Пошук по сайту


Компетенція судово-психологічної експертизи та приблизний - Тяжкості тілесних ушкоджень

Тяжкості тілесних ушкоджень

Сторінка12/16
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

Компетенція судово-психологічної експертизи та приблизний

перелік запитань, які вирішуються експертами-психологами

Завдання: Встановлення спроможності правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і давати про них правдиві показання.

Запитання:

1. Які основні індивідуальні особливості пізнавальної діяльності обвинуваченого (сприйняття, пам'яті, мислення, уяви, уваги)?

2. Чи є в особи психологічні особливості, що істотно знижують спроможність правильно сприймати події або предмети (зазначити які), давати про них правильні показання?

3. Яким був психічний стан особи в момент сприйняття подій або предметів (зазначити яких)?

4. Чи могла особа, з огляду на її психічні особливості, стан і умови, у яких вона сприймала події або предмети (зазначити які), правильно їх сприймати?

5. З огляду на рівень психічного розвитку особи, її психічний стан у момент сприйняття подій, чи могла вона правильно розуміти внутрішній зміст (зазначити, який саме зміст мається на увазі) подій (зазначити яких)?

Завдання: Встановлення спроможності обвинувачуваного усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Запитання:

1. Чи є в обвинуваченого аномальні ознаки психічного розвитку непатологічного характеру, якщо є, у чому конкретно вони виражаються?

2. Чи могла особа, з огляду на особливості психічного розвитку, цілком усвідомлювати значення своїх протиправних дій?

3. Наскільки особа могла керувати своїми діями?

Завдання: Встановлення у обвинуваченого у момент події такого стану, який був спроможний впливати на його свідомість та діяльність.

Запитання:

  1. Чи знаходився обвинувачений у момент злочину в стані фізіологічного афекту?

  2. У якому психічному стані знаходився обвинувачений у момент вчинення дій (зазначити яких)?

  3. У якому психічному стані знаходився обвинувачений у період, що безпосередньо передував вчиненню дій (зазначити яких)?

  4. Як впливав психічний стан, у якому знаходився обвинувачений в період, що передував вчиненню дій (зазначити яких), в момент їх вчинення на спроможність обвинуваченого розуміти зміст ситуації (зазначити якої), усвідомлювати значення своїх дій (зазначити яких) та контролювати свої дії?

Завдання: Встановлення наявності в обвинуваченого особливостей, які могли сприяти протиправним діям.

Запитання:

  1. Які основні психологічні (інтелектуальні, характерологічні, емоційно-вольові, мотиваційні або інші) особливості має обвинувачений?

  2. Чи є в обвинуваченого певні індивідуально-психологічні особливості (зазначити конкретно, наявність або відсутність яких саме особливостей повинен встановити експерт-психолог)?

Слід зазначити, що перелік наведених вище завдань і запитань є приблизним і невичерпним, а тому не виключається можливість вирішення інших завдань та ставлення інших запитань, з якими додатково можна ознайомитися у наказі Міністерства юстиції України № 53/5 від 08. 10. 98 р. [69].

РОЗДІЛ З

ОСОБЛИВОСТІ ТАКТИКИ ПРОВЕДЕННЯ ДЕЯКИХ СЛІДЧИХ ДІЙ

3.1. Особливості тактики проведення огляду місця події

Огляд місця події є однією з початкових слідчих дій, що проводяться при розслідуванні злочинів про умисне заподіяння тілесних ушкоджень. Вченими і практиками огляд характеризується, як важлива й у той же час складна слідча дія. У криміналістичній літературі можливо знайти велику кількість порад, які стосуються тактики проведення огляду. Достатньо досліджені загальні теоретико-правові і криміналістичні питання проведення огляду місця події. Проте, у існуючих розробках не викладаються безпосередньо особливості огляду місця події по справах про навмисне заподіяння тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень, не повною мірою зазначені конкретні рекомендації тактичного характеру. Ця обставина потребує свого вирішення, у зв'язку з чим, є необхідність розгляду в цій роботі тих питань, які будуть усувати недоліки.

У зміст тактики будь-якої слідчої дії входить: підготовка до її проведення, процес самого проведення з фіксацією результатів цієї дії, а також оцінка отриманих даних. Це стосується й огляду місця події. Особливості огляду місця події знаходяться в залежності від часу і місця його проведення, від способу вчинення злочину, слідової картини злочину. Вірно відзначив І.Х. Мактусов: «... створити єдину схему порядку проведення огляду навіть при наявності однорідних об'єктів неможливо» [70.c.23]. Отже, не можливо розробити тактику огляду місця події, яку можна було б застосувати до усіх випадків його проведення. Але, не слід виключати можливості розробки загальних тактичних правил, дотримання яких буде доцільним у всіх випадках проведення огляду місця події при розслідуванні злочинів про навмисне заподіяння тілесних ушкоджень.

Першим правилом проведення огляду є правило про невідкладний виїзд на місце події. У разі тілесного ушкодження (особливо тяжкого) потерпілі або інші особи в більшості випадків спочатку викликають швидку допомогу, а вже після повідомляють про злочин у міліцію, а можуть цього зовсім не зробити. Таким чином, ймовірність того, що першою на місце події прибуде бригада швидкої допомоги, обумовлена часом одержання інформації про злочин, що завжди треба враховувати. У ході надання медичної допомоги може бути порушена слідова картина злочину, сліди злочину можуть бути знищені, або зміниться їх смислове значення. Тому при одержанні інформації про тілесне ушкодження, незалежно від відомостей про його ступінь, виїзд на місце події повинний бути негайним. У кожному випадку доцільно застосувати всі можливі заходи для збереження обстановки події, попереджати і просити про це осіб, які повідомляють про злочин по телефону.

Готуючись до огляду, завжди необхідно будувати уявну модель його проведення. У основі цієї моделі повинні бути об'єкти огляду. Визначення об'єктів огляду місця події є важливим і в той же час складним тактичним питанням. З усієї множини предметів матеріального середовища необхідно виділити лише ті, що знаходяться у взаємозв'язку зі злочином, мають пізнавальне й доказове значення. Визначенню об'єктів огляду буде істотно сприяти орієнтуюча інформація. Збір її, так само як і побудову уявної моделі огляду, треба розглядати як тактичне правило підготування до проведення огляду місця події. Тому, перед проведенням огляду місця події завжди доцільно, якщо є можливість, провести оперативне опитування свідків, потерпілих, особи, яка вчинила злочин. При опитуванні бажано встановити: спосіб заподіяння тілесного ушкодження, характер тілесного ушкодження, зброю та засоби злочину. Треба з'ясувати і механічну сторону дозлочинної, злочинної і постзлочинної діяльності всіх учасників події злочину. Проаналізувавши інформацію і з'ясувавши для себе обставини події злочину, необхідно висувати логічні версії про механізм утворення слідів, про ті сліди, які повинні утворитися, про можливе місце їх перебування. Лише після цього можна визначати об'єкти огляду, що завжди буде конкретизувати уявну модель майбутньої слідчої дії.

Таким чином, для успішного проведення огляду місця події в підготовчі заходи повинно входити: 1) негайне прибуття на місце події; 2) забезпечення охорони обстановки місця події; 3) підготування криміналістичної техніки; 4) організація участі в огляді спеціаліста-криміналіста; 5) організація участі в огляді місця події судово-медичного експерта (лікаря), якщо жертва злочину – труп; 6) організація присутності при огляді місця події понятих; 7) збір орієнтуючої інформації; 8) визначення об'єкта і меж огляду; 9) планування даної слідчої дії.

Тактика огляду місця події істотно різниться в залежності від того, жива жертва злочину, чи на місці події труп. Прибувши на місце події, першочерговим завданням є вирішення питання про необхідність надання медичної допомоги потерпілим або іншим особам. У тому випадку, коли на місці події виявлена людина, що не подає ознак життя, і передбачається, що вона мертва, огляд необхідно починати з неї. Надалі доцільно застосовувати ексцентричний прийом огляду. У даній ситуації, в першу чергу, необхідно переконатися у відсутності ознак життя. Це встановлюється на підставі такої сукупності симптомів: 1) відсутність пульсу, биття серця; 2) припинення подиху (встановлюється методом піднесення до рота і носа дзеркала або скла, які у випадку припинення дихання, не запотівають); 3) відсутність реакції ока при доторку до роговиці; 4) відсутність реакції зіниці ока на світлове затемнення та освітлення; 5) втрата чутливості (відсутність реакції на укол, опік).

Слід пам’ятати, що відсутність ознак життя не означає настання саме біологічної смерті людини. Особа може перебувати у стані вмирання, клінічної смерті. Тому при встановленні зазначених вище ознак відсутності життя, тобто ознак клінічної смерті, треба відкласти проведення огляду та здійснювати заходи реанімаційного характеру. Період перебування у стані клінічної смерті 5-6 хвилин, при низький температурі навколишнього середовища 15 – 20 хвилин.

Якщо на місці події буде людина, при огляді якої буде встановлена хоча б одна з ознак трупних явищ (це трупні плями, заклякання, охолодження тіла), слід вважати що це труп.

Лише переконавшись у тому, що на місці події труп, можливо приступати до його огляду. У зміст протоколу огляду місця події обов'язково повинен входити опис трупних явищ і тих дій судово-медичного експерта (лікаря) або особи, що проводить огляд, які дозволили встановити ці ознаки і констатувати факт смерті людини. У протоколі також повинно бути завжди відзначено: 1) безпосередньо той час, із моменту якого почався огляд трупа; 2) загальний вид трупа, зовнішній стан одягу; 3) поза трупа і його положення відносно до оточуючих предметів на місці події і найближчих нерухомих об'єктів; 4) стать, зріст, статура; 5) колір очей, шкіри, волосся, опис особливих прикмет; 6) опис ложа трупа; 7) кількість, розмір і форма, характер і локалізація тілесних ушкоджень, опис країв ран; 8) опис предметів, виявлених у кишенях одягу трупа або на ньому. При цьому, необхідно звертати увагу на сліди, що вказують на відсутність яких-небудь предметів, які раніше були на потерпілому (могли бути на момент вчинення злочину). Наприклад, сліди від проколювання мочок вух, сліди від обручки, перснів на пальцях, сліди від наручного годинника або браслетів. При описуванні трупа невідомої особи в протоколі також повинно бути: 1) докладний опис обличчя трупа за правилами словесного портрету; 2) вказівки на приблизний вік; 3) опис зубного апарату. З етичних і тактичних розумінь детальний соматичний (тілесний без одягу) огляд трупа краще робити не на місці події, а окремою, самостійною слідчою дією.

При дослідженні трупа необхідно уважно розглядати волосисті частини тіла, шкірні складки, тому що в цих місцях сліди тілесного ушкодження або особливих прикмет можуть бути малопомітні; а також руки, у зв`язку з тим, що жертва могла чинити опір, битися або, захищаючись, підставляти під удари верхні кінцівки, на яких будуть відповідні сліди. Намагаючись вирвати в злочинця зброю, потерпілий може хапатися за лезо ножа, чим завдасть собі ушкодження. Тому стиснуті у кулак пальці рук треба розтискати й оглядати внутрішню сторону долоні. Увагу також слід звертати на міжпальцеві шкірні складки, ложе нігтя, піднігтьовий вміст, тому що там можуть бути частки крові, що засохла, ворс одягу або волосся злочинця. Труп завжди слід оглядати, застосовуючи спочатку статичний (спостереження в стані спокою, без зміни положення трупа), а після нього, обов'язково, динамічний (спостереження зі зміною положення трупа) метод огляду.

Якщо ж у ході застосування діагностичних способів визначення факту настання смерті будуть встановлені ознаки життя, необхідно негайно прийняти всі можливі заходи щодо надання медичної допомоги та врятування життя. У таких випадках рекомендується завжди окреслити поверхню, на якій знаходиться жертва за контурами положення її тіла. Це необхідно зробити для забезпечення подальшого процесу огляду, здійснення масштабних вимірів, забезпечення наочності слідової картини злочину при фіксації.

Уважному огляду підлягає одяг жертви злочину. Оглядаючи його, завжди слід звертати увагу на цілісність швів, наявність усіх гудзиків, на різноманітного роду плями, місця потертостей. (Вони іноді можуть свідчити про характер роботи жертви, що має істотне значення при виявленні трупа невідомої особи. Наприклад, потертості на рукавах свідчать про «сидячу роботу», або у водіїв можуть бути характерні потертості на одязі від тертя його об рульове колесо). При описі одягу слід вказувати його найменування, колір, розмір, опис товарного ярлика. Вказуючи на наявні на одязі ушкодження, слід відзначати, де саме вони знаходяться, їх масштабне положення стосовно інших складових частин одягу (швів, країв, гудзиків, петель тощо), називати вид ушкодження, розмір, форму, колір плям на одязі. Через те, що сліди ушкоджень, залишених на одязі, мають більшу стійкість ніж ушкодження на тілі і мають більший ідентифікаційний період, необхідно обов’язково вилучати одяг під час проведення огляду.

З метою запобігання розкраданню речей потерпілого при огляді треба вилучати вміст кишень одягу, інші носильні речі: торби, портфелі, дорогоцінні або дорогі предмети (ланцюжки, каблучки, сережки, годинники тощо), документи, гроші. Це прийнятно для тих випадків, коли виявлено труп, або коли потерпілий знаходиться в безпорадному стані, на місці, де провадиться огляд, немає родичів, членів сім'ї, яким дані речі можуть бути передані.

Рішення про тактичні прийоми огляду в тій ситуації, коли потерпілого немає на місці події (звичайно, це пов'язано з перебуванням його в медичному закладі), необхідно приймати в залежності від місця і меж огляду, слідів злочину та ступеня їх стійкості, можливості бути знищеними або трансформованими. Так, наприклад, якщо місце події обмежено невеличкою площею, краще застосовувати концентричний (від периферії до центру) метод огляду, тому що через малу площу і кількість учасників огляду сліди або їх смислове значення можуть бути втрачені. Якщо ж місце події має великі просторові межі, сліди злочину не зосереджені в одному місці, або місце вчинення злочину визначається межами різних просторових ділянок, доцільно використовувати ексцентричний метод або поділити площу огляду на ділянки, а потім послідовно їх оглядати.

Визначення центру місця події носить умовний характер, але це необхідно робити з тактичних міркувань. Уявна проекція центру завжди необхідна при спіральному ексцентричному або концентричному видах оглядів, які рекомендується проводити у випадку великих просторових меж місця огляду, а також для пошуку малопомітних слідів злочину. Метод зигзагоподібного огляду варто застосовувати при вивченні вузької і довгої площі місця події. Такими, наприклад, можуть бути: дороги, вулиці, тунелі, коридори.

Процес самого огляду повинен грунтуватися на дедуктивному методі пізнання – від загального до конкретного. Відповідно, й огляд повинен складатися з загального і детального спостереження. Слід пам'ятати вимоги ч.5 ст. 191 КПК, що зобов'язує в процесі огляду безпосередньо оглядати предмети і документи, вилучені при його проведенні, за винятком випадків, коли це зробити неможливо.

Перед оглядом місця події необхідно визначити межі спостереження, а при визначенні об'єктів огляду мислено трасувати (намітити дорогу, шлях, лінію) підхід до них і відхід, щоб уникнути знищення слідів злочину або їх трансформації. Щоб не випустити з уваги, не ушкодити малопомітні сліди або речові докази, їх треба позначати, візуально виділяти із середовища, де вони знаходяться. Наприклад, встановити мітки з номерами.

Особливу увагу при огляді місця події по справах про навмисне заподіяння тілесних ушкоджень слід приділяти слідам крові. Вони займають одне з головних місць у числі тих доказів, які використовуються правосуддям для встановлення об’єктивної істини. Дуже важливо у протоколі правильно описувати сліди крові, тому що кожний вид сліду крові має свій механізм утворення, а отже, і доказове значення. Тому при огляді слідів крові у протоколі огляду важливо зазначити: 1) вид сліду крові (калюжа, просочування, затік, потьок, крапля, бризка, мазок, відбиток); 2) стан сліду крові (рідка, в’язка, засохла) і колір; 3) опис країв сліду крові (периферію сліду). При виявленні речовини, схожої на кров, можливо провести попередню пробу за допомогою перекису водню, бензидинової, фенолфталеінової проб. Також треба знати, що, в залежності від часу утворення і місця перебування, колір крові може бути червоним, бордовим, коричневим, а після 5 – 6 місяців може бути зеленим і навіть сірим [71.c.71].

У криміналістичній літературі зустрічаються рекомендації щодо необхідності встановлення при огляді «негативних обставин», «негативних фактів». Під такими обставинами та фактами розуміються випадки, коли сліди, які, за логікою, повинні бути на місці події, відсутні. Таку рекомендацію слід уточнити, тому що у ст. 195 КПК сказано, що при огляді в протоколі описується усе, що було виявлено й у тому вигляді, у якому спостерігалося під час проведення цієї дії. Виходячи з цього, фіксації не підлягають сліди, яких немає, у протоколі огляду не варто спеціально констатувати невиявлення тих слідів, які повинні або могли там бути. Про їхню відсутність можливо буде робити висновки, виходячи зі змісту протоколу огляду. Проте, даною рекомендацією не слід зневажати. Її треба застосовувати на стадії оцінки результатів огляду. Так, якщо за певних умов (наприклад, на момент огляду місця події відомо, що тілесне ушкодження було заподіяно шляхом нанесення удару ножем у черевну порожнину) на місці події не буде виявлено слідів крові, можливо висувати такі версії: 1) злочинцем (або іншою особою) здійснювалося приховування слідів злочину; 2) місце заподіяння тілесного ушкодження не збігається з місцем огляду; 3) не відомі всі обставини події злочину. У залежності від домінуючої версії, буде прийняте рішення про подальші дії. Тому, значення «негативних обставин» не настільки вже другорядне, як це може здаватися на перший погляд.

При огляді місця події завжди слід враховувати можливість зміни (трансформації) слідів та інших речових доказів, у зв'язку з чим, їх пошук повинен здійснюватися не тільки за ознаками початкового вигляду, але й за ознаками змін, яких вони могли б зазнати через дії людини, природні явища, фактор часу.

У зв'язку з тим, що найбільша кількість умисно заподіяних тілесних ушкоджень відбувається в житлових приміщеннях, є необхідність розгляду особливостей їх огляду. При огляді місця події в житловому приміщенні ніколи не можна обмежуватися оглядом тільки тієї кімнати, де безпосередньо було заподіяно тілесне ушкодження, або є речові докази. Завжди необхідно оглядати всі кімнати, кухню, туалет, ванну кімнату, балкони, коридор, сходи та сходові площадки, прилеглу до будинку територію, ділянки землі під вікнами і балконами, підвали, горища, відра для сміття, надвірні прибудови. У ході огляду необхідно уважно обстежити площу підлоги під меблями та площу між стіною і меблями. Там можуть ховатися або випадково знаходитись закривавлені бинти, речі, постільна білизна, знаряддя злочину. Також слід звертати увагу на випрану, замочену або сохнучу білизну, ганчірки, цебра і тази, що могли бути використані для змиву слідів крові.

Будучи в процесуальному відношенні різними слідчими діями, огляд і обшук можуть знаходитися в оперативному зв'язку. З результатів огляду іноді випливає необхідність негайного проведення обшуку. Дана обставина характерна при розслідуванні злочинів про навмисне заподіяння тілесних ушкоджень, вчинених у житловому приміщенні. Часто результати огляду житлового помешкання потребують провадження обшуку в цьому житлі22. Логічною підставою, яка визначає предмети пошуку при обшуку, найчастіше бувають ті самі «негативні обставини», про які мова йшла вище. Тому, при плануванні проведення огляду місця події у житловому приміщенні, обов’язково слід передбачити ситуацію, при якій буде потреба провести обшук приміщення.

Встановлення суб'єктивної сторони злочину, його мотиву та мети повинно починатися вже при огляді місця події. Як вказували А.Р. Ратінов і Б.Я. Петелін «... необхідно розширювати пізнавальні можливості огляду місця події за допомогою виявлення даних про суб'єктивну сторону» [72.c.35]. Одним із завдань огляду повинно бути встановлення даних, які свідчать про суб'єктивну сторону злочину. Специфіка пізнання та встановлення форми вини, мотиву і мети делікту заздалегідь визначає завдання й обсяг огляду, а саме пошук, вивчення, вилучення та фіксація слідів підготування до злочину, слідів злочину і постзлочинної діяльності. У процесі огляду не можна обмежуватися виявленням і фіксацією лише слідів злочину.

Для успішного проведення огляду місця події важливо максимально використовувати можливість застосування науково-технічних засобів. Зокрема, рекомендується використовувати такі пошукові прилади: 1) термовізор – приймач інфрачервоних хвиль. Його застосування дає можливість спостерігати і фіксувати не тільки картину розподілу теплових ділянок на поверхні предметів, але й виявити «теплові сліди» рук на них, місце сидіння, лежання й інших дій людини, орієнтовно визначити проміжки часу з моменту виникнення цих слідів [73.c.29]; 2) ультрафіолетові освітлювачі: «ОЛД - 41»; «ФОТОН - М»; «АУФО - 1», застосування яких дозволяє виявити невидимі або слабовидимі сліди крові, слини, сечі, сперми; 3) магнітний шукач – для пошуку предметів, виготовлених із феромагнітних металів (залізо, сталь, нікель, чавун); 4) металошукач – для пошуку металевих предметів, виготовлених із будь-яких металів і сплавів.

Успіх попереднього слідства багато в чому залежить від якості фіксації доказів. Фіксація – одна зі стадій огляду, одне з основних завдань огляду. На стадії фіксації рекомендується використовувати таку техніку: 1) фотоапарат; 2) відеокамеру, перевага якої над фотоапаратом для фіксуючої мети огляду незаперечна. Відеокамера при огляді місця події забезпечить, по-перше, фіксацію не тільки фрагментів огляду, а всього його процесу; по-друге, технічний потенціал відеокамери забезпечить можливість застосування всіх методів фотографії (звичайної, панорамної, стереоскопічної, вимірювальної, репродукційної зйомки) і 4-х видів зйомки на місці події (орієнтуючої, оглядової, вузлової і детальної); по-трете, фіксація відбувається у повноті усієї гами кольорів, супроводжується звуком і надалі не потребує проведення фотолабораторних робіт; 3) портативний магнітофон доцільно використовувати в тому випадку, коли особа буде самостійно здійснювати безпосередньо сам огляд і протоколювати його результати. При його застосуванні необхідно супроводжувати мовленням усі свої дії, результати візуального спостереження й опису об'єктів огляду, способи виявлення, вилучення і фіксації слідів злочину або речових доказів. Такий звуковий супровід повинен мати стилістичний вигляд у формі диктанту протоколу огляду місця події. Надалі це значно полегшить складання процесуального документу.

Варто також відзначити необхідність обов'язкової масштабної фото-, або відеозйомки слідів крові, ушкоджень на трупі й одязі, холодної зброї й інших предметів, за допомогою яких заподіювалося тілесне ушкодження.

При складанні протоколу огляду місця події важливо правильно вказувати назву предметів і речей, на яких виявлені сліди злочину. Неприпустима лінгвістична заміна найменування якогось предмета іншим словом. При інтерв'юванні працівників ОВС один із респондентів навів повчальний приклад з своєї практики, коли він у ході огляду місця події помилково написав у протоколі, що вилучив стамеску. За торговим артикулом цей предмет має назву теслярське долото, що є правильною назвою. Пізніше, при судовому розгляді, заява захисника про те, що при огляді була вилучена стамеска, а в якості речового доказу подається долото, лягло в основу виправдувального вироку. Ось чому при складанні протоколу огляду місця події завжди рекомендується користуватися довідковою літературою. Якщо найменування предмета або його складової частини не відоме, варто обмежитися загальними, відносними поняттями їх найменування. До речі, це слід робити у виняткових випадках, тому що при складанні будь-якого процесуального документу слід виключати усяку можливість неоднозначного розуміння смислового значення слова.

Правильно організований і тактично грамотно проведений огляд місця події має важливе значення для розкриття і розслідування злочинів про навмисне заподіяння тілесних ушкоджень. Аналіз і оцінка даних, отриманих при огляді місця події, визначає подальший напрямок розслідування, і є основою для побудови версій, прийняття рішення про наступні слідчі дії й оперативно-розшукові заходи. Невиправна помилка слідства – не проведення огляду місця події.

На завершення, слід вказати на беззаперечну необхідність проведення огляду місця події до порушення кримінальної справи у випадку, коли є підстави припускати (чи у разі упевненості у тому), що у подальшому настануть ознаки тілесних ушкоджень середньої тяжкості через тривалий розлад здоров’я більш ніж 21 день.
3.2. Особливості тактики проведення освідування
Освідування є тією слідчою дією, проведення якої має важливе значення при розслідуванні злочинів про тілесні ушкодження. Нажаль, у юридичній літературі питанню проведення освідування присвячено незначна кількість робіт.

Матеріали вивчення судово-слідчої практики виявили, що слідче освідування проводилось лише по 31% кримінальних справ про навмисне заподіяння тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень. З них, переважно проводилось освідування потерпілого – 19 %; рідше, підозрюваного (обвинуваченого) – 11 %; ще рідше свідків – 1 %. Ще по 25 % узагальнених кримінальних справ даної категорії, проведення освідування було очевидною логічною необхідністю, проте, воно не проводилося, у результаті чого були втрачені сліди злочину, слідова картина злочину була неповною, докази були не достатньо переконливі.

З вищевикладеного можна зробити таки висновки: 1) у криміналістичній літературі недостатньо висвітлені питання, що стосуються тактики проведення освідування; 2) при розслідуванні злочинів про заподіяння тілесних ушкоджень роль такої слідчої дії, як слідче освідування, практичними працівниками недооцінюється. Цілком можливо, що друга обставина перебуває в причинному зв'язку з першою. Саме тому буде необхідним у цій роботі усунути хиби розробок, які мають місце у тактиці проведення освідування.

Аналіз статті 193 КПК дозволяє зробити висновок про те, що освідування проводиться з метою виявити або засвідчити наявність в обвинувачуваного, підозрюваного, у потерпілого або свідка особливих прикмет. Існує два види освідування, передбачених КПК: освідування, проведене слідчим (ч.1 ст. 193 КПК), судово-медичне освідування, що може проводитися судово-медичним експертом або лікарем, за вказівкою слідчого (ч. 2 ст. 193 КПК).

Освідування є одним із різновидів огляду і являє собою самостійну слідчу дію щодо огляду тіла живої людини. При необхідності слідче освідування може бути доповнено оглядом одягу, результати якого потрібно фіксувати в протоколі освідування.

При розслідуванні кримінальної справи про тілесне ушкодження завжди рекомендовано проводити освідування підозрюваного (обвинуваченого) та потерпілого. Пояснюється це тим, що в процесі розслідування даної категорії кримінальних справ існує велика імовірність необхідності встановлення факту обопільної бійки або необхідної оборони. У тих випадках, коли відомо, що свідками-очевидцями злочину були родичі, сусіди, знайомі обвинуваченого або потерпілого рекомендується також проводити їх освідування. Такі свідки-очевидці часто перешкоджають бійці, розбороняють осіб, що б'ються, або спочатку самі були об'єктом злочинного посягання. У зв'язку з цим, у них можуть бути незначні ушкодження: побої (ст. 126 КК), легкого ступеня тілесне ушкодження (ст. 125 КК). За фактом скоєння цих злочинів дізнання і попереднє слідство не провадиться, і справа порушується не інакше, як за скаргою потерпілого. Проте, варто зауважити, що тілесне ушкодження у свідка-очевидця є соматичним слідом, як іншого, так і безпосередньо злочину, що розслідується. Для забезпечення всебічності і повноти слідства, встановлення всіх обставин події злочину необхідно фіксувати наявність ушкоджень не тільки в потерпілого, але й у підозрюваного, свідків.

Специфіка властивостей соматичного сліду, а саме змінюваність його в результаті надання медичної допомоги чи в наслідок природних процесів загоєння, а також можливість самоушкодження підозрюваного, з метою інсценування необхідної оборони, обгрунтовує необхідність проведення освідування на початковому етапі розслідування.

Проведенню освідування повинна передувати належна підготовка. Вона має містити в собі такі положення:

1. Вирішення питання про вид освідування, тобто буде проводити освідування слідчий (слідче освідування) або освідування проведе судово-медичний експерт чи лікар (судово-медичне освідування), за вказівкою слідчого. У разі проведення слідчого освідування доцільно запланувати участь спеціаліста-криміналіста, медичного працівника. Їх участь у слідчій дії завжди буде сприяти виявленню, закріпленню та вилученню доказів по справі. Так, криміналіст може посприяти в огляді одягу освідуваної особи, вилученні та фіксації слідів злочину. Медичний працівник посприятиме безпосередньому огляді тіла людини, опису тілесних ушкоджень, підкаже правильне використання медичної термінології тощо.

Якщо прийняте рішення про провадження судово-медичного освідування, його проведення доцільно доручити судово-медичному експерту, тому що він має додаткові спеціальні пізнання в галузі судової медицини. Це дає підставу сподіватися на більш якісний рівень проведення освідування. Хоча, якщо з тієї інформації, яка є у справі, можливо припустити наявність тих тілесних ушкоджень, лікування яких здійснюється лікарями-спеціалістами вузького профілю (травматолог, невропатолог, отоларинголог, офтальмолог, стоматолог), то проведення освідування доцільно доручити цим фахівцям. Саме їх доцільно запрошувати як спеціалістів при слідчому освідуванні.

Приймаючи рішення стосовно того, яке освідування буде проводитися, слідчому необхідно брати до уваги те, що метою даної слідчої дії є не тільки виявлення тілесних ушкоджень, а ще й встановлення комплексу слідів злочину, у тому числі, і наявність особливих прикмет. Необхідність встановлення особливих прикмет може мати значення на наступних етапах розслідування. Наприклад, встановлена особлива прикмета буде орієнтуючою ознакою злочинця, якого розшукують (якщо він сховається від слідства або суду), виступати як ідентифікаційна ознака особистості при впізнанні. Слід також враховувати те, що судово-медичні експерти і лікарі до проведення освідування підходять у більшій мірі з медичної точки зору, не приділяючи уваги трасологичним аспектам цієї слідчої дії. Аналіз матеріалів судово-медичного освідування показав, що, в переважній більшості, медики у документах освідування констатують характер і локалізацію тілесних ушкоджень, дають попередню експертну оцінку ступеня тяжкості тілесного ушкодження. При описі слідів злочинів у вигляді тілесних ушкоджень ними не завжди докладно описуються розміри, конфігурація, стан і відмінні властивості ушкоджень, характер країв ран, не використовуються додаткові засоби фіксації: фото-, відеозйомка, складання схеми локалізації тілесних ушкоджень. Тому з метою виявлення і правильної фіксації тілесних ушкоджень як слідів злочину, виявлення особливих прикмет, рекомендується проводити саме слідче освідування за участю судово-медичного експерта або спеціаліста-лікаря.

2. У підготовчі заходи щодо проведення освідування повинні входити дії по збору й аналізу інформації про подію злочину. Завжди корисно перед освідуванням встановити: спосіб заподіяння ушкодження і засоби злочину, характер дій самооборони, характер дій при затриманні особи, що вчинила злочин, час і місце заподіяння тілесного ушкодження. Місце вчинення злочину може мати специфічні особливості, наприклад, глинястий грунт, запорошеність тощо. Відповідно, це буде конкретизувати об'єкт пошуку при огляді одягу, взуття. Інформація про спосіб заподіяння тілесного ушкодження та засіб злочину, про характер дій при самообороні або затриманні дозволяє моделювати характер і локалізацію можливих тілесних ушкоджень, ушкоджень на одязі, що також конкретизує об'єкт спостереження при освідуванні, дозволяє визначити коло спеціалістів, притягнення яких до участі в освідуванні буде доцільним. Варто також встановити, в якому одязі і взутті був освідуваний на момент злочину. Це дозволить заздалегідь вирішити, чи буде об'єктом огляду при освідуванні лише тіло або ще й одяг, взуття особи, яка освідується.

3. Приймаючи рішення про необхідність участі в проведенні освідування понятих (ч. 1 ст. 127 КПК), варто враховувати психологічний чинник сором'язливості. Усвідомлення необхідності оголення свого тіла для огляду його сторонніми особами може викликати в освідуваного почуття сорому, внаслідок чого можлива відмова від проходження освідування, виникнення конфліктної ситуації. Тому завжди доцільно з'ясувати відношення освідовуваної особи до факту участі в слідчій дії понятих, мотиву його небажання проводити освідування у їх присутності.

4. Підготування змінного одягу і взуття на випадок виникнення необхідності вилучення того, що є на освідуваному.

5. Підготування засобів криміналістичної техніки. Для виявлення слідів можливо використовувати лупу, світлофільтри (для виявлення слідів, колір яких збігається або не дуже відрізняється від кольору поверхні слідосприймального об'єкту), ультрафіолетовий освітлювач (для виявлення слідів крові, губної помади, пудри тощо), електронно-оптичний перетворювач (для виявлення на тілі невидимих оком підшкірних крововиливів, слідів знищеного татуювання). Засобами фіксації можуть бути фотоапарат (рекомендується застосовувати при освідуванні кольорову і масштабну зйомку), відеокамера.

6. Визначення місця і часу проведення освідування. Вирішуючи це питання, завжди слід враховувати стан здоров'я особи, яка освідується, можливість виникнення необхідності надання їй медичної допомоги. Якщо слідче освідування проводиться в медичному закладі, у якому перебуває освідуваний на лікуванні, рекомендується довідатися про стан здоров'я особи, яка буде оглядатися, і про можливість її участі у цій слідчій дії. У цьому випадку доцільно залучити в якості спеціаліста лікаря, який лікує потерпілого.

Якщо планується провести судово-медичне освідування необхідно ознайомити судово-медичного експерта або лікаря з обставинами справи, звернути увагу на можливі види слідів і особливі прикмети, наявність яких необхідно встановити; спільно намітити, які технічні засоби повинні бути застосовані в ході огляду освідуваного.

Аналіз криміналістичної літератури, норм КПК і слідчої практики дозволив розробити такі рекомендації щодо тактики проведення освідування.

На першому (підготовчому) етапі проведення освідування необхідно: 1) повідомити всіх учасників освідування про застосування звуко-, кіно-, відеозапису (у випадку їх застосування); 2) засвідчити особистість особи, яка буде освідовуватися, за її документом; 3) засвідчити за документом особистість осіб, які беруть участь у проведенні освідування і тих, хто буде безпосередньо проводити судово-медичне освідування; 4) оголосити постанову про проведення освідування; 5) роз'яснити всім особам, які беруть участь у освідуванні, їх загальні права й обов'язки (ст. ст. 85, 193 КПК), а також додаткові (ст. ст. 43, 48, 49, 127, 128, 1281 КПК.); 6) якщо потребують обставини справи, роз'яснити особам, які беруть участь в освідуванні, їх обов'язок не розголошувати дані попереднього слідства (ст. 121 КПК), додатково попередити про нерозголошення конфіденційної інформації й інших відомостей, які можуть зганьбити особу, якщо вони стали відомі в процесі освідування; 7) ознайомити судово-медичного експерта (лікаря), інших спеціалістів з обставинами події злочину і повідомити їм про спосіб, яким було заподіяно тілесне ушкодження.

Другий етап (етап безпосереднього огляду тіла освідуванного) доцільно проводити в такій послідовності:

1. Оглянути відкриті ділянки тіла (голову, шию, кисті рук). При огляді голови особливу увагу слід приділяти ділянкам, що вкриті волосяним покривом. Оглядаючи кисті рук, слід старанно оглянути їх тильну та долонну сторони, звертаючи увагу на основну і середню фаланги пальців, складки шкіри в області п'ясткових кісток, міжфалангові та міжпальцеві складки, ложе нігтів.

2. Запропонувати освідуваному послідовно знімати одяг, окремо складати предмети одягу, якщо було прийняте рішення про доповнення освідування оглядом одягу.

3. Оглянути тіло освідувального. Огляд тіла рекомендується здійснювати послідовно, а саме у динаміці з верху до низу, оглядаючи частини тіла за виглядом спереду, ззаду і з боків.

Описуючи тілесні ушкодження завжди необхідно відзначати: вид ушкодження (синець, садно, рана, перелом, опік тощо), кількість і локалізацію (місце розташування на частині тіла) ушкоджень, розміри (довжина, ширина, діагональ), конфігурацію (форму), стан (наприклад, рана кровоточить, садно має кіркове утворення, опік пузириться), колір (особливо синців і саден), характер країв ран і периферичної поверхні, взаємне розташування ушкоджень, їх розташування щодо інших орієнтирів.

Описуючи особливі прикмети, варто також вказувати: характер, найменування, місце розташування, форму, розмір, колір, зміст татуйованого малюнка або напису. Відповідно, слід описувати ушкодження і різноманітного роду сліди на одязі або взутті.

4. Запропонувати медику провести огляд тіла із застосуванням первинних методів діагностики.

5. Запропонувати спеціалісту-криміналісту застосувати пошукову і фіксуючу криміналістичну техніку.

Вибір тієї або іншої ділянки тіла, з метою виявлення на ньому слідів злочину, необхідно визначати в залежності від даних про місце та спосіб злочину, від характеру дій самооборони й інших обставин злочину та постзлочинних подій.

Одяг доцільно оглядати, як на тілі освідуваного (при цьому слід встановлювати відповідність ушкоджень верхнього одягу з нижнім та з ушкодженнями на тілі людини) так і у знятому стані. У випадку, якщо стан здоров'я освідуваного потребує надання медичної допомоги, його одяг слід вилучити та провести її огляд окремою слідчою дією. З етичних розумінь проводити огляд одягу освідуваного варто після огляду тіла, при цьому слід запропонувати особі надіти змінний одяг.

Специфіка освідування полягає в тому, що огляду підлягає тіло живої людини. Стан її здоров'я, емоційна напруженість або емоційна нестійкість, сором'язливість потребують поспішності проведення цієї слідчої дії. Фіксація результатів освідування повинна проходити одночасно з оглядом тіла й одягу. Для цього рекомендується диктувати (стенографістці або на диктофон) зміст протоколу у ході проведення огляду, самостійно робити окремі записи щодо описової частини ушкоджень, слідів, особливих прикмет, проводити фотозйомку безпосередньо на момент спостереження. Це скоротить час третього (заключного) етапу освідування, який пов'язаний зі складанням протоколу.

Слід також відзначити доцільність складання та приєднання до протоколу освідування схеми, яка відображає характер і локалізацію тілесних ушкоджень, або інших слідів на частинах тіла або одягу.

Вважаються дискусійними висловлювання, що зустрічається у літературі, щодо можливості вилучення при освідуванні одягу освідуваного, слідів злочину, відібрання зразків для порівняльного дослідження. Якщо виходити з постулату, що докази повинні бути отримані у встановленому законом порядку і посадові особи зобов'язані діяти способом, передбаченим законом, то проводити при освідуванні вилучення чи відібрання зразків для порівняльного дослідження не можливо. Це пов'язано з тим, що метою слідчого освідування є виявлення і засвідчення наявності в особи особливих прикмет (ч. 1 ст. 193 КПК). Законом не передбачено можливість вилучення чого-небудь при освідуванні (як наприклад, при огляді місця події, виїмки, обшуку – ч. 5 ст. 191 КПК). Порядок вилучення і відібрання зразків для експертного дослідження встановлений ст. 199 КПК. У випадку виявлення при освідуванні об'єктів, які підлягають вилученню, та при необхідності відібрання зразків для експертного дослідження рекомендується здійснювати це за допомогою проведення окремої слідчої дії, у порядку ст. 199 КПК.

На закінчення слід зазначити, що при освідуванні неприпустимі: 1) дії, властиві для обшуку особи. Так, неприйнятно промацувати, вилучати й оглядати вміст кишень особи, яка освідується; 2) дії, що принижують гідність особи, яка освідується, або є небезпечними для її здоров'я; 3) присутність слідчого й інших осіб (понятих, спеціалістів, перекладача, адвоката) при огляді особи іншої статі, якщо це пов'язано з необхідністю оголення освідуваного. Професійна етика лікарів і судово-медичних експертів дозволяє не поширювати на них це правило.

Якщо в ході освідування в особи будуть виявлені симптоми небезпечного інфекційного захворювання, то слідчий і медичний працівник зобов'язані вжити заходів для ізоляції освідуванного, направлення його до медичного закладу, з метою подальшого обстеження.
3.3. Особливості тактики проведення допиту
Відвіку, допит є одним з основних способів одержання доказів. Водночас допит – одна з найбільш складних слідчих дій. Невипадково допит був предметом вивчення ще в стародавньому Римі, а в часи вогнищ інквізиції мистецтву проведення допиту навчалися лише обрані особи, що робило допит езотеричним вченням.

Серед криміналістичної літератури є численні монографічні роботи стосовно, як процесуальних, так і тактичних питань проведення допиту. Але вони не містять рекомендацій щодо специфічних і проблематичних питань тактики допиту при розслідуванні злочинів про навмисне заподіяння тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Таке становище обгрунтовує необхідність розгляду особливостей тактики проведення допиту в обсязі рекомендацій тактичного характеру, які б усували наявні прогалини і оптимально сприяли б ліквідації слідчих помилок і недоліків, що мають місце на практиці.

Результати анкетування співробітників ОВС свідчать, що для 74% опитаних респондентів складним є встановлення суб'єктивної сторони злочину. Дану обставину визнають і теоретики. Слід також визнати слушність зауважень Б.Я. Петеліна стосовно того, що в теорії і тактиці допиту немає рекомендацій тактичного характеру на предмет встановлення суб'єктивної сторони злочину [74]. Звичайно, це негативно впливає на практичну діяльність правоохоронних органів. Слідчі, особи, які проводять дізнання, в значній мірі непідготовлені до вирішення проблем щодо встановлення суб'єктивної сторони злочину в ході проведення допиту.

Нематеріальна природа суб'єктивної сторони злочину ускладнює процес його пізнання та доказування. Генезис суб'єктивної сторони злочину є у свідомості людини, яка часом недоступна не тільки для чуттєвих форм пізнання, але і для абстрактних форм мислення. Між тим, сутність юридичних доказів складає нерозривна єдність: відомостей про факти, їх джерела й процесуальної форми. Обвинувачення не може грунтуватися на припущеннях (ст. 62 Конституції України), а отже, у матеріалах кримінальної справи повинні бути докази не тільки об'єктивної сторони злочину (фактів), але і його суб'єктивної сторони (форми вини, мотиву, мети).

Найбільш важливим аргументом при оцінюванні доказів провини є показання про це самої особи, яка вчинила злочин. Аналіз протоколів допитів підозрюваних та обвинувачених дозволяє констатувати ряд слідчих помилок і інших негативних чинників, що перешкоджають встановленню суб'єктивної сторони злочину в ході допиту.

За своїм змістом домінуючими показаннями підозрюваних і обвинувачених є ті, у яких відносно докладно викладається об'єктивна сторона злочину, де акцентуються події злочину в діях потерпілого, їх самих. Незважаючи на це, питання, які ставлять допитуваному, рідко спрямовані на встановлення мотиву і мети злочину, на уточнення показань щодо форми вини. Аналіз протоколів допитів обвинувачуваних виявив, що лише 37 % допитаних говорили про усвідомлення ними суспільно-небезпечного характеру скоєного ними діяння; 2 % осіб заявили, що вони передбачали настання суспільно-небезпечних наслідків вчиненого ними діяння; 1% свідчило що вони бажали настання суспільно-небезпечних наслідків, і 2 % стверджувало, що вони свідомо допускали настання суспільно-небезпечних наслідків. З цього можна зробити висновок, що в більшості протоколів допиту особи, яка вчинила злочин, немає доказових відомостей про форму вини. Для усунення зазначених хиб пропонується використовувати тактичні рекомендації, зазначені нижче.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

Схожі:

Вимоги до рівнів шуму та вібрації
Санітарні норми допустимих рівнів шуму на робочих місцях", затверджених Міністерством охорони здоров'я срср, гр n 2411-81 "Гігієнічні...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

pravo.lekciya.com.ua
Головна сторінка