Пошук по сайту


План Вступ Розділ Теоретичні основи виникнення та розвитку непрямого оподаткування Історія розвитку прямого І непрямого оподаткування, їх співвідношення та зв'язок між ними Економічна суть непрямих податків ( пдв, акцизний збір, мито)

План Вступ Розділ Теоретичні основи виникнення та розвитку непрямого оподаткування Історія розвитку прямого І непрямого оподаткування, їх співвідношення та зв'язок між ними Економічна суть непрямих податків ( пдв, акцизний збір, мито)

Сторінка1/3
  1   2   3

http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів

План
Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи виникнення та розвитку непрямого оподаткування

    1. Історія розвитку прямого і непрямого оподаткування, їх співвідношення та зв'язок між ними

    2. Економічна суть непрямих податків ( ПДВ, акцизний збір, мито)

    3. Нормативно-правове регулювання системи непрямого оподаткування в Україні

Розділ 2. Особливості формування моделей розрахунку ставки непрямих податків

2.1 Платники податку на додану вартість, база та об’єкт оподаткування

2.2 Особливості акцизного збору, методика розрахунку

2.3 Поняття, види, нарахування та сплата мита

Розділ 3. Основні проблеми та шляхи удосконалення системи непрямого оподаткування в Україні

3.1 Непряме оподаткування як пріоритетний напрям в адаптації податкового законодавства

3.2 Митна політика як важливий засіб реалізації зовнішньоекономічної політики держави

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ
Метою курсової роботи є вивчення системи непрямого оподаткування в Україні, її складових. Ми будемо розглядати систему в цілому, з’ясуємо, яке місце непрямі податки займають в загальній системі оподаткування в Україні. Спираючись на нормативні документи, дамо визначення поняттям: «непрямі податки», «податок на додану вартість», «акцизний збір», «мито» та ін. Будемо розглядати як формуються ставки непрямих податків, що є об’єктом оподаткування, якими нормативно-правовими документами регулюється система непрямого оподаткування в Україні. Проаналізуємо об’єктивні інтеграційні процеси і місце в них України та напрями подальшого удосконалення податкової системи, зокрема непрямого оподаткування, оскільки вона істотно впливає на розвиток зовнішньоекономічної діяльності й участі держави у міжнародному поділі праці.

Стабільна та збалансована податкова система – ефективний інструмент економічної політики держави. Побудова раціональної податкової системи потребує розвитку теорії оподаткування, передусім досліджень окремих форм податків, їхнього взаємозв’язку із розвитком економічного і політичного життя.

Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення і розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. В даній роботі ми будемо розглядати ці недоліки на прикладі непрямого оподаткування і зазначимо можливі шляхи удосконалення даної проблеми.

Розділ 1. Теоретичні основи виникнення та розвитку непрямого оподаткування


    1. Історія розвитку прямого і непрямого оподаткування, їх співвідношення та зв'язок між ними


На сучасному етапі розвитку наша держава знаходиться на шляху встановлення тісних зв’язків з іншими державами, щоб посісти гідне місце у світовому економічному просторі серед розвинених країн, знайти власний напрямок ефективної інтеграції, який би якнайкраще відповідав національним інтересам і враховував наявні ресурси, географічне положення, потенціальні можливості.

Провідну роль у мобілізації коштів у державний бюджет відіграють податки. В основному за їх рахунок створюється фінансова база для виконання державою її функцій і завдань.

Теоретичне обґрунтування податкових конвенцій базується на принципах оптимуму Парето. Відповідно до критерію Парето оптимальною вважається будь-яка дія, що приносить користь хоча б одній особі, не погіршуючи становище чи добробут будь-кого іншого.[14. с.94].

Джерелом податків виступає нова вартість - національний дохід, який створюється у сфері матеріального виробництва, що включає вартість необхідного продукту (ціну робочої сили чи заробітну плату) та вартість додаткового продукту (прибуток, ренту, відсотки).

Податки є індивідуальними безповоротними цільовими платежами юридичних та фізичних осіб в бюджет певного рівня в розмірах і терміни, встановлені законом.

Фінансова наука, з огляду на певні ознаки, поділила податки на групи. Такий поділ необхідний, бо окремі групи податків потребують відповідних умов оподаткування і стягнення, відповідних адміністративно-фінансових заходів. Таким чином, структура, яка може охопити всі види податків, складається з прямих і непрямих податків. Найсуперечливішими у фіскальній науці є питання про сфери застосування непрямих податків та їх співвідношення з прямими. Саме тому в історії фінансової науки знання генезису сутності окремих форм податків, зокрема непрямих, дасть змогу осмислити світовий і вітчизняний досвід та побудувати в нашій державі збалансовану податкову систему.

Поділ податків на прямі і непрямі уперше було застосовано в науковому обігу в ХVI столітті. Економічна сутність прямих і непрямих податків була сформована Джоном Локком , чим було започатковано в теорії оподаткування поділ податків на групи. В основу цього поділу було покладено критерій перекладності. Тобто, визначивши головне положення, що будь-який податок, з кого б він не справлявся, зрештою, ляже на землевласника, Д. Локк встановив, що замість податків, якими обкладається земля непрямо, варто віддати перевагу податку, який безпосередньо справляється з землевласника. Тому вважалося, що поземельний податок є прямий, решта податків – непрямі.

Такої самої думки дотримувалися і фізіократи, які, виходячи зі свого головного положення, що лише земля дає чистий дохід,, і лише він і може бути джерелом податків, вважали прямим податком тільки поземельний. Усі інші податки фізіократи називали непрямими, оскільки такі податки повинні, зрештою, “лягти на землю”. Так, Ф. Кене, голова фізіократів, говорячи про дію різних податків, вживає термін “прямий” та “непрямий” податок. Прямим податком він вважає лише той, який справляється безпосередньо з чистого земельного доходу, усі інші податки, в тому числі особисті, промислові і податки на доходи від грошових капіталів – непрямі. Послідовники поглядів фізіократів є Анн-Робер-Жак Тюрбо, який стверджував, що можливі лише три форми оподаткування: прямий податок на землю, прямий податок з осіб і непрямий податок або оподаткування споживання. Податок з осіб, на думку Тюрбо, суперечить здоровому глузду, оскільки є особи, які нічого не мають. Податки на споживання, вважав він, також несправедливі і обтяжливі. Залишається прямий податок на землю (поземельний), єдиний, який є раціональним.

Пізніше економісти теж дотримувалися поділу податків на прямі й непрямі залежно від різних поглядів на перекладність окремих податків, але вчення фізіократів, що лише земля дає чистий дохід і тому вона повинна бути об’єктом оподаткування, викликали заперечення. Ось думка французького економіста А. Делатура з цього приводу: “Для декого з економістів прямі податки це ті, за допомогою яких законодавець прямо звертається до тих, кого він хоче обкласти податком, непрямі – ті, якими він намагається оподаткувати платників через посередників, розраховуючи на перекладність.” [6.].

Поділ податків, в основу якого покладено принцип перекладності або неперекладності, протримався упродовж ХVII-XIX століть.

Більшість фінансистів бачить різницю між прямими і непрямими податками у більшій або меншій їх перекладності, у способі їх справлення або з осіб, яких передбачається оподатковувати, або з таких осіб, стосовно яких передбачається, що вони перекладуть із себе тягар податків на інших.

Такого погляду свого часу дотримувався і німецький економіст А. Вагнер. Він називав “прямими податками такі, платниками яких, за наміром законодавця, повинні бути і особи, які їх остаточно сплачують; при непрямих податках, навпаки, особи, що сплачують їх безпосередньо, не повинні бути їх остаточними платниками, а повинні перекласти їх на інших”. Цю ж точку зору поділяв і англійський вчений Дж. Стюарт Мілль. Поряд із критерієм перекладності він ставив критерій наміру законодавця. Але Вагнер вважав за необхідне, відповідно до потреб практики, встановити і друге “адміністративно-технічне” поняття прямих і непрямих податків, причому в основу поділу поклав спосіб встановлення податків. З цієї точки зору прямі податки призначаються і справляються на основі постійних даних, які заздалегідь визначаються, тобто за кадастрами, хоча й не лише за ними; непрямі податки – навпаки справляються на основі окремих, радше випадкових даних, а значить заздалегідь не визначаються. Так само визначав різницю між прямими і непрямими податками дореволюційний російський учений-фінансист Д. Львов.

Варто зазначити, що, на думку А. Вагнера, податкова система лише тоді може упоратися зі своїми завданнями, коли вона відшукує і оподатковує народний дохід і народне майно – справжні податкові джерела – в окремих, одиничних доходах і майні. Для досягнення цієї мети він передбачає три шляхи оподаткування доходів і майна відповідної особи: 1) у момент їх придбання; 2) під час володіння ними; 3) під час їх споживання. Відповідно до цих трьох способів оподаткування маємо три основні види податків: податки на придбання, податки на володіння та податки на споживання. Кожна з названих груп податків, у свою чергу, об’єднується в особливу систему. Переважну частину перших двох груп становлять оцінні податки, а останньої – податки на споживання. Отож, А. Вагнер не поділяє податки на прямі й непрямі, проте неодноразово привертає увагу саме до такого поділу при обговоренні різних податків.

Дехто з економістів, наприклад К.Г. Рау, стверджував, що суть непрямих податків полягає в тому, що вони радше “падають” на яку-небудь дію, факт ніж на особу. Таке саме визначення непрямих податків було і в німецького економіста К. Гофмана у його праці “ Вчення про податки”. Але І.І. Янжул вказував на штучність такого визначення, під яке не підпадають усі податки, наприклад, квартирний, “ який падає водночас і на володіння і на дію, або ж мито (володіння товаром і дія – перевезення його через кордон)”. І.І. Янжул писав, що коли звернути увагу на дії держави при оподаткуванні, які спрямовані на те, щоб привести у відповідність податковий тягар з платоспроможністю платника, то виявляється, що “існує категорія податків, до яких держава не вважає за потрібне застосовувати кадастру, бо, на її думку, самі дії платника дають можливість зробити висновки щодо його платоспроможності. Держава передбачає, що споживання платником певного предмета є ознакою існування в його доході податковоспроможних частин, і ставить податок у залежність від його споживання. Такі податки можуть бути названі податками на предмети споживання; вони відповідають податкам непрямим.

Визнаючи суть непрямих податків, варто прислухатись до думки професора В. Лебедєва: “Таким чином, різниця, яка існує між прямими і непрямими податками, полягає в ознаках податкової спроможності і податкового обов’язку” У першому випадку “особа має такий-то дохід; відповідно може заплатити стільки-то”, у другому випадку “особа має такий-то предмет, значить у неї є кошти для купівлі, і відповідно можна передбачувати деяку податкову спроможність”. Отже, при опосередкованому встановленні платоспроможності стягуються непрямі податки.
1.2 Економічна суть непрямих податків (ПДВ, акцизний збір, мито)
Відомо, що одним із найдієвіших важелів стимулювання розвитку економіки є податки й оподаткування. Податки регулюють основні макроекономічні процеси та пропорції. Завдяки податкам відбувається розподіл і перерозподіл у просторі і часі значної частини виробленої вартості. Вони також безпосередньо впливають на результати економічної діяльності платників, а відтак податкова політика може або зацікавити (стимулювати) платників працювати у певних галузях і на певних територіях, або – ні. Тому не випадково , що потенціал податкової системи як “вбудованого регулятора” активно використовують усі країни, зокрема з метою забезпечення сталого економічного розвитку. У цьому сенсі не є винятком й Україна, де пошук і застосування ефективних податкових інструментів розглядається як невід’ємна передумова і потужний засіб реформування національної економіки.

Податкова система – це сукупність установлених у країні податків і обов’язкових платежів податкового характеру та механізму їх справляння.[17]. Паралельно з поняттям “податкова система” досить часто використовується термін “система оподаткування”. Іноді ці поняття вживаються як синоніми, що не правильно, оскільки податкова система – це сукупність податків, а оподаткування – це процес установлення і справляння податків. Тобто система оподаткування характеризується її елементами – платник, об’єкт оподаткування, ставка тощо – та механізмом обчислення і сплати податків.

Становлення системи оподаткування в Україні почалося з ухваленням 25 червня 1991 року Закону України “Про систему оподаткування” У ньому було визначено принципи побудови і призначення системи оподаткування , дано перелік податків, зборів, названо платників та об’єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.

Враховуючи зміни в податковій політиці держави, необхідність подальшого удосконалення оподаткування, 2 лютого 1994року було ухвалено другий варіант Закону України “Про систему оподаткування”. Третій варіант цього закону Верховна Рада України ухвалила 18 лютого 1997 року.

Система оподаткування – це сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, встановленими відповідними законами держави. [18]

Система оподаткування – це нормативно визначені органами законодавчої влади платники податків, їхні права та обов’язки, об’єкти оподаткування, види податків, зборів та інших обов’язкових платежів до бюджетів, а також порядок стягнення встановлених податкових платежів, зборів і внесків[20].

Відмінності в загальному рівні оподаткування різних країн показують існування зв’язку між часткою податкових надходжень у ВВП і моделлю ринкової економіки з властивими їй масштабами та формами державного регулювання.

Загальноприйнятий розподіл податків на прямі і непрямі має на увазі, з одного боку, обкладання доходів, а з іншого – видатків. На практиці вичленовування прямого і непрямого обкладання не є можливим, тому для їхньої характеристики доводиться використовувати умовний розподіл податків на прямі і непрямі (див. табл. 1)

Податок на додану вартість (ПДВ) охоплює практично усі сторони життєдіяльності не лише суб’єктів підприємницької діяльності, а й інших юридичних та фізичних осіб, що здійснюють операції з поставки товарів (робіт, послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Він є одним із основних джерел доходної частини бюджету.

При поставці товарів підприємство закладає в його ціну суму податку на додану вартість. Після того, як покупець придбає товар, а кошти від поставки надійдуть на підприємство, одержаний дохід зменшується на суму податку, а податок сплачується до бюджету.

Податок на додану вартість є видом універсального акцизу, який установлюється за єдиною ставкою до всього обороту. Це основний вид непрямого оподаткування. Така його роль визначається тим, що ПДВ властива висока еластичність: зміна кон’юктури ринку і рівня цін мало відбивається на податковій базі, оскільки ПДВ установлюється у вигляді процентної надбавки до цін.

Акцизний збір – це непрямий податок на високорентабельні і монопольні товари (продукцію), що включається в ціну цих товарів (послуг). [20].

Акцизний збір – це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції). [олійник]. За допомогою акцизного збору суттєво підвищується дохід бюджету при слабкому ефекті падіння попиту на ринку підакцизних товарів, не створюючи при цьому надмірного податкового тягаря на суб’єктів підприємницької діяльності. Акцизний збір встановлюється на монопольні товари і включається до ціни цих товарів.

Акциз (від франц. Accise – відрізаю) – один з видів непрямих податків, переважно на предмет масового споживання (сіль, цукор, сірники та ін., а також комунальні, транспортні та ін. розповсюджені послуги).

У дореволюційній Росії акцизний збір разом з винною монополією давали у 1904 році – 47,5% загальної суми бюджетних надходжень. У СРСР система акцизного збору існувала до 1930 р. і була відмінена податковою реформою цього року.

У європейських країнах до складу підакцизних товарів належать алкогольні напої, тютюнові вироби, паливо, автомобілі та ін. У США, наприклад, акциз у загальному обсязі податкових надходжень до федерального бюджету складає 6,3%, в Іспанії – 13,2%.

Акцизний збір в Україні було введено одночасно з податком на додану вартість у 1992 році на підставі Закону України від 18 грудня 1991 р. “Про акцизний збір”, Декрету кабінету Міністрів України № 18-92 від 26. 12. 1992 р. “Про акцизний збір”.

Мито є непрямим податком, що стягується з товарів, які переміщуються через митний кордон.[20]. Запровадження мита може переслідувати декілька цілей: фіскальні, економічні (захист вітчизняних товарів від конкуренції з імпортними), політичні. На відміну від інших податків політика в сфері митного обкладання спрямована здебільшого на формування раціональної структури імпорту та експорту в умовах відсутності прямого втручання держави в регулювання цих процесів. Запровадження мита може мати на меті здійснення економічного тиску на відповідні держави або надання їм режиму найбільшого сприяння з політичних мотивів. Фіскальне значення мита має другорядне значення.

Порядок стягування митних доходів урегульований Митним кодексом України, Законом України “Про єдиний митний тариф”, Декретами Кабінету Міністрів України, Постановами Кабінету Міністрів.

Отже, слід розібратись з поняттями “митний тариф” і “єдиний митний тариф”. Митний тариф України – це систематизований згідно з українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок увізного мита, яке справляється з товарів, що ввозяться на митну територію України. В основу товарної класифікаційної схеми Митного тарифу України (товарна номенклатура) покладено українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка базується на гармонізованій системі опису та кодування товарів. Складається митний тариф з 21 розділу, кожен з яких включає певну кількість груп. Митний тариф України затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів.

Єдиний митний тариф – це систематизований звіт ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Отже єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України порядок обкладання митом предметів, що ввозяться на митну територію України або вивозяться із цієї території. Він базується на міжнародно визнаних нормах і розвивається у напрямі максимальної відповідності загальноприйнятим у міжнародній практиці принципам і правилам митної справи. Його ставки є єдиними для всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності і територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законодавством України та її міжнародними договорами.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 14 Закону “Про систему оподаткування” від 25.06.91 р. №1251 мито належить до загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів). У статті 2 цього закону визначено поняття “податок і збір” (обов’язків платіж); окремо ж дефініцій податку або збору не подано в жодному акті, що формально стирає принципові відмінності між ними. Очевидно, законодавець, поєднуючи поняття “податок” і “збір” за допомогою сполучника “і”, мав на увазі деяку еквівалентність, ідентичність або схожість. Це може бути зумовлено змістом фіскальної функції , вираженої в тому, що і податок, і збір згідно зі статтею 2 зазначеного закону варто розуміти як обов’язковий внесок, який здійснюють платники .[9].
1.3 Нормативно-правове регулювання системи непрямого оподаткування в Україні
Практика непрямого оподаткування в Україні має ще коротку історію. Податок на додану вартість було запроваджено у 1992 р. замість раніше чинних податку з обороту та податку з продажу, справляння яких будувалося на системі планово-централізованих цін. Справляння ПДВ регламентувалося Декретом КМУ №14-92 від 26. 12. 92 р. “Про податок на добавлену вартість” та інструкцією ГДПІУ №3 від 10.02.93 р.”Про порядок обчислення і сплати ПДВ”. З урахуванням доповнень і змін, що вносилися в наступних періодах, указаний декрет регламентував порядок обчислення і сплати ПДВ протягом 1993-1997 р. (до 1 жовтня 1997)

З 1 жовтня 1997 р. порядок обчислення і сплати ПДВ регламентується Законом України "Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року. Закон містить 11 статей, якими визначено категорії платників ПДВ, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних податком та звільнених від оподаткування експортних та імпортних операцій, порядок спеціальної реєстрації платників ПДВ, визначення податкового кредиту та податкових зобов’язань. Закон України “Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р. №168/97-ВР.

Стаття 1. Визначення термінів.

Стаття 2. Платники податку.

Стаття 3. Об’єкт оподаткування та операції, що не є об’єктом оподаткування.

Стаття 4. База оподаткування.

Стаття 5. Операції, що звільнені від оподаткування.

Стаття 6. Ставки податку.

Стаття 7. Порядок обчислення і сплати податку.

Стаття 8. Особливості оподаткування операцій з вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України.

Стаття 9. Реєстрація осіб як платників податку на додану вартість.

Стаття 10. Відповідальність платників податку та контроль за його справляння.

Стаття 11. Прикінцеві положення.

На даль, податкове законодавство щодо ПДВ є дуже нестабільним. Так, тільки з часу прийняття вказаного Закону і до введення його в дію було прийнято чотири закони, які вносили зміни щодо ПДВ.[18].

Основні законодавчі і нормативно-правові акти, що регулюють порядок нарахування і стягування акцизного збору.

У відповідності до Декрету Кабміну України від 26.12.1992 р.№18-92 “Про акцизний збір” акцизний збір – це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції). Перелік підакцизних товарів, ставок акцизного збору а також законодавчих актів, якими було встановлено ці ставки, наведений у Додатку 1 к. п. 1.2 Інструкції про порядок стягнення акцизного збору під час ввезення товарів суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на митну територію України, затвердженої наказом Держмитслужби України від 21.01.2000 р. №33 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.02.2000 р. під №73/4294.

Всі платники акцизного збору повністю визначені статтею 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. №18-92 “Про акцизний збір”.

Повністю всі об’єкти, що обкладаються акцизним збором, визначені статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України того ж року.

У відповідності до Закону України від 16.11.95 р. №432/95-ВР “Про деякі питання оподаткування підакцизних товарів” скасовано всі пільги, що були надані законодавчими актами України відносно сплати ввізного мита, митних і акцизних зборів а також податку на додану вартість під час ввезення (пересилання) на митну територію України підакцизних товарів як для подальшої реалізації, так і для особистого споживання громадянами України, іноземними громадянами і особами без громадянства, суб’єктами підприємницької діяльності всіх форм власності, в тому числі благодійні фонди, об’єднання громадян, релігійні організації, заклади Національного Банку України, підприємства з іноземними інвестиціями та ін.

У відповідності до постанови Кабінету Міністрів від 01.06.96 р. №882 “Про припинення приймання і переробки давальницької сировини для виробництва спирту, горілки і лекьорогорілчаних виробів і про порядок обкладання їх акцизним збором” починаючи з 1.08.96 р. призупинено прийом і переробка на давальницьких умовах сировини для виготовлення спирту, горілки лікьорогорілчаних виробів від замовників незалежно від форм власності, а також заборонено використання спирту, горілки і лекьорогорілчаних виробів для розрахунків по товарообмінним (бартерним) та іншим договорам, які не передбачають розрахунків в грошовій формі, включаючи розрахунки з використанням векселів, в тому числі казначейських.

У відповідності до Положення про порядок контролю за ввезенням на митну територію України окремих видів товарів, затвердженим наказом Держмитслужби України від 4.05.98 р. №267 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.05.98 р. під №339/2779, умовою переміщення через митний кордон України підакцизних товарів при їх ввезенні на митну територію України являється акцизна вантажна митна декларація на ці товари, яка оформлюється в митниці за місцем державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності – імпортерів підакцизних товарів зі сплаченням при її оформленні всіх платежів (ввізного мита, податку на додану вартість, акцизного і митного зборів), які сплачуються під час випуску товарів у вільне використання на території України.

Мито, що стягується митницею, є податком на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України. Справляння податку відбувається на підставі таких основних нормативних документів, як Закон України “Про митний тариф України”, Закон України “Про єдиний митний тариф України”, Декрет Кабінету Міністрів України “Про єдиний митний тариф України ”.

Мито нараховується митним органом України згідно з положеннями чинного закону і ставок Єдиного митного тарифу України, що діють на день подання митної декларації, і сплачується як у валюті України, так і в іноземній валюті, яку купує Національний банк України. Документом, який є підставою для внесення мита платником, є вантажна митна декларація або її копія. Без сплати усіх належних сум мита випуск товарів та майна митними органами не здійснюється.

Різновид мита – антидемпінгове мито – регулюється відповідно до Закону України “Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту” у випадку ввезення на митну територію України товарів, які є об’єктом демпінгу, що заподіює шкоду національному товаровиробнику.

Компенсаційне мито регулюється відповідно до Закону України “Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту" у випадку ввезення на митну територію України товарів, які є об’єктом субсидованого імпорту, яке заподіює шкоду національному товаровиробнику.

Розділ 2. Особливості формування моделі розрахунку ставки непрямих податків
2.1 Платники податку на додану вартість, база та об’єкт оподаткування
Платник податку – особа, яка зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, що ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Справляння податку на додану вартість в Україні відбувається на підставі Закону “Про податок на додану вартість”. Згідно з цим нормативним актом платником податку є:

  1. особа, у якої загальна сума від здійснення оподатковуваних операцій з поставки товарів (послуг), в тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов’язань третім особам протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість);

  2. будь-яка особа, що імпортує (для фізичних осіб – ввозить (пересилає)) товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, незалежно від того, який режим оподаткування вона використовує згідно із законодавством, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих платниками податку, які ввозять (пересилають) товари (предмети) у супроводжувальному багажі або отримують їх як поштове відправлення неторгового обороту в обсягах, що не підлягають оподаткуванню відповідно до митного законодавства (крім ввезення транспортних засобів чи запасних частин до них такими фізичними особами), та нерезидентів, які пересилають поштові відправлення згідно з правилами Міжнародного поштового союзу на митну територію України, та одержувачів таких поштових відправлень. Уразі ввезення (пересилання) товарів (предметів) фізичними особами, не зареєстрованими як платники цього податку, в обсягах, що перевищують неторговий оборот, який підлягає оподаткуванню, такі особи сплачують податок на додану вартість під час перетину такими товарами (предметами) митного кордону України без реєстрації , виходячи з митної вартості товарів (предметів), що перевищують розмір неторгового обороту;

  3. особа, що здійснює операції з реалізації конфіскованого майна, незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій з поставки товарів (послуг) – 300000 гривень, чи ні. [Олійник].с. 102.

Відповідно до законодавства України, платниками податку є:

  1. будь-які особи, які здійснюють господарську діяльність та за своїм добровільним рішенням зареєструвались платниками ПДВ;

  2. особи, що підлягають обов’язковій реєстрації як платники податку;

  3. будь-які особи, що імпортують товари (супутні послуги) на митну територію України.[13].

У податку на додану вартість розрізняють номінальний і реальний об’єкти оподаткування. Номінальний, як визначено законодавством, - це виручка від реалізації товарів, робіт, послуг. Реальним об’єктом оподаткування є додана вартість – сума заробітної плати і прибутку, оскільки при сплаті податку вираховується та його сума, що сплачена платником своїм постачальникам.[1 с.163].

Об’єктом оподаткування є такі операції, здійснювані платниками податку, суб’єктами господарювання:

- продаж товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу);

- завезення (пересилання) товарів на митну територію України, виконання робіт (послуг), що здійснюється нерезидентами для використання або споживання цих робіт (послуг) на митній території України.

Отже, об’єктом оподаткування є операції, зв’язані з продажем товарів (робіт, послуг) усередині держави, їхнім імпортом чи експортом.

Слід звернути увагу, що законодавчо визначено поняття продажу товарів (робіт, послуг). Продаж товарів – це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, іншими цивільно-правовими договорами та передбачають передачу права власності на товари за компенсацію, а також операції з безоплатного надання товарів.

Не є продажем операції з передачі товарів згідно з договорами комісії (консигнації), поруки, відповідального зберігання, довірчого управління, оренди (лізингу) та інших громадянсько-правових договорів, що не передбачають передачу права власності на товари іншій особі.

Продаж послуг (робіт) – це будь-які операції цивільно-правового характеру з надання послуг (робіт) з передачею права користування або розпорядження товарами, у тім числі нематеріальними активами, за компенсацію, а також операції з безкоштовного надання послуг. Продаж послуг (результатів робіт) включає надання права користування або розпорядження товарами згідно з договорами оренди (лізингу), продажу, ліцензування, установлених законом способів передачі права інтелектуальної власності.

Важливою складовою для обчислення ПДВ є база оподаткування. Податкова база – це частка об’єкта оподаткування, на яку нараховується податок (податкова база, як правило, менша за об’єкт оподаткування, оскільки законодавством може бути встановлений розмір неоподаткованого доходу, надані різні пільги тощо). База оподаткування для нарахування ПДВ залежить від сфери та виду діяльності суб’єкта господарювання. База оподаткування з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості цих товарів (робіт, послуг), розрахованої за вільними або регульованими цінами (тарифами). У базу для розрахунку ПДВ включається акцизний збір та інші загальнодержавні податки та збори.

Сьогодні в практиці роботи суб’єктів господарювання поширені бартерні операції і натуральні виплати в рахунок оплати праці фізичним особам. У такому разі база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни вказаних операцій, але не нижче за звичайну ціну.

Звичайна ціна – ціна реалізації товарів (робіт, послуг) продавцем, включаючи суми нарахованих (сплачених) відсотків, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх продажу особам, котрі не пов’язані з продавцем за звичайних умов ведення господарської діяльності. Для товарів, які ввозяться на митну територію України, база оподаткування включає митну вартість, ввізне мито, акцизний збір.

Згідно із Законом “Про податок на додану вартість” застосовуються дві ставки оподаткування: 20% і нульова.

Зарубіжні країни використовують ПДВ, встановлюючи не одну ставку, а цілу систему: знижену, стандартну та підвищену.

В Україні ставка податку на додану вартість станом на перше січня 95 р. становила 28% оподатковуваного обороту.

Згідно з рішенням Кабінету Міністрів України від 6 січня 1995 року вилучення та нарахування до бюджетів окремих податків і платежів здійснюється в такому порядку:

- податок на додану вартість нараховується за ставкою 20% до оподаткованого обороту, який не включає ПДВ. По імпортних товарах податок на додану вартість нараховувався у розмірі 20% до митної вартості з урахуванням фактично сплачених сум мита, митних зборів та інших платежів і стягувався митними органами України;

- по товарах (роботах, послугах), що експортуються за межі митних кордонів України, застосовується ставка податку у розмірі 0%. Використання нульової ставки означає повне відшкодування податку на додану вартість, сплаченого постачальниками за товари (роботи, послуги), матеріальні ресурси, використані для здійснення вищезазначених поставок. Таким чином, застосування нульової ставки оподаткування ПДВ уможливлює включення в суму податкового кредиту ПДВ, сплаченого на придбані товари, що були використані для продажу товарів, які оподатковуються за нульовою ставкою.

Не дозволяється застосування нульової ставки оподаткування ПДВ до операцій, що пов’язані з вивезенням (експортом) товарів (робіт, послуг), у тих випадках, коли ці операції звільнені від оподаткування на митній території України.
2.2 Особливості акцизного збору, методика розрахунку
Акцизний збір в Україні було введено одночасно з податком на додану вартість у 1992 році на підставі Закону України від 18 грудня 1991 р. “|Про акцизний збір”, Декрету Кабінету Міністрів України №18-92 від 26. 12.1992 р. “Про акцизний збір”. Відповідно до декрету, Інструкції про порядок нарахування і сплати акцизного збору, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України, платниками акцизного збору є громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності без створення юридичної особи, які виготовляють і реалізують (обмінюють, передають) підакцизні товари, а також імпортують, розтаможують (переадресовують) імпортні підакцизні товари (продукцію).

Акцизний збір нараховується у відсотках до вартості товарів у відпускних цінах ,а для імпортних товарів – до митної вартості плюс митний збір і мито за ставками, визначеними залежно від виду підакцизного товару.

Порядок розрахунку і стягнення акцизного збору встановлюється митними органами у відповідності до Положення стягнення податку на додану вартість і акцизного збору піж час ввезення товарів на митну територію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27. 01. 97р. №66, та Інструкції про порядок стягнення акцизного збору під час ввезення товарів суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на митну територію України, затвердженої наказом Держмитслужби України від 21.01.2000р. №33 і зареєстрованої в міністерстві юстиції України 8.02.2000р. під №73/4294.

Акцизний збір сплачується платниками податку в національній валюті водночас зі сплатою мита і митних зборів. Моментом уплати акцизного збору являється момент оформлення вантажної митної декларації (ВМД) з метою вільного використання підакцизних товарів на митній території України, а саме – відмічення у ВМД відбитку особистого номеру печатки інспектору митниці.

Одним із ключових моментів у процесі акцизного регулювання є визначення оптимального рівня ставки акцизного збору, оскільки розмір цього податку має чи не найбільший вплив на: обсяг виробництва (через вплив на споживання підакцизних товарів); співвідношення легального та нелегального секторів; формування здорового конкурентного середовища, а також на розмір державних доходів, акцизна складова в яких вагома.

Зауважу, що акцизний збір може обчислюватися за декількома варіантами:

  1. за ставками у відсотках до обороту з продажу:

    • товарів, що вироблені на митній території України, - виходячи з їх вартості, за встановленими виробником максимальними роздрібними цінами на товари, які він виробляє, без податку на додану вартість та акцизного збору;

    • товарів, що імпортуються на митну територію України, - виходячи з їх вартості за встановленими імпортером максимальними роздрібними цінами на товари, які він імпортує, без податку на додану вартість та акцизного збору (але не менше митної вартості таких товарів з урахуванням сум ввізного мита без податку на додану вартість та акцизного збору).

  2. у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції);

  3. одночасно за ставками у відсотках до обороту з продажу та у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції);

  4. комбіновано, тобто за ставками у відсотках до обороту з ціни реалізації, але не менше установленої твердої суми з одиниці реалізованого товару (продукції).

Процентні ставки застосовуються відносно до обсягу реалізації в цінах, що включають цей податок. Включення акцизного збору у відпускні ціни товарів (ВЦ) проводиться за такою формулою ( А – ставка акцизного збору): ВЦ = (С+П): (100 – А) 100. Тверді ставки встановлені в євро на одиницю товару чи певну величину його виміру.

Обчислення і сплата акцизного збору для винно-горілчаних і тютюнових виробів здійснюється за допомогою спеціальних акцизних марок. Для решти товарів обчислення проводиться за встановленими ставками до обсягу реалізації за відповідний період (декаду, місяць).[опарін с. 164].

Акцизний збір не справляється з товарів , що були вивезені (експортовані) платником акцизного збору за межі митної території України. акцизний збір не справляється з підакцизних товарів, що імпортуються на митну територію України, якщо з таких товарів згідно із законодавством України не справляється податок на додану вартість у зв’язку із звільненням, передбачених для транзитних товарів, товарів на митних складах, реекспортних товарів, товарів, що спрямовуються до магазинів безмитної торгівлі, товарів, що призначаються для переробки під митним контролем. У разі, коли в зазначених випадках митним законодавством України передбачається вимога надання банківської гарантії чи інша вимога, така вимога застосовується і для цілей акцизного збору.

Акцизний збір на підакцизні предмети (товари), що ввозяться ( пересилаються) на митну територію України громадянами, нараховується за ставками, визначеними (встановленими) відповідними органами держави – Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року і Постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1994 р. і розраховуються за наступною методикою:

  1. На предмети (товари), які не оподатковуються митом:

  1   2   3

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Економічна природа та значення пдв
В зв'язку з цим склад податкової системи, структурні співвідношення окремих податків їх обчислення, форми розрахунків, організація...

Законом "Про систему оподаткування" визначено такі важливі принципи її побудови
Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності...

А акцизний збір з підакцизних товарів не справляється у випадку
Акцизний збір з підакцизних товарів не справляється у випадку:+реалізації автомобілів інвалідам за кошти соціальних служб

План Вступ. Економічна сутність фінансової стратегії діяльності підприємства....
Види діяльності підприємства ( на прикладі фінансового управління Дубенської районної державної адміністрації )

Закон україни
Про ратифікацію Конвенції між Урядом України та Урядом Королівства Саудівська Аравія про уникнення подвійного оподаткування та запобігання...

План Вступ Розділ І суть прибутку та джерела його формування Прибуток...
Вплив внутрішнього та зовнішнього середовища на формування прибутку підприємства

1 Економічна безпека підприємництва як структуроутворюючий елемент теорії детінізації економіки
Організаційно-правові основи безпеки підприємництва, її співвідношення з економічною безпекою держави

План вступ. Економічна суть податку на прибуток підприємств та його...
Основні проблеми функціонування податку на прибуток підприємств та можливі шляхи їх розв’язання

Вінник О. М. Господарське право: Навчальний посібник. 2-ге вид., змін., та доп
Конвенція між Урядом України І урядом Сполученого Королівства Великобританії І північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування...

Антоніна Колодій "олігархи"
Проаналізовано співвідношення понять “олігархізації” групових інтересів та “олігархії” як типу державного володарювання; у постановочному...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

pravo.lekciya.com.ua
Головна сторінка