Пошук по сайту


Проблеми І перспективи розвитку громадянського суспільства в сучасній україні

Проблеми І перспективи розвитку громадянського суспільства в сучасній україні

Сторінка1/5
  1   2   3   4   5

Стаття в науковій збірці: Розвиток демократії в Україні. Матеріали міжнародної конференції (Київ, 29 вересня-1 жовтня, 2000 р.) — Київ, 2001. — С. 513-551.

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

Вступ. Методологія аналізу та завдання статті.


Проблема шляхів і способів демократичної консолідації в нових незалежних державах тісно пов'язана із становленням громадянського суспільства. Воно є підгрунтям і виявом свободи, свідченням спроможності демократії формальної перетворитися на демократію реальну. Тому більшість авторів розглядають громадянське суспільство як ключове поняття пост-комуністичної трансформації, що є виразом "стратегії переходу". Як писав Е. Гелнер, громадянське суспільство “стало найбільш розповсюдженою центральною ідеєю, що спрямовує трансформаційні процеси в Східній Європі і колишньому СРСР.”1

Проте, поглиблене вивчення теми породжує все нові і нові запитання методологічного та емпірич­ного характеру. Розчаровуючі наслідки посткомуністичної практики — з точки зору тем­пів еконо­мічного й політичного реформування, матеріального становища та правової захищеності пере­січ­ного громадянина, а також низький рівень правої культури та непомірне владолюбство політичних лідерів у більшості пострадянських країн, які назагал не мали глибокої демократич­ної традиції, ви­кли­кають значні сумніви щодо перспектив створення тут розвиненого громадян­ського суспільства.

Та все ж, як минуле, так і сучасне у цих країн — різне, і щоб судити, наскільки обгрунтованим є песимізм стосовно кожної з країни, потрібно урахувати еволюцію сприйняття ідеї громадянського суспільства та його взаємовідносин з державою саме в цій країні, вивчити притаманні їй особливості формування соціокультурних підстав демократії (передовсім структурних елементів та цінностей громадянського суспільства), а також взяти до уваги деякі важли­ві аспекти історичної традиції.

Успіхи науковців у пострадянських країнах і, зокрема, в Україні в опрацюванні теоретико-методологічних аспектів теми поки що не є адекватними її значенню для сучасного розвитку української держави. Хоч останнім часом значно зросла кількість і підвищилась якість публікацій2, ми ще незрідка наштовхуємось на великі претензії щодо висновків, не підкріплені належною метологією аналізу. Переважають публіцисттичні статті, автори яких використовують його як модний штамп і не надто заглиблюються у зміст поняття громадянського суспільства та його специфіку порівняно з іншими політологічними термінами.3

Що ж до аналітичних, наукових розробок, то тією чи іншою мірою проблемою громадян­ського суспільства займалися чи займаються київські вчені О. Гарань, В. Полохало, С. Рябов, В. Сидоренко, В. Ткаченко, М. Томенко та інші. У Львові видано збірник наукових статтей "Громадянське суспільство як здійснення свободи" за редакцією Анатолія Карася (1999); у Донецьку вийшла монографія Ігоря та Ярослава Пасько "Громадянське суспільство і національна ідея" (1999). Журнал "Політична думка" систематично ставить на обговорення важливі проблеми соціально-класової структури, типу суспільної системи, що утверджується в Україні, політичної культури, а останнім — публікує статті безпосередньо присвячені громадянському суспільству4. Традиційно активними щодо публікації статтей на тему громадянського суспільства є журнали "Сучасність"5, "Українські варіанти" (Львів), а також видання різноманітних організацій третього сектора.6 На жаль, частина публікацій в наукових журналах також межують з публіцистикою.

У методологічному плані дослідники переважно спираються або на широке тлумачення громадянського суспільства, що ототожнює його з усією сферою позадержавного суспільного життя (наприклад, будь-яка привати­зація, створення недержавних підпри­ємств подається як розбудова громадянського суспільства), або на підхід, який трактує громадянське суспільство просто як сукупність незалежних від держави громадсько-політичних організацій (інакше — "третій сектор"). Та найрозповсюдженішим залишається погляд, який я б назвала політико-юридичним. У його межах ведеться мова про те, наскільки добрі з українців вийшли громадяни та чи є вони визначальною силою в керівництві державою. Проблема важлива, але вона більший стосунок має до вивчення демократії і правової держави, ніж того феномена, який у спеціальній літературі прийнято називати громадянським суспільством.

У даній статті використано загальновизнане макро-визначення громадян­ського суспільства як самоорганізованої і саморегульованої публічної сфери, що функціонує незалежно від держави, формуючи соціальний капітал та запобігаючи зловживанню владою. Однак, особливий наголос зроблено на структурно-функціональних та культуральних характеристиках громадян­ського суспільства, у відповідності до панівних тенденцій у розгляді цього явища англо-американськими дослідниками – послідовниками Алексіса де Токвіля7 (особливо Робертом Д. Патнемом, який досліджував зв’язок між історичною традицією громадського життя і стійкістю демократичних інститутів в різних регіонах Італії8). Як на мене, надзвичайно цінним у цьому підході є акцентування соціо-культурних впливів мережі громадських асоціацій, зайнятих вирішен­ням повсякденних “малих” справ. Саме ці організації формують “місцеві і особисті свобо­ди”, створюють необхідне для демократії активне соціальне поле, поширюють дух солідаризму, терпимості та кооперації, а також створюють ситуацію наявності “пильного громадського ока”, що повсякчас слідкує за владою.

З одного боку, громадянське суспільство — це царина суспільного життя, в якій люди взаємодіють як рівні і вільні індивіди з приводу реалізації та захисту своїх приватних і суспільних інтересів без участі держави. З іншого боку, це тип взаємодії, певна модель соціальної організації, про наявність якої можна судити лише тоді, коли в суспільстві є достатньо розвинена мережа ефективно діючих громадських об'єднань (асоціацій). Отже, я розглядаю громадянське суспільство як таку підсистему цілісної суспільної системи, в якій існує певна кількість (мережа) добровільних асоціа­цій неполітичного характеру і домінують громадянські цінності та спілкування на засадах довіри і солідарності.

При значних розходженнях у тлумаченні суті громадянського суспільства різними дослідниками, усі вони згодні з тим, що громадян­ського суспільства не можуть творити об’єднання безправних індивідів, права яких не захищені конституцією і законами, або іє­ра­р­хічні структури з асиметрич­ним розподілом прав та обов’язків. Його утворюють лише вільні і рівні індивіди та створені ними добровільні асоціації, зорієнтовані на громадські справи, а також вільна преса як засіб комунікації і самовиразу. Саме вони і є тими суспільними суб’єктами, які свідчать про те, що громадянське суспільство склалось або складається.

Найголовнішою проблемою теорії громадянського суспільства, яку щойно почали опрацьовувати і невирішеність якої усе викликає значні непорозуміння між дослідниками є, на мій погляд, недостатня розмежованість уявлень про нього як ідеал (ідеальний тип суспільної взаємодії) та про його реальні суспільні форми, які є, як правило, "не чистими", а змішаними. У певному співвідношенні вони поєднують громадянські і негромадянські форми взаємодії, варіюють у часі і в просторі. В українській політології ця нерозчленованість проявляється в тому, що наприклад В. Полохало, ставлячи питання про "не-громадянське" українське суспільство навіть не намагається розглянути цю проблему як проблеми міри, ступеня, або визначити тип цього "не-громадянського" суспільства. Не-громадянське, то яке?

Між тим, на мій погляд, не-громадянські (або переважно не-громадянські, бо рівень громадянськості буває різним — від зародження до повнокровного функціонування) суспільства також бувають різними. Одна справа — патріархальні аграрні суспільства, інша — тотаталітарні режими, ще інша — суспільства, що формуються в умовах крайньої асиметричності розподілу економічних і політичних ресурсів, навіть за ліберального політичного устрою (до них найбільше підходить назва олігархічних). Якщо в першому випадку соціальна взаємодія індивідів і груп щодо захисту інтересів у нижчих шарах суспільства ще просто не склалася, якщо в другому випадку спроби налагодження такої взаємодії цілеспрямовано руйнуються, то в третьому випадку вона набуває викривленої форми патронажно-клієнтельних стосунків з доміну­ванням партику­лярних інтересів і “приватних обмі­нів" ресурсами між фактич­но нерівними партнерами. Громадський інтерес, що вступає з ними у протиріччя, відтісняється з політичного життя впливовими "босами", "патронами", "олігархами", які свідомо працюють на зниження рівня грома­дян­ської свідомості та громадської зацікав­леності широкого загалу. Тобто, в такому суспільстві гіпертрофуються приватні інтереси, а політичні діячі і державні службовці втрачають чутливість до суспільних потреб і запитів народу.

Причи­ни, що обумовлюють відступ від принципів громадянського суспільства в бік клієнте­ли­з­­му є різні, і всі вони більшою чи меншою мірою властиві українському та іншим пере­хід­ним суспільствам. Це — бідність широких верств народу, його зневіра у влас­них силах, так само як у силі та чеснотах держави. Це — специфічна культура політичних еліт, що нав’язують суспільству звичні і вигідні для них патронажно-клієнтельські стосунки. Це — недостатня правова захищеність індивіда, розрив між формальним конститу­ційним порядком і напів-конституційною, чи може — чверть-конституційною практи­кою. Це, як наслідок, — пошуки особистих "покровителів", приватних (на відміну від публічних) форм захисту індивідуальних та групових інтересів9.

Корпора­тизм характеризується тісною взаємодією громадських організацій і дер­жави аж до підконт­роль­ності перших другій. Корпоративні відносини можуть обмежуватись трикутником: організований бізнес — держава — організований робітничий клас, залишаючи інші сфери в царині громадянського суспільства, а може стати всеохоплюючим принципом відносин держави з усіма іншими громадськими організаціями, роблячи їх підконтрольними, залежними від волі чиновників. Тобто тут маємо справу з гіпертрофією функцій і домінуванням держави.

І клієнтелізм, і корпора­тизм існуєють у різних формах і до певної міри притаманні більшості сучасних держав. Саме вони є основними суперниками (антиподами) громадянського суспільства в сучасних індустріальних та постіндустріальних системах і саме вони загрожують Україні10. Проте тип суспільства визначається не просто наявністю цих моделей соціальної взаємодії, а тим, котра з них є центральною для усієї матриці стосунків між індивідами, громадою і державою, а котра має локальне чи проміжне значення. А це, своєю чергою, залежить від позиції еліт, що мають визна­чальний вплив на формування зразків суспільної, у тому числі й політичної поведінки.

Переродження пост-радянської номенклатури на олігархічний прошарок можновладців, що концентрують у своїх руках економічну і політичну владу, дає усі підстави вважати, що поле для патронажно-клієнтельних стосунків в Україні найближчим часом розшириться і ці стосунки набудуть нових ознак. Однак, слід пам'ятати, що олігархічне правління може бути як сходинкою до демократії (від більш монократичних режимів), так і тимчасовим чи тривалим її занепадом. Олігархія, на відміну від диктатури (тиранії) не складає смертельної загрози для громадянського суспільства, що народжується. Вона лише сповільнює, гальмує його розвиток. Адже в умовах зростання патронажно-клієнтельних відносин еліта веде себе цинічно стосовно пересічного громадянства, понижуючи й без того невисокий рівень довіри широких мас до влади.

Основні риси, що визначають сутність громадянських стосунків між групами, індивідами і державою, мають неоднакову пріоритетність і співвідношення в різних країнах. І цим визначаються певні історичні типи, різновиди, моделі конкретних громадянських суспільств. Якщо на норматив­ному рівні ми визначаємо їх сутнісні характеристики, то на рівні вивчення конкретних суспільств нас цікавлять сфери пріоритетного самовияву вільних індивідів та форми участі у вирішенні суспільних справ.

Через обмеженість об'єму, у цій статті я зупиняюся лише на двох видах структурних елементів громадянського суспільства: громадських організаціях та засобах масової інформації, аналізуючи, що вже створено у цих галузях в Україні і як воно функціонує. Значна увага приділена принципам класифікації громадських організацій та орієнтаціям населення, як вони відобрежені в результатах опитування громадської думки. Фактичні дані про розвиток інститутів громадського суспільства взято з матеріалів емпіричних досліджень та інформації “Ресурсних центрів” Львівської і частково Харківської областей, соціологічних опитувань 1997 і 1998 рр. компанії Соціс-Геллап та Соціоінформ. Використані результати проведеного мною експертного опитування 76 лідерів громадських і політичних органі­зацій Харкова та Львова на основі спеціаль­но розробленої анкети; а також газетні та журнальні публікації інших соціологічних та статистичних служб.

  1   2   3   4   5

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Колодій А. Ф. Партійна структуризація в Україні в контексті розвитку громадянського суспільства
Партійна структуризація в Україні в контексті розвитку громадянського суспільства

Реферат з дисципліни:”Соціальне страхування” на тему: «Недержавне...
«Недержавне соціальне страхування: сутність, організація, проблеми та перспективи розвитку в Україні»

Проблеми та перспективи формування
Проблеми та перспективи формування гуманітарної політики в Україні / Матеріали круглого столу 26 березня 2010 р. Відп ред к ф н....

Реферат На тему: «Аудит. Ефективність проведення торгівельної діяльності»
Проблеми та перспективи розвитку аудиту в Україні. Його сутність, мета І завдання

Та перспективи його розвитку
Розкриті основні проблеми розвитку ринку біопалива в Україні І вказані причини відсталого розвитку його виробництва. Для підвищення...

“Фондова біржа в україні проблеми та перспективи розвитку ”
Закон України «Про цінні папери І фондову біржу» визначає фондову біржу як організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому...

Революція, еволюція, трансформація: вибори 2004 І 2006 рр як віхи...
Завданням цього повідомлення буде концептуалізація змін у політичному розвитку України упродовж двох останніх років, із застосуванням...

Аналіз Генерального плану міста Миколаєва з точки зору застосування...
Підготовлено А. Галкіною, головою Миколаївського клубу сприяння сталому розвитку та побудові громадянського суспільства "Спільні...

„Історія. Сутність. Методи. Форми перестрахування. Стан І перспективи...
Сутність. Методи. Форми перестрахування. Стан І перспективи розвитку перестрахування в Україні”

Становлення та розвиток ринку праці в Україні: проблеми та перспективи розв'язання
Кризи окремих галузей І підприємств, істотні відмінності у співвідношенні інтенсивних та екстенсивних чинників обумовлюють неминучі...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

pravo.lekciya.com.ua
Головна сторінка