Пошук по сайту


Доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини і громадянина

Курсова робота на тему: Принципи цивільного процесуального права

Сторінка3/5
1   2   3   4   5

Доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ст. 55 Конституції права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гара­нтується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, поса­дових і службових осіб.

Кожному гарантується судовий захист права спростувати не­достовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вима­гати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкоду­вання матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, збері­ганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ч. 4 ст. 32 Конституції).

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і грома­дянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч. 3 ст. 8 Конституції). Це право забезпечується реальною можли­вістю усякій заінтересованій особі звернутися в установленому порядку на захист порушеного або оспореного права чи охороню-ваного законом інтересу (статті 4, 5 ЦПК) та широкою можливістю використати численні процесуальні засоби для активної процесуа­льної діяльності. Беручи участь у справі, вони мають право знайо­митися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та інших документів, що є в справі, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати усні і пись­мові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та запе­речення, оскаржувати рішення і ухвали суду та ін.

Громадяни можуть вести свої справи в суді особисто або через своїх представників. Судовий захист характеризується доступністю процесу: суд територіальне наближений до населення, громадяни звільнені від сплати державного мита у трудових справах, про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцт­вом, іншим ушкодженням здоров'я. Процесуальний порядок судо­чинства і процесуальні форми виконання процесуальних дій є простими, зрозумілими, дійсно демократичними, точно передбаче­ними ЦПК.

Участь громадськості в цивільному судочинстві для захисту прав і свобод громадян. Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійс­нення і захисту своїх прав і свобод (ст. 36 Конституції). З цією метою в судочинстві в цивільних справах допускається участь пре­дставників громадських організацій і трудових колективів. Прин­цип участі громадськості в цивільному судочинстві реалізується в участі профспілок та інших громадських організацій з метою захи­сту прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб (ст. 121 ЦПК); в участі громадських організацій і трудових колективів у судовому засіданні для викладення судові думки організації або колективу (статті 161, 308 ЦПК); в участі громадськості в судовому виконанні з метою сприяння швидкому і правильному виконанню судових постанов (ст. 351 ЦПК), у виконанні окремих ухвал (ст. 235 ЦПК) і громадському представництві (пп. 2, 3 ст. 112 ЦПК), у тому числі і у виконанні функцій офіційного представника боржника (ч. 3 ст. 361 ЦПК). Участь громадськості в цивільному судочинстві в зазначених процесуальних формах сприяє захисту прав громадян, значно посилює виховну роль суду, служить запобіганню правопо­рушенням.

Принцип недоторканності людини.

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в України найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції). Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмоти­вованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встано­влених законом (ст. 29 Конституції).

В цивільному судочинстві України послідовно провадиться в життя принцип недоторканності особи. Забороняється у будь-якій формі посягати на свободу і гідність громадян — учасників цивіль­ного процесу в справі. Суд при вирішенні цивільних справ застосо­вує норми матеріального права, санкції яких мають виключно майновий характер. Цивільне процесуальне право України забезпечує виконання цивільних процесуальних дій і виконання рішення суду принципово іншими засобами. Функціонування принципу диспозитивності полягає в тому, що особиста участь сторін у про­цесі залежить тільки від їх волі, неявка цих осіб може викликати ускладнення процесу: відкладення розгляду справи, залишення по­зову без розгляду (статті 172, 173, 176 ЦПК). І тільки при повторній неявці обох сторін або неповідомленні ними про причини неявки на другий виклик суд притягає їх до адміністративної відповідаль­ності у вигляді накладення штрафу за ст. 185 КАП. При неявці відповідача, участь якого визнана в процесі обов'язковою, у справах про стягнення аліментів його можна примусово привести, про що суддя виносить ухвалу, виконання якої покладається на органи міліції (ст. 174 ЦПК).

В цивільному судочинстві недоторканною є особа процесуаль­ного представника, а також всіх інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ст. 117 ЦПК представники, якими є посадові особи, а також адвокати за несумлінне ведення справи відповідають у дисциплінарному порядку або в порядку громадського впливу. На свідків, експертів, перекладача також поширюється принцип недо­торканності особи, але до них можуть бути застосовані інші санкції. Якщо викликаний свідок не з'явиться в судове засідання з причин, визнаних судом неповажними, його може бути піддано штрафу і примусовому приводу через органи внутрішніх справ (ст. 44 ЦПК). За злісне ухилення від явки до суду свідок і експерт несуть штрафну відповідальність за ст. 185-3 КАП, а за дачу завідомо неправдивих показань або за відому від дачі показань свідок несе відповідаль­ність відповідно за статтями 178, 179 КК. За цими статтями КК несуть відповідальність: експерт — за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання пок­ладених на нього обов'язків; перекладач — за завідомо неправиль­ний переклад і за відмову без поважних причин від виконання покладених обов'язків.

Щодо виконання судових рішень, то ЦПК України допускає тільки примусове стягнення шляхом застосування заходів, точно передбачених законом, які не порушують недоторканності особи. Ними є звернення стягнення на майно і грошові суми боржника, вилучення певних предметів, інші заходи, передбачені рішенням суду (ст. 362 ЦПК). При проведенні виконавчих дій ст. 362 ЦПК забороняє у будь-якій формі посягати на особисту свободу і гідність боржника. Отже, в цивільному процесі України не допускаються такі примусові заходи, як арешт боржника, його особистий обшук, привід до суду для встановлення майнового стану, обмеження територіального пересування тощо. Для захисту інтересів стягувана ст. 417 ЦПК передбачила можливість застосування до боржника штрафної санкції, тобто матеріального стягнення, в разі невико­нання ним рішення суду. Недоторканність особи застосовується до інших суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, які мо­жуть бути видалені примусового із залу судового засідання та на них може бути покладений штраф.

Реалізований в цивільному процесуальному законодавстві, принцип недоторканності особи служить зміцненню законності в судочинстві. Ст. 6 Цивільного кодексу встановлює засоби захисту цивільних прав шляхом їх визнання, відновлення становища, яке існувало до порушення права, стягнення збитків з особи, яка порушила права, присудженням до виконання обов'язку в натурі тощо. Цивільний процесуальний закон (ст. 362 ЦПК) визначає процесуальні засоби виконання рішень суду, але об'єктом стягнен­ня залишається майно і певні дії божника.

Зменшенням матеріальних благ боржника відбувається поно­влення порушених прав стягувача і досягається мета цивільного процесу про їх захист. Тому звернення стягнення на особу божника не відповідало б способам і засобам захисту цивільних прав. Гара­нтіями принципу недоторканності особи — суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин є право заінтересованої особи оска­ржити дії судді (суду), органу судового виконання, які порушують вимогу цього принципу, а також можливість притягнення їх до кримінальної і дисциплінарної відповідальності та ін.

Недоторканність житла. Кожному гарантується недоторкан­ність житла. Не допускається проникнення до житла або до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду (ст. 30 Конституції). Цей принцип характеризує демократичний характер правового статусу особи в суспільстві і є гарантією охорони матеріальних інтересів та особис­того життя громадян. Принцип недоторканності житла притаман­ний і цивільному судочинству, але його дія по-різному поширюєть­ся на учасників процесу і реалізацію різних процесуальних дій і судових актів. Житло як об'єкт, на який можуть бути спрямовані цивільно-процесуальні дії або який тісно пов'язаний з місцем їх виконання, має значення для реалізації процесуальних дій: 1) по здійсненню судового виклику і повідомлення; 2) приводу учасників процесу; 3) виконання судових рішень і ухвал.

Судові виклики і повідомлення провадяться повістками, що надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експер­там, представникам трудових колективів і громадських організацій 42

рекомендованим листом або через розсильних (ст. 90 ЦПК). Для вручення повістки у розсильних і листоноші може з'явитися потре­ба увійти в жиле приміщення громадян, але внаслідок дії принципу недоторканності житла зробити це вони не мають права без дозволу громадян, які проживають у ньому.

При розгляді цивільних справ допускається примусове приве­дення в судове засідання свідка, який не з'явиться на виклик суду без поважних причин (ст. 44 ЦПК), а також відповідача у справах про стягнення аліментів, участь якого в судовому засіданні визнана судом обов'язковою (ст. 174 ЦПК). Виконання ухвали суду про примусове приведення покладається на службових осіб органів внутрішніх справ, які можуть увійти в житло, де проживають гро­мадяни, проти їх волі і виконати ухвалу про привід, їх дії матимуть законні підстави і узгоджуватимуться зі ст. 30 Конституції.

На цих підставах не буде порушенням принципу недоторкан­ності житла дії судового виконавця по примусовій реалізації судо­вих рішень порядком накладення стягнення на майно боржника, яке знаходиться в його жилому приміщенні та приміщенні інших осіб. При проведенні виконавчих дій судовий виконавець має пра­во, коли це потрібно для реалізації рішення про стягнення, входити в приміщення, де проживає боржник, і проводити огляд усіх його сховищ. У разі відмови боржника допустити судового виконавця в приміщення, останній, коли це необхідно, запрошує представника міліції або виконкому сільської чи селищної ради і понятого, у присутності яких відчиняє і оглядає приміщення і сховища, про що окремо зазначається в акті опису майна. При вчиненні опору він долається за допомогою органів міліції (ст. 362 ЦПК).

Жилий будинок боржника на правах власності може бути об'єктом судового виконання по примусовій реалізації судових рішень, ухвал, постанов, які набрали законної сили. Звернення стягнення на будинок провадиться в останню чергу при відсутності у боржника іншого майна, за винятком тих випадків, коли стягує­ться позика, видана боржнику на спорудження будинку (ст. 391 ЦПК). При описі будинку і визначенні реальної частини, що підлягає продажу з публічних торгів, у судового виконавця і суду може виникнути необхідність оглянути будинок. Такий огляд вик­ликаний законними підставами і не суперечить принципу недотор­канності житла.

При проведенні огляду його власник, користувач можуть пе­решкоджати судовому виконавцеві провадити огляд. Такі перешко­ди усуваються за допомогою органів внутрішніх справ з притягнен­ням правопорушників до відповідальності (статті 362, 417 ЦПК). Отже, тільки до житла боржника, свідка і відповідача у справах про стягнення аліментів у передбачених випадках можна увійти проти їх волі, тобто на законних підставах, що викликається необхідністю захистити порушене майнове право інших громадян — стягувачів, захистити громадський і державний інтерес та забезпечити вико­нання судом функцій і завдань правосуддя в цивільних справах.


Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції гарантується кожному (ст. 31 Конституції).

Листуван­ня, телефонні розмови, телеграфна та інша кореспонденція, якщо вона вміщує інформацію про обставини (фактичні дані), котрі мають значення для справи, належать до письмових доказів. За своїм походженням вони мають офіційний і неофіційний характер. Офіційні — службове листування, службові телефонні розмови, телеграфні повідомлення та інші повідомлення. Неофіційні — по­ходять від громадян. Дослідження листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції здійснюється в судовому засі­данні в усній і безпосередній формі. Вони оголошуються в судовому засіданні і пред'являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках також експертам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу таких доказів (ст. 186 ЦПК).

Використання особистого листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, оскільки їх таємниця охоро­няється законом, має певні особливості. Вони можуть бути оголо­шені у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, між якими відбулося листування чи повідомлення. При відсутності на це згоди таке листування і повідомлення оголошуються і дослідую-ться у закритому судовому засіданні (ст. 187 ЦПК).

Охорона особистого і сімейного життя громадянина (ст. 32 Кон­ституції).

Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією Украї­ни.

Особисте життя громадян визначається соціально-економіч­ним ладом суспільства, його соціально-культурною і побутовою основою різні історичні періоди, в різних соціально-економічних формаціях питання особистого життя, його співвідношення із сус­пільством вирішувалося неоднаково. В сучасній західній зарубіжній соціології, філософії, юриспруденції широко використовується за­гальне поняття «приватна сфера» для характеристики економічного (рід заняття, майнове становище тощо) і особистого життя (сімей­не, інтимне, честь, гідність) громадян. Але в основному цим понят­тям визначається майновий інтерес громадянина, його можливість використовувати свою особистість у приватній ініціативі і підприє­мництві. В Україні і близькому зарубіжжі особисте життя розгляда­ється, як правило, в матеріальному і інформаційному плані. Мате­ріальний — це майнові, моральні, культурні й інші зв'язки, які створюються на основі сімейних, дружніх, інших відносин між людьми в сфері особистого життя, продовження роду, влаштування житла, ведення домашнього господарства, використання вільного часу, участь у культурному житті, світогляд. Особисте життя — це ставлення людини до природи, матеріальні і духовні потреби, засо­би їх задоволення. Інформаційний бік особистого життя — це відносини, які складаються між громадянами, суспільством і дер­жавою в зв'язку з недопустимістю розголошення без згоди грома­дянина даних (інформації) про його особу й особисте життя, а також збирання, збереження і використання інформації про особи­сте життя громадянина. Особисте життя — особиста справа грома­дянина, зміст і форми його визначає він сам. Суспільство і держава виключають пряме втручання, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ст. 34 Конституції), а впливають на особисте життя громадян своїми моральними цінностями, системою оцінки тих чи інших вчинків, поглядів, ідеалів, пріоритетів. Проте держава Укра­їна вважає своїм обов'язком встановлення правових гарантій, які забезпечували б широку можливість застосування громадянами сво­їх творчих сил, здібностей і обдарувань для всебічного розвитку особи.

Отже, охорона особистого і сімейного життя — це право громадянина на захист від непомірного втручання суспільства і держави в його особисте і сімейне життя. Правовою основою охорони особистого життя є численні конституційні положення, які забезпечують особисті права і свободи громадян у духовній, культу­рній і політичній діяльності, право на вибір професії, роду занять тощо (статті 22—56 Конституції). Але охорона особистого і сімей­ного життя громадян не поширюється на ті його прояви, які суперечать інтересам інших громадян, держави і суспільства або їх порушують. Критерієм втручання є негативний з позиції суспільс­тва зміст особистого життя, його невідповідність державним та громадським інтересам, його антисуспільний характер. Держава в особі органів управління, прокуратури, суду може втручатися в матеріальну і інформаційну сферу особистого і сімейного життя, якщо виникне необхідність захищати права й інтереси громадян, юридичних осіб і держави (статті 118, 121 ЦПК). Розглядаючи цивільні справи з житлових, сімейних, трудових, інших правовідносин, що характеризують особисте і сімейне життя громадян, суд, здійснюючи правосуддя, дає оцінку окремих сторін особистого і сімейного життя, примушує діяти громадян відповідно до вимог закону.

На охорону інформації про особисте і сімейне життя громадян спрямоване правило ст. 10 ЦПК, яке допускає закритий розгляд справ з метою запобігати розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також забезпечити таємницю усиновлення. Чинним законодавством України заборо­няється лікарям, іншим медичним працівникам розголошувати дані про хворобу, інтимну чи сімейну сторону життя хворого, які стали їм відомі внаслідок виконання професійних обов'язків. Але це не стосується випадків, коли медичні працівники повинні дати на запит суду інформацію про стан здоров'я громадянина і провести експертизу для визначення психічного стану громадянина, тощо. При розгляді таких і інших справ (позбавлення батьківства, спори про дітей, розірвання шлюбу) розголошення інформації про особи­сте і сімейне життя громадянина викликається необхідністю обов'­язкового встановлення фактів предмета доказування по справі. Такі дії не є порушенням гарантій охорони особистого життя громадян, а є важливою умовою їх здійснення.

На охорону майнової сторони особистого життя громадян спрямоване банківське законодавство, яке зберігає таємницю про вкладників та інших клієнтів, про зроблені ними операції і стан рахунків по вкладах. Видача довідок установами банку про вклади можлива на вимогу суду відповідно до ст. 387 ЦПК тільки по точно обумовлених категоріях справ: цивільних — про задоволення циві­льного позову, який виник з кримінальної справи, про стягнення аліментів, про поділ вкладів між членами подружжя; кримінальних — за якими вироком суду передбачена конфіскація вкладу. Щодо інших організацій і громадян, які мають майно боржника, встано­влений також належний правовий режим охорони даних про таке майно. Згідно зі ст. 386 ЦПК судовий виконавець може звернути стягнення на грошові суми і майно боржника, що знаходиться в інших осіб, а так само на гроші і майно, належні боржникові від інших осіб. Інші особи — громадяни і організації повинні на запит судового виконавця у визначений ним строк дати відомості про те, які у них є гроші, цінності та інше майно, належні боржникові, або скільки з них належить боржникові. За ухилення від виконання розпоряджень судового виконавця громадяни і службові та посадові особи підприємств, установ, організацій несуть штрафну цивільну процесуальну відповідальність та на них може бути покладений обов'язок відшкодувати стягувачеві завдані збитки.

Отже, принцип охорони особистого і сімейного життя грома­дян реалізується всією судовою діяльністю. Частиною 4 ст. 32 Конституції кожному гарантується судовий захист права спростува­ти недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиран­ням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостові­рної інформації.
1   2   3   4   5

Схожі:

Курсова робота з трудового права на тему: Особливість трудового права...
Відносини по професійній підготовці І підвищенню кваліфікації кадрів безпосередньо на виробництві

Курсова робота з Конституційного права на тему Конституційні права І свободи людини громадянина
Нова Україна, яка набула незалежності на зламі століть, проголосила для себе, що людина, її життя та здоров’я, честь І гідність,...

Курсова робота
Принципи побудови І аналіз механізму справляння податку на додану вартість до бюджету

Курсова робота на тему: «Епічний театр Бертольда Брехта»
Висновки

Курсова робота на тему: “ право власності та право повного господарського...
Порівняльна характеристика права власності та права повного господарського ведення. 15

Принципи виборчого права в Україні”
Перш ніж розглядати принципи виборчого права, спробуємо спочатку розглянути таке поняття як виборча система України, адже вона в...

Курсова робота на тему: «Фінансові ресурси підприємств»
Напрярямки вдосконалення формування та використання фінансових ресурсів на підприємстві

Курсова робота на тему: конституція США та реальні права
Конституцією прав и свобод людини. У цьому зв’язку вкрай необхідно вивчати як історію становлення І розвитку кнституційного ладу...

Курсова робота на тему: конституція США та реальні права громадян
Конституцією прав и свобод людини. У цьому зв’язку вкрай необхідно вивчати як історію становлення І розвитку кнституційного ладу...

Курсова робота на тему: “ Конституція України фундамент подальшої розбудови правової держави”
Розвиток конституційної думки в Україні як історична передумова сучасної Конституції 5



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

pravo.lekciya.com.ua
Головна сторінка