Пошук по сайту


Сергій Троян транскордонна співпраця україни у соціополітичному вимірі сучасних євроінтеграційних процесів

Сергій Троян транскордонна співпраця україни у соціополітичному вимірі сучасних євроінтеграційних процесів

Сторінка1/3
  1   2   3
Сергій Троян
ТРАНСКОРДОННА СПІВПРАЦЯ УКРАЇНИ У СОЦІОПОЛІТИЧНОМУ ВИМІРІ СУЧАСНИХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

(Опубліковано: Транскордонне співробітництво і функціонування єврорегіонів

// Історія та правознавство: Науково-методичний журнал. – 2010. Грудень. – № 34 (242). – С. 16-4 – 16-6)
Анотація. У статті розкрито зміст транскордонного співробітництва як засобу налагодження конструктивних відносин між прикордонними регіонами та територіальними громадами держав, що мають спільний кордон. Проаналізовано суть і суспільну роль єврорегіонів, у тому числі за участю України. Визначено демократичні чинники оптимізації єврорегіональної співпраці України.

Ключові слова: Україна, Європейський Союз, демократія, транскордонне співробітництво, єврорегіон.

Аннотация. В статье раскрыто содержание трансграничного сотрудничества как средства налаживания конструктивных отношений между приграничными регионами и территориальными общинами государств, имеющих общую границу. Проанализирована сущность и общественная значимость еврорегионов, в том числе с участием Украины. Определены демократические факторы оптимизации еврорегионального сотрудничества Украины.

Ключевые слова: Украина, Европейский Союз, демократия, трансграничное сотрудничество, еврорегион.

Streszczenie. Artykuł poświęcony analizie współpracy transgranicznej jako poważnego środku uwarunkowania stosunków przygranicznych. Osobno odznaczona szczegółowa rola euregionów dla Ukrainy a rozwoju i demokratyzacji jej współpracy z krajami Unii Europejskiej.

Słowa kluczowe: Ukraina, Unia Europejska, demokracja, współpraca transgraniczna, euroregion.
Міжнародні відносини в Європі на сучасному етапі їх розвитку характеризуються інтенсивними інтеграційними процесами, серед яких важливу роль відіграє транскордонне співробітництво. Україна завдяки вигідному геополітичному положенню має великі потенційні можливості щодо його розвитку, оскільки 19 з 25 регіонів держави є прикордонними, а зовнішній кордон найдовшим серед європейських країн. У цьому контексті можна стверджувати, що транскордонне співробітництво прикордонних областей України і сусідніх країн умовно можна розділити на два ,,напрямки”: транскордонне співробітництво, що відбувається на кордоні України з Європейським Союзом, а також транскордонне співробітництво у так званому ,,новому прикордонні”, яке деякі українські дослідники визначають як сукупність історичних і новоутворених соціальних та економічних зв’язків уздовж кордонів колишніх радянських республік, зокрема України, Росії, Білорусі й Молдови. На сучасному етапі однією з поширених форм транскордонного співробітництва стали єврорегіони, що в умовах сучасності сприяють не тільки посиленню та поглибленню добросусідських відносин між державами, а й виступають своєрідним інструментом для інтеграції тієї або іншої країни до європейських та євроатлантичних структур. Підтримка співробітництва прикордонних регіонів виступає інструментом соціально-економічного розвитку регіонів і пом’якшення територіальних диспропорцій1.

Серед нагальних проблем сьогодення, які постали перед Україною, одна з найактуальніших пов'язана з визначенням реального змісту та ефективних напрямків впровадження регіональної політики. Свідченням того, що вона набула пріоритетного значення на загальнодержавному рівні є створення у вересні 1999 року, відповідно до Указу Президента України, Комісії з розробки Концепції державної регіональної політики. Наявність чітко визначеної концепції регіональної політики нашої держа­ви, яка б відповідала вимогам Європейського Союзу, може стати одним із вагомих чинників, що мають позитивно вплинути на процес інтеграції України до ЄС. Про це переконливо свідчить досвід переважної більшості країн Центральної та Східної Європи2.

Важливим аспектом регіонального розвитку виступає налагодження міжрегіонального, а також транскордонного співробітництва між прикордонними регіонами та територіями. Однією з форм останнього є єврорегіони. Тому насамперед коротко охарактеризуємо транскордонне співробітництво як засіб налагодження відносин безпосередньо між прикордонними регіонами та територіальними громадами держав, що мають спільний кордон.

Щодо ,,транскордонного співробітництва”, то ми цілком дотримуємося визначення, запропонованого ,,Європейською рамковою конвенцією про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями” (Мадрид, 21 травня 1980 р.)3. Згідно Статті 2 ,,Конвенції...”, транскордонне співробітництво будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та розвиток добросусідських відносин між територіальними общинами або органами влади, які знаходяться під юрисдикцією двох або декількох Договірних сторін, та укладення з цією метою необхідних угод або домовленостей. Транскордонне співробітництво здійснюється в межах компетенції територіальних общин або органів влади, визначеної внутрішнім законодавством.

Інша ситуація з поняттям ,,єврорегіон”. Сьогодні фактично не існує загальновизнаної теоретичної дефініції, яка б містила вичерпний і прийнятний усіма перелік основних ознак цього явища. Тому спробуємо сформулювати його суть.

Спершу ідентифікуємо головні складові, що характеризують єврорегіон4:

  • географічнаєврорегіон є територією, яка має конкретне географічне положення,

  • політична — частини цієї території знаходяться під юрисдикцією суверенних держав, які мають спільний кордон,

  • адміністративна — єврорегіон утворюють прикордонні регіони держав, що мають спільний кордон,

  • функціональна — єврорегіон є формою транскордонного співробітництва.

Отже, єврорегіон це форма транскордонного співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади прикордонних регіонів двох або більше держав, що мають спільний кордон, яка спрямована на координацію їх взаємних зусиль і здійснення узгоджених заходів у різних сферах життєдіяльності у відповідності до національних законодавств і норм міжнародного права для вирішення спільних проблем і в інтересах людей, що населяють його територію по обидві боки державного кордону5.

Розвиток співробітництва на рівні єврорегіонів координує Асамблея Європейських регіонів6. Мета діяльності Асамблеї полягає у нівелюванні рівня у сфері економіки, політики, культури тощо, тобто у підтягуванні відстаючих регіонів на потрібний рівень. Для розвитку міжрегіонального співробітництва в сучасній Європі існує розвинене правове і міцне інституційне підґрунтя. Правову основу складають європейські хартії та конвенції, серед них: ,,Європейська хартія місцевого самоврядування” (Страсбург, жовтень 1985 р.), ,,Європейська хартія регіональних мов і мов меншин” (Страсбург, травень 1995 р.), ,,Європейська хартія регіонального самоврядування”, прийнята Конгресом місцевих та регіональних влад Європи при Раді Європи 5 червня 1997 р. Співробітництво в рамках єврорегіонів повинно здійснюватися також відповідно до внутрішнього законодавства і внутрішньої політики держави, її міжнародних зобов’язань та в межах компетенцій і завдань органів місцевої влади.

Також виділимо перелік особливостей, характерних для функціонування єврорегіонів як форми транскордонного співробітництва. До першої групи особливостей віднесемо правові аспекти функціонування єврорегіонів:

  • створення єврорегіону не призводить до виникнення нового адміністративно-територіального утворення зі статусом юридичної особи;

  • правове регулювання на території кожного із членів єврорегіону здійснюється відповідно до чинного законодавства держави, до якої він належить;

  • керівні органи сврорегіону виконують координаційні функції і не мають владних повноважень, а також не можуть заміняти собою органи влади, що діють на території кожного з його членів.

Другу групу особливостей ми охарактеризували б як політичну. В цьому сенсі сврорегіони:

  • не діють проти інтересів національної держави,

  • вони не є наддержавними утвореннями,

  • у своїй діяльності не замінюють зовнішньополітичні функції держав, адміністративно-територіальні одиниці яких є їх членами.

Третя група особливостей — історичні. В переважної більшості ви­падків єврорегіони охоплюють території, що мають спільне історичне минуле і навіть колись входили до складу однієї держави. Інколи до складу єврорегіонів входять території, які у більш чи менш віддаленому минулому мали так званий "спірний статус", тобто право володіння такою територією, що належала одній державі, оспорювалося сусідньою, яка має з нею спільний кордон.

Особливості, що належать до четвертої групи, пов'язані із національним складом прикордонних територій. Як правило, це багатонаціональні території або регіони, де мешкають представники декількох етнічних груп. У багатьох випадках на територіях суміжних прикордонних регіонів проживають представники досить чисельної національної меншини, яка репрезентує національну більшість країни, розташованої по інший бік кордону.

П'ята група особливостей зумовлена тим, що території або регіони, які входять до складу єврорегіонів, є периферійними по відношенню до адміні­стративних центрів своїх країн.

Шоста група особливостей, полягає в тому, що всім територіям або регіонам, які входять до складу єврорегіонів, притаманна наявність спільних проблем транскордонного характеру. Для розв'язання їх необхідне поєднання зусиль територіальних громад або органів влади держав-сусідів. Як правило, до таких проблем відносяться екологічні та природоохоронні, розвиток прикордонної інфраструктури, транспорту та комунікацій, раціональне використання трудових ресурсів, забезпечення умов для розвитку етнічних меншин.

Сьома група визначається наявністю чітко визначених спільних інтересів членів єврорегіонів. Для цієї групи типовими є інтереси в торгово-економічній площині з урахуванням місця регіонів-членів у між територіальному розподілі праці, у галузі спільного розвитку туристичної діяльності, наданні взаємних послуг через державний кордон, створенні мережі співробітництва в галузях науки, освіти та культури. Універсальною сферою спільних інтересів для членів будь-якого єврорегіону виступає визначення спільної стратегії просторового розвитку.

Наступним важливим аспектом у розрізі нашої теми є взаємозв'язок між транскордонним співробітництвом і регіональною політикою, політикою щодо регіонального розвитку та регіональним розвитком як таким. Виникає запитання: чи є різниця між цими поняттями? Ми вважаємо, що так. І що доцільно скористатися визначеннями цих понять, запропонованими редакторською групою у складі Басила Гудака, Генріка Хойтвельдта та Едварда Мігана з Празького центру Інституту Схід-Захід, якою наприкінці 1999 р. було видано збірник статей під загальною назвою "Регіональна політика просувається на Схід: тенденції та уроки політики щодо регіонального розвитку в Центральній та Східній Європі"7.

Автори вважають, що "регіональна політика має визначати законодавчі та інституційні рамки, а також стосуватися секторної політики і регіональних інституцій на національному рівні". Від себе додамо, що одним з головних завдань регіональної політики слід вважати досягнення певного балансу між інтересами держави та інтересами розвитку її регіонів.

Під політикою щодо регіонального розвитку слід розуміти “втілення регіональної політики на місцевому рівні, тобто створення інституційного і нормативно-правового підґрунтя, а також дій, завдяки яким здійснюються залучення до цього процесу місцевих інституцій та економічних інновацій на субнаціональному рівні."

Регіональний розвиток означає “економічний і соціальний розвиток у регіонах".

Звісно, наведені визначення навряд чи можна вважати вичерпними8 та ми, все ж, вважаємо їх достатніми для того, щоб дослідити взаємозв'язок між визначеними явищами і транскордонним співробітництвом, а також визначити місце останнього в регіональному розвитку.

Перш за все слід зауважити, що повноцінна участь прикордонних регіонів будь-якої країни в розвитку транскордонного співробітництва потребує визнання на рівні її центральних органів влади принципу субсідіарності та його практичного застосування. Тобто участь прикордонних регіонів держави у транскордонному співробітництві має ґрунтуватися на правових та інституційних засадах, спроможних забезпечити прикордонним регіональним і місцевим органам влади відповідний перелік повноважень щодо налагодження безпосередніх відносин. Все це зумовлює існування чітко визначеної регіональної політики держави, яка повинна визначати базові принципи взаємовідносин між державою та її регіонами, магістральні напрямки регіонального розвитку, встановлювати загальні правові рамки, які дозволяли б регіональним і місцевим органам влади та самоврядування ефективно вишукувати шляхи для забезпечення сталого соціально-економічного зростання, закладаючи тим самим підґрунтя сталого розвитку держави.

Все сказане — цілком у річищі сучасних тенденцій політики щодо регіонального розвитку в переважній більшості країн Європейського континенту. Ця політика має орієнтуватися на активізацію та мобілізацію регіонального потенціалу та ресурсів, а не на бюджетний перерозподіл між регіонами. До речі, така політика не відкидає доцільність використання такого важливого для досягнення внутрішньої стабільності держави механізму як міжрегіональне вирівнювання. Тому сенс транскордонного співробітництва, зокрема уособлений в єврорегіонах як у найбільш вдалій формі його просування в сьогоднішній Європі, має полягати в трансформації прикордонних регіонів у "полюси зростання", мережа яких спроможна утворити своєрідний каркас сталого розвитку країни, сформований на її периферійних територіях9.

Таким чином, місце транскордонного співробітництва в регіональному (територіальному) розвитку визначається його здатністю до мобілізації та ефективного використання існуючого потенціалу прикордонних регіонів і територій. Значення транскордонної співпраці полягає також: у поєднанні потенційних можливостей і ресурсів прикордонних регіонів і територій двох або більше країн, що мають спільний кордон, з метою вирішення завдань просторового розвитку в межах транскордонних регіонів10.

Транскордонне співробітництво в Європі має широку географію та розвивається впродовж значного часу. Багатовікова історія Європейського континенту — це історія трансформації державних кордонів. Але якщо раніше вони виконували функцію розділення, то нині навпаки — об'єднуюча тенденція стирає міжнаціональні межі, відкриваючи нову епоху міждержавного співіснування. Транскордонне співробітництво існує в межах дуже відмінних структур, законодавчих систем і територій. Його головна мета — подолавши бар'єри національних кордонів, налагодити спільну роботу з питань соціальної та екологічної політики, інфраструктури, культури, науки і освіти, охорони довкілля.

Доцільність здійснення такої співпраці не викликає сумнівів, адже ми живемо в епоху, коли глобальні екологічні проблеми, міграція населення, ідей, капіталу, широко розвинута торгівля, засоби масової інформації загальносвітового радіусу дії позбавляють сенсу всілякі спроби державної герметизації. Інтеграційні процеси в Європі, які набирають розмаху, зумовлюють для України особливу актуальність питань вибо­ру цивілізованих форм європейського співробітництва на різних рівнях. Одним з найбільш перспективних і привабливих варіантів його реалізації є взаємодія територій, що належать до різних країн, у рамках спеціальних об'єднань та асоціацій, які сьогодні більш відомі під назвою "єврорегіон"11. Вперше ідея таких структур виникла в Західній Європі після Другої світової війни як спосіб побудови нового економічного і суспільного порядку в Європі, а також метод економічної активізації територій. Нині у прикордонних зонах країн Європейського Союзу функціонує майже 260 регіонів на засадах розвитку прикордонної співпраці. Результати їх піввікової роботи на практиці довели ефективність і необхідність такої форми транскордонного співробітництва12.

Формування подібних угрупувань активно продовжуються і тепер, значно розширилася їх географія за рахунок країн Східної і Центральної Європи та колишнього СРСР. Однією з причин, яка зумовила зростаючий інтерес до транскордонного співробітництва, а відтак і потребу у створенні відповідних інституційних структур, стали історичні зміни, також процеси економічних і політичних трансформацій, які охопили території цих держав. Відповідно, починаючи з 1990-х років у прикордонних регіонах Нових Незалежних Держав виникла і ефективно розвивається нова форма співпраці – єврорегіональна. Її головні завдання полягають не лише у налагодженні ефективного функціонування транскордонного співробітництва з метою піднесення народного добробуту, але й наближенні країн Східної Європи до правових, соціальних і господарських стандартів європейського співтовариства.

Транскордонне співробітництво полягає у будь-яких спільних діях, спрямованих на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними громадами або владами, які перебувають під юрисдикцією двох і більше договірних сторін, та укладення з цією метою необхідних угод або домовленостей. Транскордонне співробітництво здійснюється в межах компетенції територіальних громад або органів влади, визначеної внутрішнім законодавством. Створення єврорегіонів є однією з форм транскордонного співробітництва адміністративно-територіальних одиниць сусідніх держав відповідно до двосторонніх та/або багатосторонніх угод для розв’язання спільних проблем або вирішення тотожних завдань за узгодженими механізмами13.

Науково-теоретичні аспекти проблеми полягають у дослідженні реальних можливостей демократії в умовах транзиту виступати фактором оптимізації міжкордонної співпраці. Мова йде про створення таких умов, які в результаті співставлення балансу між перевагами та недоліками викликають необхідність і потребу в розвитку транскордонного співробітництва і зокрема єврорегіонів у центрально-східноєвропейському трансформаційному просторі.

У контексті досліджуваної проблеми і на базі здійсненого наукового аналізу автор вважає, що основними демократичними факторами оптимізації транскордонного співробітництва між країнами ЦСЄ на сучасному (в рамках нової четвертої хвилі демократизації – з рубежу 80-90-х років ХХ століття14) етапі історичного розвитку можуть виступати такі чинники15.
  1   2   3

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Троян С. С., Киридон А. М. Міжнародні відносини у системному вимірі:...
По-друге, охарактеризувати головні етапи в розвитку системи міжнародних відносин або, іншими словами, геополітичні епохи нового І...

Дипломна робота бакалавра
Вплив сучасних глобалізаційних процесів на брендінгову політику країн світу (на прикладі найбільш успішних державних брендів)

9. Рекомендації щодо покращення управління підприємством шляхом використання...
Оцінка відповідності реалізації здійснення управлінських процесів

Конкурсна робота Виконав
Виконав: Гриненко Сергій Володимирович, студент Київського національного економічного університету, юридичного факультету, 4 – курсу,...

Співпраця навчальних закладів
На підставі Закону України від 07. 02. 2007 „Про органи І служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”

Екологія І природокористування, 2003, Випуск 6 Частина Загальні питання...
Шапар А. Г., Антонов В. В., Тяпкін О. К., Ємець М. А., Коценко О. М., Чуйко А. В., Троян Я. Г., 2003

Засідання громадської ради при районній державній адміністрації
Запрошені: перший заступник голови райдержадміністрації Вільшинський Петро Григорович, голова районної ради Лебединський Віктор Вікторович,...

Аналіз законодавства України щодо відповідності міжнародним вимогам...
Право на освіту – одне з основних соціокультурних прав людини. Дотримання прав людини, в першу чергу – дитини, є пріоритетом політики...

Способи одержання інформації, співпраця з науковцями
Коли журналіст отримав завдання підготувати матеріал з визначеної екологічної проблеми, він визначає, яка саме інформація йому потрібно...

Психологічна характеристика дошкільника 2 Співпраця зі сім'єю 4 Фізичний розвиток
Найбільш суттєві зміни, які охоплюють різні психічні сфери дітей старшого дошкільного віку: пізнавальну, вольову, емоційну свідчать...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

pravo.lekciya.com.ua
Головна сторінка