Пошук по сайту


Публічність - Курсова робота на тему: Принципи цивільного процесуального права

Курсова робота на тему: Принципи цивільного процесуального права

Сторінка4/5
1   2   3   4   5

Публічність.

Як державно-правовий принцип публічність зак­ріплена у ч. 2 ст. 3, ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, п. 2 ст. 121, статтях 124, 129 Конституції України. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Органи держави здійснюють свої повноваження у встановле­них Конституцією межах і відповідно до законів України (ч. 2 ст. 6 Конституції). Це означає, що суд, органи прокуратури, органи державного управління як органи держави здійснюють процесуаль­ну діяльність у цивільному судочинстві в загальнонародних, загаль­нодержавних інтересах, на захист прав і охоронюваних інтересів громадян. Про це свідчать норми галузевого законодавства, які конкретизують і розвивають цей принцип і які визначають проце­суально-правове становище зазначених органів держави. Згідно зі ст. 118 ЦПК, статтями 33, 35 Закону «Про прокуратуру» прокурор має право звернутися до суду із заявою або вступити в процес у справі на захист прав і законних інтересів громадян, інтересів держави і суспільства. Він може порушити справу про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним (ст. 256 ЦПК), про позбавлення батьківських прав і про їх поновлення (статті 71, 75 Кодексу про шлюб та сім'ю), про відібрання і повернення дітей та в інших справах (статті 76, 119, 69 КпШС). Прокурор має право звернутися до суду із заявою про визнання незаконним правового акта органу, рішення чи дії посадової особи (ст. 24815 ЦПК). Публічністю характеризується процесуальне становище прокурора, який має право висловлювати свої міркування з окремих питань, що виникають при розгляді справ, а також по суті справи в цілому; вносити подання, опротестовувати незаконні рішення, ухвали, по­станови суду; зупиняти виконання рішень (ст. 120, 328 ЦПК, статті 34—41 Закону України «Про прокуратуру). Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. надає право органам та посадовим особам місцевого самов­рядування звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого само­врядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальними громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування (п. 4 ст. 71).

Органи державного управління, профспілки, підприємства, установи, організації і окремі громадяни мають право у випадках, передбачених законом, звернутися до суду із заявою на захист прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб (ст. 121 ЦПК).

Публічний характер мають численні повноваження суду. Він зобов'язується не обмежуватися поданими матеріалами та пояснен­нями, а вживати всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного і об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін. Суд повинен роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права і обов'язки, та сприяти у здійсненні їх прав (ст. 15 ЦПК). У випадках, коли щодо витребування доказів для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є труднощі, суд за їх клопотанням сприяє у витребуванні таких доказів (ст. 30 ЦПК), зокрема, вимагає від громадян і юридичних осіб письмові і речові докази або надає повноваження на їх одержання (п. 7 ст. 143 ЦПК). Суд контролює розпорядчі дії сторін і не приймає відмови від позову, визнання позову відповідачем і не затверджує мирової угоди сторін, якщо ці дії суперечать законові або порушують чиї-небудь права й охоронювані законом інтереси (ст. 103 ЦПК). Залежно від з'ясованих обставин суд може вийти за межі заявлених позивачем вимог, коли це необхідно для захисту прав та інтересів підприємств, установ, організацій або громадян (ст. 203 ЦПК). В окремих випадках суд може відступити від рівності часток кожного з подружжя при поділі майна, яке є спільною (сумісною) власністю, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, які заслуговують на увагу (ст. 28 КпШС).

Публічний характер мають повноваження суду порушити за своєю ініціативою розгляд питання про забезпечення позову (ст. 149 ЦПК) і забезпечення можливих для відповідача збитків (ст. 158 ЦПК), про виправлення недоліків у постановленому ним рішенні (статті 213—215 ЦПК), виконавче провадження у справах про стя­гнення аліментів, відшкодування шкоди тощо (ст. 356 ЦПК). Суд, який розглядає касаційну скаргу чи протест у порядку судового нагляду, не зв'язаний доводами касаційної скарги або протесту і повинен перевірити справу в повному обсязі (статті 310, 336 ЦПК). Принцип публічності реалізований також в правах громадян, які можуть в інтересах інших осіб оскаржити допущені стосовно їх неправильності в справах виборців та в справах громадян, які мають право брати участь у референдумі (ст. 239 ЦПК). Таким чином, не тільки для кримінального, а і для цивільного процесу властивий принцип публічності, який визначає процесуальне становище суду, органів прокуратури, органів державного управління, підприємств, організацій і громадян, яке характеризує їх процесуальну діяльність в інтересах держави та суспільства і охоронюваних законом прав громадян, незалежно від волевиявлення заінтересованих осіб (див. гл. 6-8).

У теорії цивільного процесу зазначені положення змісту при­нципу публічності самостійно не виділяються, а включаються до змісту принципу диспозитивності, внаслідок чого штучно поєдну­ються різнопланові за суттю можливості, що визначають процесуа­льно-правове становище органів держави. Загальновизнано в літе­ратурі, що реально забезпечені правові можливості кожної із сторін доказувати перед судом свої вимоги і заперечення і добиватися справедливого рішення, становлять суть змагальності, хоч вони і характеризують реалізацію процесуальних прав сторін, можливість розпорядження ними, що притаманно принципу диспозитивності. А тому втручання держави в особисті, індивідуальні, приватно-пра-вові відносини, в цивільні справи шляхом наділення суду, органів прокуратури, державного управління, підприємств, установ, органі­зацій і окремих громадян цивільними процесуальними повноважен­нями, спрямованими на захист прав інших осіб, державних і грома­дських інтересів, становить зміст самостійного принципу публічно­сті. Цей принцип тісно взаємодіє з принципом диспозитивності, змагальності і створює належну гарантію для їх реалізації, як і останні забезпечують його функціонування.

Принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення. Суду в чинному законодавстві про судоустрій і судочинство України не реалізований. Концепція судово-правової реформи в Україні, схвалена Постановою Верховної Ради України 28 квітня 1992 р., передбачає створення системи апеляційних і касаційних судів, але не визначає їх предметної і функціональної компетенції.

5. Принципи, закріплені законодавством про судочинство.

Диспозитивність.

(Від лат. dispono — розпоряджаюся) поля­гає в наданій заінтересованим особам, які беруть участь у справі (ст. 5, 98 ЦПК), можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів, державних і громадських інтере­сів. Зміст диспозитивності розкривається в літературі неоднознач­не.

Право громадян на звернення до суду за захистом і на судовий захист закріплене в статтях 35, 55, 56 Конституції України, отже, принцип диспозитивності спирається на конституційну основу.

Диспозитивний характер мають права сторін, визначені ст. 103 ЦПК, за якою позивач може протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підставу чи предмет позову, збільшити або зменши­ти розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю чи частково. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою в усякій стадії процесу, вимагати виконання рішення, ухвали, постанови суду. Отже, принцип дис­позитивності характеризується такими положеннями: 1) хто хоче здійснити своє право, повинен сам потурбуватися про це — vigila-ntibus jura scripta sunt; 2) особа, якій належить право, може від нього відмовитись — volentum non fit injuria; 3) нікого не можна приму­шувати пред'явити позов проти своєї волі — nerno inventus cogere cogitur; немає судді без позивача — nemno judex sine actore; 4) суд не повинен виходити за межі вимоги сторін — judex ne eat ultra petita partium, ultra petita non cognoscitur, за винятками, встановленитми законом; 5) правом розпоряджатися об'єктом процесу — res in judicatum deducta.

Диспозитивністю визначаються також права інших осіб, які беруть участь у справі. Треті особи, котрі заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами позивача (ст. 107 ЦПК). Прокурор може відмовитись від заявленої ним вимоги або змінити її (ст. 120 ЦПК). Органи державного управлін­ня, профспілки, підприємства, установи, організації і окремі грома­дяни, які захищають права інших осіб, користуюються правами сторони, за винятком права закінчувати справу мировою угодою (ст. 122 ЦПК). Зміст принципу диспозитивності закріплений в інших правах осіб, які беруть участь у справі, та визначаються системою цивільних процесуальних правовідносин в наступних стадіях розвитку цивільного судочинства у справі. Особи, які беруть участь у справі, повинні користуватися належними процесуальними правами сумлінно, не спрямовувати їх на шкоду інших осіб, держа­вних і громадських інтересів.

Щоб забезпечити реалізацію цих прав відповідно до суспіль­них інтересів, цивільний процесуальний закон визначає активне становище суду, яке характеризує зміст принципу публічності.

Об'єктивна істина.

Змістом цього принципу є відповідність висновків суду, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи.

В теорії цивільного процесу окремі автори до змісту істини включають висновки суду про фактичний склад і про правову кваліфікацію сторін, про їх права і обов'язки. Але питання про юридичну оцінку — це питання про правильне застосування зако­ну, яке становить зміст принципу законності. Захисту підлягає право, порушення якого мало місце в дійсності, тому суд поклика­ний встановити всі ті факти, які дозволяють йому дати правильну оцінку всього фактичного складу справи. Суд зобов'язаний не обмежуватися поданими матеріалами та поясненнями, а вживати всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного і об'єк­тивного встановлення дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін (ст. 15 ЦПК). Всебічне з'ясування обставин справи означає, що суд повинен з'ясувати всі питання по справі — як на користь, так і проти сторони. Вимога повноти дослідження обставин справи охоплює питання залучення всіх матеріалів, які мають значення для справи, відповідно до правил належності доказів і допустимості засобів доказування, — не тільки тих, що подані сторонами, але і здобутих іншим шляхом. Якщо подані докази недостатні, суд про­понує сторонам та іншим особам, котрі беруть участь у справі, подати додаткові докази і сприяє в їх витребуванні (ст. 30 ЦПК).

Об'єктивність — це обгрунтованість висновків суду дійсним обставинам справи, що досягається за умови безстороннього і сумлінного до них ставлення суду та учасників матеріального спору. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунту­ється на всебічному, повному і об'єктивному розглядові в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 62 ЦПК). Ніяки докази для суду не мають наперед визначеної сили.

Встановлення об'єктивної істини в справі забезпечується дією інших принципів цивільного судочинства, санкціями кримінального права за дачу завідомо неправдивих показань і висновків (статті 178, 179 КК), активним процесуально-правовим становищем суду в процесі доказування (статті 15, 30, 162 ЦПК).

Отже, суд при постановленні рішення повинен встановити об'єктивну істину, на думку окремих авторів, тільки в тих межах, в яких це необхідно для виконання покладених на суд завдань^. Але якщо суд пізнає явища об'єктивного світу, що виступають обстави­нами в справі і потребують встановлення для її вирішення, лише в певних межах, то висновки його ніяк не відповідатимуть об'єктив­ній істині, яка має бути встановлена по кожній справі (ст. 15 ЦПК). Правосуддя виконає покладені на нього завдання тоді, коли воно здійснюватиметься у відповідності із законом, на основі встанов­лення об'єктивної істини за фактичними обставинами справи, а не тільки в певних межах і на основі припущення про їх наявність. Чого немає в справі, немає в світі — Quod non est in actis non est in mundo. Рішення повинно бути постановлено на зазначених і дока­заних обставинах, а не за покликанням совісті — Sententia ferri debet secundum allegata et probata, non secundum conscientiam. В. рішенні повинні бути наведені обставини справи, встановлені судом, дово­ди за якими суд відхиляє ті чи інші докази (ст. 203 ЦПК). Пору­шення принципу об'єктивної істини є безумовно, підставою для скасування рішення (статті 312, 338, 346 ЦПК).

Процесуальна рівноправність сторін. Відтворений в ЦПК, цей принцип встановлює для сторін рівні можливості для здійснення ними своїх процесуальних прав і виконання обов'язків (ст. 103 ЦПК), а не в тотожності прав позивача і відповідача. Зміст цього принципу обумовлюється характером матеріальних правовідносин, підвідомчих судові, і є відображенням загальноправового, закріпле­ного Конституцією, принципу рівності усіх громадян перед зако­ном і судом (ст. 154). Визначивши процесуальну рівноправність сторін, цивільне процесуальне законодавство надає їм однакові процесуальні засоби для захисту і рівну можливість для їх застосу­вання (ст. 99 ЦПК) та сприяння судові. Суд однаково повинен допомогти сторонам у збиранні і залученні до справи доказів (п. 7 ст. 143, ст. 30 ЦПК). Він зобов'язаний роз'яснити їх права і обов'язки, попередити про наслідки здійснення або невчинення процесуальних дій і подавати інше сприяння, яке забезпечувало б реалізацію даного принципу (статті 15, 170 ЦПК). Їм надсилаються повістки і повідомлення про час і місце судового засідання та проведення окремих процесуальних дій (статті 55? 90, 93 ЦПК). При розгляді клопотань осіб, які беруть участь у справі, суд заслу­ховує думку сторін.

Суд не може постановити рішення, не вислухавши пояснення відповідача (audiatur et altera pars). Позивачеві не може бути дозво­лено те, що не дозволяється відповідачу і навпаки (non debet actori licere, guod reo non parmittitur). Таким чином, відповідно до цього принципу для сторін встановлена в ЦПК рівність у використанні ними процесуальних засобів у процесуальній діяльності в цивільно­му судочинстві.

Раціональна процесуальна форма.

Вона полягає у створенні найбільш сприятливого порядку (раціонального цивільного судочи­нства) для процесуальної діяльності суду, для доступу в цивільний процес по справі заінтересованих осіб і їх процесуальної діяльності. Встановлений порядок (формальності) забезпечує нормальний ро­звиток процесу і надає суб'єктам процесуальної діяльності можли­вість виправити допущене порушення встановленого порядку. Він характеризується змагальністю і диспозитивністю, рівноправністю сторін і публічністю, гласністю і закритістю, усністю і письмовістю, безпосередністю і опосередкованістю. Раціональна процесуальна форма визначається також встановленими в ЦПК: стадійністю процесу, строками на виконання процесуальних дій: по підготовці і розгляду справи (статті 146, 148), по набранню рішенням законної сили і допущенню негайного виконання (статті 231, 217), по оска­рженню судових рішень і розгляду справ у касаційній інстанції (статті 291, 291'); наданими судові можливостями встановлювати певні строки для виконання окремих процесуальних дій (стаття 47, 48, 53) і покладанням на нього обов'язку протистояти намаганням осіб, які беруть участь у справі, в затягуванні процесу по справі і виконанні окремих процесуальних дій (статті 82, 162 та ін.).

Про раціоналізм цивільної процесуальної форми свідчать дос­тупність цивільного процесу, його простота і зрозумілість; набли­женість суду до населення; звільнення позивачів-громадян по най­важливіших для них справа від сплати судових витрат. Раціоналізм характеризується публічністю — активним процесуальним станови­щем суду і можливістю державних і громадських організацій захи­щати в судочинстві права інших осіб, відображає демократичні основи цивільного судочинства і спрямований на забезпечення належних умов для захисту прав громадян і державних інтересів.
1   2   3   4   5

Схожі:

Курсова робота з трудового права на тему: Особливість трудового права...
Відносини по професійній підготовці І підвищенню кваліфікації кадрів безпосередньо на виробництві

Курсова робота з Конституційного права на тему Конституційні права І свободи людини громадянина
Нова Україна, яка набула незалежності на зламі століть, проголосила для себе, що людина, її життя та здоров’я, честь І гідність,...

Курсова робота
Принципи побудови І аналіз механізму справляння податку на додану вартість до бюджету

Курсова робота на тему: «Епічний театр Бертольда Брехта»
Висновки

Курсова робота на тему: “ право власності та право повного господарського...
Порівняльна характеристика права власності та права повного господарського ведення. 15

Принципи виборчого права в Україні”
Перш ніж розглядати принципи виборчого права, спробуємо спочатку розглянути таке поняття як виборча система України, адже вона в...

Курсова робота на тему: «Фінансові ресурси підприємств»
Напрярямки вдосконалення формування та використання фінансових ресурсів на підприємстві

Курсова робота на тему: конституція США та реальні права
Конституцією прав и свобод людини. У цьому зв’язку вкрай необхідно вивчати як історію становлення І розвитку кнституційного ладу...

Курсова робота на тему: конституція США та реальні права громадян
Конституцією прав и свобод людини. У цьому зв’язку вкрай необхідно вивчати як історію становлення І розвитку кнституційного ладу...

Курсова робота на тему: “ Конституція України фундамент подальшої розбудови правової держави”
Розвиток конституційної думки в Україні як історична передумова сучасної Конституції 5



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

pravo.lekciya.com.ua
Головна сторінка