Пошук по сайту


Реферат на тему: „ Особливості фінансової діяльності суб’єктів господарювання різних організаційно-правових форм”

Реферат на тему: „ Особливості фінансової діяльності суб’єктів господарювання різних організаційно-правових форм”


Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства і природокористування


Кафедра фінансів та економіки природокористування

Реферат

на тему:

Особливості фінансової діяльності суб’єктів господарювання різних організаційно-правових форм”

Виконав

студент IIІ курсу ФЕіП

групи Ф-1

Остапчук О.М.

Перевірила:

Акімова Н.М.

Рівне 2010

Зміст
Вступ…………………………………………………………………….….......................3


  1. Економіко-правова характеристика суб”ктів господарювання....................... 4




  1. Особливості фінансової діяльності приватних підприємств…...............….....9




  1. Особливості фінансової діяльності товариств з обмеженою відповідальністю………………………………………………………...............11




  1. Особливості фінансової діяльності акціонерних товариств….......…............12




  1. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання без створення юридичної особи…………………………………………………..…....................................14


Висновки………………………………………………………………........................…16

Список використаної літератури………………………………...………………….….17

Вступ
Надзвичайно великий спектр підприємств породила ринкова економіка. Природній для ринкових умов еволюційний шлях народження, розвитку та занепаду підприємства в умовах конкурентного середовища заставляє підприємців братися за свою справу, тобто за виробництво та збут на ринку того , чого на ньому бракує або виступати на ринку з аналогічним товаром чи послугою з меншою ніж у конкурентів ціною але в межах своїх фінансових можливостей. Історія ринкових відносин свідчить, що всяке процвітаюче підприємство проходить шлях на тільки від заснування до ліквідації, а й змінюється через три основні форми організації бізнесу – власну справу, товариство, корпорацію. Тож, саме тому, щоб пройти шлях розвитку від найпростішої форми до найбільш досконалої, підприємство на своєму шляху з безлічі альтернатив має обрати саме ті, які найбільше підходять підприємству саме тепер, а не з випередженням чи запізнілим вибором.

Приймаючи рішення щодо створення нового суб’єкта господарювання чи реорганізації існуючого перед власниками і менеджментом постає питання щодо вибору найприйнятнішої з погляду оптимізації фінансової та інвестиційної діяльності органі­заційно-правової форми ведення бізнесу.

За правом власності в Україні можуть діяти суб’єкти господарювання, що належать до державної та комунальної, колективної та приватної форм власності. Господарська діяльність, реалізація певного інвестиційного проекту може здійснюватися зі створенням юридичної особи в результаті об’єднання ресурсів згідно з договором про спільну діяльність та на основі підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Отже, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватні, засновані на власності фізичної особи; колективні, у тому числі господарські товариства, кооперативи; комунальні, засновані на власності відповідної територіальної громади; державні, засновані на державній власності, в тому числі казенні; суб’єкти господарювання з іноземними інвестиціями.

1. Економіко-правова характеристика суб”ктів господарювання

Приймаючи рішення щодо створення нового суб’єкта господарювання чи реорганізації існуючого перед власниками і менеджментом постає питання щодо вибору найприйнятнішої з погляду оптимізації фінансової та інвестиційної діяльності органі­заційно-правової форми ведення бізнесу. Класифікація суб’єктів господарювання за правом власності та організаційно-правовою формою ведення бізнесу в Україні наведена в табл. 1.1.

За правом власності в Україні можуть діяти суб’єкти господарювання, що належать до державної та комунальної, колективної та приватної форм власності. Господарська діяльність, реалізація певного інвестиційного проекту може здійснюватися зі створенням юридичної особи в результаті об’єднання ресурсів згідно з договором про спільну діяльність та на основі підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Отже, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

  • приватні, засновані на власності фізичної особи;

  • колективні, у т. ч. господарські товариства, кооперативи;

  • комунальні, засновані на власності відповідної територіальної громади;

  • державні, засновані на державній власності, в т. ч. казенні;

  • суб’єкти господарювання з іноземними інвестиціями.



Таблиця 1.1

КЛАСИФІКАЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ФОРМ ВЕДЕННЯ БІЗНЕСУ

Право
власності

Форма

Приватне

Колективне

Державне

Юридичні особи

Приватне підприємство

Селянське (фермерське) господарство

Колективне підприємство

Спільне підприємство

Кооператив

Господарські товариства:

АТ, ТОВ, товариство з додатковою відповідальністю

Повне товариство

Командитне товариство

Державне під­приємство

Державне ко­мунальне підприємство

Без створення юридичної особи

Приватний підприємець

Договір про спільну діяльність

Договір про спільну діяльність

Об’єднання

Асоціація

Асоціація

Корпорація

Консорціум

Концерн

Асоціація

Корпорація

Консорціум

Концерн


Як свідчить статистика (табл. 1.2), найбільшою групою суб’єктів господарювання в Україні є підприємства колективної форми власності. Право такої власності виникає на підставі:

а) добровільного об’єднання майна громадян та (або) юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об’єднань;

б) передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу;

в) перетворення державних підприємств на акціонерні та інші товариства; державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян; інших цивільно-правових угод.

Таблиця 1.2

КІЛЬКІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ ЗА РОЗМІРАМИ ТА ФОРМАМИ ВЛАСНОСТІ

Форми

Кількість великих і середніх промислових підприємств

Кількість малих підприємств

2002р.

2003 р.

2004 р.

2002р.

2003 р.

2004 р

Всього

9 940

10 607

10 502

173 404

197 127

217 930

За формами власності: державна

1 423

1 377

1 272

3 032

3 061

3 331

комунальна

194

226

238

5 650

5 995

6 190

приватна

95

129

173

51 029

61 064

70 448

колективна, у т. ч. господарські товариства

8 196

8 832

8 771

112 746

125 867

136 855


Існує тісний зв’язок між організаційною формою підприємництва та структурою капіталу, можливостями його фінансування та вартістю мобілізації фінансових ресурсів, формою організації менеджменту, оподаткуванням, рівнем накладних затрат, можливостями виходу на ринок капіталів тощо. Отже, правильний вибір форми організації бізнесу має для подальшої діяльності суб’єкта господарювання стратегічне значення. Нижче наведені основні критерії та чинники, які слід проаналізувати, приймаючи рішення щодо вибору форми організації бізнесу.

1. Рівень відповідальності власників та їх кількість. Розрізняють форми підприємницької діяльності з обмеженою відповідальністю власників за зобов’язаннями підприємства, з необмеженою відповідальністю, а також змішані форми. У сві­товій практиці спостерігається чітка тенденція до вибору форм організації бізнесу з обмеженою відповідальністю, що пояснюється прагненням власників суб’єктів господарювання обмежити свої ризики величиною вкладів у власний капітал. До таких форм належать насамперед капітальні товариства (ТОВ та АТ). Оскільки для кожного виду організації бізнесу характерна певна кількість власників, важливим чинником, що впливає на вибір форми бізнесової діяльності, є кількість інвесторів, яких планується залучити.

2. Можливості участі в управлінні справами суб’єкта господарювання та контролю за ним. Найважливіша функція власників підприємства полягає в участі в управлінні його діяльністю. Залежно від того, який обсяг капіталу планує інвестувати потенційний власник у бізнесову діяльність, його бачення свого місця в управлінні бізнесом, обирається та чи інша форма організації підприємницької діяльності.

Реалізувати свої права з управління підприємством власник може безпосередньо або через уповноважені ним органи. Зазначені права можуть бути також делеговані наглядовій раді, виконавчому або іншому органу, передбаченому статутом підприємства. У цьому контексті для багатьох інвесторів важливу роль також відіграє можливість забезпечення анонімності їх участі у справах підприємства.

Участь в управлінні для власників означає:

участь у визначенні основних напрямів діяльності суб’єкта господарювання, затвердження його планів та звітів про їх виконання;

обрання та відкликання членів виконавчих і контролюючих органів (ревізійна комісія);

визначення умов оплати праці посадових осіб підприємства;

затвердження річних результатів діяльності підприємства, порядку розподілу прибутку та покриття збитків;

визначення організаційної структури та прийняття рішень щодо зміни статутного капіталу та статуту підприємства.

У капітальних товариствах (АТ, ТОВ), кооперативах виконання функції управління здійснюється через участь власників у загальних зборах товариства. Безпосереднє управління справами товариств покладається на виконавчі органи. Можливість участі в управлінні партнерствами залежить від ступеня правової відповідальності учасників. Так, управління справами командитного товариства здійснюють тільки учасники з повною відповідальністю. Як правило, ці самі учасники виконують також функції виконавчого органу.

3. Можливості фінансування. Форма організації бізнесу визначає також можливості та умови залучення власного і позичкового капіталу. Так, рівень кредитоспроможності підприємства знач­ною мірою залежить від рівня відповідальності за борги, а також від розміру власного капіталу. Можливості використання різних інструментів фінансування залежать також від правових обмежень і рівня доступу суб’єкта господарювання до ринку капіталів, зокрема:

  • відкриті АТ можуть залучати кошти шляхом емісії акцій та облігацій;

  • ТОВ можуть залучати лише вклади учасників та шляхом емісії облігацій.

  • Партнерства не можуть залучати кошти шляхом емісії облігацій чи акцій.

4. Умови передачі права власності та правонаступництво (порядок та затрати коштів і часу на вихід з числа власників суб’єкта господарювання чи набуття права власності). Якщо корпоративні права підприємств мають вільний обіг на фондовій біржі чи іншому організованому ринку капіталів, то процедура передачі права власності є спрощеною. Якщо ж йдеться про під­приємства із замкненим колом можливих власників, то процедура передачі права власності на них є дещо ускладненою і супроводжується підвищеними накладними витратами. Приймаючи відповідні рішення, слід також враховувати, що за деяких обставин позбутися права власності на суб’єкт господарювання можна лише у разі його реорганізації чи ліквідації. Останній варіант, як правило, пов’язаний з додатковими затратами.

5. Умови оподаткування суб’єктів господарювання різних форм організації бізнесу. В цілому для всіх видів підприємств встановлені однакові умови оподаткування. Особливості передбачені для приватних підприємців, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи; для підприємств, які за встановленими критеріями належать до малого бізнесу; для підприємств з іноземними інвестиціями (при репатріації доходів). Окрім цього, певні особливості встановлені для оподаткування об’єднань суб’єктів господарювання.

6. Накладні витрати, зумовлені окремими формами організації бізнесу. Для різних форм організації бізнесу характерний різний рівень накладних витрат як при заснуванні, так і при здійсненні поточної фінансово-господарської діяльності. Ці витрати пов’я­зані з особливостями ведення фінансового та податкового обліку, складання звітності, із залученням додаткового капіталу, організацією управління тощо. Прикладом специфічних накладних витрат можуть бути емісійні витрати, витрати на обов’язкові аудиторські перевірки, обов’язкову публікацію звітності в засобах масової інформації, організацію зборів власників тощо. Окрім цього, слід враховувати законодавчі вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу для різних форм бізнесової діяльності.

7. Законодавчі вимоги щодо відповідності виду діяльності певним формам організації бізнесу. Наприклад, банки можуть створюватися лише у формі АТ чи ТОВ, страховики — юридичні особи — у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, ломбарди — у формі повних товариств. Дозвіл на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів можуть отримати акціонерні товариства, статутний капітал яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства, для яких операції з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності.

Суб’єкти господарювання можуть утворювати різного роду об’єднання. Об’єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Реєстрація об’єд­нання провадиться в порядку, встановленому законодавством. Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом). До основних видів об’єднань належать асоціації, корпорації, консорціуми, концерни.

Асоціації (від лат. assotiatio — сполучення, з’єднання) — договірні об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників.

Корпорації (від. лат. corporatio — спілка) — договірні об’єд­нання, створені на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень цент­ралізованого регулювання діяльності від кожного з учасників. Корпорацію як вид об’єднання не слід плутати з корпоративною формою організації бізнесу. Наприклад, у США і Західній Європі під корпораціями здебільшого розуміють підприємства, засновані на частковій участі та з обмеженою відповідальністю (Ltd, limited liability), наприклад акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю.

Консорціуми (від. лат. consortium — спільність) — тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети, як правило, при здійсненні крупних фінансових операцій чи реалізації спільного інвестиційного проекту. Наприклад, банківські консорціуми створюються з метою зменшення ризику при кредитуванні значних ризикових проектів або при розміщенні великої емісії цінних паперів.

Концерни (від англ. concern — об’єднання) — статутні об’єд­нання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств, які перебувають під єдиним контролем.

У наступних підрозділах наводяться найхарактерніші для окремих форм організації бізнесу особливості їх фінансової діяльності відповідно до зазначених критеріїв.
2. Особливості фінансової діяльності приватних підприємств
Утворення приватного підприємства та його діяльність регламентуються Законами України «Про власність», «Про підприємництво» та «Про підприємства в Україні».

Приватне підприємство це юридична особа, заснована на власності окремого громадянина (в т. ч. нерезидента) з правом найму робочої сили. Фізична особа — засновник приватного підприємства є власником 100 % капіталу такого підприємства, вклю­чаючи право на управління та отримання відповідної частки прибутку у вигляді дивідендів. Якщо власників підприємства буде двоє і більше, то воно належатиме до колективної форми власності, а отже, його діяльність регламентуватиметься законодавством про господарські товариства чи іншими відповідними нормативними актами.

Приватне підприємство повинно мати статут, власну печатку, складає самостійний баланс, відкриває розрахунковий рахунок у банку, тобто має всі атрибути юридичної особи.

Згідно з чинним законодавством підприємства — суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності обо­в’язково повинні мати статутний капітал. Разом з тим станом на середину 2002 р. в Україні жоден законодавчий або нормативно-правовий акт не містить вказівок щодо мінімального розміру і строків наповнення статутного капіталу приватного підприємства. Отже, зареєстрована сума статутного капіталу приватного підприємства може вноситися засновником нескінченно довго або ж взагалі не вноситися. У разі прийняття власником приватного підприємства рішення про збільшення або зменшення статутного капіталу внесення змін до статуту з подальшою державною реєстрацією цієї зміни є обов’язковим.

Переваги форми організації бізнесу у вигляді приватного підприємства зводяться до такого:максимально повне використання власником права на участь в управлінні підприємством (усі найважливіші питання діяльності підприємства приймаються власником особисто або призначеним ним директором); спрощений порядок реалізації права на правонаступництво; власник несе обмежену відповідальність за зобов’язаннями підприємства, тобто лише в межах вкладів у власний капітал (якщо інше не передбачено статутом); оплата внесків може здійснюватися як у грошовій, так і майновій формі; практично повністю відсутні так звані агентські ризики та витрати, зумовлені принципал-агент-конфліктом між окремими власниками та власниками і менеджментом.

До основних недоліків, які перешкоджають ефективній фінансовій діяльності приватного підприємства, можна віднести такі: низький рівень мобільності прав власності на приватне підприємство (позбутися права власності на приватне підприємство можна в результаті його ліквідації або внаслідок продажу підприємства у повному обсязі іншій особі); фактична неможливість залучення власного капіталу від інших, крім власника, інвесторів; відсутність детального нормативного регулювання діяльності приватного підприємства, що створює умови для свавілля бюрократії.

У такому разі проблематичним є залучення кредитних ресурсів.

Фінансування приватного підприємства здійснюється на основі внесків його власника, тезаврації прибутку, одержання комерційних чи банківських позичок. Враховуючи статус приватного підприємства, оптимальним з погляду мінімізації накладних витрат способом поповнення власного капіталу є реінвестування прибутку. На практиці типовою є ситуація, коли в приватних підприємств повністю відсутній статутний капітал, а величина власного капіталу (в результаті одержаних збитків) має від’ємне значення. У такому разі проблематичним є залучення кредитних ресурсів.

Приватні підприємства сплачують усі податки, передбачені законодавством для суб’єктів господарювання — юридичних осіб на загальних підставах. Разом з тим ці підприємства здебільшого належать до сфери малого бізнесу, а отже, можуть обирати спрощену систему звітності та оподаткування, що зменшує їх накладні витрати та податкові платежі. Згідно з чинними нормативними актами юридичні особи — суб’єк­ти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми (приватні підприємства, ТОВ, АТ тощо) та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб i обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн грн, можуть перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва.

Суб’єкт підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків i зборів (обов’язкових платежів): податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 %; податку на прибуток підприємств; плати (податку) за землю; збору на спеціальне використання природних ресурсів; нарахувань на заробітну плату; комунального податку, інших податків і зборів, передбачених системою оподаткування України.
3. Особливості фінансової діяльності товариств з обмеженою відповідальністю
Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) так само, як і акціонерне товариство, є суб’єктом колективної власності, має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається статутними документами. Згідно із законодавством України у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний капітал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам. Для порівняння: у більшості країн Європейського Союзу (ЄС) мінімальний розмір статутного капіталу ТОВ встановлено на рівні 25 тис. євро; у Швейцарії — 20 тис. франків.

На відміну від Росії чи Німеччини ТОВ в Україні не можуть створюватися однією особою, для цього потрібно мінімум 2 особи. Власниками (учасниками, засновниками) ТОВ можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Державні підприємства не можуть бути засновниками господарських товариств.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов’язаний зробити до статутного капіталу внесок не менше 30 % зазначеного в установчих документах розміру, що підтверджується документами, виданими банківською установою.

Учасник зобов’язаний внести необхідні кошти у повному обсязі не пізніше року після реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов’язання у визначений строк учасник, якщо інше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочки 10 % річних з недовнесеної суми. Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю сплатив свій внесок, видається свідоцтво товариства.

Відповідальність учасників ТОВ за борги підприємства обмежується їх внесками у власний капітал. Такий статус полегшує залучення власного капіталу ТОВ із зовнішніх фінансових джерел. У разі ліквідації товариства вимоги його власників задовольняються в останню чергу, після погашення претензій кредиторів.

Недоліком в організації фінансування ТОВ є складність і витратність передачі права власності на частки. На відміну від акцій АТ, частки ТОВ є не досить мобільними, оскільки відсутній організований ринок торгівлі ними. Окрім цього, операція купівлі-продажу (переуступлення) часток має бути нотаріально посвідчена. Якщо фізична чи юридична особа викуповує частку у статутному капіталі ТОВ, яка належить іншій особі, така операція оформлюється у формі договору купівлі-продажу частки. При оплаті частки у повному розмірі зазначена угода підтверджується не тільки платіжними документами, а й відповідним свідоцтвом, що видається товариством з обмеженою відповідальністю.

Фінансування товариства може здійснюватися на основі додаткових внесків учасників, тезаврації прибутку, залучення банківських і комерційних позичок, у т. ч. шляхом емісії облігацій (за певних обставин). У разі, якщо кредитоспроможність товариства та його активи є недостатніми для залучення необхідних розмірів кредитних ресурсів, окремі учасники ТОВ можуть надавати поручительства чи інші види кредитного забезпечення під позички, які виділяються цьому товариству. Завдяки цьому розширюються можливості фінансування підприємства. У такому разі відповідальність учасників за зобов’язаннями ТОВ не обмежується їхніми вкладами у статутний капітал, а додатково поширюється на майно, надане у кредитне забезпечення.

Досить часто з метою економії на податках учасники ТОВ замість фінансування товариства на основі збільшення статутного капіталу надають підприємству довгострокові позички. В цьому разі учасники розглядатимуться одночасно як власники і кредитори підприємства. Ризик втрати капіталу для учасника-кре­дитора буде меншим, оскільки згідно із законодавством про банкрутство претензії кредиторів задовольняються в першочерговому порядку порівняно з власниками.
4. Особливості фінансової діяльності акціонерних товариств
Акціонерне товариство — господарське товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями всім належним майном. Специфіка фінансової діяльності АТ визначається особливостями формування статутного капіталу. Згідно з вітчизняним законодавством розмір статутного капіталу ВАТ повинен бути не меншим за суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, чинної на момент створення товариства.

Акціонерами товариства визнаються фізичні та юридичні особи, які є власниками його акцій. Засновники АТ здійснюють свої внески у статутний капітал згідно із засновницьким договором, решта акціонерів — на умовах договору купівлі-продажу акцій, укладеного із засновниками; при збільшенні статутного капіталу — на основі договору з товариством чи фінансовим посередником.

Організація фінансово-господарської діяльності у формі акціонерних товариств є найприйнятнішою з погляду залучення капіталу, зокрема власного. Це пояснюється такими чинниками: поділ статутного капіталу на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, яка може бути досить малою, що дає можливість залучення як дрібних, так і великихінвесторів; високий рівень мобільності корпоративних прав (акцій), особливо, якщо вони котируються на біржі, а отже, мінімальні затрати на передачу прав власності; спрощений порядок реалізації права на правонаступництво; можливість розміщення емісії серед величезного числа інвесторів, значна частина яких не претендує на контроль над підприємством; досить детальне нормативне регулювання діяльності АТ, що створює умови для захисту інтересів акціонерів, у т. ч. від «розмивання» капіталу; акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства лише в межах належних їм акцій; оплата вартості акцій може здійснюватися як у грошовій, так і в майновій формі; порівняно низький рівень інформаційної асиметрії, оскільки АТ повинні публікувати свою звітність у засобах масової інформації, надавати детальну інформацію при емісії цінних паперів, що в цілому зменшує ризики, зумовлені принципал-агент-конфліктом.

Повнота участі акціонера в управлінні товариством та контролі за його діяльністю залежить від величини належного йому пакета акцій та їх виду — прості чи привілейовані. Дрібні акціонери мають право на участь у загальних зборах товариства, що з формального боку дає можливість участі в управлінні підприємством. Фактичне управління АТ та контроль за його діяльністю здійснюється крупними акціонерами, які володіють контрольним чи блокуючим пакетом корпоративних прав і мають можливість реально впливати на призначення членів наглядової ради та виконавчих органів.

Фінансування акціонерного товариства може здійснюватися за рахунок надходження коштів від емісії акцій (простих і привілейованих), випуску облігацій, цінних паперів, що конвертуються в акції (конвертовані облігації), опціонів на придбання акцій. Окрім цього, джерелом поповнення капіталу може бути тезаврований прибуток, банківські та комерційні позички.

5. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання без створення юридичної особи
Згідно з положеннями Закону України «Про підприємництво» суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути не тільки юридичні, а й фізичні особи — громадяни України, а також громадяни інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності.

Фізична особа, яка має намір провадити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подає до органу державної реєстрації реєстраційну картку за встановленим зразком, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, та ряд інших документів, передбачених нормативними актами України.

Суб’єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи має право відкрити рахунок у будь-якому банку України та інших державах за згодою цих банків у порядку, встановленому НБУ. Підставою для відкриття рахунка є свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі.

Фінансування. Власний капітал приватного підприємця формується виключно за рахунок його приватного майна. Основним джерелом його збільшення є внутрішнє фінансування, зокрема невикористаний для споживання прибуток. Кредитні рамки приватного підприємця обмежуються величиною приватного майна, яке він може надати як кредитне забезпечення.

Відповідальність і банкрутство. Приватний підприємець відповідає за боргами суб’єкта господарювання, власником якого він є, всім своїм майном, окрім майна, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством не може бути звернено стягнення. Одночасно з прийняттям заяви про порушення справи щодо банкрутства підприємця господарський суд приймає рішення про накладення арешту на його майно, яке включається до складу ліквідаційної маси у разі оголошення підприємця банкрутом. Загальна вартість майна громадянина-підприємця, яка може бути виключена зі складу ліквідаційної маси, не може перевищувати 2 тис. грн. Приватне майно підприємця підлягає реалізації судовим виконавцем на основі виконавчого листа про звернення стягнення на майно та постанови суду про визнання боржника банкрутом. У разі необхідності суд може призначити ліквідатора. Кошти, отримані від реалізації майна, вносяться на депозитний рахунок відповідної нотаріальної контори. За заявою кредиторів господарський суд може визнати недійсними угоди підприємця, пов’язані з відчуженням його майна заінтересованим особам протягом року до порушення справи про банкрутство. У разі визнання громадянина-підприємця банкрутом за заявою кредитора протягом п’яти років після завершення розрахунків з кредиторами (у разі недостатності коштів) підприємець не звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів.

Висновки
Для практики господарювання в ринкових умовах, кваліфікованого управління підприємствами виключно важливим є їх чітка і повна класифікація за певними ознаками. Так, за кваліфікаційною ознакою в залежності від форми власності розрізняють приватні, колективні, державні та спільні підприємства, а за правовим статусом і формою господарювання — одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства.

Організаційно-правові форми суб'єктів господарювання залежать насамперед від форм власності - державної, приватної, колективної та змішаної. Відповідно до цього існують приватні, державні та колективні або спільні підприємства. Останні створюються шляхом об'єднання майна, що перебуває у власності фізичних та юридичних осіб. При цьому майно може належати на праві спільної власності (пайової або спільної) одночасно кільком особам незалежно від форми власності, що веде до утворення різноманітних господарських товариств. Вони можуть бути створені або на грунті спільного володіння майном (кооператив, товариство, партнерство), або на основі колективного володіння (акціонерне товариство, колективне підприємство, спільне підприємство, орендне тощо). Залежно від форми організації господарської діяльності розрізняють підприємства та об'єднання.

Приватними є підприємства, що засновані на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також індивідуальні та сімейні підприємства. Вони базуються відповідно на власності майна однієї особи або членів однієї сім’ї, виключно їх особистій праці. Колективне — це таке підприємство, що грунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації. В Україні функціонують державні та державно-комунальні підприємства. Їх майно вважається відповідно власністю загальнодержавних чи адміністративно-територіальних одиниць.

Список використаної літератури


  1. Аранчій В.І., Чумак В.Д., Смолянська О.Ю., Черненко Л.В. Фінансова діяльність підприємств: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2004. – 240 с.




  1. Бандурка О.М.,Коробов М.Я., Орлов П.I., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємства. Підручник. – К.: Либідь, 2002. – 312 с.



  1. Воловець Я.В. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посібник. – К.: Алерта, 2005. – 199с.




  1. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 554 с.



  1. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / О.О. Терещенко, Я.І. Невмержицький, А.П. Куліш та ін.; за заг. ред. О.О. Терещенка. – К.: КНЕУ, 2006. – 312 с.




  1. Філіна Г.І. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 320с




поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Реферат На тему: «Аналіз діяльності суб’єктів підприємницької діяльності...
Характеристика дорожньо-транспортного комплексу та структури пасажирських перевезень

Інструкція щодо заповнення форми державного статистичного спостереження...
Пв /умови праці/) складають підприємства та організації незалежно від форм власності та організаційно-правових форм господарювання,...

Зміст
Метою виробничої організаційно-управлінської практики є закріплення теоретичних знань І набуття практичних навичок організаційно-управлінської...

Перелік правових норм Податкового кодексу України, спрямованих на...
З метої активізації інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні та стимулювання розвитку реального сектору економіки у Податковому...

Наказом Державного комітету України з питань
Класифікація організаційно-правових форм господарювання" (копфг) розроблено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від...

Методичні рекомендації щодо складання плану-графіка проведення документальних...
...

Дипломна робота: Послуга охорони як особливий вид господарської діяльності
Напрямки вдосконалення правового становища недержавних суб’єктів господарювання в галузі охорони

Закон україни
Цей Закон визначає основні правові та організаційні засади здійснення екологічного аудиту І спрямований на підвищення екологічної...

Фінанси господарських суб’єктів” зміст
Приватний бізнес — фундаментальна опора відкритого демократичного суспільства, одна з найефективніших форм соціального захисту людей,...

Реферат з дисципліни «Аудит» на тему: «Порядок призначення аудиторів фінансової звітності»
Аудитор та аудиторська фірма, закон, яким регламентується їх діяльність



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

pravo.lekciya.com.ua
Головна сторінка