Пошук по сайту


4 Фінансова система як об’єкт управління

4 Фінансова система як об’єкт управління

Тема 4 Фінансова система як об’єкт управління



  1. Вплив фінансової системи на темпи й пропорції розвитку економіки


У фінансовій системі в цілому і в розрізі окремих підсистем зосереджені значні обсяги фінансових ресурсів, що становлять 80 і більше відсотків від обсягу валового внутрішнього продукту. Ці кошти перебувають у постійному русі, вони обслуговують процес створення, розподілу й використання матеріальних та духовних цінностей у суспільстві, забезпечуючи необхідні темпи розвитку й пропорції щодо рівня зростання добробуту кожного громадянина.

Окремі складові фінансової системи, тобто підсистеми, мають конкретне функціональне призначення в обслуговуванні відтворювальних процесів в економіці. Проте кінцева мета їхнього впливу єдина — створення умов економічного зростання і забезпечення на його основі підвищення суспільного добробуту.

Провідна роль у фінансовій системі держави належить підсистемі фінансів підприємницьких структур. Тут створюється основна частка валового внутрішнього продукту держави.

У підприємницьких структурах зосереджені значні фонди фінансових ресурсів, проте в розрізі окремих підприємств кошти розміщені нерівномірно, тому можливості їх розширення й розвитку неоднакові. Нерівномірність фінансового забезпечення деяких підприємств за рахунок власних ресурсів пов'язана як з внутрішніми факторами, так і з зовнішніми.
До числа внутрішніх факторів належать собівартість продукції, її якість, рівень організації виробництва тощо. До зовнішніх — система оподаткування, ліцензування, насиченість ринку товарами певної групи, платоспроможність покупців.

Держава, використовуючи фінансові методи, може регулювати темпи й пропорції розвитку окремих галузей економіки. Для цього використовується насамперед податковий механізм. Надаючи податкові пільги, вона сприяє збільшенню власних фінансових ресурсів підприємств, розширенню їхніх фінансових можливостей. Здійснюючи регулювання темпів розвитку певних галузей економіки, держава може створювати сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, а також ресурсів банківської системи та населення. Сприятливий інвестиційний клімат можна запроваджувати, зокрема, шляхом надання привілеїв в імпорті, створення офшорних зон, технополісів, спеціальних економічних зон тощо.

Найзначніші можливості щодо використання фінансів підприємств для розвитку економіки закладені в удосконаленні організації та управління на самих підприємницьких структурах. Адже управління фінансовими ресурсами безпосередньо на підприємствах має досить слабку методичну й організаційну забезпеченість. В Україні немає досвіду управління фінансами підприємств на рівні виробничої структури в умовах ринку.
Увесь досвід організації й управління фінансами в умовах соціалістичної централізованої економіки виявився для ринку непридатним. Вочевидь постало невміння прогнозувати фінансові показники та ефективно використовувати власні фінансові ресурси. Нині підприємницькі структури володіють 25—30 відсотками всіх фінансових ресурсів держави. Ці значні кошти за відсутності досвіду та вміння з боку управлінського персоналу ефективно їх використовувати стають ще одним фактором фінансової дестабілізації в державі. До 40 відсотків одержаного прибутку використовується на заохочування й інші, не пов'язані з розвитком виробництва, цілі.

Досить гострою є проблема з використання обігових коштів, від чого значною мірою залежить розвиток виробничої сфери.. Відволікання значної кількості фінансових ресурсів до виробничих запасів, на незавершене виробництво та готову продукцію, що зберігається на складах, значно знижує темпи економічного розвитку.

А прискорення обороту обігових коштів лише на один день дає нині змогу в економіці в цілому вивільнити 4,2 млрд. гривень фінансових ресурсів. Це значні резерви для економічного зростання та подолання нестачі коштів у підприємств.
Водночас треба вжити дієвіших та ефективніших заходів щодо посилення платіжної дисципліни й відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності за своєчасне здійснення розрахунків та виконання договірних зобов'язань. Несвоєчасне ж проведення розрахунків створює труднощі для фінансового забезпечення господарської діяльності.

Значно обмежує вплив фінансів на розвиток економіки бартеризація господарських зв'язків. Бартер як антиекономічне явище є ознакою скорочення фінансових можливостей підприємства і водночас неконтрольованим перерозподілом фінансових ресурсів між господарськими структурами, а також фактором тінізації економіки. Для ліквідації бартерних операцій необхідно вжити рішучих заходів як економічного, так і адміністративного впливу. Одним із напрямків боротьби з бартером повинні стати штрафні санкції та застосування векселів.

Державні фінанси, тобто насамперед система бюджетів держави, в ринкових умовах є одним із найдієвіших інструментів впливу на темпи та пропорції розвитку економіки й соціальної сфери. Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості господарських структур і громадян за допомогою об'єктів оподаткування, ставок податків і пільг при оподаткуванні.

Значніші можливості є у бюджету щодо впливу на темпи та пропорції розвитку економіки при фінансуванні саме з бюджету і насамперед витрат на розвиток економіки. Так, із бюджету здійснюється фінансування операційних та інших витрат на розвиток агропромислового комплексу, надаються дотації вугільній промисловості, спрямовуються капітальні вкладення в низку об'єктів загальнодержавного значення, фінансуються науково-технічні програми.

За допомогою бюджету створюються спеціальні економічні зони, які суттєво впливають на прискорення територіального розвитку економіки. Проте найбільше бюджет впливає на темпи та пропорції розвитку економіки завдяки фінансуванню соціальних витрат і науки. При цьому з бюджету фінансується підготовка кадрів, охорона здоров'я, збереження довкілля тощо. Звісно, що обсяги витрат із бюджету на науку відіграють вирішальну роль для розвитку економіки та соціальної сфери.

Державні фінанси, тобто система бюджетів держави, є на сьогодні найрозвиненішими. Упродовж усіх років утворення фінансової системи незалежної України у вдосконаленні підсистеми державних фінансів здійснено найрішучіших кроків.

Це насамперед прийняття Закону про бюджетну систему України. Можна без перебільшення вважати цей закон одним з найпрогресивніших у Європі. Його справедливо називають ще фінансовою конституцією держави. Цей закон закріпив фундаментальні засади організації державних фінансів. Ним визначено ланки зведеного бюджету, чітко окреслено призначення та роль кожної з них. У цьому законі наведено перелік прав і обов'язків різних гілок влади щодо бюджету, виписана послідовність бюджетного процесу, визначено низку доходів і витрат кожного з бюджетів. Проте це хоч і значний, однак лише перший крок у процесі реформування системи бюджетів держави. На своє вирішення чекають такі важливі питання, як:

  • розширення дохідної частини бюджетів за рахунок збільшення прямих і скорочення непрямих податків;

  • здійснення заходів щодо економії державних коштів, скорочення бюджетних видатків, удосконалення форм і методів їх фінансування;

  • вжиття заходів щодо скорочення бюджетних дотацій і субсидій, переходу до надання фінансової допомоги безпосередньо споживачам;

  • раціоналізація мережі науково-дослідних і соціально-культурних закладів, що утримуються за рахунок держави, розширення їх фінансування за рахунок позабюджетних джерел;

  • визначення оптимального обсягу бюджетних коштів, що спрямовуються на фінансування капітальних вкладень шляхом визначення підприємств, які в умовах ринку не можуть забезпечити розширене відтворення;

  • відносне скорочення бюджетних видатків на оборону та управління завдяки втіленню принципу розумної достатності щодо чисельності та структури Збройних сил, а також раціональної побудови й використання апарату державних владних структур.

Важливою умовою успішного функціонування бюджетної системи має стати поглиблення реформи бюджетних взаємовідносин між центральними та регіональними рівнями влади на основі розмежування відповідальності за розв'язання економічних і соціальних проблем країни та окремих адміністративно-територіальних утворень шляхом відповідного розподілу державних видатків і доходів.

Для реалізації цього положення буде визначено розмір гарантованого рівня витрат на соціально-економічний розвиток адміністративно-територіальних утворень. Забезпечення такого рівня мас здійснюватися з урахуванням сукупності відносин щодо розподілу й використання фінансових ресурсів, що створюються на відповідній території, та перерозподільчих міжрегіональних процесів.

Потребує також удосконалення дохідна частина бюджетів. Загальний рівень оподаткування, розміри ставок податків, їхня кількість і база оподаткування повинні набути стабільності. Загалом, система оподаткування має забезпечити оптимізацію структури розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет у межах 45—47% від ВВП.

Дохідна частина бюджету повинна набути стабільності й забезпечити обов'язковість і рівномірність у сплаті податків усіма юридичними та фізичними особами, неприпустимість будь-яких проявів дискримінаційного ставлення до окремих платників. Удосконалення системи мобілізації доходів до бюджетів потребує змін у підходах щодо надання пільг деяким платникам. Надмірна перевантаженість чинного податкового законодавства великою кількістю наданих пільг призводить до всіляких викривлень економічних умов господарювання різних господарських суб'єктів і невиправданого, з економічної точки зору, перерозподілу доходів.

Нагальною щодо удосконалення чинної системи мобілізації доходів є потреба законодавчого забезпечення захисту прав платників податків, розробка норм і правил ведення обліку та форм звітності для цілей оподаткування з використанням міжнародних стандартів. Усе це повинно бути відображено у податковому кодексі держави.
У фінансовій системі України виникла та розвивається нова підсистема, яка одержала назву "Централізовані і децентралізовані фонди цільового призначення". До неї належать: Пенсійний фонд, Фонд зайнятості, Фонд конверсії, Державний інноваційний фонд, позабюджетні фонди місцевих рад та інші. Загалом в Україні нині налічується понад 350 різних позабюджетних фондів.

Усі централізовані та децентралізовані фонди на сьогодні концентрують у своєму розпорядженні майже чверть усіх фінансових ресурсів держави. Кошти означених фондів витрачаються, як правило, на соціальні потреби, вони допомагають насамперед підтримувати життєвий рівень значної частини населення, які закінчили свою трудову діяльність за віком, у зв'язку з втратою працездатності або безробіттям. Ці фонди сприяють локалізації-негативних соціальних виявів у суспільстві, допомагають певним громадянам здійснити перекваліфікацію тощо.

Приміром, Фонд конверсії та Державний інноваційний фонд впливають на розвиток економіки завдяки фінансуванню інноваційних проектів, створенню нових виробництв і технологій, форм організації господарської діяльності. Тому актуальними с питання наукового обґрунтування обсягу та цільового призначення фондів, а також контролю за цільовим використанням їхніх коштів.

Підсистема "Державний кредит" покликана мобілізувати фінансові ресурси для фінансування витрат із бюджету, які не відшкодовуються його доходами. Назва "Державний кредит" не зовсім відповідає своїй суті. Тут точнішою була б назва "Державний борг".
Державний борг буває зовнішній і внутрішній. Усі кошти як у межах держави, так і за зовнішніми запозиченнями, як правило, спрямовуються на покриття дефіциту бюджету. Мобілізація коштів через державний кредит дає змогу впливати на інфляційні процеси в державі в бік їхнього зменшення.

На сьогодні ця підсистема не розвинена і, як правило, втілена в двох формах: вкладів населення в Ощадному та інших банках, а також продажу державних боргових зобов'язань. Із розвитком фондового ринку перерозподіл фінансових ресурсів, що здійснюється за допомогою згаданої підсистеми, зростатиме і в абсолютних, і у відносних розмірах. Це досягатиметься за рахунок збільшення продажу державних цінних паперів як фізичним, так і юридичним особам. У 1995 році започатковано проведення аукціонів із продажу державних цінних паперів. Ця діяльність держави на фондовому ринку триватиме. Зростатимуть також і вклади населення в банках. Про це свідчить динаміка щодо збільшення обсягів банківських депозитів останніми роками.

Для успішного функціонування згаданої підсистеми треба насамперед законодавчо закріпити гарантії держави щодо повернення коштів громадян і збереження їх від знецінення. Законом "Про державний внутрішній борг" передбачені лише перші кроки у напрямку вирішення цього питання.

Важливу роль у фінансовій системі повинна відігравати підсистема "Страхові та резервні фонди". Реформування економіки передбачає виникнення великої кількості господарських суб'єктів, зацікавлених у забезпеченні захисту своєї підприємницької діяльності, майна та доходів від різних негативних наслідків і непередбачених ситуацій. Саме в цей час повинна набути значного розвитку страхова справа і насамперед ті види страхування, які майже не розвивалися раніше.

Становище у страхуванні дає підставу для висновку, що тут слід вжити рішучих заходів щодо його розвитку та перетворення в надійний інструмент ринкових відносин.
Нині потрібна науково обґрунтована концепція розвитку страхової справи у напрямках:

  • створення правового поля для забезпечення ефективного функціонування ринку страхових послуг, регулювання страхової діяльності та дотримання прав і зобов'язань усіх сторін, що беруть участь у страхуванні;

  • визначення форм і напрямків страхової діяльності, які найточніше відповідають сучасному стану в економіці та потребам як страховиків і страхувальників, так і держави;
    обґрунтування засобів та форм державного контролю і регулювання страхового ринку, включення страхування до переліку важливих фінансових інструментів регулювання економіки;

  • створення умов стабільності розвитку страхових підприємств;
    забезпечення пріоритетного розвитку тих видів страхування, що сприяють фінансовій стабілізації в державі;

  • створення конкурентного середовища між суб'єктами, що здійснюють страхову діяльність;

  • забезпечення гарантії компенсації коштів юридичним і фізичним особам у разі настання страхового випадку;
    створення системи обліку та звітності страхової діяльності з метою формування банку

  • достовірної інформації та її доступності.

Неабияке значення для ефективного функціонування фінансової системи має підсистема "Фінансовий ринок". Фінансовий ринок має у своєму складі ринок грошей, ринок кредитів, ринок цінних паперів і ринок фінансових послуг, що лише формується в Україні.

Прийняття Указу Президента України "Про інвестиційні компанії" дало поштовх до розвитку спільного інвестування в цінні папери, що створює механізм захисту дрібних інвесторів. На фондовому ринку нині працює понад 500 торговців цінними паперами, які отримали відповідні дозволи.

Розроблена й подана на розгляд урядові концепція створення та розвитку фондового ринку України. її погоджено з відповідними відомствами, фондовою біржею та Асоціацією торговців цінними паперами.

Створення повноцінного фінансового ринку потребує прискореного розвитку ринку кредитів і ринку грошей. Надалі ці напрямки матимуть сприятливі умови для свого удосконалення й активніше впливатимуть на стабілізацію фінансового стану в державі.
Функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна одну. Так, наприклад, при недоліках в організації фінансової діяльності підприємницьких структур, їхньої збитковості зменшуються надходження до бюджетної системи, централізованих позабюджетних фондів, страхових і резервних фондів. Це звужує фінансові можливості держави, зумовлюючи дефіцит бюджету. Дефіцит бюджету може призвести до зростання інфляції або державного боргу, що негативно позначиться на діяльності всіх учасників фінансового ринку

Схожих взаємозумовлених як негативних, так і позитивних варіантів може бути багато. Важливо в цьому разі своєчасно їх спрогнозувати та розробити заходи щодо їх локалізації.

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Тема. Фінансова система України Поняття фінансової системи
Фінансова система держави є відображенням форм І методів конкретного використання фінансів в економіці І відповідною до задіяної...

Теоретичні основи побудови фінансової системи
Фінансова система держави є відображенням форм І методів конкретного використання фінансів в економіці І відповідною до задіяної...

Менеджмент в системі шкільної освіти: науково-теоретичний аспект
Ключові поняття: система управління школою, внутрішкільне управління, менеджмент в системі шкільної освіти, функції внутрішкільного...

Законодавча діяльність
Управління-сукупність прийомів та методів, цілеспрямованого впливу на об’єкт з метою досягнення певного результату

Тема предмет, методи, принципи І система земельного права
Земля як частина природного середовища І життєвий простір суспільства. Земля як об'єкт власності І господарювання. Земля як адміністративно-територіальний,...

Лекція № Система органів управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності
Система органів управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності

Колективні форми організації праці
Об’єкт дослідження. З позиції теорії державного управління І науки адміністративного та трудового права виступає комплекс суспільних...

1. Сутність І значення менеджменту Предмет, об’єкт І суб’єкт вивчення менеджменту
Наприклад, від пересічних американців дуже часто можна почути, що ефективну економіку США сформували три чинники – автомобілі, автомобільні...

Колективні форми організації праці реферат
Об’єкт дослідження. З позиції теорії державного управління І науки адміністративного та трудового права виступає комплекс суспільних...

Архівна система та система архівних установ
Система (грецьке походження), що означає цілісність, яка базується на певних складових частинах І які пов’язані між собою відповідними...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

pravo.lekciya.com.ua
Головна сторінка