Пошук по сайту


Заволодіння - Тяжкості тілесних ушкоджень

Тяжкості тілесних ушкоджень

Сторінка3/16
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Заволодіння засобами злочину. Слідчо-судова практика свідчить, що засоби заподіяння тілесних ушкоджень можуть бути найрізноманітнішими. Способи заволодіння ними також різноманітні та численні. Серед них можуть бути і протиправні, наприклад, незаконне придбання вогнепальної, холодної зброї, отрутних або сильнодіючих речовин. Заволодіння засобом злочину може статись безпосередньо в момент самої події злочину або за якийсь час до цього. При цьому характерною для безпосереднього заволодіння засобами в момент події злочину є та обставина, що їх залишають на місці вчинення злочину або користуються ними вже після злочину (якщо немає стадії приховування). Як правило, ці засоби мають господарсько-побутове призначення або це будь-які предмети навколишнього оточення. Зустрічаються випадки, коли особа заволодіває ними, беручи (відбираючи) у потерпілих або інших осіб, які виявилися учасниками події злочину. Дослідження виявили, що 53% тілесних ушкоджень заподіюються із застосуванням різноманітних засобів злочину. У цих випадках, предмети господарсько-побутового призначення склали - 40%; інші випадкові предмети навколишнього оточення - 8%; холодна зброя - 3%; вогнепальна зброя - 1%; отруйні та сильнодіючі речовини - 1%.

Заволодіння засобами злочину завчасно до настання самої події злочину, становить великий інтерес. Пов’язано це із з’ясуванням питання про намір особи. Заволодіння засобами злочину до початку події злочину здійснюють особи, які очікують виникнення конфліктної ситуації і мають намір діяти певним чином. Вони перебувають у сварці або неприязних стосунках з іншою особою, прагнуть помсти, підозрюють подружню зраду, або ними керують корисливі мотиви. Інтерес становлять випадки, коли заволодіння засобами здійснюється для так званого “віртуального”5 злочину. Ці засоби протягом певного часу носить з собою чи зберігає у себе особа, яка їх застосувала. Про їх приналежність цій особі можуть свідчити друзі, члени сім’ї тощо. Характерними в такій ситуації є показання обвинувачуваних, які заявляють, що берегли або здійснювали їх ношення з метою самооборони, або про всяк випадок. Дослідження виявили, що заволодіння засобами злочину завчасно до події злочину здійснювалося у 8% злочинів про навмисне заподіяння тілесних ушкоджень.

  1. Пристосування засобів злочину як спосіб підготування до злочину передбачає який-небудь спосіб видозміни, переробки предметів матеріального світу. Діяльність суб'єкта спрямована на предмети вже наявні в нього, він ними володіє, але вони не пристосовані, не придатні для заподіяння тілесного ушкодження. Застосування таких предметів не дасть бажаних результатів, наслідки їх застосування будуть не тими, якими їх очікує побачити особа, що їх застосовує як засіб злочину, саме тому, вона здійснює пристосування. Пристосування засобів злочину може здійснюватися також на двох стадіях: 1) безпосередньо в момент події злочину (наприклад, відбивання дна скляної пляшки; 2) завчасно до події злочину (заточування ложки або напилка, оголення електричного кабелю, підпилювання сходинок східців тощо). Пристосування призводить предмет у такий стан, якій робить його придатним для виконання злочину, що замислювався.

  2. Виготовлення засобів злочину. Виготовлення означає створення предмета у вже придатному для злочину стані, з метою заподіяння тілесного ушкодження за допомогою його застосування. Виготовлення здійснюється завчасно до події злочину. Наприклад, виготовлення сильнодіючої речовини, кастета, надолонника, вибухового пристрою.

  3. Змова на вчинення злочину. Цей спосіб підготування має місце в усіх формах співучасті. Найчастіше змова має місце на стадії саме події злочину. Вона здійснюється без попередньої згоди та без розподілу ролей. Рідко зустрічаються випадки заподіяння тілесного ушкодження за попередньою згодою, і винятково - з розподілом ролей. Дослідження виявили, що більшість злочинів – 94% учиняється однією людиною, 5% – двома особами, 1% – трьома особами й більше. Характерним видом співучасті в цих злочинах є співвиконавство і підмовлення.

5. Створення умов, які сприяють учиненню злочину. Для цього способу характерні активні дії особи, яка готується до злочину. Особливість цього способу полягає ще й у тому, що особа зловживає довірою жертви злочину, обманює її, вводить в оману інших осіб. Цей спосіб підготування часто має на меті намір приховати злочин. Прикладами такого способу можуть бути: доведення жертви до стану алкогольного сп'яніння, що надалі забезпечить її загальмоване сприйняття дійсності, слабкий опір; заманювання жертви до безлюдного місця, або місце, де природний ландшафт (урвище, яма тощо) або навколишнє оточення (відкритий каналізаційний люк, місток без поруччя тощо) будуть сприяти заподіянню тілесного ушкодження; провокування жертви, під яким-небудь приводом, визирнути у відчинене вікно, полегшивши цим для себе її виштовхування.

6. Очікування умов, які сприяли б вчиненню злочину. Цей спосіб відрізняється від способу створення умов пасивною поведінкою особи, що готує злочин. Особа вичікує зручного випадку без втручання в хід подій, заздалегідь знаючи, або очікуючи настання якоїсь обставини, життєвої ситуації. Вичікувальну позицію, в основному, обирають особи, які вчинили злочин за мотивами помсти, неприязних стосунків. Прикладами цього способу можуть бути: очікування настання темряви, очікування моменту появи жертви в якому-небудь певному місці, очікування моменту глибокого сну жертви тощо.

7. Інтелектуально-інформаційна підготовка може також бути способом готування до злочину. Наприклад, вивчення юридичної літератури, спеціальної літератури (фармацевтичного довідника для одержання інформації про хімічний склад і властивості лікарського препарату), отримання консультацій (порад) від обізнаних осіб тощо.

Ст. 67 КПК при розслідуванні злочинів передбачає здійснення такої діяльності, яка б забезпечила виявлення всіх обставин злочину. Встановлення способу готування до злочину має важливу роль у процесі розслідування. Спосіб готування самостійно або в сукупності з іншими доказами, може прямо вказувати на суб'єктивну сторону злочину. З'ясовування способу готування доцільно здійснювати також з метою виявлення додаткових відомостей, які стосуються обставин справи, виявлення латентного злочину, одержання відомостей, які являють собою оперативний інтерес.

Класифікація способів заподіяння тілесного ушкодження:

  1. За формою діяння: а) заподіяння тілесного ушкодження шляхом дії, у тому числі неналежної дії; б) заподіяння тілесного ушкодження шляхом бездіяльності. Зазвичай, заподіяння тілесного ушкодження здійснюється в активній формі, першим способом.

  2. За методом діяння: а) заподіяння тілесних ушкоджень із використанням кліматичних умов, особливостей ландшафту, інших об'єктивних чинників (наприклад, хвороби потерпілого); б) заподіяння тілесних ушкоджень за допомогою застосування різноманітних засобів злочину; в) заподіяння тілесних ушкоджень кінцівками, без використання засобів злочину, за допомогою застосування лише фізичної сили; г) заподіяння тілесних ушкоджень за допомогою тварини.

  3. За методом впливу: а) безпосередній вплив – спосіб із застосуванням фізичного або хімічного впливу безпосередньо на організм людини; б) опосередкований вплив – спосіб із застосуванням психічного насильства, що опосередковано заподіює тілесне ушкодження. Такі випадки поодинокі. Вони рідко зустрічаються у практиці. На потерпілого здійснюється психічний вплив, і він самостійно вчиняє дію, яка спричиняє йому тілесне ушкодження. Наприклад, примушування жертви вистрибнути з вагона поїзда, що рухається на великій швидкості.

  4. За характером виду травматичного впливу: удар, тиск, розтягнення, розрив, відривання, щипання, крутіння, ламання, поштовх.

Сліди злочину є невід'ємним елементом криміналістичної характеристики злочину. Як було відзначено М. В. Салтевським: «Сліди злочину – результат відбитка минулого, поданого в дійсному. Це ідеальні й матеріальні відображення, які є джерелами відомостей, інформації, для пізнання події злочину» [21.c.142].

Особливість криміналістичного джерела інформації про заподіяння тілесного ушкодження є у слідосприймальному об`єкті – тілесній субстанції людини. Сліди, які залишились на тілі людини, з позиції трасологичного інтересу, можна розглядати як: 1) зовнішні й внутрішні соматичні сліди; 2) такі, що змінюються (у тому числі й скороминущі); 3) стійкі соматичні сліди. Сліди тілесного ушкодження можуть бути малопомітними через локалізацію у волосистій частині тіла, перебуванні в складках шкіри. Як зовнішнім, так і внутрішнім соматичним слідам властива відносна змінюваність. Соматичні сліди можуть змінюватися в результаті регенерації чи субституції6 , природного процесу загоєння або патологічного розвитку, через медичне втручання. Розібратися в механізмі утворення соматичних слідів часом складно, тому що вони мають біологічну природу. Соматичні сліди виникають через порушення структурних утворень організму або через порушення фізіологічних процесів у тканинах, що виявляється в утворенні різноманітних слідів – синці, садни, рани, вивихи суглобів, переломи кісток, опіки, розрив чи розтрощення внутрішніх органів, відділення частин тіла.

Сліди на тілі можуть виникати, як від впливу предмета на тіло, так і від впливу тіла на предмет. Наприклад, ушкодження може статися внаслідок падіння людини й ударі головою об цеглину, або, навпаки, при ударі цеглиною по голові. У таких випадках сліди можуть бути подібними. Криміналістичне розуміння соматичних слідів у медичному й юридичному поняттях будуть ушкодженнями. Тому ушкодження можна розглядати як слід злочину, але не в його діагностичному або кваліфікаційному розумінні, а в трасологічному, де слід має властивості інформативності, індивідуальності й відносної стійкості.

Кожному чиннику, який пошкоджує тіло людини, властиві свої не лише соматичні, але й інші сліди. Способу вчинення злочину і засобам злочину, у першу чергу, будуть відповідати сліди на тілі людини і на його одязі. У залежності від маси, щільності і форми, конструктивної особливості поверхні знаряддя травми, виду травматичного впливу, напряму та кута вдару, сили докладеної енергії буде залежати характер тілесного ушкодження. Ці чинники впливають також і на можливість залишити сліди на одязі людини. Сліди на тілі і сліди на одязі можуть копіювати конфігурацію поверхні контактного предмета, яким спричинили ушкодження. Сліди на одязі людини мають властивість стійкості, для них є характерним більш тривалий ідентифікаційний період, ніж для соматичних слідів. Через свою еластичність тканина шкіри може бути неушкодженою. Якщо велика сила удару була сконцентрована на малу площу ділянки тіла, то виникають переломи, може статися відрив внутрішнього органу. Пошкоджуючий вплив тупого знаряддя травми, що має широку площу, як правило, призводить до утворення тріщин, широких поверхневих пошкоджень.

При нанесенні ударів руками характерними слідами на тілі будуть: садна, синці округлої або овальної форми. У особи, яка їх завдавала, імовірніше, на тильній стороні пальців в області основної або середньої фаланги, у складках шкіри в області п'ясткових кісток також можуть бути садни, синці або рани. У міжпальцевих складках, у нігтьовому ложі або під нігтями можуть бути частинки крові, що засохла. Від стискання потерпілого безпосередньо нігтями пальців рук у нього можуть виникати садни дугоподібної чи напівмісячної форми, а якщо тиск було здійснено подушечками пальців – синці.

Від сильного удару в живіт або через фізичні особливості жертви і стан її здоров'я після удару може відбутися виділення блювотних мас. Дуже рідко відбувається випорожнення з виділенням калу або сечі. Причиною цьому може бути не тільки тілесне ушкодження, але й психологічний стрес-фактор (страх). Удар у живіт може спричинити травматичний шок.

Типовими для випадків падіння на поверхню будуть: 1) локалізація ушкоджень на двох сторонах тіла. Так, якщо був удар в обличчя або груди, що передував падінню, то він залишить слід на передній стороні тіла. Слід від падіння та удару об поверхню буде з протилежної сторони — на задній поверхні тіла; 2) локалізація ушкоджень на одній стороні тіла, якщо прискорення тілу додавалось не ударом, а поштовхом. Таке падіння схоже з довільним. Характерним наслідком падіння на поверхню у громадян похилого віку є переломи кісток. Слід враховувати, що в момент падіння з висоти, тіло може додатково вдаритися об проміжні виступи або перепони. У якості перешкоди, що амортизує, можуть виступати дерева, кущі. На таких перепонах можуть залишатися частки епідермісу, волокна одягу, кров.

В залежності від щільності грунту, на який відбулося падіння (з урахуванням маси тіла і висоти), на ньому може бути вм'ятина. На одязі залишаються частки тієї контактної поверхні, на яку відбулося падіння. Варто враховувати можливість того, що жертва після падіння може повзти або перекочуватися, залишаючи характерні сліди на поверхні грунту й одязі. Тканина одягу при падінні з великої висоти може луснути, як у місцях швів, так і по-за ними.

Форму рани обумовлюють поверхня та конструктивні особливості знаряддя травми. Поранення колючим клинком, що має гострі ребра граней, лишає зіркоподібну рану, число променів якої відповідає числу ребер клинка. Колючі рани у залежності від конструктивних особливостей стержня знаряддя, що коле, можуть бути округлої, або щілиноподібної, хрестоподібної форми. Через еластичність шкіри, після витягання клинка, тканини шкіри стуляються, і форма рани може не збігатися з формою поверхні предмета, що коле. Забруднена поверхня клинка може лишати обідок обтирання. При введенні голки в тіло людини, слід, що залишається, має вигляд крапкової ранки і може бути непомітним, а голка може пересуватися по тілу, викликаючи хворобливі відчуття в інших частинах тіла, куди вона не вводилася. Колючим предметом великої довжини можна заподіяти наскрізне поранення. Таке поранення може бути схожим з вогнепальним.

При ушкодженні колючо-ріжучими знаряддями травми, на тілі залишаються сліди у вигляді ран щілиноподібної форми, при розходженні країв, рана наближається до овальної форми. Обидва кінці рани мають вид гострих кутів. Якщо колючо-ріжучий предмет має товстий обушок, то один кінець рани буде округлений або мати М-, або П-подібну форму. При введенні або вийманні клинка колючо-ріжучого предмета, у залежності від кута удару або тиску на лезо, може утворитися додатковий розріз. Забруднена поверхня клинка буде лишати периферичний слід на ушкоджених краях одягу жертви.

Рани, заподіяні лезом рублячого знаряддя травми, мають лінійну форму, рівні й гладенькі краї з гострими кутами. Відрізняє їх від ушкоджень колючо-ріжучими предметами відсутність надрізів епідермісу по краях ран та характер ушкодження кісток. Рубана рана може мати подовжено-клиновидну форму, коли вона заподіяна п'яткою або носком клинка. При нанесенні удару сокирою під гострим кутом, утворюється клаптева рана, а удар під кутом менш ніж 150 може залишити плескату рану.

Пили лишають на тілі сліди у вигляді ран із нерівними осадженими краями. Проте, можуть зустрічатися сліди у вигляді колючих, тобто неглибоких ран, розташованих на одній прямій або ломаній лінії (у залежності від розведення зубців). У таких випадках, механізмом заподіяння ушкодження був удар, а не зворотно-поступальний рух. На зубцях пилки може знаходитися кров, частинки шкіряного покрову людини, волокна одягу.

При заподіянні тілесного ушкодження вогнепальною зброєю пострілом у притул, вхідна рана більша за розмірами від кулі через розриваючу дію газів. Краї рани хрестоподібні. Кіптява й частки пороху залишаються на одязі, поверхні шкіри, і проникають у рановий канал. Краї вогнепальної рани окреслені обідком. Ворсинки одягу і волосся на шкірі людини при близькій дистанції пострілу обпалюються, у деяких випадках можуть змінити колір. При дистанції пострілу 1 – 5 м для рани характерна округла форма, діаметр якої менший за діаметр кулі. Навколо вхідної рани спостерігається пасок осаднення і пасок обтирання, на якому знаходяться частки мастила, кіптяви, металу. Вихідна рана має, в основному, щілиноподібну форму, а її розміри можуть перевищувати розміри вхідної рани. Пояска обтирання й осаднення в неї немає. Хоча, якщо тіло було щільно притиснуте до чого-небудь, пасок осаднення може бути. Дробова зброя може залишати відбитки від пижу.

При заподіянні тілесного ушкодження вибуховим пристроєм характерним буде закопчення, обпалення волосся, одягу, потрапляння в тіло часток вибухової речовини або оболонки вибухового пристрою. Від ударної хвилі можуть бути ушкоджені внутрішні органи, лопнути барабанні перетинки. При відкиданні тіла вибуховою хвилею, людина може вдаритися об різноманітні тупі предмети, і це, відповідно, залишить характерні сліди. Сліди також можуть утворитися від вторинних предметів вибуху – уламків різноманітних предметів, каміння тощо.

При ушкодженні електричним струмом, характер ушкодження залежить від щільності контакту тіла з провідником. Щільний контакт утворює електромітки – сірувато-білі або блідо-жовті ушкодження, іноді може відшаровуватися епідерміс, нещільний – спалювання. Колір електромітки залежить від металу, що входить до складу провідника, й у електромітці може відбиватися форма провідника. Зустрічаються випадки нетипової електоромітки у вигляді саден або синців.

При загальній дії на організм високої чи низької температури, ніяких видимих слідів злочину може не бути, тому що процеси, які ушкоджують, відбуваються всередині організму. Локальний вплив утворюють опіки. Дія гарячої рідини викликає обварювання, для якого характерними слідами будуть патьоки. При безпосередньому контакті з предметом, що опікає, на шкірі утворюється опік за формою контактного предмета. Локальна дія холоду утворить обмороження, що може бути схоже на опік.

Асфіксія від удавлення руками лишає на шиї сліди у вигляді синців у місцях тиску пальців, напівмісячні садна від нігтів. Якщо задушення руками відбувалося шляхом закриття носа і рота, то садна й синці в жертви будуть локалізуватися в цій області обличчя. Від сильного тиску на губи, на їхній внутрішній поверхні будуть ушкодження від зубів. На самому предметі, яким душили, можуть бути сліди крові від кровотечі з носа або губів, слинні виділення з порожнини рота, слизові виділення з носа.

При заподіянні тілесного ушкодження лікарськими засобами, сильнодіючими речовинами або отрутами, іншими хімічними речовинами, сліди злочину знаходяться в каузальному зв'язку з їхньою формою (агрегатним станом – тверді, рідкі, м'які, газоподібні речовини), із способом їх потрапляння до організму, стадією їх руху в організмі й дозою речовини. Спосіб потрапляння речовин до організму поділяється на дві основні групи: 1) ентеральні – через шлунково-кишковий тракт; 2) парентеральні – минаючи травний тракт. У свою чергу, ентеральні способи введення: а) через ротову порожнину – перорально; б) у пряму кишку – ректерально. Парентеральні способи введення в організм: а) через органи дихання; б) через шкірні покрови; в) через слизові оболонки; г) шляхом ін'єкції [29.c.14-15]; д) через матку. У медичній літературі розрізняють декілька стадій просування лікарської речовини в організмі: всмоктування (абсорбція), розподіл у кров'яному річищі або тканинах організму, біотрансформація, виділення з організму [29.c.22-23]. Аналогічними будуть стадії руху в організмі сильнодіючих речовин та отрут. Хоча, від дози речовини й її хімічних особливостей залежить фізіологічна реакція організму та патологічні зміни. Обставини, які вище зазначені, завжди треба враховувати при пошуку слідів злочину. Так, залишки речовини, що ушкоджує, можуть бути виявлені на руках жертви або особи, яка вчинила злочин; у кутах рота жертви; у залишках їжі або пиття, якщо вони потрапили в організм перорально. Якщо вони вдихались, то в атмосферному повітрі може міститися отруйна речовина. Сильнодіюча речовина, отрути, лікарські засоби можуть бути виявлені на стінках шприца, спринцівки, в їх упаковці або на її частинах (уламках, пробці). При цьому залишки упаковки можуть викидатися у відро для сміття, у вікно, залишатися для подальшого використання в побуті. Внаслідок природних біологічних виділень, що виробляє організм людини, вміст речовини, що ушкоджує, може знаходитися на постільній або нижній білизні жертви. Речовини можуть виділятися не тільки з потом, але й із сечею, каловими і блювотними масами, і це зумовлює необхідність дослідження місць (посуду), де (куди) відправляються природні потреби. У разі попадання на шкіру кислоти або луги утворюються опіки.

При заподіянні тілесного ушкодження за допомогою нацьковування собаки характерними соматичними слідами будуть рвані рани, сліди зубів тварини, подряпини від кігтів. Локалізація ушкоджень, в основному, буде на кінцівках, на обличчі та шиї людини. Безпосередньо в рані людини може бути шерсть тварини. Сам одяг жертви може бути розірваний, місцями прокушений. Через тісний контакт людини з твариною, на одязі жертви залишається ворс або смух, сліди лап, слинні виділення, частки запаху, кров самої тварини, якщо людина чинила відповідний опір. Можливі випадки заподіяння тілесного ушкодження дрібними тваринами, плазунами (зміями, пацюками, кішками тощо.) У таких випадках злочинці використовують природні особливості тварин. Наприклад, один респондент, із числа співробітників ОВС, навів приклад із практики, коли особа, використовуючи інстинктивне випускання пазурів кішки, кинула її в обличчя жертви. В результаті було заподіяно тяжке тілесне ушкодження – травма ока.

Характерними слідами злочинів, пов'язаних із заподіянням тілесних ушкоджень, є сліди крові. Самі по собі сліди крові мають велике значення в пізнанні окремих епізодів події злочину. Іноді, характерні особливості слідів крові можуть бути єдиним доказом якого-небудь факту. У криміналістичному аспекті сліди крові докладно вивчалися В. І. Шикановим [30], Л. В. Станіславським [31]. Аналіз робіт вищевказаних авторів дозволяє дати стислу характеристику слідів крові в залежності від механізму їхнього утворення. При заподіянні тілесних ушкоджень можуть бути такі види слідів крові: 1) калюжі (скупчення) – в основному, утворюються на тому місці, де знаходився потерпілий із тілесними ушкодженнями протягом визначеного часу. При цьому, у калюжах крові можуть бути «сховані» інші речові докази; 2) просочування – скупчення крові, яка усотувалась у тканину, грунт, пісок тощо; 3) затечи – сліди крові, що утворились при попаданні в щілину між двома поверхнями, які не просочуються; 4) патьоки – сліди, залишені кров'ю при стіканні її по похилій або вертикальній поверхні, в результаті впливу власної сили тяжіння. За формою і напрямком патьоків можливо встановити позу, при якій було отримано тілесне ушкодження, почерговість тілесних ушкоджень; 5) краплі як сліди утворюються при поступовому накопиченні маси, утримуваної силою поверхневого натягу, із наступним відривом від поверхні, як тільки вага крові перевищить силу поверхневого натягу по периметру відриву. Звичайно крапля крові більш 0,7 см у діаметрі; 6) бризки – вага крові, менша від сили поверхневого натягу по периметру відриву; 7) мазки – сліди крові, що утворюються при ковзному торкаючому опорі предметів; 8) відбитки – сліди крові, що утворюються в результаті статичного повного або часткового контакту предметів. Термін «пляма крові» рекомендується використовувати у випадку, коли важко визначити вид сліду крові.

У деяких випадках матеріальні сліди злочину можуть утворитися в результаті дій потерпілого. Деякі потерпілі після заподіяння їм тілесного ушкодження, у тому числі й небезпечного для життя, вихоплювали з рук злочинця, піднімали з землі або власноручно виймали з рани знаряддя злочину. Тому на знарядді злочину можуть бути сліди рук потерпілого. Треба враховувати, що при визначених обставинах, сліди рук потерпілого можуть залишатися на засобах злочину завчасно до його вчинення. Наприклад, коли майбутня жертва і злочинець користуються при спільному проживанні, роботі, прийманні їжі тим самим предметом.

Слід зазначити, що крім зовнішніх слідів заподіяння тілесних ушкоджень, у людини можуть бути внутрішні соматичні сліди. Для їх виявлення необхідно проводити спеціальне медичне обстеження.

Ідеальні сліди злочину складають значну частину доказів у справах про навмисне заподіяння тілесних ушкоджень. Джерелами ідеальних слідів можуть виступати потерпілий, обвинувачений, свідки. Коло свідків, які можуть проходити по кримінальній справі широке, тому що крім очевидців злочину ними можуть бути: 1) сусіди, котрі чули сварку, заклики про допомогу; 2) особи, які надали свій телефон або самостійно за чиїм-небудь проханням викликали швидку допомогу або міліцію; 3) особи (сусіди, перехожі), які надали першу допомогу жертві; 4) водії автотранспорту, які доставляли жертву в медичний заклад; 5) родичі, як жертви злочину, так злочинця; 6) в окремих випадках, колеги і товариші по службі, до яких може звернутися жертва з проханням інформувати адміністрацію про причину її неявки на роботу; 7) товариші по службі, адміністрація за місцем роботи обвинуваченого, до яких той міг звернутися з проханням узяти його на поруки трудового колективу, розказавши їм про обставини вчиненого ним злочину; 8) близькі знайомі, які відвідали жертву за місцем лікування; 9) «кредитори» жертви злочину, які фінансують сплату медичної допомоги, придбання лікарських препаратів; обвинуваченого, при фінансуванні юридичної допомоги, наданні позики для відшкодування збитків; 10) знайомі, перед якими злочинець бравував своїм проступком або радився з ними про те, як йому повести себе далі; 11) члени бригади швидкої допомоги, медичний персонал лікувального закладу, хворі, які контактують із жертвою; 12) персонал найближчої до місця події поліклініки, аптеки, ветеринарної лікарні у які могли звертатися з проханням про надання першої допомоги, консультуватися, придбати джгут, перев'язувальні засоби, ліки тощо.

Не можна стверджувати, що наведені нижче дослідницькі результати розглядаються як детермінант протиправної поведінки. Проте, здається, що підсвідоме або усвідомлене розуміння злочинцем своєї фізичної переваги над жертвою, здійснює якийсь вплив на варіанти поведінки. Так, результати досліджень виявили, що в більшості випадків – 57% злочинів про навмисне заподіяння тілесних ушкоджень вчинялось чоловіками по відношенню до чоловіків. У таких випадках жертва злочину в основному старше за віком – 65 %, молодша – 35 %, а різниця у віці складала: до 5 років – 33%; від 5 до 10 років – 20%; від 10 і більше років – 47%. Значний відсоток тілесних ушкоджень заподіювався чоловіками стосовно жінок – 30%. При цьому жінка-жертва була старша за віком – 45%, молодша – 55%, а різниця у віці складала: до 5 років – 46%; від 5 до 10 років – 25%; від 10 і більш років – 29%. 6% злочинів скоювалося жінками стосовно до чоловіків. Чоловіки-жертви були старші за віком – 73%, молодші – 27%, а різниця у віці складає: до 5 років – 47%; від 5 до 10 років – 19%; від 10 років і більше – 34%. 7% злочинів було вчинено жінкою у відношенні до жінки. З них 70% – жертв були старше за віком, 30% – молодші, а різниця у віці складала: до 5 років – 26%; від 5 до 10 років – 28%; від 10 і більш – 46%.

Безпосередньо розглядаючи особистість потерпілого, слід зазначити, що в більшості випадків потерпілий і обвинувачений раніше були знайомі або знаходилися в родинних чи подружніх стосунках. Рідше потерпілий і злочинець не були знайомі один з одним. При цьому, коли жертва й особа, яка заподіяла їй тілесне ушкодження, раніше знали один одного, то 19 % зазначених осіб відчували обопільно неприязне відношення, а 14 % були один з одним у сварці.

Жертвами тілесного ушкодження, в основному, стають особи у віці від 30 до 50 років – 52%. У інших випадках: від 20 до 30 років – 18%; від 50 до 60 років – 17%; понад 60 років – 7%; від 16 до 20 років – 3%; від 14 до 16 років – 2%; від 10 до 14 років – 0,5%; до 10 років – 0,5%.

12% жертв тілесного ушкодження мали базову загальну середню освіту, 65% – повну загальну середню освіту. 6% осіб, яким заподіяли тілесне ушкодження, мали освітньо-кваліфікаційний рівень молодший спеціаліст, а 9% – спеціаліст. При порівнянні освітнього рівня жертви й злочинця, відзначається більш високий освітній рівень серед перших.

За своєю соціальною приналежністю жертвами тілесного ушкодження були: 1) робітники – 35%; 2) особи без визначеного роду діяльності, занять – 22%; 3) пенсіонери – 19%; 4) службовці – 16%; 5) студенти – 8%.

З 46 професій (посад) жертв тілесного ушкодження найчастіше були: зварювальник, слюсар, продавець, охоронець, маляр, лікар і водій.

На момент заподіяння тілесного ушкодження 37% потерпілих були в стані алкогольного сп'яніння. А для 46% жертв злочину, характерним був сімейний стан: неодружений (незаміжня), розведений (розведена), вдівець (вдова).

Узагальнюючи результати, які свідчать про поведінку потерпілого до моменту заподіяння йому тілесного ушкодження, були отримані такі дані: потерпілий ображав особу, яка заподіяла йому тілесне ушкодження, або іншу особу – 29%; фізичний вплив у відношенні будь-кого першим починав потерпілий – 21%; сварку першим починав потерпілий – 15%; потерпілий чіплявся до будь-кого – 14%; 21% – варіанти різноманітної поведінки. Наприклад, нейтральна поведінка потерпілого, всякі правомірні вимоги, висловлювання зауважень щодо аморальної або неправомірної поведінки кого-небудь, надмірне наставництво і виховання, втручання в розмову, рознімання бійки, відмова готувати їжу, зробити покупку, надати що-небудь, загравання до інших осіб, не реагування на зроблене йому зауваження, обман, скоєння крадіжки тощо. Нейтральна поведінка7 жертви зустрічається значно рідше ніж інші види поведінки. У тих випадках, коли слідством буде встановлено факт нейтральної поведінки жертви, може сформуватися судження про безмотивний злочин. Але, оскільки мотив є внутрішньою психологічною причиною поведінки особи, яка вчинила злочин, і може знаходитися у взаємозв'язку з можливою психічною аномалією або патологією особи, його інтелектуальними особливостями, то він може бути абсурдним, чітко не вираженим. При нейтральній поведінці жертви, формуванню мотиву злочину може передувати будь-яка подія, не пов'язана зі злочином, але вона може викликати в особи, яка вчинила злочин, емоційну нестійкість, агресію. Або ж у результаті менталітету, суб'єктивного сприйняття подій, неправильного розуміння та тлумачення поведінки жертви, відбувається мотивація протиправної поведінки. У таких випадках ані свідки, ані жертва злочину не можуть давати показання про мотив поведінки особи, яка скоїла злочин, і встановлення мотиву заподіяння тілесного ушкодження ускладнюється.

Після заподіяння тілесного ушкодження більшість жертв (91%) припиняють активну діяльність, намагаються залишитися на самоті, надати собі самостійно першу допомогу, закликають на допомогу інших осіб. Через сильне душевне хвилювання, стрес або страх, відразу після заподіяння тілесного ушкодження 5% жертв бігли (йшли) з місця, де їм було безпосередньо заподіяно тілесне ушкодження. Іноді, пройдені ними пішки відстані були досить значними, а деякі жертви користувалися різними видами транспорту. 4% жертв після заподіяння їм тілесного ушкодження продовжували активні дії. В основному вони виражалися в спробі забрати знаряддя злочину, вчинити фізичне насильство у відношенні злочинця.

3% потерпілих погрожували фізичною розправою або іншою помстою особі, яка заподіяла їм тілесне ушкодження. Погроза здійснювалася як безпосередньо самою жертвою, так і її родичами, подружжям або знайомими.

Успіх розслідування будь-якого злочину визначається знаннями не тільки кримінально-правової, але й криміналістичної сутності злочину. Криміналістична характеристика злочину як інформаційна модель носить допоміжний характер і не виключає індивідуальності, особливостей окремого злочину. Тому, криміналістичну характеристику умисно заподіяних тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень слід розглядати як загальну ймовірну інформаційну модель злочинів, а отже, і використовувати як орієнтуючу інформацію.

1.2. Постзлочинна діяльність особи, яка вчинила злочин

У філософії і психології діяльність розглядають як процес перетворення дійсності, відношення людини до навколишнього світу. У діяльності людина реалізує поставлену перед собою мету, що відповідає її потребам . У рамках злочинної поведінки в криміналістиці розглядається злочинна діяльність. М. В. Салтевський пише: «Діяльність – акт зовнішнього впливу суб'єкта на матеріальне середовище, явища, особисті й суспільні відносини. Тому, досліджуючи механізм злочину, потрібно використовувати діяльний підхід, що дозволяє вивчати об'єкти, явища й їхню взаємодію в аспекті діяльності суб'єктів злочину» [21.c.87]. Структурно злочинна діяльність складається з таких елементів: суб'єкти, мета, предмет посягання, сама злочинна поведінка, обстановка та результат. Предметом науки криміналістики є вивчення закономірності злочинної поведінки. Проте, уявляється очевидним, що діяльність особи, яка вчинила злочин як усвідомлений процес, у якому реалізуються потреби і здійснюється поставлена мета, не припиняється моментом вчинення злочину. Оскільки особа, яка вчинила злочин, несе кримінальну відповідальність за те, що вчинила, то вона, відповідно, здійснює певну діяльність, яка знаходиться в каузальному зв'язку зі скоєним нею злочином і діяльністю правоохоронних органів по розкриттю та розслідуванню цього злочину. До того ж, не завжди вчинене злочинне діяння реалізує мету і задовольняє бажання (потреби) особи, яка його вчинила. Незважаючи на те, що злочин може бути закінченим, особа може продовжувати здійснювати діяльність, спрямовану на досягнення бажаного результату, який задумано. У особи можуть з'явитися інші наміри, нова мета, яка перебуває у причинно-наслідковому зв'язку зі вчиненим злочином. У свою чергу, це визначає особливості діяльності по розкриттю і розслідуванню злочину, що є предметом криміналістики. Ось чому необхідно розглядати не тільки злочинну, але й постзлочинну діяльність особи, яка вчинила злочин. У структурі злочинної діяльності криміналісти розглядають дії по підготовці, вчиненню і приховуванню злочину. Хоча, буде не зовсім правильним, навіть у криміналістичному розумінні, той спосіб приховування злочину, який не охоплений єдиним наміром із способом готування і вчинення злочину, розглядати в обсязі криміналістичного поняття способу злочину, у якості етапу саме злочинної діяльності. Оскільки діяльність по прихованню злочину здійснюється після його вчинення, то вона є нічим іншим як постзлочинною діяльністю. Саме тому, в цій роботі, способи приховання злочину не розглядаються традиційно в розділі криміналістичної характеристики злочину. Остання є інформаційною моделлю самого злочину і не містить у собі елементи постзлочинної діяльності.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Схожі:

Вимоги до рівнів шуму та вібрації
Санітарні норми допустимих рівнів шуму на робочих місцях", затверджених Міністерством охорони здоров'я срср, гр n 2411-81 "Гігієнічні...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

pravo.lekciya.com.ua
Головна сторінка