Пошук по сайту


Управління освіти Чернівецької міської ради Міський методичний кабінет

Управління освіти Чернівецької міської ради Міський методичний кабінет

Сторінка1/5
  1   2   3   4   5


Управління освіти Чернівецької міської ради

Міський методичний кабінет



Всеукраїнський тиждень права

(Інформаційно-методичний бюлетень)
Укладач:

Герасим Н.П.,

методист ММК.

2011

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 1149/2008

Про Всеукраїнський тиждень права
Ураховуючи важливе значення правової освіти в дальшій розбудові України як правової держави, вихованні у громадян поваги до закону і прав людини, з нагоди 60-ї річниці проголошення Загальної декларації прав людини постановляю:
1. Започаткувати проведення Всеукраїнського тижня права щороку в тиждень, що включає 10 грудня - День прав людини, який відзначається в пам'ять проголошення Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році Загальної декларації прав людини.
2. Кабінету Міністрів України щороку розробляти та затверджувати до 1 жовтня плани заходів з проведення Всеукраїнського тижня права.
3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям щороку розробляти та затверджувати регіональні плани заходів з проведення Всеукраїнського тижня права.
4. Державному комітету телебачення та радіомовлення України забезпечувати широке висвітлення у засобах масової інформації заходів з проведення Всеукраїнського тижня права, організовувати тематичні теле- та радіопередачі щодо прав і свобод людини і громадянина.
Президент України Віктор ЮЩЕНКО
8 грудня 2008 року




25 листопада до 10 грудня в Україні триватиме кампанія

"16 днів проти ґендерного насильства"
Кампанія проти гендерного насильства проводиться світовою громадськістю з 1991 року щороку з 25 листопада до 10 грудня. ЇЇ мета – привернути увагу суспільства і його лідерів до проблеми насильства в сім’ї як до порушення прав людини, формувати нетерпиме ставлення суспільства до будь-яких форм насильства та залучити всіх громадян до боротьби з цим явищем.
Генеральна Асамблея ООН, оголосивши 25 листопада Міжнародним днем боротьби за ліквідацію насильства відносно жінок, запропонувала урядам, міжнародним і неурядовим організаціям проводити в цей день заходи, спрямовані на привернення уваги громадськості до цієї проблеми.
В рамках кампанії тисячі громадян і громадянок, сотні державних і громадських організацій з більш ніж 100 країн світу беруть участь у щорічних заходах під гаслом “Зупинити ґендерне насильство” та закликають до припинення усіх форм насильства, до протидії насильству в сім’ї.
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту просить долучитися до Всесвітньої акції “16 днів проти гендерного насильства” та провести з учнями бесіди, лекції, засідання правових клубів, „круглі столи”, на яких формувати нетерпиме ставлення до порушення прав жінок, до торгівлі людьми, до всіх видів насильства, вчити знаходити шляхи виходу з конфліктних ситуацій в сім’ї.


Права людини в Україні 2009 - 2010.

Узагальнена доповідь правозахисних організацій

Розділ XXIV. Проблемні питання дотримання прав дитини в Україні

Україна у 1991 році приєдналася до Конвенції ООН про права дитини, таким чином взявши на себе зобов’язання впроваджувати на національному рівні забезпечення та захист прав дитини.
Національний план дій щодо виконання Конвенції ООН про права дитини

В якості позитивної події, що сталася 5 березня 2009 року, необхідно відзначити прийняття Верховною Радою України Закону України «Про загальнодержавну програму «Національний план дій щодо виконання Конвенції ООН про права дитини», який знаходився на розгляді в Верховній Раді України ще з 2006 року. Національний план має на меті об’єднати в єдину систему зусилля держави щодо захисту прав дітей. Метою є забезпечення оптимального функціонування цілісної системи захисту прав дітей в Україні відповідно до вимог Конвенції ООН про права дитини та з урахуванням цілей розвитку, проголошених Декларацією тисячоліття ООН, і стратегії Підсумкового документа Спеціальної сесії в інтересах дітей Генеральної Асамблеї ООН “Світ, сприятливий для дітей”.

Основними завданням в цій сфері мають бути підвищення ефективності профілактичної та роз’яснювальної роботи серед батьків з метою запобігання жорстокому поводженню з дітьми; удосконалення процедур щодо виявлення дітей, які потерпіли від сексуальної експлуатації, інших форм жорстокого поводження з ними; створення системи реабілітації та реінтеграції дітей, які потерпіли від торгівлі ними, сексуальної експлуатації, інших форм жорстокого поводження; забезпечення функціонування системи захисту дітей від жорстокого поводження, проведення відповідної профілактичної роботи.

Національний план був прийнятий без заходів, їх потрібно розробляти щорічно, в 2009 році – згідно з Постановою Верховної Ради до 5 червня 2009 року. Така ситуація робить його уразливим до виконання, оскільки щорічне планування не дає можливості впровадження довгострокових заходів.
Моніторинг стану виконання Конвенції ООН про права дитини
Згідно зі ст. 44 Конвенції з метою розгляду прогресу, досягнутого державами-сторонами щодо виконання зобов’язань, взятих згідно з цією Конвенцією, кожні 5 років держави-сторони мають звітуватися перед Комітетом ООН з прав дитини щодо вжитих заходів стосовно забезпечення та захисту прав дитини на своїй території.

Україна підготувала третю та четверту об’єднану періодичну доповідь, яка буде заслуховуватись Комітетом ООН з прав дитини під час 56 сесії, що відбудеться у Женеві з 17 січня по 4 лютого 2011 р. За результатами розгляду Доповіді Комітет з прав дитини винесе відносно України свої Заключні Зауваження. Експерти, які займаються питаннями прав дитини, передбачають, що зауважень буде багато, зважаючи на реальний стан речей в Україні щодо забезпечення прав дитини та лише часткове виконання попередніх Заключних Зауважень.

Громадські організації України оприлюднили в 2009 році Альтернативний звіт про виконання Конвенції ООН про права дитини[2]. В ньому міститься огляд стану дотримання всього комплексу прав, які закріплені в Конвенції. Його висновки та рекомендації є актуальними і наприкінці 2010 року. За даними Альтернативного звіту, попередні рекомендації Комітету ООН з прав дитини враховані лише частково. В першу чергу це стосується загальних підходів у державній політиці щодо гарантування прав дитини. Ця політика розглядає дитину не як суб’єкта власних прав, а лише як об`єкт захисту.

Відповідно, українське законодавство щодо прав дитини залишається декларативним, більш того, не всі права дитини, визначені Конвенцією, забезпечені відповідними законами.

В державі відсутній системний підхід до врахування думки дитини на всіх рівнях суспільного життя. Принцип якнайкращих інтересів дитини покладено в основу державної політики лише у сфері охорони дитинства та регулювання сімейних відносин. Політика держави не спрямована на активну протидію дискримінації уразливих та маргінальних груп, передусім у доступі до освіти та медичних послуг.

Фінансування державних програм і планів щодо прав дітей здійснюється за «залишковим принципом», а не через визначення фіксованої частки від загального бюджету на їх реалізацію.

В Україні так і не створено інституту омбудсмена з прав дитини, жодна з державних інституцій не здійснює комплексного системного моніторингу дотримання прав дитини, не публікує інформації про його результати.

Суттєво збільшилася кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, влаштованих до прийомних сімей або в інші сімейні форми виховання. Розвитку сімейних форм виховання дітей сприяли запровадження фінансування прийомних сімей із Державного бюджету України та Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей» від 2005 року. Однак потреба у розширенні юридичного доступу до альтернативних сімейних форм влаштування дітей залишається актуальною.

Більшість статей Конвенції про права дитини мають відповідне відображення у національному законодавстві, однак практика їх застосування залишається формальною або не відповідає зобов`язанням держави за Конвенцією.

Наприклад, визначення дитини у національному законодавстві загалом відповідає стандартам Конвенції, однак рекомендації Комітету стосовно усунення розбіжності у шлюбному віці юнаків і дівчат, зниження мінімального віку для звернення по допомогу та консультації лікаря без згоди батьків, встановлення мінімального віку для початку статевих стосунків досі невраховані. Суттєвою проблемою в Україні є забезпечення права дитини на захист індивідуальності у випадках усиновлення.

У альтернативному звіті наводиться й інший приклад. Заходи та дії держави, спрямовані на подолання дитячої та малюкової смертності, не є ефективними. На поверхні лежать такі проблеми, як недостатня професійна підготовка медичних кадрів з питань охорони здоров’я матері та дитини, неукомплектованість штатів, особливо в сільській місцевості, відсутність системного підходу до розв’язання проблем матеріально-технічного забезпечення галузі, впровадження нових технологій. Замість реальних планів та конкретного аналізу недоліків заради негайного їх виправлення державою надалі розробляються декларативні програми, заходи в яких сформульовані не конкретно.

Тотально ігнорується право дитини на приватне життя: національне законодавство не містить тлумачення і, відповідно, гарантій захисту особистого життя дитини. Можна говорити про загальне нерозуміння концепції особистого життя дитини як такого та ставлення до дитини як до об’єкта зовнішнього виховного або освітнього впливу.

Існує практика тотального порушення права дітей на приватне життя в загальноосвітніх школах та навчальних закладах закритого типу (кабінки в туалетах, що не зачиняються, перегляд особистих листів та записок, публічне розголошення особистої інформації, майже вільний доступ до журналів та медичних карток), що пояснюється повним нерозумінням наявності цього права у дітей та його важливості, а також часто намаганням на власний розсуд визначити і захистити інтереси дитини.

Діти в Україні продовжують зазнавати насильства – в загальноосвітніх школах, у сімейних відносинах, при контакті з представниками правоохоронних органів, у закладах опіки та в дитячих будинках сімейного типу нерідко трапляються випадки приниження гідності дітей. При цьому не існує дієвих механізмів ефективного виявлення та реагування на випадки насильства, а також механізмів забезпечення існуючих законодавчих норм, що забороняють фізичні покарання. Недосконалою й травматичною для дитини залишається процедура допиту дітей(свідків, потерпілих і обвинувачених у злочині).

Не розроблений механізм раннього виявлення сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах, та оцінювання потреб дитини. Висновок про ситуацію в сім’ї робиться органами опіки та піклування практично на основі єдиного документа – акту обстеження житлово-побутових умов. Україна також не виконала рекомендації Комітету щодо фінансової допомоги уразливим сім’ям з дітьми. Принцип «Гроші ходять за дитиною» хоча і є прогресивним, однак не підтримує різні сім’ї з дітьми, охоплюючи лише незначну частину дітей, які потребують допомоги. Рекомендація Комітету щодо розміщення дітей у дитячих установах лише тимчасово і тільки у разі крайньої і необхідності також не виконується.

Чинне законодавство не забезпечує реалізації норм Конституції України в частині належного фінансування та створення умов для безоплатного і належного медичного обслуговування. Наслідки очевидні: стан здоров’я дітей 0–14 років включно продовжує залишатися незадовільним; зростає рівень розповсюдження венеричних захворювань та шкідливих для здоров’я звичок серед молоді; поверховими залишаються знання молоді щодо проблем ВІЛ.

В Україні ВІЛ-статус матері є протипоказанням для грудного вигодовування, водночас існують проблеми із забезпеченням дітей зазначеної категорії замінниками грудного молока. Громадські організації відзначають, що в медичних закладах постійно порушуються права ВІЛ-позитивних дітей.

Можна констатувати, що державою не здійснюються заходи щодо забезпечення доступу до освіти безпритульних дітей, дітей-мігрантів та біженців, усунення дискримінації в реалізації права на освіту дітей із ВІЛ/СНІД, не забезпечується у повному обсязі доступ до дошкільної освіти в сільській місцевості, неорганізовано інтеграцію всіх дітей рома у державну систему освіти. Понад 20 тис. дітей шкільного віку не відвідують школу.

Серйозною проблемою є повна реалізація права на навчання дітей, які мають психічні розлади, дітей з фізичними вадами(дітей-інвалідів). Не існує механізму залучення таких дітей до загальної освітньої системи. Майже не працює система індивідуального навчання. Недостатньо підручників та спеціальної літератури для дітей із вадами зору і слуху.

Не мають доступу до освіти діти, що перебувають на державному утриманні в дитячих будинках, інтернатах системи соціального захисту, які не здійснюють освітньої діяльності й не мають у штатних розкладах відповідних фахівців та педагогів. Зафіксовано багато випадків, коли діти біженці не відвідують школу.

Дуже незначна увага приділяється навчанню педагогічних працівників щодо прав дитини, підготовці спеціалістів, здатних працювати з дітьми, які мають вади розвитку.

Таким чином, дії держави щодо забезпечення належного рівня дотримання прав дитини в Україні відповідно до стандартів Конвенції ООН про права дитини не є достатніми, ступінь урахування рекомендацій Комітету ООН про права дитини залишається незадовільним.
Проблеми захисту прав уразливих категорій дітей[3]
Аналіз інформації, зібраної Правозахисним центром «Поступ» та громадськими організаціями «Правозахисної дитячої мережі Донбасу», свідчить про те, що в Україні відсутні механізми правового захисту дітей вразливих груп. У законодавстві відсутні положення, які дозволяють розглядати таких дітей як представників уразливої групи, які потребують особливого захисту. Заяви про порушення від дітей груп ризику не розглядаються з належною увагою і ретельністю. Відмова враховувати особливі потреби дітей даної групи, відсутність закріплених законодавчо позитивних дій, спрямованих на забезпечення особливого захисту, дозволяє говорити про те, що дана група дітей піддається дискримінації.

Експерти вказують на те, що якщо на користь дитини діють законні представники, які не мотивовані домагатися відновлення прав дитини (адміністратори спеціальних установ, далекі родичі, деморалізовані родичі та ін.), факти порушень розслідуються формально й у переважній більшості випадків права дітей не можуть бути відновлені. Відсутні механізми відомчого контролю за якістю розслідування співробітниками міліції і прокуратури фактів порушень прав дітей груп ризику. Особливо яскраво проблема проявляється у випадках, коли права дитини порушуються представниками правоохоронних органів. Залежне становище дітей, тиск на дитину з боку представників правоохоронних органів істотно ускладнюють спроби дітей відновити свої права. Під впливом погроз і тиску співробітників міліції діти не наважуються заявляти про порушення з боку співробітників правоохоронних органів. Часті випадки відмови дітей від свідчень проти співробітників правоохоронних органів.

Також необхідне законодавчо закріпити особливу процедуру розгляду у випадках скарг про порушення прав дитини з боку співробітників правоохоронних органів. При цьому важливо передбачити додаткові можливості відомчого та міжвідомчого контролю, а також контролю з боку недержавних організацій. Необхідно виключити можливість припинення розслідування за фактами, викладеними в подібній скарзі, у разі, якщо заявник відмовляється від претензій і просить припинити розгляд. Ці та інші рекомендації, підготовлені групою українських, німецьких і польських експертів в рамках проекту «Дії в інтересах дітей груп ризику».
  1   2   3   4   5

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Управління освіти Шосткинської міської ради Міський методичний кабінет...
Рекомендовано до друку рішенням науково-методичної ради методичного кабінету управління освіти (протокол №4 від 08. 02. 2013 р.)

Чернівецька міська рада управл I нняосв I т и
Управління освіти Чернівецької міської ради надсилає роз’яснення щодо формування номенклатури справ у навчальному закладі

Соціального педагога
Міністерства освіти науки України, Положення про Центр практичної психології І соціальної роботи управління освіти Чернівецької міської...

Управління освіти виконавчого комітету Шепетівської міської ради...
Упорядник: Шевченко В. І., вчитель початкових класів, спеціаліст вищої категорії, «Вчитель-методист». Толстюк Л. В., вихователь групи...

Управління освіти виконавчого комітету Шепетівської міської ради...
Хлонь Любов Дмитрівна – вихователь дошкільного навчального закладу №3 "Ластівка" м. Шепетівки

Харківська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №134 харківської міської ради харківської області
Департаменту освіти Харківської міської ради від 04. 01. 2011 №3, наказу управління освіти адміністрації Київського району Харківської...

Реалізація сучасних інноваційних технологій навчання на засадах компетентнісного...
Комунальна установа «Криворізький районний науково-методичний кабінет» Криворізької районної ради Дніпропетровської області

Відділ освіти Криворізької районної державної адміністрації
Т. А. Ланчковська – директор Комунальної установи «Криворізький районний науково-методичний кабінет» Криворізької районної ради Дніпропетровської...

Автор упорядник: Ватульова О. Г., методист науково-методичного центру...
Автор – упорядник: Ватульова О. Г., методист науково-методичного центру управління освіти Миколаївської міської ради

Висновки експертизи
Рекомендовано методичною радою управління освіти адміністрації Червонозаводського району Харківської міської ради



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

pravo.lekciya.com.ua
Головна сторінка