Пошук по сайту


А – Б – В – Г – Д - Тяжкості тілесних ушкоджень

Тяжкості тілесних ушкоджень

Сторінка11/16
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

А – Б – В – Г – Д

де: А – ті події (життєві ситуації) або поведінка особи, яка вчинила злочин, або жертви злочину (іншої особи), які послужили причиною формування наміру, мотиву, мети злочину; Б – діяння особи до моменту заподіяння тілесного ушкодження; В – діяння особи в момент заподіяння тілесного ушкодження; Г – діяння особи безпосередньо після заподіяння тілесного ушкодження; Д – діяння особи на етапі розкриття і розслідування злочину. Практика свідчить, що на всіх п'ятьох умовних елементах зазначеної системи можуть бути зовнішні прояви суб'єктивної сторони злочину, що обумовлює необхідність встановлення обставин за зазначеною вище системою.

У якості аргументів, які можна використовувати при оцінюванні доказів, а також при доказуванні умислу на заподіяння тілесного ушкодження, можуть бути встановлені факти: 1) завчасного заволодіння, пристосування, виготовлення засобів і знарядь для вчинення злочину; 2) створення, очікування або використання певних умов для вчинення злочину; 3) висловлення своїх намірів, погроз про вчинення злочину; 4) добровільне надання допомоги жертві, безпосередньо після заподіяння тілесного ушкодження, що може свідчити про небажання настання смерті потерпілого; 5) нанесення декількох, серії ударів, що виключає необережне заподіяння тілесного ушкодження; 6) про спосіб заподіяння тілесного ушкодження, який виключає можливість не заподіяти тілесне ушкодження; 7) поранення в органи, які не є життєво важливими; 8) припинення злочинного діяння за власною волею; 9) наявність альтернативи поведінки; 10) наявність причин для формування «найближчого» і «віддаленого» мотиву злочину; 11) про проміжну і кінцеву мету діяння.

Проте, не слід розглядати вищевказану формулу як таку, що застосовується лише для встановлення суб'єктивної сторони злочину. Вся стратегія планування розслідування злочинів про заподіяння тілесних ушкоджень повинна грунтуватися на формулі:

Минуле – Теперішнє – Майбутнє

Реалізація цієї формули повинна здійснюватися в пізнанні минулих подій, встановленні, фіксації й аналізі теперішнього, прогнозуванні й моделюванні можливих подій майбутнього. Трьохланковий логічний ланцюжок – основа планування й організації розслідування злочину.

Анкетування працівників дізнання і слідчих виявило, що для проведення тих слідчих дій, при провадженні яких обов'язкова участь понятих, складно забезпечити їх присутність. Тому, для успішної організації розслідування злочинів, завжди доцільно залучати найбільш свідому й активну частину населення для участі в слідчій дії в якості понятого21. Слідчому, співробітнику дізнання рекомендується заздалегідь визначити коло таких осіб, обговорити з ними можливість їх добровільного чергування в приміщенні ОВС або домовитися про час і спосіб виклику. Можливо також територіальну зону юрисдикції ОВС розбити на окремі ділянки, в кожній з яких будуть мешкати «потенційні поняті». Для проведення слідчих дій при розслідуванні навмисного заподіяння тілесних ушкоджень не рекомендується залучати в якості понятих сусідів чи знайомих потерпілого або підозрюваного (обвинуваченого). Це пояснюється тим, що вони можуть бути особами, зацікавленими у певному результаті справи, вступити в злочинну змову з іншими, дати неправдиві показання при судовому слідстві.

Дослідженнями також був встановлений факт залежності між статтю працівника органу дізнання, слідчого з можливістю кращого встановлення психологічного контакту з потерпілим або обвинувачуваним. Так, 26% респондентів чоловічої статі підтверджують, що їм легше встановити психологічний контакт з обвинуваченим чоловічої статі, а 5% з обвинуваченим жіночої статі. З опитаних респондентів жіночої статі 9% підтверджують, що їм легше встановити психологічний контакт з обвинуваченим чоловічої статі, і 4% з обвинуваченим жіночої статі. З цього випливає, що для 56% слідчих і працівників органу дізнання статева належність ролі не грає. Проте, для 44% опитаних є залежність між їх статтю, статтю обвинуваченого і можливістю кращого встановлення психологічного контакту між ними. Схожа ситуація спостерігається і при встановленні психологічного контакту з потерпілим. Для 65% слідчих і співробітників органу дізнання статева належність ролі не грає, але для 35% – навпаки. Причини зазначеної залежності не вивчалися. Проте, при організації розслідування слід враховувати цей факт. При плануванні тієї слідчої дії, успіх проведення якої (або очікуваний результат) залежить багато в чому від психологічного контакту між особою, що його проводить, і обвинуваченим або потерпілим, доцільно усвідомити для себе ступінь залежності встановлення психологічного контакту від статевої належності. Якщо ж вона визначається в більшій мірі саме цим, рекомендується провести цю важливу слідчу дію іншій особі. Така можливість є, тому що проведення окремих слідчих дій може доручатися слідчим органу дізнання (ч. 3 ст. 114 КПК), брати участь у провадженні досудового слідства й особисто проводити досудове слідство може начальник слідчого відділу (ч. 2 ст. 1141 КПК).

Плануючи розслідування справ про навмисне заподіяння тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень, завжди необхідно передбачити вживання заходів, які б забезпечили відшкодування шкоди потерпілому, відшкодування витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого, а також можливість стягнення коштів, витрачених при утриманні жертв насильства у спеціальних установах (див. ст. 14 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї»). Прийняття таких заходів є обов'язком слідчого навіть у тому випадку, якщо цивільний позов ще не заявлено (ст. 125 КПК). Варто враховувати, що одним із способів протидії слідству може бути приховування майна. Це робить необхідним вживання заходів щодо забезпечення цивільного позову на початковому етапі розслідування, коли цей спосіб протидії обвинуваченим ще навіть не планувався.

Успіх розслідування будь-якого злочину багато в чому обумовлений проведенням одночасно комплексу слідчих дій та інших заходів. Тому, виходячи із ситуації, яка виникла на початковому етапі розслідування, необхідно планувати не проведення окремих слідчих дій або ОРЗ, а здійснення тактичних операцій, проведення яких дозволить вирішувати не одне, а декілька завдань.

На закінчення, слід відзначити необхідність складання конкретного плану розслідування. Планування розслідування, як уявний процес, у своєму логічному завершенні повинно набути конкретної форми. Такою формою є план розслідування. На відміну від планування, що є поняттям відносним і абстрактним, план розслідування завжди конкретний, і це сприяє процесу організації розслідування злочину.
2.5. Особливості використання окремих видів спеціальних пізнань
Вміле використання спеціальних пізнань – визначаючий фактор щодо ефективного процесу розслідування злочину.

У криміналістичній літературі зустрічаються численні роботи вчених про значення, можливі форми і способи застосування спеціальних пізнань у слідчій діяльності. Дотепер серед вчених немає єдиної думки про поняття «спеціальні пізнання» і «спеціаліст». Ними висловлюються різноманітні інтерпретаційні точки зору з цього питання. З огляду на прикладний характер методики розслідування злочинів, буде доцільним, не висвітлюючи всіх авторських дефініцій, відразу перейти до розгляду тактики використання окремих видів спеціальних пізнань, які найбільш часто застосовуються при розслідуванні злочинів про навмисне заподіяння тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Для слідчого, особи, яка проводить дізнання, спеціальними знаннями буде «сукупність сучасних теоретичних знань і практичних навичок в галузі науки (крім правової), техніки, мистецтва і ремесла, отримані в результаті спеціальної підготовки або фахового досвіду і застосовані з метою розслідування і попередження злочинів» [38.c.161]. Відповідно, спеціалістом буде особа, яка володіє спеціальними знаннями і навичками.

При розслідуванні злочинів про заподіяння тілесних ушкоджень використання спеціальних знань може здійснюватися в процесуальній і непроцесуальній формі.

Процесуальною формою використання спеціальних пізнань є: 1) залучення спеціаліста для участі у проведенні слідчої дії (ст. 1281 КПК); 2) призначення експертизи (ст. ст. 75, 76 КПК); 3) допит експерта (ст. 201 КПК); 4) отримання пояснень (ч. 4 ст. 97 КПК). Результати діяльності, що здійснюється в цій формі, носять законний характер, а отже, можуть виступати як джерело доказів.

До непроцесуальної форми використання спеціальних пізнань відноситься: 1) навчальна діяльність спеціаліста (наприклад, навчання слідчого роботі з технікою); 2) консультація зі спеціалістом; 3) самостійна пізнавальна і практична діяльність слідчого в галузі будь-якої науки, техніки, мистецтва або ремесла.

При розслідуванні злочинів про заподіяння тілесних ушкоджень домінуючими спеціальними пізнаннями, якими доводиться оперувати на слідстві, є пізнання в галузі судової медицини. Це обгрунтовує необхідність розгляду тактики їх використання.

Імперативна норма КПК зобов'язує при розслідуванні злочинів даної групи, використовувати одну з процесуальних форм використання спеціальних пізнань – призначення СМЕ. У відповідності зі ст. 76 КПК (стосовно справ щодо розслідування тілесних ушкоджень), експертиза повинна призначатися обов'язково: 1) для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень; 2) для встановлення причин смерті.

Встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень, а також причин смерті є дослідницьким об'єктом СМЕ. Важливим тактичним елементом підготування і призначення СМЕ є: а) визначення моменту її призначення; б) визначення завдань, тобто формулювання запитань, які слід ставити перед СМЕ.

Характерною рисою кримінальних справ стосовно заподіяння тілесних ушкоджень є динамічний характер стану здоров'я потерпілого. Слідчому завжди необхідно враховувати: 1) ступінь можливості настання смерті потерпілого; 2) процеси загоєння ушкоджень і обмеженість методів наукового дослідження у живих осіб (наприклад, значно ускладнені можливості опису ідентифікаційних ознак ранового каналу в живої особи, оскільки ознаки будуть змінюватися внаслідок загоєння або медичного лікування); 3) можливість зміни ознак, що визначають ступінь тяжкості тілесних ушкоджень.

Якщо ступінь можливості настання смерті велика, то постанову про призначення СМЕ (щоб уникнути необхідності призначення додаткової СМЕ) доцільно виносити після її настання. Для вирішення питання про своєчасність призначення СМЕ необхідно виявити коло обставин, які підлягають встановленню за допомогою СМЕ, та проконсультуватися з експертом, наскільки вплине процес загоєння або способи лікування на можливості судово-медичних досліджень, щодо вирішення питань, які представляють інтерес для слідства. Відповідно, треба буде з'ясувати, коли саме за часом раціонально проводити СМЕ.

Вирішуючи питання про момент призначення експертизи, варто пам'ятати про можливість випадків, коли первинна СМЕ встановить один ступінь тяжкості (за одними ознаками), а повторна – інший ступінь тяжкості того ж самого ушкодження (за іншими ознаками). Це пов'язано з тим, що у деяких випадках, судово-медичні експерти ступінь тяжкості ушкоджень встановлюють ще в період тимчасової втрати працездатності, не очікуючи кінцевих наслідків ушкодження. При цьому вони керуються розумінням: верхня межа тривалості періоду розладу здоров'я як ознаки тілесного ушкодження середньої тяжкості Правилами не передбачена. Отже, якою б не була тривалість періоду тимчасової втрати працездатності (після 21 дня), викликаної ушкодженнями, останні будуть віднесені до ушкоджень середньої тяжкості [68.c.17]. З огляду на це, слідчому рекомендується перед призначенням експертизи довідатися про те, чи визначилися остаточно наслідки ушкодження. Тактично правильним буде також завжди включати питання про визначений остаточний результат ушкодження в перелік запитань, які ставляться СМЕ живих осіб.

Одним із головних тактичних правил призначення СМЕ є правильна постановка запитань. Перелік запитань багато в чому буде залежати від обставин справи (живий потерпілий або помер, який спосіб заподіяння тілесного ушкодження, яким знаряддям або засобом заподіяні тілесні ушкодження тощо). Перелік типових запитань докладно викладений у численних літературних джерелах, у зв'язку з чим немає особливої необхідності повторювати їх формулювання в даній роботі. Треба відзначити необхідність обов'язкової постановки запитання про ступінь втрати потерпілим працездатності, тому що встановлення цього факту потрібно для визначення змісту цивільного позову в кримінальній справі. При множинності ушкоджень, які заподіяні групою осіб, обов'язково слід задавати запитання про те, внаслідок якого конкретного ушкодження настала смерть потерпілого.

В тих випадках, коли після ознайомлення з висновком СМЕ у слідчого виникнуть додаткові запитання, можливо здійснити допит експерта. Така форма використання спеціальних пізнань припустима за умови, якщо допитуваному експерту не треба буде проводити які-небудь дослідження для роз'яснення або доповнення свого висновку.

По справах про заподіяння тілесних ушкоджень, для успішного проведення таких слідчих дій як-от: огляд місця події, освідування, ВОтаОП, допит потерпілого, який перебуває у важкому стані здоров'я, рекомендується залучати спеціаліста - лікаря або експерта. Оскільки дуже часто, по даній категорії кримінальних справ, лікар може виступати як свідок, то, залучаючи його до участі в слідчій дії як спеціаліста, слідчому необхідно вирішити питання про те, чи немає підстав для його відводу (ст. 62 КПК).

Фіксація результатів використання спеціальних пізнань в галузі медицини має важливе значення. Так, результати експертизи оформляються висновком експерта, при судово-медичному освідуванні складається акт або довідка. Висновок, акт і довідка – це документи, які є джерелом доказів. Для того ж, щоб діяльність спеціаліста, який приймав участь у слідчій дії, мала доказове значення, її необхідно відображати в протоколі цієї дії.

При розслідуванні справ про заподіяння тілесних ушкоджень варто ширше застосовувати таку непроцесуальну форму використання спеціальних пізнань, як самостійна пізнавальна діяльність. Сутність її полягає в ознайомленні з літературними джерелами медичної науки. Це дозволить слідчому орієнтуватися в медичній термінології, усвідомити для себе умови і методи проведення експертних досліджень, що завжди буде сприяти більш кваліфікованому проведенню оцінки висновку експерта, поліпшить спільну роботу слідчого і спеціаліста при проведенні слідчої дії.

Кримінальні справи про заподіяння тілесних ушкоджень – це особлива категорія справ, тому що використання спеціальних пізнань у формі призначення СМЕ при їх розслідуванні є обов'язковим. Призначення інших експертиз буде залежати від необхідності, яка склалася у процесі слідства, і на розсуд правозастосовувача.

Аналіз матеріалів судово-слідчої практики і результати анкетування співробітників ОВС виявили ряд хиб і складностей, які виникають у слідчій діяльності при встановленні суб'єктивної сторони злочину. Усунення цих хиб, з метою підвищення можливостей встановлення форми вини, мотиву, мети злочину успішно може вирішуватися за допомогою використання знань в галузі психології. Проте, практичні працівники в одиничних випадках використовують у ході слідства спеціальні пізнання цієї науки. Такий стан справ визначає необхідність розгляду питання про особливості використання спеціальних пізнань в галузі психології при розслідуванні злочинів про заподіяння тілесних ушкоджень.

Психіка – об'єкт судово-психологічної і судово-психіатричної експертизи. Але об'єктом другої експертизи є психопатологія. Ця ознака розмежовує дані види експертиз.

Предметом судово-психологічної експертизи є психічні факти, явища, закономірності та механізми психіки. Основною тактичною особливістю у виборі моменту призначення судово-психологічної експертизи є те, що її призначення на ранніх етапах попереднього слідства недоцільно за таких причин.

По-перше, призначенню судово-психологічної експертизи завжди повинна передувати підготовка необхідних для її проведення матеріалів. Їх можна умовно розподілити на дві категорії: 1) дані про спосіб життя, освіту, професію та рід діяльності, риси характеру, інтереси, світогляд, життєві плани, навички, стосунки з членами сім'ї, колегами, сусідами; 2) дані про дозлочинні факти, що мають пряме або непряме відношення до події злочину, дані про злочинну поведінку і постзлочинну діяльність обвинуваченого. Всіма цими відомостями можна володіти лише після проведення цілого ряду слідчих і процесуальних дій.

По-друге, особливе значення для експертного дослідження мають дані допиту самого обвинуваченого. Суб'єктивний самозвіт і міркування індивідуума про психологічний механізм скоєного ним злочину має велике інформаційно-гносеологічне значення для експертного дослідження. Тому психологічну експертизу, принаймні, слід призначати після допиту обвинуваченого щодо встановлення суб'єктивної сторони злочину.

Для призначення психологічної експертизи необхідні певні приводи. Наприклад, відсутність у матеріалах кримінальної справи інформації, що свідчить про елементи суб'єктивної сторони злочину; генезисна імпліцитність свідомих процесів або мотивації злочинної поведінки; абсурдність встановлених на слідстві мотивів або мети злочину тощо. Проте, проблематичність цих питань може бути вичерпана вже в ході проведення слідчої дії за участю спеціаліста-психолога. Так, його участь буде раціональною при допиті, очній ставці, ВОтаОП. Спеціаліст-психолог завжди буде сприяти встановленню елементів суб'єктивної сторони злочину, мотиву, мети діяння. Якщо у процесі проведення слідчої дії якісь окремі елементи суб’єктивної сторони злочину, мотив чи мета не будуть встановлені, слід звернутися за допомогою до психолога. При цьому перед спеціалістом-психологом необхідно поставити конкретне завдання. Наприклад, встановити мотив або мету злочину, з’ясувати чи бажала особа настання смерті потерпілого або свідомо допускала її настання тощо. Психолог може виконати таке завдання через формулювання спеціальних запитань, що є його правом (ч. 3 ст. 1281 КПК) й одночасно одним із способів, який застосовується при проведенні судово-психологічної експертизи. Таким чином, може бути усунута необхідність призначення експертизи.

Вирішуючи питання про притягнення психолога до участі в слідчій дії, важливо правильно вибрати його фахову спеціалізацію. Стосовно до нашого випадку, це повинен бути спеціаліст в галузі судової психології. Якщо слідча дія буде проводитися з особою похилого віку, доцільно залучати додатково спеціаліста геронтопсихолога, якщо з неповнолітньою особою – спеціаліста в галузі підліткової психології.

Якщо перед слідством буде стояти завдання щодо встановлення не тільки психічних процесів, станів або властивостей особистості, але й, визначення психічного здоров'я обвинуваченого, його осудності, то варто виносити постанову про проведення комплексної психолого-психіатричної експертизи. Призначення цієї експертизи рекомендовано в разі потреби визначення афективного стану обвинуваченого в момент вчинення злочину, а також у відношенні визнаних осудними обвинувачених, які страждають олігофренією в ступені дебільності або психопатією.

При розслідуванні кримінальних справ про заподіяння тілесних ушкоджень, які спричинили душевну хворобу, призначення психіатричної експертизи потерпілого є обов'язковим. У таких випадках, ступінь тяжкості тілесного ушкодження визначається СМЕ лише після проведення психіатричної експертизи (ч. 2 п. 2.1.5. Правил).

У ході оцінки висновків психіатричної і психологічної експертизи особливу увагу слід приділяти їх дослідницькій частині. Практиці відомі випадки, коли в ході експертизи особа по-новому освітлює картину злочину або повідомляє нові факти, обвинувачений зізнається у вчиненні злочину, хоча на слідстві категорично заперечував свою вину. Оскільки такі показання особи заносяться експертом у дослідницьку частину акту, то вони можуть мати певне значення для справи.

Не можна ігнорувати непроцесуальну форму використання спеціальних пізнань в галузі психології. Так, перед призначенням експертизи, сприяння спеціаліста може виражатися у формулюванні запитань, які може ставити слідчий перед експертом, у визначенні обсягу матеріалу, необхідного для провадження досліджень, у наданні порад щодо призначення певного виду експертизи. Можливо використовувати консультативну діяльність спеціаліста-психолога. Наприклад, навчитися в нього окремим прийомам і методам психоаналізу, тактиці ведення бесіди. Доцільною буде самостійна робота з літературними джерелами з психології, психіатрії. Результати застосування такої форми можуть бути дуже ефективними і, у всякому разі, будуть підвищувати якість розслідування, фаховий рівень співробітника ОВС.

Оскільки використання спеціальних знань в галузі психології при розслідуванні злочинів про заподіяння тілесних ушкоджень не знайшли широкого застосування в практиці, буде доцільним, стисло розглянути питання про можливості психологічної експертизи.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

Схожі:

Вимоги до рівнів шуму та вібрації
Санітарні норми допустимих рівнів шуму на робочих місцях", затверджених Міністерством охорони здоров'я срср, гр n 2411-81 "Гігієнічні...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

pravo.lekciya.com.ua
Головна сторінка