Пошук по сайту


Законність І шляхи її зміцнення в Україні

Законність І шляхи її зміцнення в Україні

Сторінка1/4
  1   2   3   4



Законність і шляхи її зміцнення в Україні



1. Вступ
Здобуття Україною незалежності відкрило шлях до кардинальних перетворень у всіх сферах суспільного життя. Все це знайшло своє відображення у чинній Конституції України, яка вперше за тисячолітню історію української держави лю-дину, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку визнала найви-щою соціальною цінністю. Україна, обравши шлях незалежного розвитку, проголо-сила однією із своїх головних цілей побудову держави на принципах верховенства права і демократії, де втілюватиметься принцип – держава для людини, забезпечуватимуться права і свободи кожного згідно з європейськими нормами і стандартами.

Перша Конституція України датується 5 квітня 1710 року. Її створили гетьман України Пилип Орлик і козацька старшина. Ми пишаємося тим, що дана Конститу-ція – одна з перших в Європі й світі. Адже Конституцію США було схвалено 1787 року , Конституції Франції та Польщі – 1791 року, Конституцію Росії – 1905 року.

Конституція України – це єдиний нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили, який є Основним Законом суспільства і держави, регулює найваж-ливіші суспільні відносини, містить норми прямої дії, має особливий порядок прийняття, внесення до нього змін і доповнень. Конституція України виражає волю українського народу і політику держави. Чинне законодавство передбачає спеціальний механізм правового захисту, гарантування Конституції.

Держава всіма засобами повинна боронити життя й безпеку своїх громадян. В статті 68 Конституції України записано: “Кожен зобов’язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності”. Україна прагне стати правовою державою, в якій всі підкоря-ються законам. Це – одна з головних ознак розвиненої демократії.

З правом та законом тісно пов’язане таке юридичне явище, як законність. Як уже зазначалось, закони є обов’язковими для всіх. І держава приймає їх для того, щоб вони виконувалися, втілювалися в життя. Коли органи держави, посадові особи, громадяни та їх об’єднання виконують закони, тоді у суспільстві панує законність. При цьому слід особливо підкреслити, що дотримуватись законів повинні всі суб’єкти суспільного життя. Всі рівні перед законом і ніхто не може бути звільнений від безумовного підкорення його вимогам. Що ж таке законність?

Законність – це стан суспільного життя, який характеризується неухильним дотриманням і виконанням законів всіма суб’єктами . Тоді, як закон закріплює загальнообов’язкові правила поведінки, законність “прокладає” шлях до повного і безперешкодного їх здійснення, інакше кажучи, вона є неодмінною умовою реального втілення в життя законів. Отже, дотримання законів приводить до встановлення законності у суспільстві, а законність, в свою чергу, забезпечує їх реалізацію. Принцип законності є одним із принципів сучасної концепції правової держави.

Як зазначено в частині 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто всі органи державної влади мають спиратися у своїй діяльності на санкціоновані державою норми. Варто вказати і на те, що вони не тільки самі діють відповідно до законів, а й виконують, так би мовити, зворотню функцію – забезпечують додержання законності як окремими громадянами, так й різними організаціями, установами тощо. У період переходу України до ринкових відносин набирає реального змісту формула: дозволено все, що не заборонено законом. Відповідно до положень цивільного законодавства власник має дотримуватись законодавчого встановлення порядку здійснення суб’єктивного права приватної власності й використовувати при цьому допустимі способи і засоби.

В повсякденній роботі юристів питання законності та шляхів її зміцнення займають одне з провідних місць. Практична спрямованість теорії законності зумовлюється її безпосередньо прикладним характером. Важливе значення законність має як для держави в цілому, так і для кожного її громадянина зокрема. В умовах молодої української держави, яка прагне стати правовою, вирішення проблем законності та шляхів її зміцнення є надзвичайно важливим.

В даній роботі предметом дослідження виступають:

  1. поняття законності та її принципи;

  2. гарантії законності та їх закріплення;

  3. проблеми зміцнення законності в діяльності органів внутрішніх справ.



  1. Поняття законності та її принципи


Законність – основа нормальної життєдіяльності цивілізованого суспільства, всіх ланок його політичної системи. Охоплюючи своєю дією найбільш важливі сфери людського суспільства (особисту та публічну), законність вносить в нього відповідну гармонію, забезпечує справедливу диференціацію інтересів людей.

Як стійке явище громадського життя законність виникає і формується в умовах цивілізованого суспільства, здатного забезпечити реальну рівність громадян перед законом. Такі вимоги в значній мірі створюються ринковими економічними відносинами, при яких свобода приватної власності стає рівною можливістю для всіх. Забезпечити рівність в галузі виробництва матеріальних благ, поставити виробників в однаково вигідні умови – головна ціль закону правової держави. Майнова ж нерівність створюється не юридичними законами, а природними можливостями кожної людини.

Вимога додержуватись виданих державою законів сформувалась давно. Ще римські юристи говорили про безумовну необхідність додержуватись законів (закон суворий, але це закон – dura lex, sed lex). Система римського права стала юридичною базою в сфері регулювання майнових відносин, які згодом рецептувались в більш цивілізовані форми, постійно наповнюючись реальною рівністю перед законом всіх учасників суспільних відносин. Формально можна говорити і про законність у феодальному суспільстві. Так, в період виникнення централізованих феодальних держав прагнення центральної державної влади забезпечити суворе виконання виданих державою законів було природним. Петро І наступним чином сформулював свою думку про суть законності в Російській державі: “ Ніщо так до управління державою не є потрібним, як міцне збереження прав громадянських, навіщо закони писати, коли їх не охороняти, чи ними грати, як в карти, прибираючи масть до масті…”1 .

Законність, як необхідна вимога гармонійного функціонування людського суспільства, стає реальною силою в той час, коли суспільні відносини набувають нової якості, тобто коли із відносин залежності, пригніченості та гноблення вони поступово перетворюються у відносини відносно незалежних і вільних виробників матеріальних благ. Цим створюється необхідна база для дії справедливих правових законів, що в однаковій мірі захищають інтереси всіх членів суспільства, приймають участь в його відтворенні.

В суспільстві, яке функціонує в режимі міцної законності, реально існує чіткий поділ і гармонійна взаємодія законодавчої, виконавчої і судової влади. Ж. Ж. Руссо, наприклад, вбачав головне завдання законності в тому, щоб забезпечити щастя і благо всім громадянам, свободу і рівність перед законом для всіх. Ці загальні ідеї, висловлені не тільки Руссо, а й багатьма іншими мислителями минулого, знаходять своє втілення в сучасному цивілізованому світі.

Що ж таке законність?

Законність – це суворе і повне здійснення приписів правових законів і основаних на них юридичних актів всіма суб’єктами права. Саме факт практичного здійснення суспільних відносин, врегульованих наявними в різних нормативних актах нормами права, складає зміст принципу законності. В цьому проявляються такі властивості права, як загальнообов’язковість, забезпечення реалізації права можливістю вжити заходи державного примусу.

В теорії законності багато дискусійних проблем. Значні розбіжності викликає визначення законності. В науковій літературі запропоновано декілька десятків варіантів її визначення, що обумовлено як об’єктивними, так і суб’єктивними причинами. Законність розуміють і як ідею, і як вимогу загальнообов’язковості права, і як принцип (один з основних принципів права), і як властивість юридичної діяльності, що виражається в її відповідності правовим нормам, і як метод державного керівництва суспільством ( держава здійснює управління суспільством шляхом видання різних нормативно-правових актів та забезпечення реалізації закріплених в них норм права), і як режим суспільного життя.

В якості основних вимог (принципів) законності, тобто положень, які пояснюють, конкретизують, розвивають головну ідею законності, називають всезагальність, верховенство закону щодо всіх інших нормативно-правових актів, єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії, рівність всіх перед законом, недопустимість протиставлення законності й доцільності, невідворотність відповідальності за правопорушення.

Найбільш важливою рисою законності є її всезагальність .

Вимога дотримуватись юридичних норм стосується всіх, хто перебуває в межах дії права. Ніхто не може ухилятися від виконання встановлених державою нормативно-правових актів точно так, як і держава не повинна ухилятися від забезпечення і захисту законних прав особи. Пріоритетним суб’єктом правового регулювання є громадянин держави. Держава повинна створювати найбільш сприятливий режим для задоволення різнобічних інтересів своїх громадян.

Всезагальність, як необхідна риса законності, в однаковій мірі стосується і держави, і її громадян. Держава відповідальна перед громадянином, а громадянин перед державою. Якщо в законах держави виражаються дійсні інтереси її громадян, то правові приписи реалізуються без примусових заходів державного впливу. Зрозуміло, що держава не може і не зобов’язана врахувати всі індивідуальні інтереси, але через законодавчу діяльність вона може і повинна надати своїм громадянам можливість самостійно розпоряджатися власними благами і свободою діяльності.

Забезпечення всезагальності дотримання правових приписів – завдання держави і її органів. Володіючи необхідними організаційними, матеріальними і примусовими засобами, вона покликана надійно охороняти законні права й інтереси громадян. Самі громадяни поза державно-правовими структурами не можуть встановити режим законності в суспільному житті. Щоб бути творцем і “охоронцем” законності, держава повинна здійснювати свої владні функції виключно на основі і в рамках чинних законів. Одночасно вона повинна карати за будь-які правопорушення, як із сторони державних органів й посадових осіб, так із сторони громадян.

Всезагальність, як найбільш важлива ознака законності, означає, що суворе здійснення законодавчих приписів є основним й загальним принципом діяльності всіх державних органів, громадських і господарських організацій та громадян.

Другим принципом законності є принцип верховенства закону щодо всіх інших правових актів.

В правовій державі закон володіє вищою юридичною силою. Він виступає головним, основоположним регулятором суспільних відносин. Ті відносини, які в силу об’єктивних умов повинні знаходитись у сфері правового впливу, регулюються, як правило, законом. Підзаконні акти діють лише в тому разі, коли які-небудь відносини законодавчо не врегульовані. При цьому вони повинні видаватись у суворій відповідності із законом і на основі закону.

Наступний принцип законності – єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії.

Закони є єдиними для всієї держави, всіх її регіонів. Вони пред’являють однакові вимоги до всіх суб’єктів, що заходяться у сфері їх часової і територіальної дії. Єдине розуміння суті й конкретного змісту законів забезпечує законність правозастосувальної діяльності, однаковість застосування юридичних норм до всіх суб’єктів права. Єдність законів не виключає, а навпаки, припускає різноманітність в правотворчості й правозастосуванні. Кожний орган держави, громадська чи комерційна організація конкретизують і застосовують закони з врахуванням свого функціонального призначення і місцевих особливостей. Однак конкретизація і застосування проходять в рамках закону і у відповідності з ним.

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України й Кабінету Міністрів, а також правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. Єдність законності, крім Конституційного суду, покликані забезпечувати також суди загальної юрисдикції та органи, що мають право на офіційне тлумачення правових норм.

Четвертим принципом законності можна назвати рівність всіх перед законом.

Перед законом всі повинні бути рівними. У кожного повинен бути рівний обов’язок дотримуватись правових приписів, у рівних умовах всі повинні володіти рівними правами і не мати переваг, всі права повинні бути однаково захищеними. Цей принцип проповідував ще Ціцерон, стверджуючи, що “під дію закону повинні підпадати всі”2. Інакше кажучи, в життя необхідно запроваджувати втілену в праві ідею справедливості, гарантії особистості від зловживань із сторони інших суб’єктів, в тому числі представників влади.

Недопущення протиставлення законності і доцільності – п’ятий принцип законності.

Чому не можна протиставляти законність і доцільність? Перш за все тому, що правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. В них максимально відображаються як суспільні, так й індивідуальні інтереси людей. Доцільність закону не може ігноруватися життєвою доцільністю. Порушуючи вимоги закону, деякі посадові особи і громадяни оправдовують свої протиправні дії місцевою або індивідуальною доцільністю. Вони стверджують, що в даних конкретних умовах додержання закону недоцільно, і підмінюють його суб’єктивними протизаконними діями, з їх точки зору більш корисними і потрібними для даного випадку.

Законність передбачає, що місцеві інтереси в повному об’ємі можуть і повинні задовільнятися в рамках закону. І закон надає такі можливості. Наприклад, при визначенні кримінального покарання судді, керуючись законом, призначають ту міру покарання, яка найбільш доцільна для даного випадку із врахуванням тяжкості злочину й особи злочинця. Таким чином, доцільність у правовій державі реалізується на основі і на виконання закону. В кожному окремому випадку закон повинен додержуватися, але в рамках закону повинна застосовуватись та міра, яка є найбільш доцільною для даного конкретного випадку. Закон володіє вищою доцільністю, тому він дозволяє врахувати всю різноманітність місцевих й індивідуальних інтересів людей.

Необхідність точного і неухильного виконання правових приписів незалежно від суб’єктивного ставлення до них окремих осіб обумовлена презумпцією доцільності чинного закону. Ця презумпція, в свою чергу, диктує необхідність неухильної, точної реалізації правових приписів незалежно від суб’єктивного ставлення суб’єктів реалізації права до його норм. Тільки політико-правовий режим законності, оснований на доцільності, може огородити суспільство від випадковостей, волюнтаризму і суб’єктивізму окремих осіб.

В силу формальної визначеності закон не може змінюватися одночасно із змінами життя і тому нерідко відстає від його вимог, стає застарілим. Закони можуть бути неефективними, недосконалими з технічної сторони. Бувають випадки, коли такі закони порушуються саме з міркувань їх застарілості, недосконалості, тобто недоцільності. З точки зору принципів законності, будь-які відхилення від вимог закону, чим би вони не мотивувались, припустимими бути не можуть. Законність, точніше, виконання приписів закону завжди доцільні. Звичайно, в окремо взятому випадку виконання застарілих або неефективних правових приписів може викликати негативні результати, однак відступ від вимог такого закону потягне за собою невизначеність, нестабільність правового регулювання, нанесе шкоду суспільству і правопорядку. Інакше кажучи, з точки зору мети правового регулювання в будь-якій ситуації доцільно виконувати приписи закону, а повсюдний відступ від них недоцільний. Законність завжди доцільна, і доцільність виступає як принцип, основа законності. Засноване на принципі законності, право саме являє собою можливість враховувати фактор доцільності в ході правозастосувальної діяльності. Норми права часто передбачають індивідуальне регулювання, коли неминуче врахування суб’єктами особливості окремого випадку – вибір доцільного рішення. Не випадково правові норми носять переважно відносно визначений характер. Наприклад, норми Кримінального кодексу не мають абсолютно визначених санкцій.

Останнім принципом законності можна назвати невідворотність відповідальності за правопорушення. Цей принцип означає своєчасне розкриття будь-якого протиправного діяння. Правоохоронні органи покликані як відвертати правопорушення, так і вести ефективну боротьбу з ними. В цьому полягає реальність законності – досягнення фактичного виконання правових приписів у всіх видах діяльності і невідворотність відповідальності за будь-яке їх порушення.

Тут важливо відзначити, що завдячуючи своїм принципам, законність виступає як найбільш ефективний, гуманний, справедливий режим суспільно-політичного життя, а всякий відступ від цих принципів, їх недооцінка приводять до порушень законності, приниженню її соціальної цінності, ефективності правового регулювання в цілому.

Потрібно розрізняти законність як систему формальних вимог і реальну законність. На практиці принципи законності в тій чи іншій мірі порушуються, часто спостерігаються відступи від правових приписів. Таким чином, реальна законність має кількісні показники, які визначають її рівень в конкретному суспільстві.

Кожний з принципів законності може бути розгорнутий в сукупність її вимог. Так принцип верховенства закону розгортається в наступні вимоги: всі закони повинні відповідати Конституції та іншим законам; підзаконні нормативно-правові акти повинні відповідати законам; акти правозастосування і правозастосувальна діяльність повинні відповідати законам і виданим на їх підставі підзаконним нормативним актам. Важливо, що кожна з цих вимог, в свою чергу, може бути розгорнута в сукупність положень, які або прямо зафіксовані в законі, або випливають з його тексту. Таким чином, від загальних принципів законності через її вимоги можна перейти до конкретних правових норм.

Суть законності полягає в суворому і неухильному дотримані й виконанні всіма суб’єктами права чинних законів. Її не можна тлумачити буквально, а слід розглядати як цільову установку суспільного розвитку, яка зводиться до одного – досягнення законопослушності зі сторони членів суспільства. Тому законність характеризує процес формування правової держави і реалізації ідеї соціальної справедливості. Таке розуміння законності дозволяє розглядати її як системне утворення і наперед вирішує елементну структуру. З допомогою неї в категорії узагальнюються конкретні предмети – носії ознак. Вони складають об’єм законності. До структурних елементів законності відносятся: ціль – досягнення суворого і неухильного додержання і виконання всіма учасниками суспільних відносин норм права; погляди і принципи – зміст і теоретико-світоглядна основа законності; система засобів, прийомів і умов, з допомогою яких відбувається здійснення ідей і основ законності, яка визначає її соціальну природу; категорії оцінки поведінки суб’єктів суспільних відносин – чинне законодавство; юридична основа законності – право і правомірна поведінка учасників суспільних відносин.

Можна виділити основні властивості законності: по-перше, її причинно-наслідкову залежність від соціально-моральних і державно-правових процесів; по-друге, загальнообов’язковість вимог законності для всіх суб’єктів правовідносин; по-третє, високу ступінь абстрактності і системності, що пояснюється сукупністю узагальнюючих цією категорією політико-правових думок; по-четверте, об’єктивність як наслідок перерахованих вище рис законності.

В підсумку можна сформулювати загальне визначення законності.

Законність – політико-правове явище, що характеризує процес вдосконалення державно-правової форми організації суспільства і реалізації ідеї соціальної справедливості шляхом суворого і неухильного дедержання і виконання чинного законодавства.

На сьогоднішній день загальні гарантії законності мають ледь не протилежний зміст. Яка може бути законність в умовах тяжкого економічного стану, в нестабільній політичній ситуації при відсутності позитивної ідеології – наукової, релігійної чи навіть псевдонаукової? Теорія законності, таким чином, повинна подолати свій в деякій мірі ідеалістичний характер: адже стопроцентної законності, як показують дослідження, не було ні в одній країні ні в минулому, ні в даний час.

Головне у змісті законності щодо сфери відомчої нормотворчості полягає не тільки в його повноті, відсутності прогалин та протиріч і т. д., як це підкреслюється в юридичній літературі, а й в оцінці його з точки зору послідовності реалізації і втілення в ньому права, адекватно відображеного в нормах Конституції та інших законів, спрямованих на забезпечення невід’ємних прав і свобод людини, на досягнення соціальної справедливості, поєднання особистих, громадських та інших інтересів.

В традиційному розумінні законності і її принципів містилось відоме протиріччя: з однієї сторони утверджувалось верховенство закону, а з іншої – принижувалось його значення, так як у сфері правозастосування мова вже йшла про норми всіх правових актів, безвідносно до їх походження. Розуміння законності, як виконання всіх нормативно-правових актів, всіх правових норм, встанволених або санкціонованих державою, об’єктивно принижувало значення закону в системі нормативно-правових актів держави. Закон опускався до рівня підзаконного акту. І не випадково в літературі отримало поширення поняття законодавства в широкому значенні слова, що охоплювало не тільки закони, які приймались вищими органами державної влади, але й інші акти.

Закон займає особливе місце в системі нормативно-правових актів. Він володіє рядом юридичних та інших властивостей, що не властиві іншим нормативним актам. Нівелювання закону в системі нормативно-правових актів держави слід подолати і визнати, що законність є виконання закону і тільки закону. Ця вимога в рівній мірі стосується як органів державної влади, так і органів місцевого самоуправління, які приймають у рамках своєї компетенції акти, а також безпосередніх виконавців законів – посадових осіб.

Професор М.С. Строгович вважав, що суть законності складає дотримання і виконання саме законів. З цього, на його думку, й випливає необхідність дотриман-ня і виконання підзаконних актів, що відповідають законам та видані на основі закону, у відповідності із законом і на виконання закону3 .

Враховуючи викладене, можна дати наступне визначення законності. Законність – це суспільно-політичний режим, що полягає в пануванні права й зако-ну в суспільному житті, неухильному здійсненні приписів правових норм всіма учасниками суспільних відносин, послідовній боротьбі з правопорушеннями і свавіллям в діяльності посадових осіб та забезпеченні порядку і організованості.

  1. Гарантії законності та їх закріплення



  1   2   3   4

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Тема: Формування та зміцнення
Бібліографія з проблем формування та зміцнення доходної бази Державного бюджету. Стр. 4

Схвалено
В організації виховної роботи в Україні патріотичне виховання молоді завжди мало пріоритетний характер І розглядалося як одне з умов...

Випробування демократією: проблема інституційного «перезавантаження» в Україні
України, запропонувати свої уявлення про можливий (за нинішніх умов) шлях утвердження та зміцнення демократичних інституцій

Поняття та принципи військового будівництва та їх правове закріплення Військове будівництво
Військове будівництво -система економічних, соціально-політичних, військових та інших заходів держави, що здійснюються з метою поліпшення...

Курсова робота з предмету інвестиції на тему : Лізинг як метод інвестування...
Процес переходу к ринковим відносинам,повязаний з вирішенням протиріч в розвитку економічних структур,заставив шукати нові шляхи...

“ Шляхи формування правової держави в Україні”
Ми є свідками й учасниками творення новітньої Української держави. Більш як тисячолітній досвід суспільної та політичної консолідації...

“ Шляхи формування правової держави в Україні”
Ми є свідками й учасниками творення новітньої Української держави. Більш як тисячолітній досвід суспільної та політичної консолідації...

“ Шляхи формування правової держави в Україні”
Ми є свідками й учасниками творення новітньої Української держави. Більш як тисячолітній досвід суспільної та політичної консолідації...

Законодавство України про військову службу
Важливою складовою суспільства є Збройні Сили. З ме­тою їх нормальної життєдіяльності, зміцнення законності, гарантування прав І...

Та перспективи його розвитку
Розкриті основні проблеми розвитку ринку біопалива в Україні І вказані причини відсталого розвитку його виробництва. Для підвищення...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

pravo.lekciya.com.ua
Головна сторінка