Пошук по сайту


В. Пальчук, ст. наук. співроб. СІАЗ НБУВ, канд. наук із соц. комунікацій

Бюлетень інформаційно-аналітичних матеріалів Додаток до журналу «Україна: події, факти, комментарі»

Сторінка3/21
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

В. Пальчук, ст. наук. співроб. СІАЗ НБУВ, канд. наук із соц. комунікацій

Децентралізація vs федералізація:

аспекти українського державотворення



Гальмування процесу мирного врегулювання воєнної ситуації на Сході України та підтримка незаконно озброєних формувань з боку Росії ускладнюють визначення перспектив розв’язання конфлікту на Донбасі. Попри мінські домовленості-2 відбувається нарощування Росією воєнної сили на східному неконтрольованому кордоні з Україною, триває щоденне періодичне обстрілювання позицій українських військовослужбовців. Втрати серед військових і мирного населення, постійні обстріли населених пунктів, розширення зони воєнного конфлікту на тлі економічної нестабільності в країні посилюють невтішні прогнози серед громадськості та експертів.

Однією з головних умов розв’язання воєнного конфлікту на Сході України російська сторона називає федералізацію України, зокрема надання автономії так званим ДНР і ЛНР. Слово «федералізація» стало останнім часом чи не ключовим у новинах на Сході України. Останнім часом державними та недержавними інституціями Російської Федерації, окремими силами всередині країни актуалізовано тему федералізації України та проводиться відповідна підривна робота, передусім в інформаційному просторі. Варто тільки було озвучити міністру закордонних справ Росії
С. Лаврову, що російська сторона наполягатиме на федералізації України, як це стало першою вимогою сепаратистів у Донецькому й Луганському регіонах.

Дії української сторони спрямовані на збереження цілісності країни та консолідацію українського суспільства. Одним із завдань місцевих органів виконавчої влади є донесення до населення та утвердження в суспільній свідомості тези щодо відсутності альтернативи унітарності України та неприйнятності ідеї зміни форми її державного устрою, активне інформування громадян про дії центральної влади. Зокрема, на сайті Могилів-Подільської районної державної адміністрації зазначається, що в українському суспільстві немає реальних прихильників федеративного устрою держави. «Коли відстоюють такий устрій, то мають на увазі зовсім інше. За федералізацію виступають або окремі “лідери” самопроголошених територій, щоб забезпечити собі владні повноваження (а також уникнути відповідальності за злочини), або підтримувані Росією антиукраїнські, антидержавницькі сили. Частина населення в південно-східних регіонах, яка підтримує федералізацію, або не розуміє, про що йдеться, або приховує цим словом сепаратистські настрої. Однак після анексії Криму та російської агресії на Сході України ці ідеї, цілком резонно, сприймаються як відверто антиукраїнські», – зазначено в повідомленні райдержадміністрації.

На сьогодні на підтримку федералізації України виступають переважно російські політики та підконтрольні російській пропаганді ЗМІ. Не є новим, коли прихильники федералізації інколи наводять аргументи, що в минулому ідеї федералізації підтримувалися М. Драгомановим, М. Грушевським,
С. Подолинським, учасниками Кирило-Мефодіївського братства («федерація слов’янських народів»). Проте слід зазначити, що ними федералізація розглядалася як засіб державотворення для України, адже незалежної Української держави тоді не існувало. Ішлося, власне, про федералізацію Російської імперії, у якій Україна мала б отримати широкі права як суб’єкт федерації. В. Чорновіл також говорив про можливість федерального устрою України, маючи, однак, на увазі те, що адміністративно-територіальний поділ держави не відповідає етнографічним зонам, які склалися історично (Полісся, Поділля, Слобожанщина тощо).

Ці історичні аспекти у своїх роботах розкрив доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської академії, співробітник Інституту археології НАН України Л. Залізняк. На його переконання, помилково до українських федералістів дехто зараховує М. Костомарова, М. Драгоманова,
М. Грушевського. Ці науковці й політики ніколи не були прибічниками федерального устрою самої України. За часів чергового українського відродження вони закликали до зміни колоніальної залежності України від Москви та Петербурга на федеративний союз із Росією на засадах рівності та братерства. Фактично такий федеративний зв’язок з імперським центром являв собою перехідну фазу на шляху до повної незалежності України. Невипадково в 1917 р. усі українські партії на чолі з М. Грушевським були за федерацію з Росією, а вже з наступного 1918 р. усі вони стали переконаними самостійниками 1.

На думку більшості експертів, сьогодні в ситуації, яка склалася в Україні, поняття «федералізація» використовують виключно для прикриття сепаратизму, намірів розхитати, розвалити Українську державу. Оскільки на Сході України живе на власних землях не якийсь окремий народ, а етнографічна група українців – слобожани, то за європейськими нормами їх відокремлення зветься не федералізацією, а розчленуванням єдиного цілого, тобто сепаратизмом. У цивілізованій Європі це явище не є предметом дискусій ні в парламенті, ні в мас-медіа, як в Україні. Сепаратизм є одним з найтяжчих державних злочинів, бо загрожує будь-якій нації неминучим громадянським конфліктом 2.

На цей момент Конституцією України передбачено унітарний устрій держави. Тобто заклики до федералізації є закликами до зміни устрою держави, затвердженого в Основному законі України. У найкращому випадку такі заклики можна розглядати як дискусію щодо конституційної реформи. Разом з тим внесення змін до Конституції є тривалим процесом і не може бути результатом рішення лише одного з регіонів, адже такі утворення формально не володіють суверенітетом, правом одностороннього виходу зі складу держави й самостійної участі в міжнародних відносинах.

Унітарна держава – це форма державного устрою, у якій частини держави є адміністративно-територіальними одиницями та не мають статусу державного утворення. В унітарній державі функціонують єдині для всієї країни вищі органи державної влади, правова система, Конституція, Збройні сили. У Конституції України записано, що Україна – унітарна держава. До її складу входять 24 області, два міста республіканського значення (Київ і Севастополь) та Автономна Республіка Крим (Крим і Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією територіями). Ніяких інших утворень у її складі немає. Унітарний статус України закріплено ст. 2 розд. І Конституції України. Правом ініціювати зміни цього розділу наділені Президент України або не менше 2/3 від конституційного складу Верховної Ради. Ухвалювати такі зміни теж має конституційна більшість Верховної Ради – із затвердженням їх на Всеукраїнському референдумі (ст. 156 Основного закону), який призначає Президент України.

Слід зазначити, що коли говорять про Україну, то фактично мається на увазі цілком протилежне – перетворення унітарної держави у федеративну шляхом зміни Конституції та проведення відповідних законодавчих реформ. В Україні, на відміну від Росії, немає адміністративних одиниць, виокремлених за національною ознакою. Відповідно, немає національних меншин, єдиною батьківщиною яких є територія України. Виняток становлять кримські татари, які проживають у тимчасово окупованому Криму.

Федерація – це форма державного устрою, у якій частини федеративної держави є державними утвореннями та володіють певною політичною самостійністю (суб’єкти федерації можуть мати власну, але узгоджену з федеральною конституцію, власні органи влади, систему законодавчих, виконавчих і судових органів). Отже, федералізація – це зміна устрою держави на федерацію або процес об’єднання незалежних суб’єктів (земель, штатів, регіонів) у федерацію і створення надсуб’єктних органів управління. Приклади таких федеративних держав: Австралія, ФРН, ОАЕ, США. Близькими до суб’єктів федерації можуть бути автономні утворення деяких унітарних держав (наприклад, Автономна Республіка Крим).

Федерацію треба відрізняти від конфедерації, що являє собою міжнародно-правовий союз суверенних держав, наприклад Європейський Союз (Швейцарська Конфедерація, попри історичну назву, є федерацією). Швейцарська Конфедерація – це союз кантонів, об’єднання яких розпочалося ще наприкінці XIII ст. Німеччина була утворена шляхом об’єднання земель у другій половині XIX ст., її федеративний устрій зберігся при переустановленні держави після Другої світової війни. У 1777 р. 13 штатів у Північні Америці прийняли Статті Конфедерації і вічного союзу і започаткували Сполучені Штати Америки. У 1952 р. сім шейхств Аравійського півострову об’єдналися, створивши спільні органи влади. Так було закладено основу Об’єднаних Арабських Еміратів.

Із самої етимології слова «федералізм», що походить від латинського foedus – договір, можна зрозуміти, що федерації виникають унаслідок домовленості окремих територіальних одиниць об’єднатися в один політичний союз – державу, зазначають експерти. На думку фахівців з галузі права І. Коліушка, Я. Журби, федерації з’явилися у світі внаслідок процесу об’єднання різних територіальних утворень в одну державу, тому ідеєю федеративного устрою є інтеграція. Однак із часом у деяких країнах поняття «федералізм» почало застосовуватися маніпулятивно, номінально, для позначення процесів, які за своєю суттю не мали нічого спільного з федеральним устроєм. Наприклад, федералізм став ширмою для насильницької інтеграції – завоювань. Радянський Союз, номінально федеративна держава, вважався заснованим 30 грудня 1922 р., коли деякі майбутні союзні республіки начебто уклали договір про об’єднання. Насильницькою інтеграцією в минулому пояснюється й те, що Росія сьогодні називається федерацією. Парадокс сьогоднішнього федеративного устрою в цій державі полягає також у тому, що федеральна влада в РФ є дуже централізованою. Реальний федеративний устрій і сильне централізоване управління є малосумісними поняттями.

Прикладом, коли країна з унітарної перетворюється у федеративну, є Бельгія. 1830 р. вона стала суверенною державою, відокремившись від Нідерландів, на основі конфесійної ідентичності. У 1992 р. Валлонія, Фландрія і Брюссель стали складовими частинами федерації. Тут федералізм був спробою розв’язати проблеми співжиття двох корінних національних спільнот – валлонів і фламандців. Однак навряд чи цю спробу можна розцінювати як вдалу, адже Бельгія останні роки перебуває на межі розпаду.

Федеральний устрій Російської Федерації насправді є фікцією, оскільки суб’єкти федерації істотно обмежені в правах. Так само як фікцією була конфедерація Союз Радянських Соціалістичних Республік. Будь-які спроби активізації питання федералізації ряду регіонів Росії отримують жорстку реакцію з боку російських силових структур. Як відомо, у серпні минулого року російська влада жорстко зупинила марші за федералізацію Сибіру та Кубані, водночас офіційний Кремль наполягає на федералізації українського Донбасу. Напередодні маршу його організаторів було затримано й направлено в Центр із запобігання екстремізму. Організаторів маршу за федералізацію Кубані внесено до Федерального списку екстремістів і терористів.

«Пропозиція перетворити Україну – унітарну країну – у федерацію позбавлена здорового глузду. Фактично вона означає дезінтеграцію країни. Навіть з точки зору формальної логіки, для цього спочатку повинні з’явитися суб’єкти майбутньої федерації. Тож про федералізм в Україні апріорі неможливо вести мову. Лише про маніпулятивне використання цього поняття для прикриття якихось інших процесів. Насправді вкрай небезпечних для єдності країни процесів», – підкреслили експерти.

У суспільно-історичному контексті Україна ніколи не була державою з федеративним строєм, проте була частиною федерації, хоча і формальної. За словами голови Українського інституту національної пам’яті В. Вятровича, Україна була в складі Радянського Союзу, який прагнув на початку бути федерацією. Але насправді це була унітарна імперія, у складі якої Україна була колоніальною територіальною одиницею. «На сьогодні питання федералізації України – це не природне проростання внутрішніх запитів українців. Це питання провокується проросійськими силами з бажанням не стільки федералізувати, а більше розірвати Україну», – переконаний
В. Вятрович.

На переконання фахівців, коли йдеться про ідею «федеративної» України як про політичну самостійність територіальних одиниць, це знову ж таки не має нічого спільного з устроєм існуючих федеративних держав. Коли суверенні утворення об’єднувалися в одну федерацію, то право приймати політичні рішенні, власне, і було тим, що вони делегували новоствореній державі. Після об’єднання члени федерації в зовнішній, безпековій та інших політичних сферах можуть говорити лише єдиним голосом. Крім політичної самостійності, члени федерації делегують також частину бюджетних надходжень для утримання інституцій, що виникають для виконання державних функцій. І більше нічого вони не делегують. Інші кошти та повноваження залишаються на рівні членів федерації.

Відомо, що сучасна Україна, як і будь-яка інша держава світу, не є однорідним національно-державним утворенням. Водночас коли порушується питання про федералізацію України, то мається на увазі розв’язання якоїсь проблеми. Ті, хто ставить питання про федералізацію, цю проблему не формулюють чітко. Експерти стверджують, що навіть теоретично федералізація не може розв’язати культурних, мовних, релігійних, етнографічних, національних питань. Навпаки, через зовнішнє «підігрівання» слугувала б основою для поглиблення розколу та ослаблення Української держави.

Отже, про федералізацію України з позицій державотворення, м’яко кажучи, говорити не можна.

На сайті Могилів-Подільської районної державної адміністрації (http://rda.m-p.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=4211&Itemid=106) наведено такі аргументи проти федералізації України:

1. Замість того щоб зняти протиріччя, федералізація може посилити розкол країни, оскільки передбачає більшу культурну, економічну і навіть політичну замкнутість регіонів та, відповідно, загострення суперечностей між ними на ґрунті героїзації різних за поглядами історичних осіб, культурної та економічної орієнтації, різності традицій, мови, конфесійної належності тощо.

2. Федеративні країни формуються внаслідок інтеграційних процесів, що охоплюють певні національно-територіальні утворення, а не в результаті поділу держави.

3. Федералізація в Україні не має жодних економічних чи національних передумов. Попри культурні розбіжності, у нас немає економічно самодостатніх регіонів чи національно-територіальних одиниць, які могли б аргументовано претендувати на окремішність.

4. Сьогодні переважна більшість суверенних держав світу, а особливо європейських, є унітарними.

5. Сучасні опитування громадської думки вказують на непопулярність ідеї федералізації України. Лише 12–15 % українців підтримують таку ідею (явно не розуміючи, що насправді за цим стоїть, або маючи на увазі сепаратизм).

6. Федералізація призвела б до збільшення рівня бюрократії в регіонах, а в умовах корупції – до розкрадання коштів на регіональному рівні.

До вищезазначених аргументів доцільно додати твердження
В. Гнєдашева, директора Якимівського районного історико-краєзнавчого музею. За його словами, протилежність федералізації – сепаратизм. Його пряме значення – відокремлення, від’єднання. «Основним і ключовим підґрунтям для цього процесу є націоналізм. В Україні цей процес розпочався з Криму й Донбасу. Однією з причин називають мовне та національне питання. Та це тільки привід для сучасних проявів сепаратизму в цих регіонах. Насправді – поділ інтересів певних кіл, які бажають більшої влади персонально для себе. Хтось, вважаючи себе лідером, бажає керувати областю, хтось районом, а кому достатньо й мерства. Набираючи так званих активістів, у суспільстві через провокації спричиняють дестабілізацію. Перш за все під національними гаслами (“наших б’ють”). В історії за приклад може служити Нагірний Карабах. Почалося з того, що на національному підґрунті начебто було вбито дитину. Маленька іскра розпалила велику війну», – зазначив він.

Не припускає будь-яких переговорів чи навіть розмов щодо можливої федералізації України і екс-президент України Л. Кучма. «Мета його (Путіна. – Прим. авт.) одна – позбавити Україну права на самостійну внутрішню і зовнішню політику. Це спроба загнати нашу державу в “сіру зону”, щоб зберегти політичний та економічний вплив на неї. Тим самим Кремль фактично визнає, що використовує ситуацію на Донбасі для тиску на Україну», – зазначив Л. Кучма.

Водночас екс-президент наголосив, що федералізація України не менш небезпечна, ніж військова агресія. За його словами, у нинішніх умовах вона означатиме руйнування держави.
«Небезпека федералізації щодо Донбасу полягає в тому, що вона не враховує інтересів простих громадян. Нею хочуть скористатися у власних інтересах самозвані “регіональні лідери”. Наслідки цього вже добре видно на прикладі катастрофічної ситуації в ДНР та ЛНР. Це наочний негативний приклад загрози федералізації для української державності», – резюмував він.

Ключовим меседжем екс-президента України Л. Кучми є те, що федералізація передбачає форсування органів влади суб’єктами федерації, на які Москва може здійснювати вплив напряму, особливо в південно-східних регіонах. Через суб’єкти федерації робитимуться спроби блокувати євроінтеграційні прагнення України. Мета цього – посилення сепаратистських тенденцій і розкол України. «Навмисно загострюватимуться штучні проблеми: мови національних героїв, культурної орієнтації, тлумачення історичних подій, освіти тощо. Крім того, заяву президента РФ В. Путіна про необхідність федералізації України не можна розглядати як шлях до врегулювання ситуації на Донбасі. Це відвертий ультиматум», – заявив він.

Небезпека федералізації щодо Донбасу полягає в тому, що вона не враховує інтересів простих громадян. «Люди не розуміють, що вкладається в поняття федералізація. Цей термін на сьогодні є політичною спекуляцією, яким маніпулює російське керівництво, щоб впливати на українців», – зазначає Ю. Якименко, директор політико-правових програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова. Він підкреслює, що федералізація – це союз абсолютно самодостатніх утворень, які об’єднуються в одну державу. В українському варіанті за федералізацію виступають регіони, які не можуть самі себе забезпечити.

Більше того, аналітики переконані, що стати окремими федеральними частинами прагнуть області, де окремі представники фінансово-промислових груп протягом останніх чотирьох років отримували з Києва значні фінансові вливання. Як зазначив експерт Асоціації міст України О. Слобожан, на сьогодні олігархічні групи на Сході України підхопили нав’язану Росією ідею федералізації України та підтримують сепаратистські настрої через те, що побоюються наслідків реформування системи місцевого самоуправління, концепцію якого на початку квітня представив українській уряд. «Політиків і бізнесменів у східних регіонах, які раніше заробляли на бюджетних трансферах, це не влаштовує, коли все за справедливістю і більше фінансового ресурсу залишається у містах, селах, райцентрах, а не централізовано відправляється в Київ, а потім з центру в область, де губернатор і його оточення “розпилювали” на своє бачення», – зазначив експерт. Більше того, експерт переконаний, що федералізація стане причиною ще більшого зубожіння українців, адже територіальним громадам прийдеться своїми податками фінансувати не один центр, а два. «Ні районному, ні сільському голові, ні бабусі в селі не вигідно, щоб, крім київського, з’явився ще один центр у Донецьку, до прикладу, і всі вони забирали їхні податки. Їм важливо, щоб гроші залишалися на місцях в їхніх громадах», – підкреслив він.

На противагу будь-яким спробам Кремля нав’язати українській стороні федералізацію як шлях розв’язання воєнної ситуації на Сході України українська влада пропонує провести децентралізацію. Децентралізація – це процес передачі повноважень з центрального на регіональний рівень. Президент України П. Порошенко, користуючись консенсусною підтримкою найбільших політичних сил в Україні, пропонує провести реформу, спрямовану на децентралізацію влади. Відповідні заходи передбачені в проекті конституційної реформи, яка ініційована главою держави.

На переконання Президента України, децентралізація влади дасть можливість урахувати місцеву специфіку регіонів, зокрема й у питаннях віри, історичної пам’яті, мови, релігії, етнічних традицій.

У проекті Конституції України передбачено три адміністративно-територіальні одиниці: 1) регіони; 2) райони; 3) громади. Кількість та назви регіонів залишаються незмінними і відповідають кількості та назвам областей. Жителі громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права обирають шляхом таємного голосування, відповідно, сільського, селищного, міського голову, який очолює виконавчий комітет ради, головує на його засіданнях. Голова райради, якого обирають зі складу депутатів, очолює її виконавчий орган. Райрада за поданням обраного голови формує склад виконавчого органу ради.

Президент України пропонує ліквідувати вертикаль державних адміністрацій. Тобто скасувати посади голів держадміністрацій. Натомість має з’явитися новий інститут – представники Президента України, які призначатимуться в регіонах і районах. Формально повноваження представників Президента України значно зменшені порівняно з повноваженнями нинішніх голів державних адміністрацій.

Відповідно до законопроекту, представники Президента України здійснюють нагляд за виконанням Конституції та законів України на відповідній території, за дотриманням прав і свобод людини. Вони також спрямовують й організовують діяльність усіх територіальних органів центральної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в умовах надзвичайного і військового стану.

Децентралізація процесів ухвалення рішень збільшує можливості участі місцевої влади в розвитку території.

Передбачається й бюджетна децентралізація. Тобто передання повноважень і відповідальності від центрального уряду до органів місцевого самоврядування. Ідеться, зокрема, про передачу відповідних фінансових ресурсів через запровадження місцевих податків або закріплення частини загальнодержавних податків за місцевими бюджетами.

Отже, на переконання української влади, найбільш оптимальним варіантом форми державного устрою для України є унітарна республіка з розширеним переліком делегованих повноважень регіонам, що має сприяти підвищенню рівня життя громадян і викоріненню тенденції сепаратизму; розвиненню почуття єдності між усіма українцями, консолідації громадян і політичній стабілізації.

Таку позицію офіційного Києва підтримують і більшість експертів. За словами експерта Асоціації міст України О. Слобожана, реальна децентралізація все вирішить. Дійсно, відчувається гостра потреба в децентралізації влади, щоб місцеві громади самі вирішували, куди спрямувати кошти, які самі заробили. Адже за режиму В. Януковича в Україні була занадто централізована влада і всі рішення фактично приймалися декількома людьми в Києві. «На сьогодні голова селищної ради не може прийняти на роботу бухгалтера без узгодження з держказначейством. Потрібно їхати на поклон туди і домовлятися. Звісно, людям це не подобається. Реформа з децентралізації влади скасує все це», – сподівається експерт.

Про це ж запевнив і Голова Верховної Ради В. Гройсман. Зокрема, він заявив, що на сьогодні уряд предметно займається тим, щоб запропонувати систему управління, яка дасть змогу Україні та кожному її регіону успішно розвиватися. «Ми пропонуємо, що б на рівні обласної і районної рад були виконавчі комітети. Щоб люди вибирали обласну чи районну раду, а ці ради вибирали собі голову, який візьме на себе функцію з управління територією», – повідомив він. Цю модель Україна запозичила в Польщі.

Уряд має намір призначити в кожній області України урядового уповноваженого, який займатиметься питаннями децентралізації. Про це повідомив віце-прем’єр-міністр України, міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Г. Зубко. «Він буде займатись саме питаннями алгоритму проведення децентралізації. Це дасть можливість місцевим громадам мати безпосередній зв’язок з урядом», – зазначив він.

Питання федералізації чи децентралізації в розв’язанні воєнної ситуації на Сході України порушується і в громадсько-політичному середовищі за межами України. Це були ключові питання, що стояли на порядку денному першого засідання конференції Future Business Ukraine. Ведучий Р. Лінднер (Rainer Lindner), голова Німецько-українського форуму і керівник Східного комітету німецької економіки намагався з’ясувати в учасників дискусії, як можна зберегти Україну єдиною державою. Зокрема, присутні на цьому заході екс-президент України В. Ющенко й радниця нинішнього Президента П. Порошенка М. Ставнійчук з великим скепсисом поставилися до федералізації як шляху розв’язання воєнної ситуації на Сході України. Колишній президент України В. Ющенко, зокрема, більш різко висловився з цього питання: «Є кілька шляхів до руйнування України. Автономія і федералізація входять до їх числа».

У свою чергу німецькі учасники, у тому числі депутат бундестагу (нижня палата парламенту Німеччини) К.-Г. Вельман (Karl-Georg Wellmann) і колишній міністр фінансів П. Штайнбрюк (Peer Steinbrück), виступили за неупереджений підхід, який зробив би можливими реформи.

Водночас німецькі учасники зустрічі надали схвальну оцінку намірам офіційного Києва провести децентралізацію влади. На їхнє переконання, перерозподіл владних повноважень між Києвом і регіонами могло б піти на користь Україні в цілому і стати новою моделлю її розвитку.

Не отримала підтримки ідея проведення федералізації України також і серед її громадян. Так, згідно з останнім соціологічним опитуванням, проведеним у минулому році групою «Рейтинг» на замовлення Міжнародного республіканського інституту, лише 14 % українців вважають, що Україна має прийняти федеративну форму управляння. «Ми також проводили таке опитування ще в грудні 2013 р., коли все було спокійно, то цифра була приблизно такою ж: усього 10–15 % українців підтримували ідею федералізації. Більшість – за унітарну державу», – констатує директор політико-правових програм Центру ім. О. Разумкова Ю. Якименко.

Дані соціологічного опитування групи «Рейтинг» збігаються з результатами дослідження, проведеного вченими Оксфордського університету. Дані цього опитування публікує Телеканал новини «24» (ttp://24tv.ua/news/showNews.do?lishe_4_zhiteliv_donbasu_hochut_priyednannya_regionu_do_rosiyi__the_wazhington_pozt&objectId=541283). Більшість жителів Донецької та Луганської областей (територій, які не контролюються бойовиками) виступають проти приєднання Донбасу до Росії чи визнання регіону «незалежним». Тридцять два відсотки опитаних підтримують унітарну форму правління в Україні, але з децентралізацією влади. Менше
5 % готові до кроків, які приведуть до поділу країни. Також непопулярним виявився варіант федеративного устрою (10 %) (рис. 1).



Рис. 1. Результати опитування групою «Рейтинг» щодо федералізації України
Щодо питання про статус Донецька й Луганська більшість респондентів вважають, що вони повинні залишатися обласними центрами в складі України (51 %). Автономію Донбасу в складі України підтримує не більше
20 %. Лише незначна кількість респондентів підтримує незалежність або приєднання Донбасу до Росії (6 і 4 % відповідно) (рис. 2).



Рис. 2. Результати опитування групою «Рейтинг» щодо статусу Донецька та Луганська
Відповідаючи на питання, як має відреагувати українська влада на вимоги сепаратистів щодо Донбасу, тільки 13 % респондентів згодні на відділення від України. Разом з тим 38 % респондентів виступають за більшу автономію регіонів, а 18 % вважають, що Україна повинна збільшити використання військової сили (рис. 3).



Рис. 3. Відповіді на питання «Як має відреагувати українська влада на вимоги сепаратистів щодо Донбасу?», яке було поставлено під час опитування жителів Донецької та Луганської областей групою «Рейтинг»

Автори дослідження зазначають, що в обох регіонах респонденти були більш схильні вибирати розширену автономію, ніж відділення від України, особливо це відзначають у Луганській області. «Таким чином, будь-яка спроба поширити конфлікт за межі окупованих зон дуже ризикована для сепаратистів. Незважаючи на глибокі і серйозні проблеми, з якими стикається український уряд, очевидно, що сепаратистський варіант має незначну підтримку», – пише видання.

В опитуванні взяло участь близько 900 респондентів у південних і східних регіонах України, які не контролюються бойовиками.

З огляду на російську політику нав’язування Україні федералізації як нібито єдиного шляху розв’язання воєнної ситуації на Сході України актуалізується завдання із вжиття заходів убезпечення від оманливих ідей. Доцільно було б проводити серед громадян інформаційно-роз’яснювальну кампанію, що саме криється під російським тлумаченням поняття «федералізації України».

Центр медіа-комунікацій «Нова Україна» в партнерстві з інтернет-виданням «Телекритика» в рамках реалізації проекту моніторингу інформаційних технологій Media Transparency провів дослідження. Проект Media Transparency включає моніторинг й аналіз інформаційних технологій, які сьогодні присутні в медіа-полі України. Дослідження передбачало проведення моніторингу регіональних ЗМІ (247 видань) у період з 7 квітня по 18 травня 2014 р. на предмет використання слів «федералізація» та «децентралізація». Оптимістична тенденція очевидна: у травні минулого року спостерігалося, як «децентралізація» витісняє «федералізацію» в ЗМІ. Детальний моніторинг показує важливість питання юридичної грамотності суспільства в цілому – як медіа, так і ключових спікерів. Ці два слова – «федералізація» та «децентралізація», які заполонили політичні тексти та дискусійні майданчики, незважаючи на схоже закінчення, мають кардинально різне значення, особливо з точки зору відповідальності перед законом. Дослідження показало, що, на жаль, подекуди зміст цих двох понять залишається загадкою: незважаючи на часте вживання, роз’яснювальна робота з приводу значення цих слів ні для ЗМІ, ні для громадян на початковому етапі не проводилася. 

За проаналізований період 247 газет, що потрапили в моніторинг, написали 3 тис. 655 унікальних текстів, де обговорювалося питання федералізації/децентралізації. У цих текстах майже вдвічі частіше використовується термін «федералізація». Найчастіше обидва слова вживали ЗМІ в кризових областях – Харківській, Донецькій і Луганській. У відсотковому відношенні найбільше текстів про «федералізацію» публікували ЗМІ Запорізької області, у Дніпропетровській ж, навпаки, «децентралізація» використовується вдвічі частіше «федералізації». Разом з тим досить часто обидва слова вживалися паралельно.

Дослідження виявило негативну тенденцію щодо підміни понять, що могло позначитися на громадській думці. Моніторинг говорить про те, що у вживанні цих термінів були проблеми. Зокрема, обидва терміни протягом минулої весни активно вживалися в регіональних ЗМІ у вигляді цитат, у яких, на жаль, не завжди вживався так званий бекграунд з поясненням. Детальний моніторинг показує, що в близько 20 % випадків вживання і тим, і другим терміном описувалися однакові явища, у ще близько 15 % випадків у текстах відбувалася фактична підміна понять, тобто «федералізація» роз’яснювалася фактично як децентралізація. Це підштовхує до питання: а чи є українське суспільство поінформованим щодо різниці в значеннях цих двох слів?

Як показав детальний аналіз, джерелом терміна «федералізація» часто є центральні ЗМІ або події загальноукраїнського значення (близько 65 %), але 35 % текстів із використанням цього терміна є результатом роботи регіональної преси. «Децентралізація» частіше приходить у регіони з джерел українських загальнонаціональних ЗМІ (82 %) і має, відповідно, менший показник публічного обговорення в регіонах. Це відображає реалізацію «порядку денного», який формує центральна та регіональна влада.

Висновок дослідження не дуже втішний, хоча оптимістичний. Ідея «федералізації» на якийсь час захопила порядок денний у регіональних ЗМІ, де в умовно кожній п’ятій статті відбувалася підміна понять. У цьому контексті доцільно ставити питання щодо юридичної грамотності українського суспільства. Разом з тим висхідна тенденція використання слова «децентралізація» показує переростання дискусії в конституційне, законне русло, насамперед за рахунок «сигналу» зі столиці держави. Підтримка дискусій на регіональному рівні про детальні плани щодо децентралізації зможе перевести порядок денний політичної дискусії в регіонах у русло, передбачене Конституцією України: як у її основних положеннях, так і в питанні внесення змін до Основного закону, тобто конституційної реформи.

Таким чином, активізація чи нав’язування українському суспільству ідеї федералізації України за планами російської сторони як шляху розв’язання воєнної ситуації на Сході України передбачає одну лише мету – послаблення української державності та встановлення зовнішніми силами контролю над нею. Ідея федералізації України породжена не етнічним розмаїттям населення, що мешкає на її території, не європейськими стандартами чи демократизацією українського суспільства, а бажанням послабити молоду державу за старим імперським принципом «розділяй і володарюй» 3.

Федералізація України за сценарієм російської сторони не є прийнятною для українського суспільства та Української держави, оскільки не є розв’язанням воєнної ситуації на Сході України. Федералізація України не менш небезпечна, ніж військова агресія. Як зазначив А. Піонтковський, провідний науковий співробітник Інституту системного аналізу РАН, В. Путін захопив ці території та використовуватиме їх. «Нова лінія Путіна – задушити Україну не прямою війною, а економічними, політичними засобами і грою з нею в кицьки-мишки, у так звану територіальну цілісність України», – зазначив він.

Як відомо, російська сторона в переговорному процесі наполягає на федералізації шляхом фіксування кордонів з урахуванням того, що вже захопили незаконно озброєні формування. Фактично В. Путін пропонує створити друге Придністров’я, тобто формально територія має залишається в складі України, а реально там легалізуються так звані «самопроголошені республіки».

Можливо тому західні оглядачі висловлюються про свої наміри бачити Україну без Луганського й Донецького регіону, але сильною та стабільною. Зокрема, у виданні Rzeczpospolita А. Таляґ наголошує, що подальший збройний наступ Росії на Україну міг би закінчитися для Москви катастрофою. «Україна все ще має шанси побудувати прозахідну державу з вільною ринковою економікою. Навіть без Криму, Донбасу і Луганська може бути справним організмом, який контролюватиме дії Росії в цій частині регіону. Тим часом Україна з Донбасом, а навіть з Кримом, але схильна до дестабілізації, слабка, у підвішеному стані між Заходом і Сходом, стає для Польщі радше обтяженням, ніж союзником», – підкреслив він.

Проте це лише деякі з варіантів можливого виходу зі складної ситуації, але які навряд чи дадуть бажаний результат. Російська агресія розпочалася не з метою відокремлення Луганського й Донецького регіонів від України. Агресивна політика Росії спрямована на щонайбільше послаблення української державності в цілому, можливо, з метою лише формального її існування. Її окреслив лідер ЛДПР В. Жириновський, депутат Держдуми РФ. «Потрібно із силою, жорстко захоплення робити, щоб “Новоросія” повернулася до Росії, а Галичина зі Львовом пішли назавжди, і буде маленька така держава, а слово “Україна” перестане існувати», – підкреслив він. Ці слова прозвучали як наслідок тієї політики, яку В. Путін проводить по відношенню до України.

Г. Васадзе, грузинський політолог, переконаний, що кінцева мета
В. Путіна – реалізація проекту «Новоросія» з контрольованою владою в Києві. Судячи з того, що робить президент Росії, у нього в планах поділ України. Програма максимум В. Путіна – створення трьох держав. Перша – Новоросія – має стати практично частиною Росії, повністю інтегруватися в РФ. Друга – власне Україна з центром у Києві, яка об’єднує декілька прилеглих областей. Третя – Галичина, куди будуть «витіснуті» всі національні сили України і від якої путінські Новоросія і Україна відмежуються залізною стіною. «Але це програма максимум Путіна, програма мінімум – зачепитися за Луганськ і Донецьк, створити там анклави типу абхазького і придністровського, які будуть активно заважати Україні рухатися в напрямку Заходу. Це життєво необхідно Путіну. Навіщо? Тут не тільки психіатричний аспект, його система вимагає не допустити виникнення вільного “руського світу”. Сьогоднішня Україна – альтернативний центр, який знищить систему, і він це розуміє. У нього на маленьку Грузію була настільки хвороблива реакція, а тут велика вільна країна на кордонах його енергетичної імперії», – зазначив політолог.

Єдине, що, на думку експертів, може дійсно переломити ситуацію, так це те, що український народ просто не хоче бути частиною Росії, він хоче бути незалежним. І поки це залишатиметься баченням українського народу свого майбутнього – Україна переможе. І жодні проекти федералізації не виявляться успішними. Є люди, які готові боротися за незалежність і існування соборної України навіть ціною власного життя. Є реальні подвиги. І реальні герої. Просто країна, на жаль, мало про них знає. Більшість із них пишаються, що захищають свою Батьківщину, але те, що це війна за Україну, розуміють не всі, хто не на передовій. У цьому контексті співзвучними стали слова автора знаменитого «Фауста» Й. Гете:

«Лиш той життям і щастям володіє,

Хто їх виборює щодня…»

(Статтю підготовлено з використанням інформації таких джерел: Могилів-Подільська районна державна адміністрація (http://rda.mp.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=4211&Itemid=106); ОВД-Инфо (https://ovdinfo.org); Інститут стратегічних досліджень «Нова Україна» (http://newukraineinstitute.org/new/404); Euroua.com (http://euroua.com/ukraine/society/2750-nuzhna-li-ukraine-federalizatsiya); Ui.ua (http://news.ui.ua/ua/svit/696982); Телеканал новин «24» (http://24tv.ua/news/showNews.do?pislya_stilkoh_smertey_za_teritorialnu_tsilisnist_zayavi_pro_federalizatsiyu_nepriynyatni__gopko&objectId=541317); Вибір народу України (http://vybory.osp-ua.info/svituavybory-idxnews-36473.html); TSN (http://ru.tsn.ua/analitika/tri-ukrainy-putina-383645.html).
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Схожі:

Бюлетень інформаційно-аналітичних матеріалів Додаток до журналу «Україна:...
О. Онищенко, академік-секретар Відділення історії, філософії І права нан україни

Бюлетень інформаційно-аналітичних матеріалів Додаток до журналу «Україна:...
О. Онищенко, академік-секретар Відділення історії, філософії І права нан україни

Бюлетень інформаційно-аналітичних матеріалів Додаток до журналу «Україна:...
П. Вуец, Главком: Конституция «на крови». Дожмет ли Порошенко «особый статус Донбасса» 18

Бюлетень інформаційно-аналітичних матеріалів Додаток до журналу «Україна:...
О. Онищенко, академік-секретар Відділення історії, філософії І права нан україни

Бюлетень інформаційно-аналітичних матеріалів Додаток до журналу «Україна:...
О. Онищенко, академік-секретар Відділення історії, філософії І права нан україни

Бюлетень інформаційно-аналітичних матеріалів Додаток до журналу «Україна:...
О. Онищенко, академік-секретар Відділення історії, філософії І права нан україни

Бюлетень інформаційно-аналітичних матеріалів Додаток до журналу «Україна:...
Введення інституту префектів в Україні: користь чи загроза для місцевого самоврядування 6

Бюлетень інформаційно-аналітичних матеріалів Додаток до журналу «Україна:...
О. Онищенко, академік-секретар Відділення історії, філософії І права нан україни

Бюлетень інформаційно-аналітичних матеріалів Додаток до журналу «Україна:...
О. Онищенко, академік-секретар Відділення історії, філософії І права нан україни

Бюлетень інформаційно-аналітичних матеріалів Додаток до журналу «Україна:...
О. Онищенко, академік-секретар Відділення історії, філософії І права нан україни, почесний генеральний директор нбув



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

pravo.lekciya.com.ua
Головна сторінка