Пошук по сайту


Фінансова підтримка інноваційної діяльності - Курсова робота На тему: «Інноваційні операції»

Курсова робота На тему: «Інноваційні операції»

Сторінка2/4
1   2   3   4

Фінансова підтримка інноваційної діяльності. Суб'єктам інноваційної діяльності для виконання ними інноваційних проектів може бути надана фінансова підтримка шляхом:

а) повного безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів;

б) часткового (до 50 %) безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) інноваційних проектів за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту і інших суб'єктів інноваційної діяльності;

в) повної чи часткової компенсації відсотків, сплачуваних суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

г) надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

Оподаткування. Впродовж строку чинності свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного проекту і за умови, що виконання проекту розпочато не пізніше вісімнадцяти місяців від дати його державної реєстрації, оподаткування об'єктів інноваційної діяльності здійснюється у порядку, за яким 50 відсотків податку на додану вартість по операціях з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов'язаних з виконанням інноваційних проектів, і 50 відсотків податку на прибуток, одержаний від виконання цих проектів, залишаються у розпорядженні платника податків, зараховуються на його спеціальний рахунок і використовуються ним виключно на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності і розширення власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз, за умови, що суб'єкт інноваційної діяльності про початок реалізації інноваційного проекту у місячний строк повідомляє відповідний орган Державної податкової адміністрації і по всіх господарських операціях, пов'язаних з виконанням інноваційного проекту, веде окремий бухгалтерський облік. Якщо ці кошти використані протягом строку пільгового оподаткування і дванадцяти місяців після нього, вони лягають зарахуванню до Державного бюджету України.
Приватні фірми венчурного капіталу приймають внески від зовнішніх вкладників у розмірі не менш як 100000$ на термін 10-12 років з внесенням цієї суми в перші 2-3 роки цього періоду.

Величина інвестицій різна – від 25 тисяч доларів до кількох десятків мільйонів доларів. Тому деякі закриті пули оперують невеликими капіталами і фінансують вен чурів середнього ринку. Фонди з великими капіталами (понад мільярд доларів), вкладають не в одну, а цілу низку компаній на різних стадіях розвитку, тобто практикують так званий розподільний ризик. Така практика дає змогу, з одного боку зменшувати підприємницький ризик інвесторів, а з іншого – багатьом новоствореним малим венчурам отримувати кошти від кількох компаній, при чому міра участі всіх інвесторів відповідає внеску кожного з них.

Закриті пули, досягаючи успіхів у своїй справі, отримують можливість залучати кошти з банків, страхових компаній, пенсійних фондів та інших джерел. за оцінками спеціалістів, ці компанії – могутня сила у венчурному підприємництві. Згідно з даними Європейської асоціації венчурних фондів майже 65 % загального венчурного інвестування Великобританії забезпечується „незалежними” (закритими) венчурними фондами. Відповідно до британського законодавства статус партнерства закритого типу дозволяє уникнути подвійному оподаткуванню курсової різниці під час продажу і придбання цінних паперів. У Голландії немає проблеми подвійного оподаткування – власники пакетів акцій, які становлять менше 33% статутного капіталу фірми, податку взагалі не сплачують. У Франції венчурні фонди податком не обкладаються, а учасники сплачують податок на курсову різницю і податок на прибуток.

У зв'язку з цим протягом останніх 20 років венчурний капітал у Європі розвивався дуже швидкими темпами. Венчурні фонди Європи спрямовують свої інвестиції в такі галузі:

  • виробництво товарів народного споживання – 18,3%;

  • виробництво промислової продукції – 18,4%;

  • зв'язок, комп'ютери, електроніка – 15,5%;

  • фінансові послуги – 6,3%.

Незалежні європейські венчурні фонди формують свій інвестиційний потенціал, головним чином через банки, страхові компанії, пенсійні фонди та реінвестують прибутки в нові інноваційні проекти. щоб привабити потенційних інституційних інвесторів, їм пропонується рівень повернення вкладених коштів у межах 30-40%.

У Західній Європі першість у венчурному фінансуванні за Великобританією. Згідно зі статистичними даними Європейської асоціації венчурних фондів, майже 38% усього західноєвропейського фінансування належить британським фондам, а третина інвестицій здійснюється за межами держави.

Більшість незалежних венчурних фондів продає всі свої пакети цінних паперів і ліквідується. Якщо інвестори пулу задоволені доходом, який вони отримали в результаті венчурного підприємництва, то вони пропонують менеджерам сформувати новий венчурний фонд. Доходи менеджерів закритих пулів у середньому становлять від 3 до 8% обсягу інвестицій, плюс бонуси за кожний процент перевищення очікуваного рівня прибутковості капіталу.

У Нідерландах венчурний капітал розглядають як засіб для збільшення робочих місць та зміцнення економіки в цілому. Становлять інтерес критерії для визначення нової венчурної фірми в Нідерландах. Це компанія, що існує менше трьох років, є інноваційною, здійснює НДДКР і є капіталомісткою.

Уряд Нідерландів протягом багатьох років приділяє особливу увагу поширенню знань у секторі малого бізнесу. Уживаються заходи, які поліпшують доступ інноваційних компаній до ризикового капіталу.

Великого капіталу венчурні підприємництво набуло в США. за своїми обсягами американський ринок ризикового капіталу значно перевищує західноєвропейський та японський. його розвиток відбувається, головним чином, за рахунок приватного підприємництва. Заслуговує увагу те, як здійснюється фінансування венчурного капіталу в США.

Слід зазначити, що на наданні ризикового капіталу в США спеціалізуються три типи фірм. Це приватні компанії, що мають юридичну форму партнерств, корпоративні фірми, які являють собою дочірні компанії великих фінансових організацій та промислових корпорацій, і так звані інвестиційні компанії малого бізнесу (ІКМБ).

Інвестиційні фірми венчурного капіталу, як правило, спеціалізуються на певних галузях наукомісткого виробництва. Їхні співробітники є професіоналами в конкретній сфері, а ділові зв'язки з ученими, спеціалістами, підприємцями являють собою неоціненний капітал фірми. У зв'язку з цим велику роль відіграє досвід „вирощування” нових підприємств. Уважається, що він набувається після інвестування хоча б 5 проектів. надалі частка успішних проектів різко підвищується.

Інвестиційні компанії малого бізнесу (ІКМБ) функціонують за безпосередньої підтримки держави під егідою Адміністрації малого бізнесу США. ІКМБ створені не тільки для фінансування наукомістких підприємств, а й для підтримки малого бізнесу в цілому, тобто фінансують його в усіх галузях (за винятком сільського господарства, операцій з нерухомістю, кінобізнесу). Ці компанії надають і довгострокові кредити. Згідно із законодавчо встановленими правилами, засновницький капітал ІКМБ має становити не менше 500 тис. дол. Компанія не може інвестувати більше 20% свого капіталу в один проект, а частка її участі в останньому не може перевищувати 49%.

Якщо ІКМБ вклала в ризиковане інвестування малих фірм понад 65% свого статутного фонду, то вона може отримати від держави кредит у чотирикратному розмірі від величини вкладених коштів. Але така можливість на практиці виникає рідко, адже необхідно виплачувати проценти, а це складно у зв'язку зі специфікою ризикованого фінансування.

Основною формою фінансування венчурних підприємств є продаж пакету акцій інвестиційним компаніям венчурного капіталу та приватним інвесторам. Якщо справи венчурного підприємства йдуть успішно, то воно має можливість публічного продажу акцій. З метою акумулювання великих сум деякі закриті венчурні фонди США збирають необхідні суми, продаючи свої акції на відкритих ринках, а фонди, які утворились, називають зовнішніми. Вони діють так само, як і закриті венчурні фонди, але зобов'язуються надавати інформацію, встановлену Комісією з цінних паперів і бірж.

Якщо розглянути інвестування в Канаді, то там лідують за питомою вагою венчурних інвестицій та за показниками на душу населення провінції Онтаріо і Квебеку. Хоч вони в 5 – 7 разів поступаються американським штатам Массачусетс і Каліфорнія.

Канадські фонди LSVCF вкладають свої кошти в невеликі пакети відразу багатьох компаній. Вони не дотримуються встановлених державою норм і втрачають право отримувати відповідні податкові пільги. Ці фонди мають низький рівень дохідності, адже підтримують менш ризиковані проекти, ніж інші незалежні венчурні фонди.

В останні роки в деяких великих містах Канади сформувались „стартові кластери”. Це інноваційні спілки венчурних підприємців, які виникають там, де є для цього певні умови. А саме: університети, що мають високий науково-дослідний потенціал, випускають спеціалістів для галузей „нової економіки” і мають зв'язки з великими корпораціями у сфері високих технологій; інвестиційні фонди, що готові надати інноваційним компаніям як фінансову, так і організаційно-проектну підтримку; досвідчені консультанти-посередники, які здійснюють пошук перспективних проектів і налагодження партнерства між венчурними капіталістами та підприємцями; досвідчені менеджери інноваційних проектів.

У Японії за останнє десятиріччя кількість компаній венчурного капіталу збільшилась більш ніж у чотири рази, але 70% їх підпорядковані материнським компаніям. Переважна кількість членів ради директорів цих компаній раніше працювала у фінансових закладах і не мала досвіду наукової діяльності. Тому таким венчурним інвесторам бракує досвіду експертизи для інвестування в малі інноваційні фірми на ранніх етапах, вони зосереджують зусилля на пізніших. Низький рівень інвестицій у проекти на ранніх етапах пояснюється також тим, що компанії венчурного капіталу здебільшого – дочірні підприємства традиційно консервативних фінансових інститутів.

За прикладом США в Японії швидко поширилась така форма фінансування, як партнерські фонди, які формуються із внесків фінансових органів (банків, страхових компаній), промислових монополій, індивідуальних інвесторів і компаній венчурного капіталу. Ініціаторами створення виступають брокерські фірми „сйокен гайся”. Для того, щоб мати можливість продати свої акції, венчурні підприємства повинні надати „сйокен гайся” відомості, які містять дані, що розкривають різні сторони їхньої діяльності, у тому числі технічні комерційні таємниці. У цих брокерських фірмах існують спеціальні відділи, що аналізують повідомлення (але при цьому гарантується збереження комерційної таємниці). Відібравши перспективні підприємства, „сйокен гайся” приступають до організації партнерства і рекомендують різним банкам, монополіям, страховим фірмам купувати акції цих підприємств.

З метою зменшення венчурним підприємствам фінансового тягаря деякі банки Японії використовують систему „подвійних ставок”. Протягом певного періоду після надання кредиту вони збирають з вен чурів незначний процент, а потім відповідно до освоєння підприємством цих коштів піднімають процент до звичайного рівня. Слід зазначити, що підвищенний інтерес японських банків до фінансування венчурного бізнесу не означає, що кредит може отримати будь-яке венчурне підприємство. Перед тим, як надати кредит, банки проводять ретельну перевірку стану їхніх справ, а коли надають його, то здійснюють контроль за діяльністю підприємств, консультують з питань фінансування і управління.

Японська система фінансування має свої особливості. Так, кошти надаються насамперед тим підприємствам, які вже пройшли найтяжчий етап у своєму розвитку – етап становлення. Фонди сприяння розвитку венчурних підприємств створені в більшості префектур Японії органами місцевого самоврядування. Їхнє завдання – надання пільгових кредитів венчурним, а також середнім підприємствам, які перепрофільовуються на нову сферу діяльності. Для відбору відповідних підприємств як консультанти залучаються спеціалісти і викладачі місцевих університетів. Але ринок венчурного капіталу в Японії становить лише 4 – 5% від обсягу американського ринку, а кількість компаній венчурного капіталу на порядок менша, ніж у США.

У Південній Кореї основна форма розвитку венчурного капіталу – це умовний кредит, після надання якого підприємець повністю виплачує його в разі успіху, а у випадку невдачі – лише частково. Інвестори і менеджери венчурних фірм домовляються про обсяг поточних платежів за кредитом, ураховуючи ризик і очікуваний дохід.

Китайська економіка також активно заохочує венчурне інвестування і, особливо, у сферу інформатизації. З цією метою було створено фонд із капіталом 120 млн. дол. для фінансування інноваційних проектів у цю сферу.

Варто відзначити ізраїльські компанії, що працюють у високотехнологічному секторі. Вони мають змогу залучати інвестиції зі 170 венчурних фондів. А на NASDAQ за кількістю компаній Ізраїль перевищує європейські показники та після США і Канади посідає третє місце.
1.3. Інфраструктура інноваційного бізнесу
Важливу роль у функціонуванні інноваційної системи відіграє інфраструктура. Основними її елементами є бізнес-інноваційні, телекомунікаційні і торгові мережі, технопарки, технополіси, бізнес-інкубатори, інноваційно-технологічні центри, консалтингові фірми, різноманітні фінансові структури тощо.

Особливе місце серед елементів інноваційної системи посідають технопарки, що являють собою технологічні центри, організовані спеціально відведених та підготовлених територіях (здебільшого ВЕЗ), на яких розташовані зв'язані центральними пунктами технологічного обслуговування науково-дослідні інститути, лабораторії, експериментальні центри та невелика кількість підприємств із передовою технологією, що виконують замовлення, пов'язані зі створенням і освоєнням нових розробок. Уживання слова парк доречне, адже ці центри організовуються саме в паркових чи розбитих під парк лісових зонах із красивим природним ландшафтом, що створює сприятливу для творчої праці атмосферу. Для таких центрів відводяться переважно приміські зони або невеликі поселення, розташовані поблизу великих міст, хоч є і парки на великій відстані від міських центрів.

Основна мета науково-дослідних парків – досягнення тісного територіального зближення між необхідною для наукових досліджень матеріальною базою, що належить промисловому виробництву, та людським компонентом наукового потенціалу країни. Учені отримують можливість безпосереднього особистого контакту з працівниками промисловості в процесі реалізації своїх досліджень і можливість використання сучасного промислового устаткування, а промислового устаткування, а промисловість забезпечує впровадження у виробництво їхніх винаходів.

Інтерес до нього у всьому світі зумовлений тим, що з розвитком цієї форми взаємодії науки і виробництва пов’язується комплексне вирішення багатьох проблем у науково-технічній і соціальній сферах – швидкої комерціалізації інновацій, підвищення ефективності наукових досліджень, зростання конкурентоспроможності продукції, розв’язання проблем зайнятості тощо.

Умовами та чинниками формування та успішного функціонування технопарків, як показує світовий досвід є:

  • наявність у регіоні науково-дослідних закладів вищого класу;

  • стабільний колектив висококваліфікованих спеціалістів різних категорій;

  • можливість придбання або оренди на пільгових умовах земельної ділянки і виробничих приміщень; наявність технологічної інфраструктури і розвинутої індустрії ділових послуг, включаючи розроблення програм ЕОМ;

  • технічне обслуговування і ремонт дослідницької техніки, управлінське консультування;

  • доступ до джерел ризикового капіталу.

Фінансування діяльності технопарку, як правило, здійснюється за рахунок відрахувань підприємств і організацій, що функціонують у складі парку; державних і регіональних субсидій; коштів засновників парку та інших джерел.

Ініціаторами заснування парку є університети, що залучають до участі промислові підприємства, створюють спеціальні компанії. На території таких парків університети в основному розміщують частину своїх власних лабораторій. Університети виступають як інфраструктурна складова венчури. Іноді ініціатива надходить з боку промислового підприємства, але практика показала, що такий ініціатор намагається потім не допускати до складу учасників конкуруючі підприємства. Місцева влада, муніципалітети і торгові палати охоче кооперуються з центрами, що організуються, оскільки вони сприяють розвитку місцевої економіки.

В організації парків простежується така закономірність: центри високих технологій розміщуються там, де природні ресурси ще не вичерпались, де є дешева робоча сила і немає профспілок.

Юридично парк оформляється як звичайна корпорація. До складу його правління входять представники університету-ініціатора, представники промислових підприємств, які беруть участь у роботі парку, іноді представники місцевої влади. Не існує стандартної форми положення про парки, відповідного закону чи якогось іншого регламентуючого діяльність парку документа.

Так, найбільшим за кількістю учасників є технопарк „Кремнієва долина”, який перетворився в один з найзначніших промислових центрів США, адже тут у виробничо-науковій сфері зайнято понад 1,5 млн. працівників. Тут базуються концерни військово-промислового комплексу, які стимулювали розвиток електронної промисловості і перетворили її в передову галузь, що визначає характер економіки цього регіону. Вони утворили новітню виробничу структуру, налагодили стійкі фінансові комунікації, створили умови для залучення найбільш кваліфікованих працівників. Міць воєнних концернів, фінансова допомога з боку держави, венчурний капітал стали надійними гарантами для малих інноваційних фірм, які виникали і розвивались у цьому „фінансовому оазисі”. Раз на місяць венчурні інвестори збираються в „Кремнієвій долині”, де їм представляють кілька нових перспективних фірм. Кажуть, що ті фірми, які потрапили на „венчурний прийом” у „Кремнієву долину”, можуть бути спокійні за своє фінансове становище.

Технополіс – це структура, подібна до технопарку, але до її складу входить невелике місто (населений пункт), де розміщені наукові й науково-виробничі комплекси, що є найвищим проявом інтеграційної тенденції.

Технополіси – це генератори створення нових технологій і забезпечення високих норм прибутків на вкладені інвестиції, а також нова форма організації підприємництва в цілому та венчурного зокрема. Це підтверджується високими темпами створення таких структур у США, Японії, країнах Західної Європи.

Японський уряд розробив свій варіант науково-виробничих комплексів-технополісів. Цей проект спрямований на створення цілої мережі технополісів, призначений для вирішення проблем розвантаження великих міст, незбалансованості науково-технічного і соціально-економічного розвитку окремих регіонів країни. Він стосується регіонів сільськогосподарського профілю, регіонів з недостатньо розвинутою промисловою базою. З допомогою реалізації програми „Технополіс” передбачається вирішення житлової проблеми у великих японських містах і, як наслідок, розвиток і закріплення на місцях кадрового потенціалу науки.

В організаційному плані мережа структурних утворень типу технополіси є сукупністю трьох таких основних структурних компонентів:

- наукове ядро, до якого належать великі університети, державні дослідні й науково-технічні організації, а також приватні НДІ;

- індустріальна зона, яка передбачає створення (будівництво) і розвиток промислового потенціалу;

- житлова зона (житлові будинки й об'єкти соціально-культурного призначення).

Інкубатори є найефективнішою формою забезпечення прямої й опосередкованої економічної дії на венчурний бізнес. Вони надають початкову підтримку в різних формах, включаючи сприяння формуванню мінімальної господарської інфраструктури, залучення венчурних фондів, отримання наукового обладнання і консультаційно-інформаційних послуг. Інкубатор – це спеціалізована організація (або підрозділ великої компанії), основним завданням якої є створення сприятливих умов для виникнення ефективної діяльності малих ризикованих фірм. Більша частина їх – це неприбуткові організації, засновані муніципалітетами для створення нових робочих місць і зростання податкових надходжень у місцевий бюджет. Є інкубатори, які функціонують при академічних інститутах і виступають як сполучна ланка в розробці нововведень між університетом і приватним бізнесом. Функціонують у США і прибуткові інкубатори, виробничі потужності яких забезпечують нові венчурні фірми різними видами підтримки, особливо фінансовою. Вони створюються під егідою різних регіональних органів управління та їхньою безпосередньою участю, під контролем місцевих спонсорів, серед яких можуть бути муніципалітети, корпорації промислового та регіонального розвитку, університети, різні організації, асоціації тощо.

Програми для інкубаторів розробляються практично всіма індустріально розвиненими країнами. Мета цих програм – підтримка малого ризикованого бізнесу на початковій стадії розроблення і впровадження новинок. Функції інкубаторів постійно розширюються. залежно від типу інкубатора до сфери його діяльності належать:

  • попереднє консультування й експертиза проектів, які розроблені венчурним фірмами;

  • забезпечення фінансування клієнтів через механізм державних субсидій, використання коштів венчурного капіталу та спонсорів;

  • ресурсне забезпечення;

  • економічний розвиток регіону або великої компанії, де функціонують інкубатори;

  • забезпечення адміністративно-управлінських функцій;

  • навчання менеджменту та іншої допоміжної діяльності;

  • підтримка роботи мереж венчурного капіталу тощо.

Розділ 2. Практична частина
1   2   3   4

Схожі:

Курсова робота на тему: «Епічний театр Бертольда Брехта»
Висновки

Курсова робота на тему: «Фінансові ресурси підприємств»
Напрярямки вдосконалення формування та використання фінансових ресурсів на підприємстві

Курсова робота на тему: “ Конституція України фундамент подальшої розбудови правової держави”
Розвиток конституційної думки в Україні як історична передумова сучасної Конституції 5

Курсова робота на тему: ′′
Розділ Форми забезпеченості повернення кредитів, наданих комерційним банком (на прикладі обласної дирекції акб соціального розвитку...

Курсова робота з дисципліни “Маркетинг” на тему «Організація міжнародного...
Спільні риси та відмінності внутрішнього та міжнародного маркетингу

Курсова робота з трудового права на тему: Особливість трудового права...
Відносини по професійній підготовці І підвищенню кваліфікації кадрів безпосередньо на виробництві

Курсова робота з курсу “Теорія фінансів” на тему: Дефіцит державного...
При такому підході сфера дії перерозподільчої функції бюджету була майже безмежною

Курсова робота з дисципліни: Організація І методика аудиту на тему:...
Відображення в обліку оперцій з оподаткування сільськогосподарських підприємств. (9 ст.)

Курсова робота з предмету інвестиції на тему : Лізинг як метод інвестування...
Процес переходу к ринковим відносинам,повязаний з вирішенням протиріч в розвитку економічних структур,заставив шукати нові шляхи...

Курсова робота на тему: “ Ліцензування підприємств туристичної індустрії”
Ліцензування підприємницької діяльності за її видами є складовою частиною державного регулювання підприємництва в Україні, спрямоване...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

pravo.lekciya.com.ua
Головна сторінка