукції та загальний обсяг прибутку.

У разі розвитку виробництва товарів-замінників настає процес витискання товарів, що їх виробляє фірма, з ринків, зменшення попиту на цю продукцію і, як можливий наслідок, утрата фірмою прибутку та банкрутство.

Аналогічно діють і інші фактори параметрів попиту, але їхній вплив різний на різних етапах ЖЦКПФ. Так, на стадії інтенсивного зростання до банкрутства може призвести тільки один фактор — різке зниження сукупного попиту. Інші фактори не мають вирішального значення, оскільки фірма на цій стадії завжди має можливість ужити потрібних запобіжних заходів.

Наступним детермінантом є рівень галузевої конкуренції. Збільшення конкурентних переваг інших фірм галузі може бути каталізатором банкрутства фірми на будь-якому етапі ЖЦКПФ. Цей процес свідчить про те, що інші фірми використовують ліпші технології, маркетингову стратегію та управлінські кадри. Відставання фірми погіршує її становище на ринку і також може призвести до банкрутства.

Вплив державної політики є важливим фактором, що впливає на розвиток та функціонування фірми через фіскальну та кредитно-грошову системи.

2. Основні правові процедури банкрутства на Україні
Фінансова ситуація, що склалася сьогодні на Україні, не дає багатьом підприємствам успішно вести свою господарську діяльність. Багато які з підприємств, що колись ефективно працювали – сьогодні занепадають. Для виходу зі сформованої ситуації боржники використовують механізм банкрутства, що пропонується чинним законодавством. Адже процедура, передбачена Законом, є досить ефективним інструментом для відновлення платоспроможності підприємства. Прийнятий у 1999 році Закон змістив головні акценти в законодавстві про банкрутство. Якщо в колишній редакції Закону ставка робилася на повернення боргів кредиторам, що в багатьох випадках приводило до ліквідації підприємства, то тепер головна мета - оздоровити компанію і відновити її платоспроможність.

При банкрутстві боржника Закон установлює чотири процедури. Це процедури розпорядження майном, санації, ліквідації і мирова угода. Таким чином, стандартна процедура банкрутства починається з процедури розпорядження майном. На цю процедуру призначається арбітражний керуючий, що є розпорядником майна. Кандидатура арбітражного керуючого затверджується господарським судом. Господарський суд може розглянути кандидатуру керуючого, що надається боржником чи комітетом кредиторів або ж державним органом з питань банкрутства в тому випадку, якщо не менш 25 % акцій підприємства знаходиться в державній власності.

В даний момент в Агентстві з питань банкрутства створена комісія, що робить добір арбітражних керуючих. Звернутися в цю комісію може будь-який учасник справи про банкрутство. Потім кандидатура такого керуючого передається на затвердження в Мінекономіки, і тільки після цього - у господарський суд.

Арбітражний керуючий оповіщає всіх кредиторів про порушення справи про банкрутство боржника, складає реєстр кредиторів і тим самим визначає частку кожного з кредиторів, що входять у раду кредиторів. Такий реєстр затверджується згодом арбітражним судом. Арбітражний керуючий здійснює нагляд за діяльністю керівників підприємства для того, щоб зберегти таке підприємство для правомірного і справедливого задоволення вимог усіх кредиторів.

Якщо арбітражний керуючий, комітет кредиторів і суд згодні з тим, що підприємство зможе відновити свою платоспроможність, то після завершення процедури розпорядження майном починається процедура санації, що проводиться господарським судом. Процедура санації призначається за рішенням суду. На цьому етапі призначається керівник санації, їм може бути, наприклад, розпорядник майном. Керівник санації приймає на себе повноваження власника і керівника підприємства, потім розробляє план санації, що узгоджується з кредиторами. У встановлених законом випадках цей план узгоджується з Фондом держмайна чи іншим органом, уповноваженим керувати держмайном. Після цього керівник санації надає його в суд, і тільки після цього здійснює план санації.

Одним з елементів процедури санації може бути реалізація майна. Процедуру реалізації майна при банкрутстві організує арбітражний керуючий. При цьому продаж такого майна зможе звільнити підприємство від непотрібних витрат чи забезпечити надходження засобів, необхідних для розрахунків із кредиторами. Крім того, реалізація майна можлива в процесі реорганізації підприємства. Якщо ж мова йде про ліквідацію підприємства, тобто коли воно припиняє господарську діяльність і залишається "голе" майно, то Закон передбачає процедуру його продажу. При реалізації майна арбітражний керуючий може укласти договір з будь-якою організацією, що спеціалізується на цій діяльності.

Таким чином, розглядаючи чинне законодавство в області банкрутства, можна зробити висновок про те, що в основному всі процедури прописані досить чітко і докладно. Однак, як відомо, на практиці процедура банкрутства використовується не тільки для того, щоб "оздоровити" підприємство, але і для того, щоб свідомо розпродати всі активи і майно підприємства-боржника. І саме на цій стадії процедури банкрутства виникають найбільші труднощі в з'ясуванні всіх обставин, пов'язаних із продажем майна банкрута. Адже з'ясувати, хто купує майно і що це за спеціалізовані підприємства, що допомагають арбітражному керуючому реалізовувати його, практично не представляється можливим.

Як не парадоксально, але сам Закон має до подібних до зловживань досить віддалене відношення. Він служить лише офіційним прикриттям для подальших хитрувань, пов'язаних з реалізацією майна, організацією торгів і встановленням ціни. Після порушення справи про банкрутство підприємство залишається "один на один" зі своїми кредиторами й арбітражним керуючим, і державні органи в процедуру банкрутства практично не втручаються. У цьому зв'язку зростає роль господарського суду, без згоди якого не може бути прийняте жодне серйозне рішення щодо долі підприємства і його майна. Тому цивілізованість і законність проведення процедур банкрутства багато в чому залежить від відповідальності суду, його компетентності і якості прийнятих їм рішень.

3. Тонкості процедури банкрутства
Банкрутство - доволі велика тема, що торкає широкий спектр заходів, етапів і стадій, пов'язаних з відновленням платоспроможності підприємства або його ліквідацією як нездатного виконати свої зобов'язання перед кредиторами.

Розглянемо основні аспекти процедури банкрутства, але спочатку визначимо, хто ж є банкрутом і кредитором і що містять у собі грошові зобов'язання.

Відповідно до Закону, суб'єкт банкрутства (далі - банкрут) - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена арбітражним судом. Суб'єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо).

Кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів).

Грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі.

У випадку якщо сума безперечних претензій кредиторів перевищує 300 мінімальних заробітних плат, а на сьогоднішній день це 61500 гривень, і термін погашення даної заборгованості перевищує три місяці, по звертанню кредиторів чи самого боржника господарський суд збуджує справа про банкрутство.

Визначення суду про це направляється заявнику й Агентству з питань банкрутств не пізніше ніж у 5-денний термін з моменту надходження заяви. Даним визначенням суд призначає розпорядника майна боржника, зобов'язує боржника направити відкликання на заяву про порушення справи про банкрутство і призначає дату проведення підготовчого засідання.

Не пізніше ніж на 30-й день з моменту надходження заяви призначається підготовче засідання суду, на якому оцінюються надані документи, заслуховуються пояснення заявника і боржника, оцінюється обґрунтованість претензій до нього. З метою виявлення всіх кредиторів суд зобов'язує заявника дати за свій рахунок в офіційних друкованих органах оголошення про порушення справи про банкрутство. Такими органами є газети "Урядовий кур'єр", "Голос України" і видання обласних рад за місцем перебування боржника.

Суд може за власною ініціативою чи ініціативою заявника вжити заходів по забезпеченню вимог кредиторів - накласти арешт на майно чи кошти боржника, зобов'язати боржника вжити заходів по забезпеченню схоронності майна, заборонити починати визначені дії на будь-якій стадії процесу, однак найбільший ефект приносить прийняття такого рішення на початковій стадії - у визначенні про порушення справи. Визначенням про порушення справи про банкрутство вводиться також мораторій на задоволення вимог кредиторів, яким забороняється стягнення з боржника заборгованості і припиняється нарахування неустойки і штрафних санкцій. Цим же визначенням призначається розпорядник майном (РМ) боржника - особа, що має ліцензію господарського керуючого.

З моменту призначення розпорядника майном боржника, як правило, виникає тема для конфлікту між таким представником і керівництвом боржника. Закон не робить призначення судом РМ підставою для припинення повноважень керівництва, але якщо керівництво боржника не починає заходів для забезпеченню схоронності майна, перешкоджає діям РМ чи допускає інші порушення законодавства, то повноваження такого керівника можуть бути припинені, відповідно до статті 13 Закону, по визначенню суду. Однак трудове законодавство (Розділ 3 Кзот) такої підстави для припинення трудового договору не визнає. Найближчим за змістом до даної дії є відсторонення від роботи (стаття 46 Кзот), однак різниця у формулюваннях Закону і Кодексу не дає основ думати про єдність даних дій. Тому керівник, чиї повноваження були припинені таким чином, може в судовому порядку вимагати відновлення на займаній посаді.

Далі процедура припускає подачу в суд заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника в термін не більш 1 місяця з моменту опублікування оголошення.

Коло осіб, що мають право на пред'явлення претензій, дуже широке - це всі юридичні чи фізичні особи, що мають у встановленому порядку підтверджені документами вимоги по грошових зобов'язаннях до боржника. Так, наприклад, банківські установи можуть звертатися з вимогами по кредитах, термін повернення яких не наступив, працівники підприємства-боржника, що припинили трудові відносини з ним до порушення справи про банкрутство, мають право звернутися з вимогами про погашення заборгованості по зарплаті.

У випадку надходження декількох заяв про визнання банкрутом одного боржника порушення справи виробляється при наявності основ для цього за заявою, яка поступила першою. Всім іншим заявникам направляються копії визначення про порушення справи про банкрутство, а їхні заяви приєднуються до справи. Про приєднання кожної заяви судом виноситься визначення. Суд розглядає вимоги таких заявників після публікації оголошення про порушення справи про банкрутство. Розгляду підлягають усі заяви, що надійшли в суд після першої заяви, що послужили підставою для порушення справи, до моменту витікання 30-денного терміну.

Заяви кредиторів, що надходять, розглядаються розпорядником майна боржника разом з боржником і або відхиляються, або включаються до реєстру вимог кредиторів, обов'язок по веденню якого несе розпорядник.

На попереднім засіданні суд розглядає підстави включення до реєстру й обґрунтованість відмовлення в такім включенні, призначається дата проведення зборів кредиторів. На таких зборах мають право бути присутнім усі кредитори, вимоги яких визнані судом і включені до реєстру. Рішення на зборах приймаються відкритим голосуванням, більшістю голосів присутніх кредиторів. Кількість голосів, що належать кредиторам при підрахунку результатів голосування, визначається по кратній тисячі гривень сумі приналежних кредитору і включених до реєстру вимог.

Збори кредиторів обирає Комітет кредиторів (КК) і розглядає пропозиції, якщо такі надійшли, про санацію боржника. Обрання комітету кредиторів трохи специфічно за умови, що даний орган надалі виступає від імені всіх кредиторів і наділений за законом широкими повноваженнями: так, зокрема, КК визначає порядок оцінки і продажу майна боржника, дає згоду на поступку вимог боржника й ін. Відповідно до законодавства, збори, на якому обирається КК, дійсні незалежно від числа присутніх на ньому кредиторів, включених до реєстру, при одній тільки умові: що усі вони були письмово сповіщені про проведення зборів розпорядником майном. Збори повинні бути проведені протягом 10 днів з моменту винесення судом визначення за результатами попереднього засідання суду.

Надалі всі основні рішення по боржнику не обходяться без участі КК:

узгодження кандидатури керуючого санацією;

затвердження плану санації і кандидатур інвесторів.

Відсутність таких пропозицій запускає механізм ліквідації боржника.

При наявності пропозицій декількох інвесторів кредитори не пов'язані ніякими обмеженнями у волі свого вибору. У процесі санації між боржником і інвестором полягає договір про переведення боргу.

Іншим елементом санації є реструктуризація боржника. Суть її зводиться до зміни власника боржника. Так, інвестор, що виступив стороною за договором про переведення боргу, як компенсацію одержує частку в статутному фонді боржника, що відповідає обсягу заборгованості, переведеної на нього. На мою думку, баланс "борг" - "частка в СФ" установлюється зацікавленими сторонами самостійно з урахуванням інтересів інвестора і кредиторів.

Третім елементом санації є досягнення домовленості про умови погашення заборгованості: терміни, форма оплати, послідовність і ін. Вони викладаються в плані санації, що складається керуючим санацією разом з інвестором і подається КК у термін не більш 4 місяців із дня винесення судом визначення про санацію боржника.

Рішення про твердження плану приймається, якщо за нього проголосувало більш половини членів КК. Якщо в термін до 6 місяців з моменту винесення визначення про санацію план санації не буде поданий суду, суд приймає рішення про банкрутство і відкриває ліквідаційну процедуру.

План санації може припускати продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу чи його частини. Процедура продажу, передбачена законом, надає всі повноваження по її організації і проведенню керуючому санацією. Для досягнення збалансованості інтересів у Законі випливало передбачити обов'язковість участі в процесі продажу майна боржника представника власника боржника, що у нинішній редакції Закону цілком відсторонений від процедури і практично позбавлений можливості навіть відслідковувати даний процес.

Іншими словами, при діючій у даний час редакції Закону "Про відновлення платоспроможності..." шанси у власників на те, що після ліквідації боржника залишиться яке-небудь майно, мізерно малі.

Розглянемо ситуацію, коли кредитори прагнуть обанкротити свого боржника, місцезнаходження якого не вдалося установити, - іншими словами, відсутньому по своїй юридичній адресі.

Для початку розберемося, для чого це потрібно кредитору, адже ні майна, ні коштів найчастіше не знаходять. Уся справа в правильності документального відображення виниклого боргу в бухгалтерському і податковому обліку.

У такому випадку, на мою думку, доцільно подати заяву про порушення справи про банкрутство і тоді, коли боржник не веде господарську діяльність, і взагалі відсутній по своїй юридичній адресі. Тоді процедура банкрутства буде набагато простіше стандартною (на загальних підставах). Зокрема, щоб збудити справа про банкрутство, не потрібно, щоб сума вимог кредитора перевищувала 61500 гривень. Як правило, у цій ситуації (оскільки у відсутнього боржника не маються в наявності (не зберігаються) ні майно, ні документи) стадій процедури банкрутства набагато менше (наприклад, немає необхідності складати ліквідаційний баланс і т.д.).

Що стосується термінів проведення цієї процедури банкрутства, то постанова про визнання відсутнього боржника банкрутом виноситься судом протягом двох тижнів з моменту прийняття визначення про порушення справи про банкрутство.

Висновки
Останнім часом усе більш пильна увага приділяється питанням банкрутства — одному з ефективних засобів рішення проблеми заборгованості перед кредиторами. На мій погляд, це поясняється тим, що після періоду «бартеризації» розрахунків між суб'єктами господарювання усілякі варіанти «пролонгації» непогашеної заборгованості в різних економічних схемах застосовуються з єдиною і головною метою — «довести

Банкрутство підприємств – це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів. Було виявлено, що процедура банкрутства є досить ефективним інструментом для відновлення платоспроможності підприємства, що у багатьох випадках дозволяє досить успішно позбутися від боргів і фактично почати роботу з «чистого листа», не розгубивши при цьому активи підприємства після проведення кредиторами виконавчого виробництва проти боржника, а також зберігши за собою контроль над підприємством. Більш того, проведення такої процедури в багатьох випадках є також досить вигідним і для кредиторів (у тому числі держави). Як показує практика розгляду справ про банкрутство, у випадку ліквідації підприємства держава одержує в середньому 15-30% належних йому податків (обов’язкових платежів). Що стосується кредиторів наступних черг, їхньої вимоги, як правило, задовольняються навіть у меншому обсязі.

Список використаної літератури


  1. Варгіч С. Реформування власності шляхом банкрутства. //Цінні папери України. -№9 – 2000 р. – с.6-7.

  2. Варгіч С. Механізм банкрутства: підсумки його дії в Україні. //Цінні папери України. -№8 – 2006 р. – с.4-5.

  3. Третяк О. Про проблему банкрутства підприємств. // Економіка України - №2 – 2004 р. – с.46-49.

  4. Гаврилова Н.С. Інститут банкрутства: про новий етап становлення. // Економічний журнал - №8 – 2004 г. – с.87-89.

  5. Варгіч С. Механізм банкрутства виправлятиме перекоси в приватизації. //Цінні папери України - №45 – 2007 р. – с.6-7.

  6. Полозенко Д., Варгіч С. Банкрутство і шляхи його подолання. // Вісник НБУ - №10 – 2002 р. – с.59-63.

  7. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посіб. / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2004. — 412с.

  8. Щербина В.С. Припинення підприємства як суб’єктів господарювання К.2000;

  9. [1] Закон України «Про банкрутство» // Відомості Верховної Ради України. 2002.—№31

  10. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30.06.2007 р. №784-XIV.


поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Реферат На тему: «Аудит. Ефективність проведення торгівельної діяльності»
Проблеми та перспективи розвитку аудиту в Україні. Його сутність, мета І завдання

Реферат з дисципліни:”Соціальне страхування” на тему: «Недержавне...
«Недержавне соціальне страхування: сутність, організація, проблеми та перспективи розвитку в Україні»

Реферат з дисципліни “Соціологія” на тему: “ Гендерна політика в Україні”
Вступ

Реферат з дисципліни «Соціологія» на тему: «Соціальні проблеми молоді...
Розділ молодь: особливості соціально-демографічної групи в минулому та в наш час

Реферат на тему: „ Екологічна експертиза в Україні”
Статут експерта екологічної експертизи, права та обов’язки замовників екологічної експертизи

Реферат на тему: «Сучасний стан та перспективи розвитку українських інвестиційних банків»
У сучасних умовах розвитку банківської системи в Україні швидкого вирішення потребують такі завдання, як підвищення концентрації

Реферат на тему: „Проблеми приватизації державної власності в Україні”
Україна після проголошення своєї незалеєності в 1991 році вступила в новий період свого існування. Але, щоб стати повноцінною незалежною...

Реферат: Економічна сутність санації підприємств класична модель фінансової санації (Скачать)

Реферат з дисципліни “Гроші І кредит” на тему
Вступ

Реферат з курсу “Менеджмент” на тему: «Охоронний менеджмент»
Україні. У період реформ втратили колишнє значення окремі громадські формування, такі як добровільні народні дружини, тому І виникли...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

pravo.lekciya.com.ua
Головна сторінка