Пошук по сайту


Пометун О. П5 5 Методика навчання історії в школі / О.І. Пометун, Г. О. Фрей-ман

Пометун О. П5 5 Методика навчання історії в школі / О.І. Пометун, Г. О. Фрей-ман

Сторінка1/37
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37
I О. Пометун, Г. Фрейман




ББК 74.266.3 П55

Передмова


Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 1/11-5869 від 11.10.2005р.)

Рекомендовано Інститутом педагогіки АПН України

від 17 березня 2005 р.

Протокол № З

Рецензенти: Ладиченко Т. - кандидат історичних наук, професор, завкафед­рою методики навчання історії та суспільствознавчих дисциплін Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова; Савченко М. - вчитель-методист історії Київської гімназії східних мов № 1, заслужений вчитель України

Пометун О.

П5 5 Методика навчання історії в школі / О.І. Пометун, Г.О. Фрей-ман. - К.: Генеза, 2006. - 328 с ISBN 966-504-462-1

Перший в Україні за часів незалежності посібник «Методика навчання історії в школі» відомих вчених-фахівців з методики історії та суспіль­ствознавчих дисциплін. У посібнику викладено основи теорії та методики навчання історії, міститься значна кількість принципово нових автор­ських положень щодо теорії навчання історії, велика кількість методич­них порад і прикладів уроків, методів і технологій навчання, прийомів, пізнавальних завдань тощо. Особливістю посібника є викладення авто­рами основ інтерактивного навчання історії в школі, опис відповідних технологій.

Посібник орієнтований на самостійне читання, засвоєння викладе­ного матеріалу в процесі навчання у вищій школі або системі підвищен­ня кваліфікації вчителів.

ББК 74.266.3

© Пометун О.І., Фрейман Г.О., 2005
© Видавництво «Генеза»,
ISBN 966-504-462-1 художнє оформлення, 2005

Шановні друзі і колеги!

Перед вами навчальний посібник з теорії і методики навчання історії в школі.

Він призначений для різних категорій педагогічних працівників: учителів (молодих і досвідчених), викладачів кафедр методики навчан­ня педагогічних інститутів та університетів, співробітників кафедр мето­дики навчання історії інститутів післядипломної педагогічної освіти та підвищення кваліфікації вчителів, студентів та аспірантів.

У тексті викладено основи теорії та методики навчання історії у певній послідовності, що відбиває підходи авторів. У першій та другій темах посібника висвітлено методологію дослідження процесу нав­чання історії в школі як педагогічного феномену, його цілі й завдан­ня і представлено загальну схему його компонентів та взаємозв'язків між ними. Подальші теми містять розгорнуту характеристику кожно­го з компонентів процесу навчання історії.

У кожній з тем розкрито як теорію даного питання, коротку історію його вивчення в методичній науці, так і сучасні підходи до зас­тосування тих чи інших підходів у практиці навчання. Отже, посібник буде корисним практикуючим і майбутнім вчителям наявністю вели­кої кількості методичних порад і прикладів уроків, методів і техно­логій навчання, прийомів, пізнавальних завдань тощо.

Посібник містить значну кількість принципово нових авторських положень щодо теорії навчання історії, зокрема це стосується питань підбору і структурування змісту навчальної інформації, класифікації методів і уроків історії, визначення понять «методи й прийоми нав­чання історії» та багато інших. Ці положення, запропоновані автора­ми, виходячи як зі знайомства із сучасними здобутками методичної науки в Україні й у багатьох країнах світу, так і з багаторічного досвіду дослідження та викладання питань теорії та методики історії у вищій школі, власного досвіду роботи у загальноосвітніх школах.

Посібник має певні особливості структури, на які бажано звернути унагу читачів. Кожна з 15 тем розбита на пункти, які винесено у формі плану в заголовок теми. Викладу змісту теми передує перелік основ­них понять, що мають бути засвоєні у процесі опрацювання теми. Кожен з пунктів, у свою чергу, розділено на смислові частини, які за­вершуються завданнями, спрямованими на осмислення цієї частини тексту. Наприкінці кожного пункту, крім того, подано завдання для самоперевірки та самоконтролю тих, хто навчається. Зміст кожної теми

З

також завершується завданнями, які допоможуть читачам перевірити рівень засвоєння основних питань та понять.

Посібник насамперед орієнтований на засвоєння викладеного ма­теріалу в процесі навчання у вищій школі або системі підвищення кваліфікації вчителів історії. З цією метою більшість завдань, що вміщені у темах, передбачають організацію активного та інтерактив­ного навчання. Такий спосіб опрацювання матеріаду посібника буде сприяти повноцінному та ефективному засвоєнню викладеної інфор­мації. У випадку, якщо викладач або студенти (слухачі курсів) відчу­вають складності у застосуванні інтерактивної моделі навчання чи ок­ремих інтерактивних технологій, треба звернутись зразу до теми 14 даного посібника, де є відповідні методичні рекомендації. На досяг­нення цієї мети спрямовано і рекомендації до проведення інтерактив­них практичних занять з курсу, які розташовані у кінці кожної теми.

У тексті посібника основні поняття та важливі положення виділені курсивом. Ці поняття можна знайти також у спеціальному алфавітно­му покажчику наприкінці посібника. Література та джерела вказані у посиланнях до тексту.

Автори сподіваються, що такий методичний апарат посібника бу­де сприяти кращому засвоєнню його змісту.

Бажаємо успіхів у навчанні,

Олена ПОМЕТУН

Григорій ФРЕЙМАН

Тема 1

МЕТОДИКА НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ ЯК ПЕДАГОГІЧНА НАУКА

1. Поняття та сутність методики навчання історії. 2. Об'єкт і предмет методики історії як науки. 3. Роль і місце методики у шкільному навчанні історії. 4. Зв'язок методики навчання історії з іншими науками. 5. Методи наукових досліджень у методиці навчання.

Основні поняття теми: метод і методика навчання історії, об'єкт, предмет методики, компоненти навчального процесу, цілі навчання, зміст шкільної історичної освіти, організація (техно­логія) навчання історії, пізнавальні можливості учнів, результа­ти навчання.

1. Поняття та сутність методики навчання історії

Слово «методика» походить від давньогрецького слова «methodike», що означає «шлях дослідження», «спосіб пізнання». Ме­тод - спосіб досягнення мети, розв'язання конкретного завдання, сис­тема правил і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей природи, суспільства і мислення. У педагогіці під методом розуміють спосіб практичного і теоретичного освоєння дійсності, зумовлений за­кономірностями розглядуваного об'єкта1. Відомий російський істо­рик та історіограф XIX ст. В. Ключевський зазначав: «Методом... ми називаємо сукупність прийомів вивчення певної галузі людського шання. Ці прийоми різняться за характером завдань, які висуваються перед вивченням будь-якої сфери, а завдання завжди визначаються предметом вивчення... Метод є сукупністю прийомів для розкриття будь-якої істини; ...метод розв'язує питання, не знаючи у чому воно є; ...метод шукає результатів; ...метод дає спосіб обіймати предмет з усіх боків; ...метод має справу з розумом; ...метод - необхідне озброєння наукового дослідження; ...Нічого не можна вивчати, не знаючи, як нивчати...»2.



1 Гончаренко СУ. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. -
(!. 205.

2 Ключевский В.О. Сочинения. В 9 т. - Т. VII. - М.: Мысль, 1989. - С. 215.

5

*Подумайте

На уроці історії у 8-му класі з теми «Розгортання Національно-виз­вольної війни українського народу в 1648-1649pp.» вчитель об'єднує учнів у малі групи і ставить перед групами завдання: «Проаналізуйте текст поданих документів та фрагментів тексту підручника, обго­воріть і визначте причини та наслідки Зборівсьої угоди, оцініть її зна­чення. Підготуйтесь до представлення результатів роботи групи». Учні починають виконувати завдання.

Чи можна сказати, що вчитель використав у цьому моменті уроку певний метод навчання? Відповідь обґрунтуйте.

Сукупність методів, спрямованих на досягнення певної мети, є мето­дикою. Як визначає тлумачний словник, з навчальної точки зору, ме­тодика - це вчення про методи викладання певної науки, предмета3. За визначенням «Українського педагогічного словника», методика - це галузь педагогічної науки, яка досліджує закономірності вивчення пев­ного навчального предмета4.

Ефективність і якість навчання історії залежить від того, наскільки вчитель володіє методами навчання і застосовує їх на практиці. Відо­мий методист-історик початку XX ст. С Сингалевич, говорячи про слабких вчителів, пояснював їх появу «не тим, що вони не знають сво­го предмета, а головним чином тим, що вони не вміють у доступній формі передати свої знання іншим, оскільки недостатньо знайомі з ме­тодичними основами повідомлення історичного матеріалу учням і взагалі не повністю оволоділи методикою предмета»5.

* Подумайте

Пригадайте свій досвід навчання в середній школі. Як ви вважаєте, які чинники організації пізнавальної діяльності, застосовувані ваши­ми вчителями, дозволяли вам краще засвоювати матеріал з історії? На яких уроках вам було цікавіше? Про якого вчителя і урок історії ви мріяли? Чому?

Зміст методики і значення самого терміна не завжди були однако­вими, вони змінювалися з розвитком самої методики, з формуванням її наукових основ.

Початкові елементи методики навчання історії зародилися з введен­ням викладання предмета як відповідь на практичні питання про цілі викладання, про відбір історичного матеріалу, якому навчали учнів, і прийоми його розкриття. Методика історії як наука пройшла складний шлях розвитку. Було розроблено багатий арсенал форм, методів, при-

3 Новий тлумачний словник української мови. - Т. 2. - К.: Вид-во «Аконіт»,
2000. - С 617.

4 Гончаренко СУ. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. -
С. 206.

5 Сингалевич С.П. Методика истории. - Казань, 1918. - С. 1.

ііомів та засобів роботи вчителя, створено цілі методичні системи, що поєднували окремі прийоми із загальною педагогічною ідеєю.

Сучасний період висунув перед методикою історії нові цілі і поста­вив вчених, методистів, учителів-практиків перед необхідністю пере­осмислення основних положень методичної науки. Система ревіти на початку XXI ст. не задовольняє суспільство. Розбіжність між цілями і результатами навчання стала очевидною. Постала нагальна потреба реформування всієї системи освіти, зокрема історичної. Основне пи­тання, що стоїть перед ученими та вчителями: чого і як учити дитину? Я к визначити дійсно необхідний і доцільний склад і обсяг історичних знань? Як підвищити реальний рівень навчальних досягнень дітей, розвинути їх ключові та предметні компетентності й здатність до са-мореалізації як у процесі навчання, так і в житті?

Стало очевидним, що сьогодні удосконалювати зміст освіти не мож-і іа без вивчення і орієнтації його на розвиток і потреби дитини. Якісні зміни у процесі пізнання історії й пізнавальній діяльності учнів на уроках і ювинні спиратись на внутрішні закономірності історії як шкільного на­вчального предмета. Розвиток методичної науки в Україні покликаний забезпечити вдосконалення процесу навчання, його змісту, організації та підготовки вчителів до викладання предмета саме в цьому.

*Подумайте

Працюючи в малих групах, проаналізуйте вступну частину Держав­ного стандарту шкільної освіти з галузі «Суспільствознавство», визначте основні цілі і завдання навчання історії. Чи є такий перелік повним? Чи надає реалізація цих завдань можливість для розвитку компетентностей учнів і їх здатності до самореалізації як у процесі навчання, так і в житті? Підготуйтеся до представлення і обгово­рення своїх ідей в академічній групі.

І Іоревірте себе

  1. Що таке методика навчання історії?

  2. Чи потрібно вивчати її у вищому педагогічному навчальному зак­ладі? Чому?

  3. Чи допомагає вона вчителю, який багато років працює в школі? Чому?

2. Об'єкт і предмет методики історії як науки

Для розуміння сутності і змісту будь-якої науки треба чітко визна­чити її об'єкт та предмет дослідження. Об'єкт - це явище, предмет, на які спрямована певна діяльність, увага6, це «педагогічний простір, об­ласть, в межах якої знаходиться, міститься те, що буде вивчатись»7.

6 Новий тлумачний словник української мови. - Т. 2. - С. 9.

7 Коджаспирова Г.М., Коджаспиров А.Ю. Педагогический словарь. - М.:
Паука, 2002.-С. 98.


6

7




Отже, об'єктом вивчення методики історії як науки є процес на­вчання: процес педагогічної взаємодії між чителем і учнями, спрямо­ваний на формування особистості і розвиток особистості дитини засо­бами історії.

Предмет - це «логічне поняття, що становить зміст думки, пізнання, те, на що спрямована пізнавальна, творча, практична діяльність»8. В. Ключевський предметом вивчення історії вважав «низку явищ, якими проявляється історичний процес»9. Отже, предметом методики навчання виступає конкретна сторона, сфера, частина об'єкта дослідження, тобто певна система навчання історії, що містить взаємопов'язані компоненти (зміст, організацію, результати навчання тощо) і закономірні зовнішні і внутрішні зв'язки цієї системи, які обумовлюють її функціонування.

До зовнішніх зв'язків системи відносяться чинники розвитку суспіль­ства, що відбиваються у соціокультурному середовищі, політичному та економічному становищі населення, рівні розвитку педагогічної та істо­ричної науки тощо. Ці зв'язки опосередковано чи прямо впливають на формування суспільних вимог (їх інколи називають соціальним замов­ленням) до освіти, в першу чергу визначаючи її мету, завдання, зміст і ре­зультати. Методичні дослідження завжди враховують дію та вплив цих чинників, однак головним для вчених-методистів є вивчення змін у ком­понентах процесу навчання історії та внутрішніх зв'язках системи. Та­ким чином, можна сказати, що предметом історико-методичної науки є взаємозв'язки між: основними компонентами процесу навчання історії, які змінюються під впливом зовнішнього середовища. Це зв'язки між такими компонентами: 1) соціально значущими цілями шкільної історичної осві­ти; 2) змістом навчання; 3) організацією навчального процесу; 4) пізна­вальними можливостями учнів; 5) результатами навчання.

*Подумайте

Обговоріть у парах, чим відрізняються об'єкт від предмета науки. Що є об'єктом та предметом методики навчання історії як науки? Чи може бути процес навчання історії предметом вивчення вікової психології, соціології, дидактики, теорії виховання, філософії та інших наук? Чи буде відрізнятися в такому випадку зміст предмета дослідження?Як саме? Підготуйтеся до обговорення своїх висновків в академічній групі.

Основні компоненти процесу навчання історії проявляються і функціонують комплексно, як система. Система (від грецького syste-ma) - це категорія, яка означає об'єкт, організований як єдність і ці­лісність взаємопов'язаних між собою елементів10.

8 Новий тлумачний словник української мови. - Т. 3. - С. 699.

9 Ключевский В.О. Сочинения. - Т. VI. - С. 70.

10 Всемирная энциклопедия: Философия / Главн. науч. ред. и сост. А.А. Гри-
цанов. - М.: ACT; Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001. - С. 936.

8

У реальному процесі навчання історії його компоненти взає­модіють, взаємовпливають та визначають розвиток одне одного. Змі­на, наприклад, цілей навчання історії, обов'язково приводить до Трансформації змісту, яка є тим більш глибокою, чим радикальніше змінюються цілі. Якісні зміни у цілях навчання історії та змісті шкіль­ної історичної освіті, що відбулися після проголошення незалежності України, є найбільш яскравою ілюстрацією подібних взаємозв'язків.

Компоненти процесу навчання - категорії конкретно-історичні, нони змінюються з розвитком суспільства.

Цілі навчання історії змінювались на різних етапах розвитку вітчиз-мяііої школи. Вони, як правило, відбивають ті соціально-економічні, політичні, духовно-культурні зміни, що відбуваються в суспільстві в ті чи інші часи. Чітке визначення цілей навчання є однією з умов його ефективності. Визначення цілей повинно враховувати загальні завдан­ня навчання історії, розвитку і виховання учнів тощо, а також умови та забезпечення навчального процесу, наявність підготовлених вчителів і г. д. З одного боку, цілі повинні бути реальними за тих умов, що існу­ють у суспільстві та освіті на тому чи іншому етапі, з іншого - вони зав­жди відбивають певний педагогічний ідеал, прагнення суспільства до певного типу освіченої особистості як результат освіти.

На рубежі ХІХ-ХХ ст., наприклад, цілями навчання історії були: формування повноцінної історичної свідомості учнів, вивчення історії у процесі розвитку, еволюції суспільства, знайомство з минулим, щоб (розуміти оточуючу реальність і передбачати майбутнє, вивчення культурної спадщини предків і людства у цілому, виховання законо­слухняних громадян, патріотів Батьківщини тощо.

Сьогодні цілі навчання історії визначені у Державному стандарті Освітньої галузі «Суспільствознавство». Завданнями освітньої галузі є:

  • підготовка учнів до взаємодії з соціальним середовищем, до са-мореалізації їх як особистостей в умовах багатоманітного світу через І&своєння комплексу знань, формування відповідних компетенцій;

  • формування в учнів національних та загальнолюдських цінно­стей, толерантного ставлення та поваги до інших народів, правової свідомості, економічного мислення; формування в учнів критичного мислення, навичок оцінювання суспільних явищ і процесів, життєвих ТВ прикладних особистісно-життєтворчих, соціалізуючих, комуніка­ційних, інтелектуально-інформаційних навичок;

- формування в учнів почуття власної гідності, відповідальності, особистішого ставлення до подій і явищ суспільного життя, досвіду смоційно-оцінної діяльності, здатності визначати власну активну життєву позицію, робити свідомий вибір, встановлювати особисті ЦІЛІ, спрямовані на розвиток суспільства, держави, забезпечення влас­ного добробуту та добробуту своєї родини11.

11 Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти // Історія в школах України. - 2004. - № 2. - С. 3-4.

9

Процес навчання історії має на меті насамперед розвиток індивіду­альності школяра, його особистісних якостей. Він забезпечує гармо­нійну реалізацію всіх своїх функцій (розвиток, навчання, виховання). Поняття навчання, що виховує, містить у собі поняття навчання, що закладає основи самостійного мислення учнів. Єдність навчання, вихо­вання, розвитку досягається лише за умови активізації роботи самих учнів на всіх етапах процесу навчання. Навчання має виховуючий ха­рактер також у зв'язку з формуванням ціннісних орієнтацій і переко­нань учнів на основі особистісного осмислення досвіду історії, сприй­няття ідей гуманізму, поваги прав людини і демократичних цінностей, патріотизму і взаєморозуміння між народами. Правильне розв'язання освітніх і виховних завдань шкільного викладання історії неможливо без врахування психолого-вікових особливостей різних груп учнів.

*Подумайте

Працюючи в парах, порівняйте цілі навчання історії на рубежі XIX-XX cm. із сучасними, сформульованими у Державному стандарті освіти. Зробіть висновки щодо змін та їх причин. Представте ре­зультати роботи в академічній групі.

Зміст шкільної історичної освіти є сукупністю змісту всіх курсів історії, що вивчаються сьогодні у 5-11(12)-х класах середніх загально­освітніх навчальних закладів. Він має формуватися на основі відбору та структурування фактів і понять історичної науки відповідно до цілей і завдань навчання історії в школі. Методична наука визначає прин­ципи та критерії такого відбору та структурування. Як правило, до вивчення у шкільних історичних курсах відбираються основні факти, найважливіші події та явища вітчизняної та всесвітньої історії, відповідні теоретичні поняття та ідеї, способи історичного пізнання та аналізу і т. п. Зміст історичної освіти, відібраний для навчання у школі, оформлюється у вигляді Державного стандарту, програм і підручників.

Зміст - обов'язковий компонент процесу навчання. Історично обу­мовлена перебудова цілей і завдань завжди змінює і навчальний зміст. Розвиток історії, педагогіки і психології, методики також впливає на зміст навчального матеріалу, на його обсяг і глибину. Так, у викла­данні історії в сучасних умовах застосовуються цивілізаційний, аксо-логічний, культурологічний, стадіальний та інші підходи, багато уваги приділяється історичним особистостям, дискусійним та уразливим питанням історії тощо. Педагог учить дітей розмежовувати процес пі­знання минулого і процес моральної оцінки вчинків людей, відрізня­ти факти від їх інтерпретацій і т. п.

*Подумайте

За методом уявного мікрофона обговоріть, якими є функції навчально­го змісту у системі шкільної історичної освіти. Від яких факторів

10

залежить відбір та структурування змісту шкільних історичних курсів?

Зміст освіти засвоюється учнями за допомогою методичної ор­ганізації (технології) навчання, яка передбачає певні форми, методи, методичні прийоми та засоби навчання12. Форма навчання є зовніш­нім відображенням, оформленням методів, методичних прийомів і за­собів навчання. Вона відбирається залежно від особливостей змісту того чи іншого заняття та методів і засобів, що використані вчи­телем. Навчання історії може бути організоване у формі класних, позакласних та позашкільних занять. Перелік форм навчання, що за­стосовуються у методиці історії, достатньо великий. Крім уроку, це -лекції, семінари, практичні та лабораторні заняття, конференції, екс­курсії, інтерактивні заняття («круглі столи», дискусії, дебати, рольові ігри та ін.).

Методи (способи діяльності) навчання також можуть бути різни­ми, зокрема за одним з підходів вони розподіляються на: усно-сло-несні, наприклад пояснення вчителя, словесно-текстові - аналіз істо­ричного документа, наочні, практичні тощо. Суть їх полягає у тому, що вони дають відповідь на питання, як вчити, визначають дво­сторонню діяльність учня і вчителя. Кожен з методів є складним за структурою і передбачає застосування певної сукупності прийомів (операцій, що виконують під час навчання вчитель і учні) та засобів навчання (до них відносять тексти, приладдя, посібники тощо).

Добре продумана та побудована методична організація (техно­логія) навчального процесу дозволяє найбільш ефективно формувати в учнів історичні знання, пізнавальні вміння, ключові й предметні компетентності, розвивати їх історичну свідомість, здібності, вихову­вати громадянські цінності та якості.

Зміст освіти та методична організація навчання мають відповідати цілям навчання історії, забезпечувати їх здійсненність.

*Подумайте

Працюючи в трійках, проаналізуйте запропоновані ситуації і визнач­те, чи відповідають обрані вчителями форми, методи, засоби меті та навчальному історичному змісту курсів основної школи.

  1. Молодий вчитель Сергій 77. вирішив провести урок на тему «Куль­тура України другої половини XVIII ст.» у формі конференції. Для цього він запропонував учням піти до бібліотеки та за допомогою її співробітників визначити для себе теми повідомлень і виступити з ними на конференції.

  2. Досвідчена вчителька Ірина Петрівна Л. вирішила провести від­критий урок на тему «Культура України другої половини XVIII cm.»

12 Див. докл.: Баханов К.О. Традиції та інновації в навчанні історії в шко­лі. Дидактичний словн.-довід. - Запоріжжя: Просвіта, 2002. - 108 с

11

у формі конференції. Для цього вона за два тижні до уроку запропо­нувала учням перелік тем і списки літератури до кожної з них для опрацювання в творчих групах. Після того як учні об'єдналися в гру­пи та вибрали теми, вона провела консультацію з кожною групою і порекомендувала учням звернутися за додатковою інформацією до бібліотеки та Інтернету.

Оскільки учень є активним суб'єктом процесу навчання, то цей про­цес має бути обов'язково зорієнтованим на конкретну особистість ди­тини: її вік та пізнавальні можливості. Пізнавальні можливості учнів пов'язані з віком учнів і відповідним рівнем сформованості історичних знань, умінь, навичок, наявністю та розвитком загальних здібностей учня до навчання, розвиненістю його пізнавальних потреб та інтересів, зокрема до вивчення історії. Під здібностями розуміють індивідуальні нахили особистості, які є суб'єктивними умовами, здатністю до здій­снення певного виду діяльності, зокрема навчання історії. Вони прояв­ляються у швидкості, глибині та стабільності оволодіння методами та способами діяльності.

Засвоєння історичних знань та відповідний розвиток особистості дитини пов'язані, наприклад, з наявним рівнем розвитку в неї мислення, уяви, мотиваційно-вольової та емоційної сфери особистості. У процесі навчання розвиваються здібності учнів розуміти, здобувати, засвою­вати та застосовувати історичні знання.

Так, молодший школяр прагне до нагромадження історичних знань, багато розпитує вчителя. Його цікавлять деталі одягу лицарів, доблесть і мужність у походах. На перервах учні розпочинають гладіаторські бої чи лицарські турніри. Старшокласник прагне не стільки нагромадження історичних фактів, скільки їх осмислення й узагальнення, встановлення логічних зв'язків між історичними факта­ми, розкриття закономірностей, теоретичних узагальнень. У старших класах зростає питома вага знань, що учні одержують самостійно. Це пов'язано з розвитком логічного мислення, навчальних умінь, досвіду пізнавальної діяльності тощо. У цьому віці розвивається інтерес до тих елементів знань, що відносяться до питань політики, моралі, мис­тецтва. Відбувається диференціація інтересів школярів: одні цікав­ляться точними дисциплінами, інші - гуманітарними. Різні типи нав­чальних закладів: гімназії, ліцеї, коледжі, загальноосвітні школи - ре­алізують цей інтерес.

Зміст та організація навчання мають, з одного боку, відповідати наявному рівню пізнавальних можливостей дитини, з іншого - випе­реджати його таким чином, щоб сприяти їх подальшому розвитку.

Навчальні досягнення учнів (результати навчання) безпосередньо пов'язані з реалізацією цілей і завдань шкільної історичної освіти і відбивають досягнутий рівень знань, умінь, навичок, компетентнос-тей учнів, рівні розвитку їх інтелектуальної, мотиваційно-вольової та емоційної сфери. Засвоєння знань передбачає здатність учнів міркува-

12

ти, доводити, обґрунтовувати, виділяти головне, виявляти причинно-паслідкові та інші зв'язки між подіями і явищами, застосовувати знан­ня для розв'язання проблемних питань та ситуацій тощо.

Результати навчання, що досягаються на одному уроці, на бага­тьох уроках при вивченні теми, розділу, навчального курсу, всіх курсів історії в основній школі, можуть вимірюватись рівнем:

  • історичної освіченості учня;

  • сформованості історичної свідомості учнів;

  • розвитку пізнавальних можливостей школярів;

  • розвитку ключових та предметних компетентностей учнів;

  • вихованості й загальної культури.

Отже, результати навчання демонструють, чи досягнуті цілі нав­чання, чи вони залишилися тільки задумом учителя. Для вимірюван­ня результатів навчання існують спеціальні методи та прийоми, серед яких опитування, тестування, контрольні роботи, реферати та ін.

* Подумайте __^_

Працюючи в парах, проаналізуйте задані вчителем запитання та пояс­ніть, яке з них відповідає пізнавальним можливостям учнів 5-го класу, постановка якого з них дозволить досягти успішних результатів на­вчання? Відповіді обґрунтуйте.

Учням 5-го класу на уроці «Розквіт Київської Русі» були поставлені зав­дання:

  1. Визначте та охарактеризуйте чинники генезису української держав­ності в Київській Русі.

  2. Розкажіть про пам'ятки культури, які з'явились під час розквіту Київської Русі. Як ви думаєте, чому цей період називають «розквітом»?

Процес навчання історії в школі -це складне, багатогранне, не завж­ди однозначне педагогічне явище. Його закономірності можуть бути досліджені на основі об'єктивних зв'язків, що існують між основними його компонентами, в основі яких освіта, розвиток і виховання учнів. Методика вивчає навчально-пізнавальну діяльність учнів у зв'язку з цілями і змістом навчання історії та прийомами керівництва нею.

Цілі та завдання навчання визначають зміст історичної освіти. Від­повідно до цілей і змісту обирається оптимальна організація (техно­логія) викладання і навчання. Цілі, зміст і організація (технологія) навчання мають бути відповідними, адекватними пізнавальним мож­ливостям учнів даного віку, даного навчально закладу, даного класу тощо. Ефективність організації педагогічного процесу перевіряється отриманими результатами. Це так звані основні зв'язки системи, якою є процес навчання історії. Разом з тим, існують і зворотні, коре­гуючі зв'язки між компонентами процесу. Результати навчання аналі­зуються вчителем і учнями і слугують підвалинами для уточнення по­дальших цілей і завдань, оптимізації змісту та організації, подальшої диференціації навчання відповідно до пізнавальних можливостей

13

учнів. При плануванні та проектуванні процесу навчання, формулю­ванні цілей і завдань конкретного уроку, курсу, відборі змісту, форм, методів тощо необхідно враховувати пізнавальні можливості тих, ко­го ми навчаємо.

Отже, процес навчання історії у взаємозв'язку його основних ком­понентів, які складають систему, може бути представлений схемою 1.



Взаємодія суб'єктів навчання у навчальному просторі здійснюєть­ся шляхом подолання внутрішніх протиріч процесу. До них відносять­ся протиріччя між цілями навчання і вже досягнутими результатами; між оптимальними і реально застосовуваними на практиці методами і засобами навчання, між рівнем розвитку пізнавальних можливостей учнів і завданнями уроку та ін.

Ставлячи перед викладанням історії завдання - навчальні, розви-вальні і виховні, визначаючи зміст курсів історії, проектуючи способи засвоєння знань школярами і організацію навчання, вчитель планує досягнення визначених результатів. Закономірні зв'язки між компо­нентами процесу навчання є об'єктивними, тобто такими, що існують незалежно від бажання учителя. Якщо він враховує дію цих зако­номірностей та спирається на них, результати, яких досягають учні, є високими, якщо ж навпаки - ігнорує дію закономірностей, то успіш­ність учнів буде низькою. Вивчення цих закономірних зв'язків і умов їх оптимальної реалізації є науковим завданням методики історії. Та­ким чином, закономірності процесу навчання історії - це об'єктивні, істотні, стійкі зв'язки між цілями, завданнями, змістом, шляхами, ме­тодами, засобами навчання історії, виховання і розвитку особистості дитини, з одного боку, і результатами навчання - з іншого.

Отже, методика навчання історії - це наукова дисципліна, що досліджує процес навчання історії як системи у її взаємозв'язках, про­тиріччях і закономірностях для забезпечення якісної історичної освіти учнів13.

* Подумайте

Готуючись до уроку всесвітньої історії у 9-му класі з теми «Якобінська диктатура», вчитель визначив, що наприкінці уроку учні зможуть:

  • аналізуючи та порівнюючи різні типи історичних джерел, характе­ризувати основні етапи якобінської диктатури та її діячів;

  • пояснювати, що таке «диктатура», «громадянське суспільство», «терор»;

  • розповідати, якими були основні риси ідеології просвітительства, як вона реалізовувалась у практичній діяльності якобінців;

  • висловлювати власне ставлення до терору як державної політики.

Провідні ідеї: завдання розбудови громадянського суспільства не­можливо реалізувати антидемократичними, терористичними ме­тодами; революційні шляхи перетворень суспільства завжди мають тенденцію до переходу для подолання опору «контрреволюційних еле­ментів» до терористичних методів; найефективнішим шляхом роз­витку суспільства є еволюція (пошук компромісів та реформ).


14

Схема 1. Процес навчання історії та його основні компоненти

13 Див. також: Терно С. Дидактика історії чи методика навчання історії? // Історія в школах України. - 2004. - № 6. - С 25-26.

15

Працюючи в групах, визначте, чи всі компоненти системи процесу навчання історії врахував учитель? Якщо ні - доповніть і завершіть цю роботу, зокрема визначивши можливі форми, методи і засоби навчання. Представте результати роботи в академічній групі.

Перевірте себе

  1. Що є об'єктом і предметом методики історії як науки?

  2. 3 яких компонентів складається процес навчання історії як систе­ма? Як вони пов'язані між собою?

  3. Що досліджує методика навчання історії як наукова дисципліна?
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Оцінювання з історії україни
Ни складено враховуючи цілі, вимоги І зміст навчання історії в школі, закладені в Державному стандарті освіти та чинній програмі...

Ладиченко Т. В., Черевко О. С., Камбалова Я. М
України. 10-11 класи" авторів Пометун О.І., Гупана Н. М., Фреймана Г. О. (52 години на рік, 1,5 години на тиждень); для класів історичного...

Концепція та програми викладання історії України в школі (проект)
Матеріали IV та V робочих нарад з моніторингу шкільних підручників історії України

Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Географія
Зважаючи на це, у старшій загальноосвітній школі запроваджується профільне навчання, яке створить системно-спеціалізовану підготовку...

Міністерство освіти І науки Департамент освіти І науки Запорізької...
Головне, щоб молочні продукти були якісними та безпечними. Розроблена методика визначення якості допоможе орієнтуватися на ринку...

Рішення (Проект)
Положення про порядок оплати та надання пільг по оплаті за навчання дітей в Боярській міській дитячій школі мистецтв

Боярська міська рада київської області виконавчий комітет рішення
Про встановлення розміру плати за навчання по Боярській міській дитячій школі мистецтв на 2013-2014 навчальний рік

Закон України «Про освіту»
Міністерство освіти І науки України розміщує доопрацьований робочою групою, з урахуванням отриманих зауважень І пропозицій, проект...

Закон України «Про позашкільну освіту»
Нормативні документи, що регулюють гурткову роботу у школі Методичні рекомендації щодо організації гурткової роботи у школі

Щ о таке пришкільний табір?
Та й взагалі, діти проводять літні канікули не на вулиці. Не дивлячись на те, що вже давно пролунав останній дзвінок, в загальноосвітній...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

pravo.lekciya.com.ua
Головна сторінка