Пошук по сайту


Ситуація А.1.3. (Невідомі свідки-очевидці злочину.) - Тяжкості тілесних ушкоджень

Тяжкості тілесних ушкоджень

Сторінка9/16
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   16

Ситуація А.1.3. (Невідомі свідки-очевидці злочину.) При такій слідчій ситуації початковий етап розслідування ускладнюється. Показання свідків-очевидців мають важливе значення, тому що несуть у собі інформацію про подію злочину в цілому, про особу, яка вчинила злочин, про її дії до та після заподіяння тілесного ушкодження, про поведінку потерпілого. Їх показання набувають досить важливого значення в ситуаціях А.1.1., А.1.2. Саме тому, встановлювати свідків-очевидців злочину, проводити їх опитування і допит необхідно на початковому етапі розслідування і, у всякому разі, при ситуаціях А.1.1., А.1.2. Для встановлення свідків-очевидців необхідно:

  1. Допитати потерпілого і підозрюваного про місце заподіяння тілесного ушкодження та про осіб, що були або могли бути очевидцями злочину.

  2. Встановити місце заподіяння тілесного ушкодження й, у залежності від цього моделювати коло ймовірних осіб, що могли стати очевидцями злочину.

  3. Опитати (допитати) медичний персонал (чергового лікаря, бригаду швидкої допомоги) диспетчера служби «03» про місце, з якого потерпілий був доставлений до лікувальної установи, ким і коли він був доставлений, звідкіля зробили виклик швидкої медичної допомоги. Оглянути «Журнал обліку прийому хворих», «Журнал запису викликів швидкої медичної допомоги», «Картку виклику швидкої медичної допомоги».

  4. Провести ОРЗ, базуючись на висуванні типових версій про свідків-очевидців.

  5. Через засоби масової інформації сповістити контактний телефон, по якому очевидці й інші свідки могли б повідомити інформацію щодо вчиненого злочину, одночасно гарантуючи конфіденційність відомостей про особу, яка надасть цю інформацію.

Плануючи заходи, спрямовані на встановлення свідків-очевидців, треба враховувати ту обставину, що громадяни, з різних причин не бажають фігурувати в справі, у зв'язку з чим, вони або заявляють про те, що їм нічого не відомо, або погоджуються дати інформацію не для протоколу про те, що їм відомо. Даний факт необхідно враховувати і проводити як гласне, так і негласне опитування громадян, які ймовірно могли бути свідками-очевидцями. Співробітнику міліції, якій одержує інформацію “не для протоколу” доцільно з'ясувати мотив, через який особа відмовляється процесуально оформити свої показання, роз'яснити свідку про заходи безпеки, що можуть застосовуватися по відношенню до осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві18 та, намагатись переконати особу в хибності позиції, яку вона займає по відношенню до потерпілого, правоохоронних органів.

Ситуація А.1.4. (Немає матеріальних слідів злочину, що виступають у якості доказів у справі.) В основному, ця ситуація виникає при розслідуванні заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Пояснюється це тим, що між моментом закінчення злочинних діянь та настанням суспільно-небезпечного наслідку у вигляді тривалого розладу здоров'я є проміжок часу – 21 день. Хоча, узагальнення судово-слідчої практики свідчить про те, що ситуація А.1.4. може виникати й на початковому етапі розслідування злочинів про тяжкі тілесні ушкодження. У таких випадках ситуація А.1.4. або поєднується із ситуаціями А.1.1., А.1.2., А.1.3., або має місце приховування злочину, протидія слідству. У цій ситуації рекомендується завжди встановити безпосереднє місце заподіяння тілесного ушкодження. Слід зазначити, що місце виявлення трупа, особи, що знаходиться в безпорадному стані, або місце, звідки потерпілого було відвезено швидкою допомогою, не завжди збігається з місцем, де потерпілому були заподіяні тілесні ушкодження. Проведеними дослідженнями було встановлено, що деякі потерпілі, після заподіяння їм тілесного ушкодження (у тому числі і небезпечного для життя) безпосередньо з місця заподіяння тілесного ушкодження уходили (утікали). Наприклад, потерпілий Н. після одержання удару ножем у черевну порожнину одягся (у зв’язку з чим верхній одяг був не ушкоджений), вийшов із своєї квартири, пройшов кілька кварталів, і лише потім втратив свідомість. При слідчій ситуації А.1.4. рекомендується здійснювати наступні слідчі дії та інші заходи:

  1. Допитати потерпілих, підозрюваного, свідків про місце заподіяння тілесного ушкодження, спосіб і знаряддя злочину.

  2. Оглянути одяг потерпілого. Провести освідування потерпілого (оглянути труп) і на основі характеру тілесного ушкодження, консультуючись із медичним працівником або експертом, моделювати знаряддя злочину для його пошуку. Також слід моделювати сліди злочину (слідову картину), у тому числі, у їх можливому зміненому вигляді.

  3. Старанно оглянути місце події.

  4. Уважно обстежити прилеглу до місця події територію.

  5. Якщо місце події не збігається з місцем заподіяння тілесного ушкодження, то необхідно встановити безпосередньо місце заподіяння тілесного ушкодження й оглянути його.

  6. Провести обшук приміщень, окремих ділянок місцевості, особи за наявності достатніх підстав гадати, що знаряддя злочину, речі й інші предмети, які мають значення для справи, заховані там, або знаходяться у цієї особи. Такими особами можуть бути: потерпілий, підозрюваний, їхні родичі, сусіди, знайомі, колеги, особи, які знаходяться з ними в інтимних стосунках, а відповідно й приміщення, які вони займають, де працюють.

  7. Обстежити прилеглу до зазначених місць обшуку територію.

Питання про планування початкового й наступного етапу розслідування злочинів про навмисне заподіяння тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень, здається правильним розглядати через призму особливостей і складностей, які виникають при їх розслідуванні. Такий підхід до питання про організацію розслідування злочинів був запропонований В.Д. Зеленським. Автор відзначив: «Важливою властивістю, що характеризує розслідування як діяльність, є криміналістична складність» [65.c.21]. Саму ж криміналістичну складність розслідування він визначив як «характеристику процесу розслідування, що відображає реально необхідні сили, засоби, способи, обсяг та інтенсивність їх застосування» [65.c.26].

Характеризуючи процес розслідування злочинів про навмисне заподіяння тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень, слід відзначити такі його особливості.

Значна кількість тілесних ушкоджень заподіюються на грунті сімейно-побутових конфліктів. Проте, це не спрощує, а в деяких випадках, навіть ускладнює процес слідства. Більшість сімейно-побутових конфліктів відбувається в житлових помешканнях, у зв'язку з чим, доступ туди сторонніх осіб обмежений. Свідками-очевидцями в таких випадках є члени сім’ї або знайомі. Вони не завжди сприяють розслідуванню, виявляючи «солідарність» зі злочинцем або жертвою дають неправдиві показання на користь кого-небудь із них. Якщо вони підтримують нормальні відношення з обома, їх показання, як правило, не несуть суттєвої інформації. Приймаючи особисту участь у сімейно-побутовому конфлікті, свідки можуть фактично бути підмовниками, посібниками злочину, і це буде впливати на їх показання. У зв'язку з тим, що, у відповідності зі ст. 63 Конституції України, особа не несе відповідальності за відмову від дачі показань або пояснень у відношенні себе, членів своєї сім'ї або близьких родичів, і, згідно з ч. 2 ст. 69 КПК, вона може відмовитись від дачі показань є велика імовірність того, що таки свідки скористаються своїм правом і не будуть давати свідчення. Але завжди доцільно спробувати допитати їх. Плануючи розслідування, рекомендується допитувати свідків із числа членів сім'ї та близьких родичів якомога раніше, коли вони ще знаходяться під враженням того, що трапилося, та між ними ще не було змови про зміст показань, які вони будуть давати, або настанови про відмову давати показання. Якщо свідок відмовляється від дачі показань, це обов’язково слід запротоколювати. Його мовчання теж про щось свідчить.

При плануванні розслідування злочинів про навмисне заподіяння тілесних ушкоджень завжди необхідно враховувати характер тілесного ушкодження та ступінь ймовірності настання смерті потерпілого. Варто мати на увазі вік, загальний стан здоров'я потерпілого. У старих та пристаркуватих людей, інвалідів можливість настання смерті більш ймовірна навіть у тому випадку, якщо їм заподіяне тілесне ушкодження середньої тяжкості.

Смерть потерпілого завжди ускладнює процес розслідування. Тому, для забезпечення переконливості зібраних доказів, при плануванні рекомендується здійснювати допит потерпілого застосовуючи аудіо- або відеотехніку особливо, якщо він отримав тілесне ушкодження, яке є небезпечним для життя. Допит потерпілого необхідно віднести до числа невідкладних слідчих дій, проведення якого варто здійснювати якнайшвидше, починаючи з моменту порушення кримінальної справи.

Необхідність якнайшвидшого допиту потерпілого викликається не тільки імовірністю погіршення стану його здоров'я і можливим настанням смерті. Міжособистісні стосунки підозрюваного і потерпілого також впливають на процес розслідування. Потерпілі, які відносяться до числа осіб, що є родичами, подружжям, сусідами, колегами, знайомими особи, яка заподіяла їм тілесне ушкодження, можуть перейнятися почуттям співчуття до неї, їх може лякати можливість громадського осуду: «засадив у в'язницю людину», «загубив його життя» тощо. Члени сім’ї й інші родичі обвинуваченого, знаходячись у якій-небудь залежності від нього, можуть побоюватися за погіршення свого становища у випадку, якщо його буде засуджено. Потерпілі, про яких розповідалось раніше, усвідомлюючи для себе те, що тілесне ушкодження не призведе до летального наслідку, можуть відмовитися від дачі показань, дати неправдиве показання, відмовитися від проходження СМЕ. Тому, коли при плануванні розслідування тілесного ушкодження відомо про родинні, подружні або приятельські стосунки потерпілого і підозрюваного необхідно, по можливості, допитати потерпілого раніше того часу, коли він зустрінеться зі своїми родичами, з підозрюваним, його родичами або знайомими.

Для успішної організації процесу розслідування завжди необхідно планувати свою діяльність за принципом максимального проведення слідчих дій з одною особою або в одному місці. Безумовно, необхідно враховувати можливість і доцільність провадження однієї слідчої дії відразу після проведення іншої. Перевага цієї тактики полягає в скороченні терміну розслідування, виключає повторну роботу з тією самою особою або в тому самому місці. Так, наприклад, знаходячись у медичному закладі, де перебуває потерпілий, рекомендується дотримуватись робити такого комплексу слідчих дій: допит потерпілого, його освідування, виїмка одягу потерпілого і його огляд, вилучення у потерпілого зразків для порівняльного дослідження (у залежності від обставин справи), допит медичного персоналу, допит хворих, що знаходяться в одній палаті з потерпілим, огляд «Журналу обліку осіб, які звернулися до медичної установи з тілесними ушкодженнями кримінального характеру» із записом до протоколу огляду документів необхідних відомостей, що стосуються вчиненого злочину. Або, наприклад, проводячи огляд місця події або обшук у житловому приміщенні підозрюваного, рекомендовано відразу накласти арешт на його цінності або інше майно, з метою забезпечення цивільного позову і відшкодування витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого.

При розслідуванні необхідно звести до мінімуму проведення повторних або додаткових допитів потерпілих і свідків. Практика свідчить, що це викликає у зазначених осіб роздратування, у потерпілих формується переконання в безсиллі правоохоронних органів, формалізмі в роботі. Небажання повторного спогаду і детальної розповіді про неприємні для цих осіб епізоди злочину, може несприятливо вплинути на результат слідства. У зв'язку з цим, при виникненні необхідності повторного чи додаткового допиту потерпілого або свідків, краще знайти можливість провести ці слідчі дії домовившись з цими особами про зручний для них час і місце, пояснивши важливість для слідства їх показань.

Плануючи розслідування злочинів про навмисне заподіяння тілесних ушкоджень, необхідно враховувати, що потерпілі, з різноманітних причин і мотивів, можуть бути більш відверті з медичними працівниками, з хворими, що знаходяться з ними в одній палаті. При звичайній розмові з ними потерпілі можуть повідомити їм ту інформацію, яку вони не повідомили при допиті. У всякому разі, про окремі обставини злочину можна дізнатися при ознайомленні з «Карткою стаціонарного або амбулаторного хворого», оскільки лікар, зі слів пацієнта записує туди відомості (анамнез19), що пояснюють наявність у хворого тілесного ушкодження. Тому рекомендується завжди проводити виїмку й огляд «Картки стаціонарного або амбулаторного хворого», допитувати медичний персонал, а при необхідності й інших хворих, що контактують із потерпілим.

Розслідуючи злочин про навмисне заподіяння тілесних ушкоджень, важливо організувати збір доказів скоєння злочину за двома напрямками. Перший напрямок – збір доказів, що обмежується рамками безпосередньо злочинної діяльності, зокрема, діяльності щодо підготовки та вчинення злочину. Проте, не слід обмежуватися лише збором доказів самого факту скоєння злочину. Результати досліджень довели можливість виявлення і фіксації доказів вчинення злочину, що утворилися на етапі постзлочинної діяльності особи, яка його вчинила. Тому, другим напрямком у розслідуванні повинен бути збір доказів скоєння злочину, що мають місце у постзлочинній діяльності особи, яка заподіяла тілесне ушкодження. Для цього необхідно встановити, зафіксувати і вилучити сліди способів приховування злочину, виявлення злочину, діяльного каяття і протидії розслідуванню.

Важливе питання – превенція протидії розслідуванню злочину. До числа типових і поширених способів протидії розслідуванню належить ухилення особи, яка скоїла злочин, від слідства та суду. Як превенцію рекомендовано застосовувати до підозрюваного й обвинуваченого такі запобіжні заходи, як-от: підписка про невиїзд, застава, взяття під варту, передача неповнолітнього під нагляд, поміщення неповнолітнього у віці від 11 до 14 років у приймальник-розподільник. Крім запобіжних заходів, рекомендується робити фотографування (профіль, фас) і дактилоскопіювання підозрюваного (обвинуваченого), що буде сприяти його розшуку у разі зникнення. У випадку побоювання того, що підозрюваний (обвинувачений) сховається, виїхавши за кордон, рекомендується звернутися з клопотанням до судді або прокурора про прийняття ними, у відповідності зі ст. 981 КПК, рішення про заборону особі виїжджати за межі України до закінчення попереднього слідства. Копію такої постанови необхідно направити в прикордонні та митні служби України.

Суттєвою перешкодою для встановлення істини в справі є такий спосіб протидії, як висловлення різноманітних погроз на адресу потерпілих або близьких йому осіб, із метою примусити їх до вчинення дій, корисних для підозрюваного (обвинуваченого); висловлення подібних погроз на адресу свідків або близьких їм осіб з аналогічною метою. Крім погрози, у відношенні до зазначених осіб, може здійснюватися підкуп. Для профілактики і припинення цих способів протидії можливо діяти так:

1. Роз'яснити підозрюваному або обвинуваченому, що перешкоджання явці свідка, потерпілого, спонукання їх до відмови від дачі показань, підкуп цих осіб або погроза помстою за раніше дані показання, а так само готування або замах на вчинення цих дій є злочином, передбаченим ст. 386 КК (або ст. ст. 14, 15, 386 КК).

2. Якщо є відомості, у тому числі отримані оперативним шляхом, які свідчать про наявність реальної загрози життю, здоров'ю, житлу чи майну зазначених осіб, необхідно прийняти рішення про застосування заходів безпеки у порядку, передбаченому розділом 4-м Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» [45]. Приймаючи рішення про взяття особи під захист, визначаючи певний захід безпеки, слід пам'ятати, що відповідно до ч. 2 ст. 7 цього Закону, перелік заходів безпеки, зазначених у ст. 7 не є вичерпним, і з урахуванням характеру та ступеня небезпеки можуть застосовуватися й інші заходи. При одержанні відомостей про погрозу особі, зміст якої має ознаки злочину, необхідно в порядку, передбаченому КПК, прийняти рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   16

Схожі:

Вимоги до рівнів шуму та вібрації
Санітарні норми допустимих рівнів шуму на робочих місцях", затверджених Міністерством охорони здоров'я срср, гр n 2411-81 "Гігієнічні...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

pravo.lekciya.com.ua
Головна сторінка