Пошук по сайту


Розвиток гігієни як науки

Розвиток гігієни як науки

РОЗВИТОК ГІГІЄНИ ЯК НАУКИ




РОЗВИТОК ГІГІЄНИ ЯК НАУКИ


Слово "гігієна" походить від грецького "bуgіеіnоs", що перекла­дається як "той, що приносить здоров'я". Історія виникнення цієї назви пов'язана з древньогрецькою легендою про Асклепія (Еску­лапа) - сина бога Сонця - Аполлона. З дитинства Асклепій був слабкою і хворобливою дитиною. Батько Асклепія, бог Сонця Аполлон, який сам займався лікуванням, вирішив поселити його у Соняч­ній долині під наглядом кентаврів. Вони вилікували його від усіх недуг. Зміцнившись духом і тілом, Асклепій і сам почав лікувати людей. У цьому допомагали йому дві дочки: Панакея І Гігієя. Панакея допомагала лікувати, а Гігієна, за віруванням древніх греків, була богинею здоров'я і прагнула запобігати виникненню захворювань. її ім'ям названо цю профілактичну науку - гігієну.

Гігієна - це наука, що вивчає закони впливу на організм окре­мих людей і цілих колективів соціальних, природних і штучних чинників навколишнього, а також внутрішнього середовища для виявлення закономірностей позитивного і негативного їх впливу на організм, здійснює на цій підставі наукове розроблення запобіжних і оздоровчих заходів, спрямованих на ліквідацію чи зменшення до безпечних величин (гігієнічних нормативів) впливу негативних чин­ників або, навпаки, на широке використання позитивних чинників для збереження, оздоровлення і зміцнення здоров'я як окремої людини, так і цілих колективів, усього людського суспільства. Це визначення відомого українського вченого, академіка багатьох акаде­мій наук України і світу, одного з фундаторів кафедри загальної гігієни Тернопільської медичної академії ім. І.Я. Горбачевського, ректора і завідувача кафедри гігієни Українського національного медичного університету ім. 0.0. Богомольця професора Є.Г. Гончарука.

Гігієна займає особливе місце в системі медичних знань. Але спочатку треба сказати, що таке медицина взагалі. Медици­на - це система наукових знань і практичної діяльності, метою якої є зміцнення і збереження здоров'я, продовження життя людей, профі­лактика і лікування хворих. Медицина поділяється на дві галузі: лікувальну і профілактичну.

Об'єктом вивчення лікувальної медицини є хвора людина, метою - лікування і зміцнення здоров'я, або полегшення страж­дань хворого, дослідження і встановлення діагнозу, призначення і контроль за лікуванням. Медичні працівники середньої і вищої ла­нок працюють індивідуально з кожною хворою людиною.

Другим надзвичайно важливим напрямком медицини є профі­лактична медицина. Це колективна медицина, або гігієна. Об'єк­том вивчення гігієни є практично здорові люди, тобто люди, які без обмежень здатні повністю виконувати свої біологічні й соці­альні функції. Гігієна займається здоров'ям здорових людей (індиві­дуальним здоров'ям), здоров'ям колективів практично здорових людей, людності країни (громадським здоров'ям), популяції. Зав­дання профілактичної медицини (гігієни) виконують лікарі й се­редні медичні працівники: гігієністи, санітарні лікарі, помічники санітарних лікарів з певних розділів гігієни. Гігієну часто назива­ють медичною екологією, або екологією людини.

Робота лікарів-кураторів і робота гігієністів тісно пов'язані. Так, працюючи в умовах сільської чи міської дільниці, промислово­го підприємства, дитячого садка, школи чи іншого закладу, лікар-куратор поряд із лікувально-діагностичною завжди проводить профілактичну роботу (наприклад, здійснює щеплення проти ін­фекційних захворювань, розробляє заходи щодо виникнення про­фесійних отруєнь і захворювань тощо). Разом з тим, лікар-профілактик розробляє індивідуальні та колективні профілактичні за­ходи, спрямовані на збереження та зміцнення здоров'я не тільки здорових, а й хворих людей. Наприклад, вирішуючи питання гігієни лікувально-профілактичних закладів, надаючи невідклад­ну допомогу хворим і потерпілим, працюючи лІкарями-профпато-логами в медико-санітарних частинах промислових підприємств, лікарями-інфекціоністами, лікарі-профілактики виконують суто ліку­вальну роботу.

Досить яскраво І влучно мету гігієни сформулював засновник експериментальної гігієни в Англії Едмунд Парке: "Гігієна як наука переслідує велику і благородну мету - зробити розвиток людського організму найбільш досконалим, життя найбільш сильним, згасан­ня найбільш уповільненим, а смерть найбільш віддаленою".

Мета гігієни полягає у збереженні й зміцненні здоров'я як окремої людини, так і колективу, популяції, суспільства у цілому. Як суспільство, так і людина по-різному ставиться до роботи спеці­алістів лікувальної і профілактичної медицини. За правильно вста­новлений діагноз хвороби, уважне лікування, видужання кожен пацієнт вдячний лікарю-куратору, чого не скажеш стосовно гігієніста. Це пов'язано з тим, що впровадження профілактичних заходів час­то викликає незадоволення як окремих осіб, так і колективу в ціло­му, оскільки виконання санітарних приписів часто вимагає матері­альних затрат, а ефект їх проявляється далеко не відразу.

Гігієна пройшла довгий і тернистий шлях, поступово наближаю­чись до дійсного розуміння шкідливого впливу зовнішнього середовища на людський організм і необхідності змін його в оздоровчих цілях.

Багатовікову історію гігієни умовно можна поділити на два основні періоди: емпірична гігієна - період використання різних профілактичних приписів, що грунтувались на спостереженнях і життєвому досвіді людей, та науково-експериментальна гігієна -період, започаткований формуванням гігієни як галузі сучасної ме­дичної науки в ХУП-ХІХ століттях.

У давні часи лікарі-куратори вже усвідомлювали, що лікуван­ня не запобігає розповсюдженню масових захворювань і не є єди­ним завданням медицини, що поряд з умінням лікувати не менш важливе значення має вміння запобігати хворобам. У релігійних вченнях давніх народів передбачували деякі правила поведінки в Інтересах здоров'я. У IV-! тисячоліттях до н. е. робились спроби узагальнити і систематизувати гігієнічні поради у вигляді окремих довідників про збереження здоров'я.

У Давній Індії задовго до нашої ери було розповсюджено бага­то гігієнічних правил, які потім ввійшли в ряд законів Ману (гігієна харчування, особиста гігієна). Давня китайська медицина також визнавала необхідність профілактики захворювань. У Китаї були поширені правила дієтичного харчування, впроваджувались водні процедури, сонячні ванни, лікувальна гімнастика як заходи для укріплення здоров'я і підвищення опірності організму. В Єгипті за­довго до нашої ери проводили роботи з осушення грунту, існували правила з благоустрою вулиць, споруджувались водогони.

Велика роль у розвитку гігієнічних знань належить лікарям античної Греції. Основоположник наукової медицини Гіппократ (460-370 рр. до н. е.) не тільки узагальнив знання і досвід у галузі ліку­вальної медицини, але і зробив спробу оцінити значення навколиш­нього середовища в житті й діяльності людини, (рис. 2.1). Різні зміни клімату і погоди, забруднення грунту, шкідливі звички, на його думку, мають велике значення в етіології багатьох захворю­вань. Гіппократ вперше систематизував і узагальнив гігієнічні знан­ня та виклав їх у вигляді трактатів " Про повітря, воду і грунт," "Про здоровий спосіб життя" тощо. Вслід за Гіппократом в історію медицини увійшли такі імена, як Арістотель, Гален, Авіцена та ін. Великих успіхів у розвитку гігієнічних заходів досягли в Римській імперії. У Давньому Римі з'явилися інженерні споруди для забезпечення міста водою і каналізацією, отримала розвиток медична освіта, виникли заклади загального користування (бані, солярії), мали місце прояви лікувально-санітарної організації у виг­ляді амбулаторій. Але, незважаючи на ці успіхи в галузі охорони здоров'я населення, ні в античній Греції, ні в Римі, ні в інших роз­винутих країнах не йшла мова про гігієну як науку.

На зміну античній культурі Греції і Риму прийшла епоха фео­далізму, УІ-ХУ століття характеризувались глибоким і довготрива­лим застоєм в усіх галузях життя: в побуті, політиці, науці, філософії тощо. У науці панували різні ідеалістичні й містичні уявлення. Разом із цим, в Європі були забуті зачатки античної культури і санітарії.

Період середньовіччя ввійшов в історію як епоха жахливих епідемій: чуми, тифу, холери, прокази, сифілісу. Неодмінною причиною розповсюджен­ня різних епідемій, поряд із низьким рівнем санітарного забезпечення, був також розвиток економіки, торгівлі, мореплавання, що сприяло розширен­ню контактів між людьми.

В епоху Відродження (ХУ-ХУІ ст.) відбувся новий підйом гігієни. Прояв цікавості до санітарних заходів особливо стосується кінця XVII і початку XVIII століття. У цей період виникає інтерес до професійної гігієни, з'являється наукова праця італійського ліка­ря Раммаціні (1633-1714) "Рассуждения о болезнях ремесленников", де описано вплив виробничого пилу на розвиток легеневих захворювань.

Перехід від феодального устрою до капіталістичного викли­кав не тільки значний ріст наукових і технічних знань, особливо в галузі хімії і фізики, але і появу багатьох епідемій (віспи, чуми, холери), які заносились із різних країн. Тому виникла гостра не­обхідність у проведенні протиепідемічних заходів. Розвиток капіта­лізму в XVIII і на початку XIX століття пов'язанний з ростом ма­шинного виробництва, що призвело до одночасної різкої інтенсифі­кації праці, високого травматизму і появи масових професійних захворювань. Промислові підприємства стали значно забруднюва­ти повітря, водойми і грунт. У гігієні, зокрема у галузі промислової гігієни та гігієни харчування, почали накопичуватись знання про боротьбу з інфекційними захворюваннями.

Розвиток фізики, хімії і мікробіології дав можливість проводити дослідження зовнішнього середовища, що дозволило застосувати лабораторно-експериментальні методи досліджень. Роботи Пастера і Коха (Франція) в галузі мікробіології, Паркса (Англія) в галузі гігієни та інших дали змогу підняти науковий рівень медико-біологічних досліджень. У 1865 році з'являються твори різних авторів, присвячені питанням гігієни. Розвиток ідей профілактики та особи­стої гігієни знаходить відображення в наукових працях і практичній діяльності таких учених-медиків України і Росії, як Н.М. Максимович-Амбодік, С.Г. Забєлін, М.Я. Мудров.

Надзвичайно велику роль у створенні науково-експерименталь­ної гігієни відіграли відомий німецький учений Макс Петтенкофер (рис. 2.2) та його учні. Він створив першу кафедру гігієни у Мюн­хенському університеті (1865 р.), організував гігієнічний інститут за своїм проектом (1879 р.) і був його керівником. Основна заслуга М. Петтенкофера - розробки і впровадження в гігієну об'єктивних методів дослідження (хімічних, фізичних) чинників навколишнього середовища з метою їх гігієнічної оцінки. У нього вивчало гігієну багато відомих в майбутньому гігієністів, зокрема і викладачі гігієни Київського університету Св. Володимира.

Але незважаючи на прогрес, гігієна капіталістичних країн зай­малась дрібними питаннями і практично не вирішувала жодної гло­бальної проблеми. Гігієна фактично потрапила в полон пануючих класів і значною мірою втратила свій суспільний характер.

Високою санітарною культурою для свого часу відзначалася Київська Русь, В "Історії" Геродота (485-425 рр. до н. е.) є відомості про те, що в цей час у Київській Русі були відомі парові лазні, милоподібні речовини, використання з дезінфекційною метою сірки, техніка бальзамування. У рукописних та інших джерелах, що дійшли до наших днів і в яких описано побут населення Древньої Русі, відзначається увага, яку приділяли питанням гігієни. Онучці Воло­димира Мономаха Євпраксії (XII ст.) належить медичний тракт, який містить 29 розділів (у тому числі "Про спосіб життя в різні пори року", "Про їжу, питво, сон і спокій", "Про лазню" тощо). У ХІ-ХУ столітті у Києві, Суздалі, Новгороді та інших містах були дерев'яні бруківки, в деяких монастирях (Троїцько-Сергіївському, Києво-Печерському, Соловецькому тощо) і містах Новгороді, Пскові діяли водогони. У "Житті Феодосія Печерського" (автором якого вважається Нестор-літописець) є свідчення про те, що вже в ХІ-ХІІ столітті при Києво-Пе­черському монастирі у Києві існувала одна з перших лікарень (лікаря Феодо­сія). У цьому ж документі вказується на те, що поряд з наданням медичної допомоги ченцями монастиря приділя­лась велика увага санітарним питанням повсякденного побуту, харчування, ви­користанню питної води, видаленню відходів тощо. До наших днів у ближніх печерах збереглася мумія одного з найвідоміших і шанованих ченцІв-медиків Києво-Печерського монастиря преподобного Агапіта (початок XII ст.)- Великого поширення в той час набуло миття в лазнях.

Періоди середньовіччя та допромислового капіталізму пов'язані із заснуван­ням академій та іменами відомих учених-просвітителів і лікарів з України та­ких, як Юрій Котермак-Дрогобич, Петро Люшла, Данило Самойлович (рис. 2.3), Хома Борсук-Мойсеєв та ін.

У 1841 році був заснований медич­ний факультет при Київському універ­ситеті Св. Володимира. Однак викладан­ня гігієни на медичному факультеті у перші роки його заснування здійснюва­лось на кафедрі державного лікарознавства, з якою пов'язані подальші витоки викладання гігієни та епіде­міології як окремих навчальних дисциплін. Ідея створення кафедри гігієни належала М.І. Пирогову, який ще в 1841 році включив її в число десяти основних кафедр медичного факультету Київського університету.

Першим керівником кафедри державного лікарознавства був І,Ф. Леонов — вихованець Харківського університету, відзначений у 1830 році "за усердие" у боротьбі з холерою у Харкові та Кременчу-гу діамантовим перетнем. Ад'юнкт кафедри Х.Я. Гюббенет брав ак­тивну участь у боротьбі з холерою у Києві в 1848 році, описав хо­лерну епідемію того періоду. Ця праця була надрукована російською і німецькою мовами й отримала схвальний відгук у медичнга літера­турі. У 1854 році кафедру очолив Ф.Ф. Мерінг, який приділяв вели­ку увагу проблемам гігієни, видав "Лекции по гигиене". Паралельно з курсом гігієни Мерінг читав курс історії медицини, а згодом пере­йшов на кафедру терапії. Ініціатором відокремлення викладання ме­дицини від гігієни і створення самостійної кафедри гігієни був про­фесор Петербурзької медико-хірургічного академії Я.О. Чистович.

16 жовтня 1863 року Рада медичного факультету Київського університету Св. Володимира прийняла рішення про створення на факультеті окремої кафедри гігієни. Пер­шу кафедру гігієни очолив В.А, Субботін. У 1871 році після дворічного навчання за кордоном В.А. Субботін (рис. 2.4) був обраний доцентом І затверджений пер­шим керівником кафедри гігієни, медич­ної поліції, медичної географії та зним-статистики. Це був дуже талановитий і гідний представник гігієнічної науки. Він присвятив свою діяльність різним галу­зям гігієни, зокрема комунальній, гігієні харчування, фізіології праці, епідеміології, організації санітарної справи. В.А. Суб­ботін був прекрасним лектором, старан­но планував практичні заняття, був ши-рокоерудованим педагогом і вченим. Він брав активну участь в орган­ізації санітарного нагляду в Києві, вирішував практичні питання і був активним діячем Товариства охорони здоров'я. Це була одна з перших кафедр гігієни в Росії. Майже одночасно розпочала своє існування кафедра гігієни в Петербурзькій медико-хірургічнш ака­демії, заснована у 187І році О.П. Добро-славіним. О.П. Доброславін (рис. 2.5) відомий як засновник експериментальної гігієни, автор ряду підручників і науко­вих праць з гігієни, засновник Петербурзь­кої гігієнічної школи. Дещо пізніше Ф.Ф. Ерісман (рис. 2.6) заснував Мос­ковську гігієнічну школу. Він широко відо­мий своїми працями в галузі гігієни дітей і підлітків (ларта Ерісмана), гігієни праці, рядом підручників тощо.

У 1883 році завідування кафедрою гігієни у Києві перейшло до В.Д. Орлова, наукові дослідження якого були присвя­чені санітарному благоустрою населених місць, гігієні житла. У 1914 році кафедру гігієни очолив професор К.Е, Добро-вольський (завідував до 1922 року). Він вивчав, головним чином, пробле­ми санітарного благоустрою міст, за­провадив у практику лабораторних за­нять студентів санітарно-бактеріоло-гїчні дослідження. У 1922 році кафедру загальної гігієни об'єднали з кафедрою соціальної гігієни, керівником якої став професор О.В. Корчак-Чепурківський. У 1930 році приймається рішення про створення в Київському медичному інституті санітарно-гігієнічного факуль­тету. Того ж року санітарно-гігієнічні факультети, крім Києва, створюють у Дніпропетровську, Одесі та Харкові. Створення санїтарно-гігієнічних факультетів зумовлювалось державним характером профілактичної медицини, розширенням сфери її діяльності й, у зв'язку з цим, не­обхідністю розширення підготовки санітарних лікарів та лікарів-епідеміологів.

Діяльність гігієнічних кафедр Київського медичного інституту була перервана Великою Вітчизняною війною. Лише кафедра за­гальної гігієни, очолювана професором П.ї. Баранником, проводила викладання на лікувальному факультеті.

З 1968 року керівництво кафедрою загальної гігієни перейшло до професора Р.Д. Габовича, який завідував нею протягом 11 років. Після нього певний період кафедрою керували доцент Г.О. Степа-ненко (1979-1981), професор М.І. Омельянець (1981-1986), зараз -професор В.Г. Бардов.

Дещо відокремлено відбулося становлення медичної освіти на теренах Західної України. Так, ще в 1593 році в місті Замості на Львівщині була заснована академія, де у складі чотирьох факуль­тетів був і медичний. Замойська академія підтримувала тісні зв'яз­ки з медичним факультетом Падуанського університету в Італії, спільно з яким вивчала вплив житлово-побутових умов на захворю­ваність гуцулів гірських районів Галичини.

Перший медичний навчальний зак­лад в Україні (СоПе^іит Мєсіісит) був заснований у 1773 році у Львові за на­казом Марії-Терези, яка в той час очо­лювала Австро-Угорську імперію. У 1784 році його було об'єднано з медичним фа­культетом Львівського університету. Ка­федра загальної гігієни була створена у 1899 році у складі медичного факульте­ту Львівського університету, а у 1939 році - в складі Львівського медичного інституту. Кафедру очолював професор С. Бондзинський, пізніше - професори П. Кучера і з. Штойзінг.

У 1946 році кафедру загальної' гі­гієни у Львові очолив заслужений діяч науки, професор В.З. Мартинюк, відомий як один із перших дослі­дників, хто дав гігієнічну характеристику відкритого спалювання дашавського природного газу, автор численних наукових праць, автор підручника з гігієни. З 1970 по 2000 рік кафедру очолювала профе­сор І.І. Даценко, автор багатьох науко­вих праць і підручників з гігієни. Зараз завідує проф. В.І. Федоренко.

Розвиток військової гігієни пов'яза­ний з іменами ряду відомих вчених. З 1918 по 1929 роки кафедру гігієни єди­ної в колишньому Радянському Союзі Військово-медичної академії очолював Г.В. Хлопін - учень Ф.Ф. Еріс-мана. З 1929 року на кафедрі гігієни розпочав свою діяльність Ф.Г. Кротков (рис. 2.8), відомий своїми дослідження­ми в галузі гігієні авіації, танкових та інженерних військ. Це відомий вчений, академік, головний гігієніст Збройних сил, Герой Соціалістичної Праці, автор численних праць, підручників. У галузі військової гігієни в Україні працювали Р.Д. Габович (рис, 2.9), Д.М. Калюжний.

Основним .об'єктом вивчення гі­гієни завжди була здорова людина, а показником стану "здоров'я" - здоров'я здорової людини. "Здоров'я" є катего­рією соціальною, оскільки належить насамперед цілій групі людей, людсько­му суспільству, а не окремій людині. Специфіка об'єкта дослідження в гігіє­нічній науці й практиці, яким є здорова людина і колектив, зумовлює потребу використання для їх вивчення й особли­вих методів. Розрізняють чотири основ­них специфічних для гігієни методів: епідеміологічний, санітарного обстеження, натурного гігієнічного експерименту, санітарної екс­пертизи.

Епідеміологічний метод є одним із провідних методів гігієни, він дозволяє вивчити здоров'я населення під впливом різних ендо­генних (генетичних, вікових, ендокринних тощо) і екзогенних, соц­іальних і природних (хімічних, фізичних, біологічних, психогенних тощо) чинників. Суть йога полягає в аналізі певних медичних об­лікових і звітних документів, проведенні медичних обстежень насе­лення в амбулаторних і стаціонарних умовах з наступним розра­хунком окремих показників або їх комплексу, що характеризують здоров'я населення, користуючись спеціальними формулами, про­грамами для обчислювальної техніки. Вивчають здоров'я не окре­мої людини, а групи людей, колективу (наприклад, дітей, які навча­ються у дошкільних закладах, школах, робітників певного промис­лового підприємства чи галузі промисловості, працівників сільськогосподарського виробництва) або населення міста, району, області тощо.

Метод санітарного обстеження є одним з основних під час вивчення чинників середовища (навколишнього, виробничого, жит­лового), які впливають на здоров'я -і санітарно-побутові умови життя людини. На підставі власних досліджень складається акт сані­тарного обстеження за установленою формою з конкретним викла­денням виявлених санітарних порушень і недоліків та пропозицій щодо негайного їх усунення. За матеріалами санітарного обстежен­ня медичний працівник розробляє заходи щодо охорони здоров'я і зменшення несприятливого впливу виявлених чинників на санітарні умови життя населення. Ці заходи у вигляді санітарного припису надсилають керівнику об'єкта для їх реалізації або внесення до комплексного плану розвитку підприємства, району, міста.

Метод натурного гігієнічного експерименту полягає у вив­ченні чинників навколишнього середовища (повітря, води, харчо­вих продуктів, грунту, соціальних умов), якісній і кількісній гігієнічній характеристиці й можливому їх впливу на здоров'я і санітарно-побутові умови життя людей.

Метод лабораторного гігієнічного експерименту. В лабо­раторних умовах, на математичних, кібернетичних, санітарно-техніч­них та інших моделях чи лабораторних тваринах проводять дослі­дження з обгрунтування гігієнічних нормативів: ГДК (гранично до­пустима концентрація), МДР (максимально допустимий рівень), ОБРВ (орієнтовно безпечний рівень впливу), ГДВ (гранично допу­стимі викиди), БЗК (безпечних залишкових кількостей) тощо. Ла­бораторний гігієнічний експеримент з вивченням впливу чинників навколишнього середовища на здоров'я людей проводять; 1) шля­хом лабораторного гігієнічного експерименту на людях-доброволь­цях; 2) лабораторного експерименту на тваринах з наступною екст­раполяцією одержаних результатів на людину.

ГДК - це максимальна кількість шкідливої речовини в одиниці об'єму або маси, яка при щоденній дії протягом необмеженого про­міжку часу не викликає будь-яких хворобливих змін в організмі людини і негативних спадкових змін у нащадків; служить умовною, еталонною, реперною (відрахунковою) величиною, яка визначена в лабораторних умовах; одиниця масштабу, від якої відміряють ступінь небезпеки забруднення об'єктів навколишнього середовища. Нор­мування допустимого вмісту хімічних чинників навколишнього се­редовища грунтується на концепції про наявність порогів їх дії, хоча самі порогові величини (концентрації) є відносними і залежать від багатьох причин - як фізичних (агрегатного стану речови­ни, мікроклімату, середовища, режиму роботи, тривалості надход­ження тощо), так і біологічних (фізичного стану організму, віку, статі, шляху надходження тощо) (Г.І. Сидоренко, М.О. Пінігін).

Метод санітарної експертизи - це дослідження і вирішен­ня яких-небудь питань особами, які мають медичні знання та спеці­альну підготовку- і досвід роботи в певній галузі медицини

Санітарній експертизі підлягають питна вода, напої, харчові продукти, нові види посуду, тари, обладнання й упакування з полі­мерних матеріалів, дитячі іграшки, книги, одяг, підприємства про­мисловості, транспорту, сільського господарства, громадського хар­чування, торгівлі, харчової промисловості, житлові будинки, дитячі заклади тощо. Санітарній експертизі підлягають також проекти планування, забудови та благоустрою населених місць; проекти районного планування і перспективні плани розміщення промисло­вих підприємств; підприємства громадського харчування, торгівлі, харчової промисловості; проекти лікувально-профілактичних уста­нов та інших споруд.

Питаннями гігієнічних досліджень і нормування займається ряд структур. Насамперед це Український інформаційно-аналітич­ний центр, Комітет гігієнічної регламентації потенційно небезпеч­них чинників навколишнього середовища, Комітет з регламентації імунобіологічних препаратів, Національна лабораторія з контролю за вакцинами та сироватками, мережа науково-дослідних інститутів, а також лабораторій і кафедр гігієни вищих навчальних медичних закладів,

Санітарні та протиепідемічні Норми і правила - основа нор­мативних актів у системі державного санітарного нагляду. Саме ці документи встановлюють кількісне значення параметрів чинників навколишнього середовища, гігієнічні регламенти та санітарні вимоги.

Якщо гігієна - наука про збереження І покращання здоров'я, то санітарія - це практичне використання наукових положень, роз­роблених гігієною. Узагальнення досвіду санітарної діяльності, у свою чергу, збагачує гігієнічну науку.

Запобіжний санітарний нагляд включає контроль за проекту­ванням і будівництвом споруд або об'єктів, що будуються і реконструюються, з метою запобігання відступам від затвердженого проек­ту будівництва, приймання збудованих і реконструйованих об'єктів. З моменту здачі об'єкта в експлуатацію здійснюється поточний са­нітарний нагляд.

Поточний санітарний нагляд полягає у повсякденному кон­тролі за дотриманням санітарно-гігієнічних норм і правил, а також за санітарним станом усіх державних, кооперативних та інших підприємств і закладів, комунальних споруд, громадських і житло­вих будівель тощо.

Практична санітарно-протиепідемічна служба в Україні пе­режила складний час становлення. Уперше санітарна служба була організована напередодні першої світової війни в Галичині й назива­лась "Державна служба здоров'я", її завданням було проведення протиепідемічних заходів. За часів панування Польщі санітарна служба в кожному воєводстві мала санітарних лікарів, а у Львові була ще і міська санітарно-протиепідемічна організація. В її обов'язки входили евакуація інфекційних хворих, проведення дезінсекції і дезінфекції, контроль за харчовими об'єктами і водопостачанням. Крім того, у Львові був Інститут гігієни, який проводив протиепідемічну роботу.

У 1917 році після проголошення самостійності України при Українській Центральній Раді був створений Департамент охорони здоров'я. Дуже колоритною фігурою того часу був Борис Матюшенко, який закінчив гімназію І медичні студії в Києві й у 1917 році організував медично-санітарну службу в Україні. За гетьмана Ско­ропадського обіймав посаду директора Департаменту здоров'я. Потім емігрував до Чехословаччини і у Празі став професором ка­федри гігієни Українського Вільного Університету (УВУ), ректором якого в той час був І.Я. Горбачевський.

У 1919 році в Україні був створений Народний комісаріат охо­рони здоров'я, у складі якого знаходився санітарно-епідеміологіч­ний відділ. Він став першим офіційним органом, який здійснював керівництво всією санітарно-епідеміологічною діяльністю в республіці. Першим керівником санітарно-епідеміологічного відділу Народного комісаріату охорони здоров'я був В.Г. Соболєв, а з 1922 року цю посаду обійняв О.М. Марзєєв (рис. 2.10), який в подальшому все своє життя (впродовж 25 років) присвятив комунальній гігієні, був організатором і директором Українсько­го науково-дослідного інституту загаль­ної і комунальної гігієни МОЗ України (сьогодні Інститут гігієни і медичної еко­логії (ІГМЕ) ім. О.М. Марзеєва АМН України.

У 1922 році було видано декрет "Про санітарні органи республіки", в яко­му викладено завдання, права й обов'яз­ки санітарної служби. Цього ж року по­чав виходити журнал "Профілактична медицина". У 1927 році Колегія Народ­ного комісаріату охорони здоров'я УРСР затвердила постанову Всеросійської са­нітарної ради про створення санітарно-епідеміологічної станції в Україні. У 1933 році було створено Державну санітарну інспекцію. До обов'язків санітарно-епідеміологічної служби входила ліквідація санітарних наслідків війни, вироблення рекомендацій щодо будівництва насе­лених місць, оздоровлення праці й побуту робітників, нагляд за водопостачанням і каналізацією, очисткою населених місць, охоро­ною атмосферного повітря.

Великою, ні з чим незрівнянною подією для нашого народу стало відновлення самостійності України. Розпочалося відроджен­ня всіх галузей науки, в тому числі й гігієни. У незалежній Україні вже в 1992 році було прийнято "Закон про охорону атмосферного повітря", а в 1994 році був затверджений постановою Верховної Ради України "Закон про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".

З метою охорони здоров'я населення гігієна повинна стати основою всіх науково обгрунтованих заходів у галузі запобігання "захворюванням. В ЇЇ обов'язки входить всебічне вивчення характе­ру та закономірностей комплексного впливу чинників навколишнього середовища на здоров'я людини в сьогоднішніх умовах постійного розвитку науково-технічного прогресу з метою створення опти­мальних умов праці та побуту людини.

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

План Загальне поняття про гігієну, її завдання. Розвиток гігієни на перспективу
Гігієна (від грецького hygieinos здоровий), область медицини, що вивчає вплив умов життя І праці на здоров'я людини І розробляє заходи...

Пояснювальна записка до проекту Закону України “Про затвердження...
Закону України “Про затвердження Загальнодержавної соціальної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища...

Лекція 2 (3-4) II. Виробнича санiтарiя, гігієна праці
Законодавство України в галузі гігієни праці. Заходи забезпечення санітарного благополуччя

Програма освітньої діяльності та спецкурс курсів підвищення фахової...
Департаменти (управління) освіти І науки обласних, Київської міської державних адміністрацій

«Реактивний рух. Штучні супутники Землі. Розвиток космонавтики. Внесок...
Землі, з розвитком космонавтики, з внеском українських вчених, космонавтів у розвиток світової космонавтики

Задача Визначити лінійну швидкість
Космічні швидкості. Штучні супутники. Розвиток космонавтики. Внесок українських вчених у розвиток космонавтики

Програма гуртка «Вокальний спів»
...

Розвиток прав людини в Україні
Чимало демократичних інститутів І гуманістичних ідей (народоправство, відмова від смертної кари, віротерпимість, виборність суддів...

Нормативно-паравова документація міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни лист
Міністру освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь освіти І науки обласних, Київської та...

Світове госп-во, його структуризація й особл-сті розвитку
Розвиток світ ринку товарів призвів на зламі 19-20 ст до інтенсифікації міжнар ек спілкування, яке стало поступово виходити за межі...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

pravo.lekciya.com.ua
Головна сторінка