Пошук по сайту


Реферат на тему: „Проблеми приватизації державної власності в Україні”

Реферат на тему: „Проблеми приватизації державної власності в Україні”

Сторінка1/3
  1   2   3


МІНІСТЕРСВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра економічної теорії

Реферат

на тему:

„Проблеми приватизації державної власності в Україні”

Виконав:

студент ФЕ ЕП-14

Кірдей В.О.
Перевірила:

к.е.н, доц.

Ряба О.І.

Рівне – 2004

Зміст.

I. Вступ.

II. Основна частина.

  1. Що таке роздержавлення та приватизація.

  2. Мета, зміст та періодизація процесу приватизації.

  3. Приватизація:

а) приватизація землі;

б) „мала” приватизація;

в) приватизація житла;

г) „велика” приватизація

III. Висновок.

I. Вступ.

Україна після проголошення своєї незалеєності в 1991 році вступила в новий період свого існування. Але, щоб стати повноцінною незалежною державою їй потрібно стабілізувати і підняти свою економіку.

Так як практика колективної властносі вичерпала себе в нашому суспільстві, а світовий досвід реформ XX ст. показав, що спроби гуманізації морально- духовної та соціально-економічної сфер без роздержавлення економіки завжди справляли негативний вплив на весь процес оновлення суспільства, призводили до поглиблення соціально-економічної кризи. Надмірна централізація економіки перешкоджає демократизації і розвиткові суспільства. Тому щоб врахувати світовий досвід у побудові свого суспільства нам потрібно було перебудувати свою економіку на прикладі західноєвропейських держав, так як вони були більш розвинені, економічностабільні, рівень життя населення в них був набагато вищим. Це не могло відбутися без приватизації, тому що основою, складовою частиною капіталістичної економіки була та є приватна властність. В цих розвинених країнах питома вага державної властності на основні фонди складала декілька відсотків (для порівняння: у США вона становить 2%, у Великобританії з 15-20% її доведено до 8%, у Польщі та Угорщині, відповідно, з 94 і 80% - до 30%), а в Україні ця питома вага складала до 90%

[1].

На мою думку проблема приватизації державної властності є актуальною на данний час, тому що процес приватизації триває, він не припинився, з,явилося чимало проблем. Тому, щоб вирішити і в подальшому не допустити їх, ми повинні ретельно розглядати і вирішувати ці проблеми.
Під час написання цього реферату я зустрівся з тим, що українські автори пишуть, висвітлюють проблему приватизації в Україні в достатньому обсязі, що в свою чергу забезпечує краще дослідження цієї теми. Але літератури і стосовно приватизації в інших країнах, і стосовно ходу та підсумків приватизації з на третьому етапі віднайти мені не вдалося [8], що не дає змоги об,єктивно зробити висновки стосовно процесу приватизації в Україні.
Метою написання мого реферату я вбачаю в наступному:

  1. Вияснити як саме відбувалася і відбувається приватизація.

  2. Вияснити з якими проблемами зіткнулася Україна в процеі приватизіції.

II.Основна частина.

1. Роздержавлення та приватизація.

Отже, перед тим, як перейти до опису питання потрібо розкрити суть понять, які стосуються його - роздеожавлення та приватизація.

Отож, роздержавлення та приватизація стали важливими підйомами реформування всієї системи життя суспільства. Багато хто із західних учених жосліджуючи приватизацію розуміли під нею ту чи іншу сферу виробничо-господарської діяльності, в якій відповідальність за забезпечення виробництва товарів та послуг несе не держава, а приватний сектор

(Погляд Саваса Є.).

За поглядом Григорєва С.Т., роздержавлення – це комплекс заходів спрямованих на перетворення розміру, частини, принципів діяльності державного сектора; при цьому поняття приватизації витлумачується подвійним чином: у широкому розумінні – це один із аспекиів реформуваня державного сектора, з абсолютним або відносним скороченням його розміру; у вузькому розумінні – це повний або частковий перехід підприємства з державого у приватне володіння.

Французькі автори визначають роздержавлення і приватизацію як ступені зміни в державному секторі, причому роздержавлення – передача частини державних прав децентралізованим колективам, приватизація – перехід державного підприємтсва в приватну властність. У західній економічній літературі роздержавлення та приватизація часто-густо зводяться до денаціоналізації, тобто до перетворення державної властності в приватну.

Ряд науковців пов,язує приватизацію з ліквідацією державних активів або розглядає її як перенесення права властності з держави на членів суспільства(Фрідман Р., Рапачинський А.).

Роздержавлення економіки, за словми російського вченого А.Бусигіна, - це відчуженя держави від економічної діяльності і водночас захист властності від домагань держави, це зміна держави-власника, перехід від тоталітіаризму, адміністративно-бюрократичних методів впливу на економіку до демократичних.

Польський економіст Р.Кравчек пише, що роздержавлення економіки складається з „принципового і поряд з тим демократичного скорочення державного впливу на економічне життя”.

Дехто з учених визначає роздержавлення як процес перетворення державної власності в інші її форми – муніципальну, змішану, колективну, приватну, а приватизацію – як передачу державної або муніципальної власності за плату, або безоплатно в приватну влстність (Соловйов В.А.).

Спільним для всіх багатогранних трактувань понять „роздержавлення” і „приватизація” є те, що вони розглядаються, по-перше, як нетотожні, по-другу, взаємопов, язані явища, по-третє, як найважливіші аспекти історичного розвитку, і по-четвете, як найбільш характерні для суспільств, в котрі трасформуються з однієї соціально-економічної системи в іншу.
2.Мета, зміст та періодизація процесу приватизації.

Мета приватизації згідно з Законом України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р. [2] полягає «в підвищенні соціально-економічної ефективності виробництва та залученні коштів на структурну перебудову економіки України». Серед основних завдань, що визначають програми приватизації за останні роки, є:

  • забезпечення інноваційного оновлення підприємств;

  • залучення до приватизації покупців, які мають довгострокові інтереси у розвитку підприємств та відповідають кваліфікаційним вимогам, що встановлюються Фондом державного майна України (ФДМУ);

  • підвищення довіри покупців до процесу приватизації;

  • максимальна відкритість та прозорість усіх процедур приватизації для суспільства і покупців;

  • досягнення максимальної глибини приватизації;

  • забезпечення моніторингу фінансово-господарського стану приватизованих підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави чи посідають монопольне становище на загальнодержавному ринку товарів (послуг).

Згідно Державної програми приватизації майна державних підприємств було поставлено наступні цілі[7]:

зміну відносин власності на засоби виробництва з метою їх якісного відтворення та ефективного використання;
створення прошарку недержавних власників як основи багатоукладної соціально орієнтованої економіки;
структурну перебудову економіки;
стабілізацію економічного становища;
розвиток конкуренції та обмеження монополізму;
залучення іноземних інвестицій.
Згідно [3] поширеною є думка про те:

1.Що суть приватизації полягає в повернені державної властності народу, руками і коштами якого вони створені. Таке перетворення дійсно має місце, але тільки тією мірою, в якій властність передається безоплатно або за символічну ціну.

2.Приватизація здійснюється за гроші, тобто за ринковою вартість майна, вона дозволяє вилучити частину грошей, не забезпечену товарами. Приватизація визначає реальне відокремлення фінансів держави від фінансів підприємств, звільняє від тягяря дотацій збитковим малорентабельним підприємтсвам, а тому сприяє скороченю бюджетного дефіциту і прискореню інфляції.

3.Але головною метою приватизації є переведення неефективних державних підприємств до рук реальних власників, які ризикують своїм капаталом і тому кровно зацікавлені в підвищені ефективності виробництва, отже – раціальному використані ресурсів, прискорені НТП, удосконалені організації виробництва, зростані продуктивності праці, поліпшені якості продукції.

4.Друга головна мета приватизації полянає в масовому створені реальних суб,єктів ринкової конкуренції, що борються за гроші споживача і організують свою виробничо-комерційну діяльність у відповідності реальним ринковим попитом. Після закінчення сертифікатного етапу приватизації на перший план виходить завдання залучення коштів з метою реальних інвестицій у сферу виробництва, без яких відбудова і розвиток промисловості (а тим більше – технічне переоснащення підприємств і макроекономічна структурна перебудова) не можливе. В умовах гострого дефіциту бюджетних ресурсів приватні інвестиуії виступають фінансовою основою для прискореного розвитку перспективних галузей і підгалузей, які можуть витягнути нашу економіку з глибокої кризи.
Цілі роздержавлення властності виступають, насамперед, відродження економічних відносин між товаровиробниками, підвищення ефективності виробництва, зростання його результатів, пожвавлення ділової активності і підприємницької діяльності, ліквідація безгосподарності, корупції, „тіньової” економіки та інших негативних явищ. Ще одним завданням роздержавлення є також перетворення їх підприємств у конкуруючих між собою товаровиробників, які самостіно без вказівок державних органів вирішуюьть, що виготовляти, кому, за якою ціною продавати. Приватизація пердбачає іншу мету - забезпечити передачу властності на державне майно, майно підприємств иа інших підрозділів, інших майнових комплексів на користь фізичних осіб та їх господарських об,єднань у приватну властність.
Періодизація процесу приватизації.

З моменту прийняття Верховною Радою України постанови „Про Концепцію роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду”(від 31 жовтня 1991 р.) минуло 13 років. Аналіз зроблено за цей період становить не лише теоретичний, а й практичний інтерес, оскільки за роки незалежності України приватизація стала чи не єдиним найпослідовнішим напрямом реформування економіки.

Незважаючи на наявність значного масиву інформації з приватизації, питання про виділення об,єктивних критеріїв періодизації лише частково порушувалося в ряді джерел. Зустрічається думка, приватизація існує в двох моделях – платна і безплатна (Г.Харитонов). В Шурипов виділяє три моделі приватизації – зрівняльний і безоплатний розподіл серед населення прав на майно (акцій); згідно другою моделю, продаж акцій відбувається переважно на пільгових умовах; третя відрізняєтьтя від двох попередніх тим, що продаж державних підприємств відбувається за їх ринковою ціною

(Шупиро В.М). [4]

Перша спроба науково періодизувати етапи приватизації належить Олександру Йосиповичу Пасхареву.Він розділяє цей процес на такі етапи:

  • передприватизаційний (1988-1991 рр.)

  • Етап індивідуальгих технологій (1992-1994 рр.)

  • Етап масової приватизації (1995- травень 1999 р.)

  • Етап індивідуальної грошової приватизацї ( із середини 1999 р.)

На думку В.Ларцева приватизацію в Україні можна періодизувати за такими об,єктивними критеріями: хронологічним, цільовим, програмним, результвтивним, критерій превалюючої цілі, персоніфікаційнийспосіб приватизації і законодавчий.

Але, за його твердженням, для того щоб запропонувати об,єктивну періодизацію, необхідно дотримуватися таких принципів, як однорідність застосовуваних ознак і простота якісного та кількісного відокремлення етапів. На думку автора, найбільш придатним, є критерій форми привласнення властності і хронологічні параметри членування процесу.

Згідно цього підходу, історія приватизації в Україні поділяється на такі етапи[4]:

1920-1987 рр. – передприватизаційний етап;

1988-1992 рр. – підготовчий;

1993-1994 рр. – I-ший етап;

1995-1999 рр.- II-гий етап;

з початком 2000 р. – III-тій етап.
Передприватизаційний етап. Цей етап розпочався в 1921 році, коли фактично було завершено процес націоналізації великої та середньої властності. Основною метою цього етапу було те, що влада поставила перед собою мете унеможливити реставрацію капіталізму. „Оборона” цієї ідеї велася до того часу, коли наприкінці 80-х років став аболютно очевидним той факт, що соціалістична економіка у своїй сутності не відповідала тим вимогам, що були поставленими до неї її творцями. Л. Торцький підмітив ще у 30-ті роки, що коли вже бюрократія вдалася до запровадження чинів та орденів, то на наступній стадії вона буде змушена шукати для себе опори у майнових відносинах [5].
Підготовчий етап (1988- 1992). Під час цього періоду економічна ситуація до такої міри загострилася, що докорінне перетворення прав властності стало неминучим.

Як істотні елементи нової моделі економіки було запропоновано оренду та кооперацію. І тільки восени 1990 р. У програмах економічних реформ з,явився термін „приватизація”.

У період з 1988 по 1991 р. на місці міністерств утворилися концерни, на місці державних – комерційні банки, на місці держпостачів і торгів- біржі, СП та великі торгові доми.

На цьому етапі приватизація мала такий вигляд: міністерство ліквідувалося, на його „руїні” створюється концерн у формі акціонерного товариства (у тому самому будинку, з тим самими меблями та кадрами), міністр пішов у відставку; контрольний пакет акцій преходив до рук держави, решта акцій розділялися між керівництвом підпрємства; очолювала концерн, як правило, друга чи третя особа колишнього підприємства[5]. Так на світ з,явився славнозвісний „Газпром”.

Іноді на бізі фінансового управління міністерства створюється комерційний банк, голової правління якого ставав начальник цього управління. Але більшість великих банків було утворено шляхом приватизації колишніх спецбанків.

Проблема в приватизації банківської сфери полягає в тому, що відбулася тіньова приватизація розподільчої системи, яка завершилася створення „комсомольських” бірж, багатьох спільних підприємств[5].

В Україні процеси роздержавлення, приватизації державного майна державних підприємств, створення на їх основі нових форм господарювання почалася в межах адміністративно-командної економіки[5]. Так, у 1989 році було створено вперше СРСР акціонерне товариство „Конвеєр”, у 1990 році – АТ „Концерн-Електрон”. Перші рішення уряду з питань приватизації мали індивідуальний характер, тому що не було сформовано юридичну базу для діяльності недержавних структур.

16 липня 1990 року Верховна Рада прийняла декларацію про державний сувернітет України, в якому зазначалося, що „Українська РСР забезпечує захист усіх форм властності”. Це був перший крок до встановлення приватної властності в країні, хоча це положення безпосередньо не вказувало на можливість існування приватної властності.

Через рік після прийняття декларації в 1991 році ВР України прийняла закон „Про властність” (№ 697-12) ст. 2 якого проголосила, що в Україні поряд з колективною та державною влстністю існує і приватна властність.

Це перший нормативно-правовий акт, який відкрито проголосив про запровадження приватної властності.

В цих умовах визріває ще одна проблема.Вона полягає в тому, що в умовах що склалися керівники державних підприємств, що складали ядро економічного комплексу країни, почували себе впевненіше, ніж доволі слабка регіональна ланка. Вони розраховували зайняти домінуючі позиції в новій піраміді владию. До того ж проголошені відносини в рамках СНД (єдина грошова одиниця, єдині митні правила ітд.) давали змогу директорату і надалі працювати за відлагодженими протягом останніх років легальними та нелегальними схемами.

Отже, це породжувало те, що до керівництва підприємств приходили люди, які не мали відповідних знань та досвіду. Часто було таке, що дружини, повнолітні діти та родичі керавників держпідприємств (без відповідної освіти) ставали директорами новоутворених виробничих підприємств. Це могло призвести тільки до негативних наслідків – банкрутсво підприємств.

В Україні в цей час почалася стихійна приватизація. По суті, вона мала характер загальнодержавної властності, яке проте, важко було назвати протизаконним, тому що законних схем роздержавлення не існувало. Найчастіше спрацьовували дві схеми захоплення державної властності. За першою схемою майно підприємства записувалося як складова частина майна якого акціонерного товариства. Згідно другою схемою, держмайно ставало приватною властністю після нехитрої операції – „оренди з викупом”.

Існувала проблема в захоплені властності в інтересах представників партійної, господарської і частково профспілкової еліт, тобто представники від влади вели розкрадання державного майна. Це була, можливо, і залашається найрозповсюдженою проблемою нашого суспільства. Це породжувало те, що держава не одержувало нічого: бюджетні інтереси у ході приватизації ніяк не вріховувалися. Про інтереси трудящих не було й мови[5].

На першому етапі (1993-1995) переважала змішана – грошово-сертифікатна форма привласненнядержавного майна. На цьому етапі було з 14 тис. підприємств було приватизовано 10,5 тис. шляхом оренди з викупом.

На відміну від законодавства більшості країн, які свого часу здійснювали аналогічні реформи, українське законодавство розглядало спочатку викуп орендованого майна як один з можливих способів приватизації (це положення було заіксоване у Крнцепції роздержавлення та приватизації, прийнятій ВР України у жовтні 1991 р., а потім у ст. 15 і 17 закону „Про приватизацію майна держ. підприємств”(від 4 березня 1992 р.) і у ст.28 закону „Про оренду майна підприємств та оргаізацій”(від 10 квітня 1992 р.)).

Проте цей спосіб згодом перетворився на панівний. Це було зумовлене тим, що абсолютна більшість громадян України не мали коштів, щоб прийняти участь у здійснюваних заходах. За підрахунками економістів, усіх заощаджень українців на 1991 рік вистачило б для викупу лише 15% иайна державних підприємств. Оренда давала змогу трудовим колективам нагромадити кошти для викупу держ. підприємств.

Ця форма роздержавлення набула значного поширення. Якщо до прийняття закону орендованих підприємств у промисловості налічувалося 947 (1991 р.), то після – 1758 (1992 р.), 1792 (1993 р.), 1,1 тис.промислових, 0,4 тис. будівельних, 8,4 тис. торговельних, 3,2 тис. підпр. Громадського харчування (1995 р.). На кінець 1995 року шляхом викупу було приватизовано близько 6,5 тис. об,єктів оренди.

Але дальше поширення оренди на підставах, що діяли у 1992-1994 рр., перестало відповідати інтересам багатьох верств населення. Це відбулося тому, що дисбаланс на коисть оренди з викупом у структурі приватизації означав неможливість використати приватизаційні майнові сертифікати для тих громадян, котрі не були зайняті в сфері матеріального виробництва й обслуговування[5]. Тобто це унеможливлювало приватизацію держвласності усім верствам населення. Сисиема правового регулювання відносин перешкоджала прагненю нових потенційних інвесторів дістати доступ до приватизації орендних підприємств, що дало б поштовх до розвитку підприємств та економіки вцілому.

Необхідність у внесені змін в діюче законодавство втілилося в постанові ВР України від 29 липня 1994 року „Про вдосконалення механізму приватизації в Україні та посилення контролю за їх проведенням”. До 30 грудня 1994 року було призупинено укладання Фондом державного майна України договорів купівлі-продажу, допоки ВР не затвердить перелік об,єктів, які не підлягають приватизації.

Розблокував цей процес Президент, який видав Указ „Про заходи прискорення процесу малої приватизації в Україні ”, де було зазначено, поряд з іними об,єктами, має бути привватизована частина майна дрібних орендних підприємств(ст. 1).

Через те, депозитні приватизаційні рахунки відкрили тільки 8 млн. чол., то уряд був змушений переглянути підходи до сертифікатної приватизації, що відбулося в Указі Президента від 26 листопада 1994 р. „Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів”, згідно яких сертифікати набрали форми цінних паперів. Другим моментом, що активізував процес сертифікації – створення національної мережі сертифікатних аукціонів.
  1   2   3

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Реферат На тему: «Аудит. Ефективність проведення торгівельної діяльності»
Проблеми та перспективи розвитку аудиту в Україні. Його сутність, мета І завдання

Реферат з дисципліни «Соціологія» на тему: «Соціальні проблеми молоді...
Розділ молодь: особливості соціально-демографічної групи в минулому та в наш час

Фонд державного майна україни
Ж, що підлягають приватизації», надсилаємо інформацію про повторний продаж регіональним відділенням фдму по Черкаській області на...

Реферат з дисципліни:”Соціальне страхування” на тему: «Недержавне...
«Недержавне соціальне страхування: сутність, організація, проблеми та перспективи розвитку в Україні»

Реферат на тему: “Сутність та процедура банкрутства в Україні ”
Вступ

Реферат з дисципліни “Соціологія” на тему: “ Гендерна політика в Україні”
Вступ

Програми приватизації комунального майна територіальної громади м. Синельникового на 2014 рік
«Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва»,...

Рішення №56/2608 від 19 лютого 2015 року м. Боярка м. Боярка Про...
...

Реферат на тему: „ Екологічна експертиза в Україні”
Статут експерта екологічної експертизи, права та обов’язки замовників екологічної експертизи

Реферат на тему: «Сучасний стан та перспективи розвитку українських інвестиційних банків»
У сучасних умовах розвитку банківської системи в Україні швидкого вирішення потребують такі завдання, як підвищення концентрації



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

pravo.lekciya.com.ua
Головна сторінка