Пошук по сайту


Які права та обов'язки має громадянин?

Які права та обов'язки має громадянин?

Які права та обов'язки має громадянин?

Права і свободи людини і громадянина держава закріплює у правових, насамперед конституційних нормах. Без цього реалізація прав і свобод людини виявилася би проблематичною, а в деяких випадках неможливою. Права і свободи людини визначають її правовий статус (становище) у відносинах із державою в особі державних органів, службових та посадових осіб.

У статті 3 Конституції України наголошено: людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Це означає, що людина є цінністю не тільки сама для себе, а й для всього суспільства. Всі інші цінності мають бути підпорядковані цінності людини. Не існує жодної цінності в суспільстві, заради якої можна було б пожертвувати людиною. У цій статті зазначено також, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Із цього випливає, що держава не всевладна щодо людини у своїй діяльності, вона має бути обмежена її правами і свободами. Це означає також, що держава має створювати умови, за яких стає можливою реалізація прав громадян, тобто держава має забезпечити гарантії цих прав.

Саме тому в багатьох статтях Конституції України зафіксовано, що держава гарантує, забезпечує права і свободи людини, створює умови для їх реалізації.

У статті 22 проголошено, що перелік закріплених у Конституції України прав і свобод не є вичерпним. І це зрозуміло, адже людські потреби зростають і урізноманітнюються, що збільшує і розширює права і свободи людини. Такі права і свободи можуть закріплюватися у законах України, міжнародних правових актах.

Права людини поширюються на всіх осіб, які проживають в Україні, а права громадянина лише на тих осіб, які є громадянами цієї держави. Наприклад, право брати участь в управлінні державними справами, у всенародному та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (стаття 38) визнається лише за громадянами, а іноземні громадяни та особи без громадянства таких прав не мають.

Конституційні права і свободи поділяються на громадянські (особисті), політичні, соціально-економічні, культурні та інші (наприклад, екологічні).

До громадянських (особистих) прав і свобод людини належать: права людини на життя та його захист, на повагу до її гідності, на свободу та особисту недоторканість, на невтручання в особисте життя та таємницю листування, на недоторканість житла, на свободу думки і слова, світогляду і віросповідання, пересування.

До найголовніших політичних прав і свобод належать: право на участь в управлінні державними справами, на об’єднання, на мирні збори та демонстрації, на свободу друку та інформації, виборчі права та інші.

До головних соціально-економічних прав, насамперед варто віднести право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право на підприємницьку діяльність, а також різноманітні соціальні права: на працю, на страйк, на відпочинок, на соціальний захист, на житло, на достатній життєвий рівень, на охорону здоров’я та інші.

До культурних прав належать: право на освіту, на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості та інші.

Держава покладає на себе відповідальність забезпечувати реалізацію прав і свобод людини і громадянина, охороняти і захищати права та свободи. Свої права і свободи громадяни також можуть захищати в суді.

Що таке конституційні обов’язки?

Права людини не є абсолютними та безмежними. Межею реалізації особою власних прав і свобод є права і свободи інших осіб. Ця межа схарактеризована в статті 68 Конституції України як обов’язок кожного не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Його дотримання запорука того, що люди зможуть здійснювати свої права, і таким чином задовольняти власні потреби та інтереси. Однак уявлення про те, де починаються права інших, у різних людей часто не збігаються, адже поряд із однаковими в усіх членів суспільства інтересами існують інтереси групові та індивідуальні, а розуміння того, як їх задовольнити, нерідко суттєво відрізняється.

Важливим елементом взаємодії держави, права і особи виступають конституційні обов’язки. В обов’язках виражено як особисті, так і загальнозначимі інтереси. Під конституційними обов’язками розуміють такий тип поведінки людини, здійснення якого забезпечує нормальне життя суспільства і держави. Їх небагато, але кожен обов’язок має величезне значення. Залежно від змісту деякі обов’язки є обов’язками кожної людини, яка живе в Україні, інші тільки громадянина України (наприклад, захист Вітчизни).

Відповідно до Конституції України важливими обов’язками громадянина України є захист Вітчизни, незалежності й територіальної цілісності України, шанування її державних символів (стаття 65). Конституція України також закріплює обов’язок кожного не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ними збитки (стаття 66). Крім того, кожний громадянин зобов’язаний сплачувати податки і митні збори (стаття 67). Важливим обов’язком громадянина, як і кожної людини, що проживає в Україні, є неухильне дотримання Конституції України та законів України, повага до прав і свобод, честі та гідності інших людей.

Які проблеми можуть виникати при реалізації наших прав?

Кожна людина має використовувати свої права таким чином, щоб це не порушувало прав інших людей. Можна сказати, що право однієї людини закінчується там, де починається право іншої. Але в житті тобі напевно доводилося опинятися в ситуації, коли здійснення тобою своїх прав порушувало права інших. Наприклад, ти бажаєш послухати музику після школи, реалізуючи своє право на дозвілля, а твій сусід у цей час зібрався поспати. Або кореспондент газети, використовуючи своє право на свободу слова, повідомляє у статті подробиці політичної події. Утім, ця подія пов’язана з проблемами особистого життя громадського діяча, котрий вважає, що його права на повагу до його честі та гідності порушено.

У таких випадках нерідко виникає конфлікт. Але, як правило, його можна розв’язати, виявляючи толерантність і бажання досягти компромісу. Якщо дійти згоди не вдається, розв’язання конфлікту доручають незалежному арбітру – суду.

У реальному житті поряд із конфліктом прав досить часто трапляється конфлікт прав і обов’язків. Наприклад, тобі хочеться затриматись на дискотеці ввечері, але ти знаєш, що мама хвилюватиметься, тож твоїм обов’язком є повернутися додому вчасно. У тебе є право на відпочинок, але ти маєш розпорядитися цим правом так, щоб виконати встановлений законом обов’язок здобути загальну середню освіту.

Права та обов'язки громадян за Конституцією України

ВСТУП

На вiдмiну вiд глави VI Конституцiї України вiд 20 квiтня 1978 року роздiл II нової Констатуцiї України має назву "Права, свободи та обов'язки людини i громадянина". Такий акцент не випадковий. Адже перелiк конституцiйних прав та свобод в Конституцiї 1996 року значно розширений, конституцiйне закрiплення отримали давно визнанi свiтовим та європейським спiвтовариством права людини на життя, на демократичну процедуру затримання, група iнформацiйних прав, заборона примусової працi, право на приватну власнiсть, на пiдпрнємництво та iншi.

Отже, в Конституцiї України закрiпленi основнi права людини, якi за визначенням П.М.Рабiновича, є певними можливостями, що необхiднi для iснування людини та її розвитку в конкретно-iсторичних умовах. Вони об'ективно визначаються досягнутим рiвнем розвитку людства i мають бути загальними i рiвними для всiх людей. Права людини закрiпленi, перш за все, в таких мiжнародно-правових актах:

1. Загальна Декларацiя прав людини (10 грудня 1948 р.)

2. Мiжнародний пакт про економiчнi, соцiальнi та культурнi права (16 грудня 1966 р.)

3. Мiжнародний пакт про громадянськi та полiтичнi права (16 грудня 1966 р.)

4. Факультативний протокол до Пакту про громадянськi та полiтичнi права (16 грудня 1966 р.)

5. Європейська конвенцiя про захист прав людини та основних свобод (4 листопада 1950 р.)

6. Європейська соцiальна хартiя (18 жовтня 1961 р.) Права людини як категорiя мiжнародного права практично стають правами громадяни- на в конкретнiй державi тодi, коли вони визнаються та закрiплюються внутрiшнiм законодавством певноi країнi.
ТЛУМАЧЕННЯ ДЕЯКИХ ТЕРМIНIВ

Основне право громадянина - це встановлена державою та закрiплена в Конституцiї можливiсть, яка дозволяє кожному обирати вид i мiру певної поведiнки, використовувати наданi йому блага, як в особистих, так i в суспiльних iнтересах.

В Конституцiї та законах України вживається вислiв "права та свободи людини", "права та свободи громадянина".

Як спiввiдносяться категорiї "права" i "свободи", чи є мiж ними принципова рiзниця?

Бiльшiсть авторiв, якi дослiджували це питання, схиляються до думки, що принципових вiдмiнностей мiж цими поняттями немає. Порiвняйте, наприклад, свободу наукової, технiчної творчостi та право на творчiсть, право на вибiр професiї i свободу вибору професiї. Цi та iншi приклади свiдчать, що одну i ту ж правову можливiсть розглядають як право, i як свободу. Iсторично склалося так, що деякi права iменують свободами: свобода думки i слова, свобода свiтогляду та вiросповiдання, свобода мiтингiв, походiв i демонстрацiй. Крiм прав та свобод в Конституцiї та законах України зустрiчається поняття "законнi iнтереси", "iнтереси громадян" (ст.36, 44 Конституцiї України).

Законнi iнтереси - це iнтереси особи, якi безпосередньо не охоплюються змiстом встановлених законом прав i свобод, але залишаються державою та законом.

Закрiплюючи в Конституцiї права та свободи громадян, держава вимагає вiд них правомiрної поведiнки, яка має вiдповiдати еталонам, зафiксованим у юридичних нормах. Держава формулює свої вимоги до громадян у системi обов'язкiв та встановлює юридичну вiдповiдальнiсть за їх невиконання.

Основний обов'язок - це встановлена державою в iнтересах усiх членiв суспiльства та закрiплена в Конституцiї необхiднiсть, яка приписує кожному громадянину вид i мiру певної поведiнки та вiдповiдальнiсть в разi її невиконання.

В юридичнiй лiтературi права, свободи та обов'язки входять до поняття "правовий статус". Правовий статус особи - це сукупнiсть всiх прав, свобод та обов'язкiв, що належать громадянину i внзначають ного правове положення у суспiльствi.

В юридичнiй лiтературi зустрiчається така класифiкацiя видiв правового статусу.

Загальний правовий статус розповсюджується на усiх громадян i закрiплений в Конституцiї та законах України.

Спецiальний (родовий) статус поширюється на певнi групи громадян, закрiплений в окремих законах (наприклад, Закон України "Про статус суддiв" вiд 15 грудня 1992 р., Закон України "Про державну службу" вiд 16 грудня 1993 р. та iн.). Iндивiдуальний (приватний) правовий статус - поширюється на

конкретних осiб.

В законодавствi України також розрiзняють правовий статус громадян України, основи якого закрiпленi у ст. 21-25 Конституцiї України, правовий статус осiб без громадянства (апатридiв) та правовий статус iноземних громадян.

У статтi 26 Конституцiї України закрiплено принцип рiвностi прав та обов'язкiв iноземних громадян та апатридiв з громадянами України, за винятками, встановленими Конституцiєю, законами України. Бiльш конкретно це положення закрiплено у Законi України "Про правовий статус iноземцiв" вiд 4 лютого 1994 р., де проголошується право iноземцiв на iнвестицiйну та пiдприємницьку дiяльнiсть, працю та вiдпочинок, на охорону здоров'я, на житло, на соцiальний захист, освiту, використання досягнень культури, участь у об'єднаннях громадян, на звернення до суду за захистом своїх прав. Але є й певнi обмеження: iноземцi не можуть бути членами полiтичних партiй, обирати та бути обраними до органiв державної влади та мiсцевого самоврядування, приймати участь в референдумi, на них не поширюється загальний вiйськовий обов'язок. У Законi також передбачений порядок в'їзду в Україну та виїзду iноземцiв з України, а також внпадки обмеження цього права (в iнтересах безпеки та здоров'я громадян України).

Серед прав та свобод громадян, закрiплених у Конституцiї, можливо видiлити такi групи:

1) особистi (ст. 27-35, 51-52),

2) полiтичнi (ст. 36-40),

3) економiчнi (ст. 41-45),

4) соцiальнi (ст. 46-49),

5) екологiчнi (ст. 50),

6) культурнi (ст. 53-54).
ОСОБИСТI ПРАВА ГРОМАДЯН.

Вперше в Українi офiцiйно закрiплене невiд'ємне право кожної людини на життя (ст.27), хоча в мiжнародних актах, ратифiкованих Україною, воно iснувало. На жаль, нi цi акти, нi Конституцiя не мiстять юридичного визначення цього права. Не зафiксовано, коли воно виникає: з моменту народження дитини чи ранiше.

В той же час у дiючому законодавствi України регулюються такi аспекти цього права:

по-перше, заборона здiйснення медичними працiвниками еутаназiї - навмисного прискорення смертi або умертвлiння невилiковно хворого з метою припинення його страждань (Основи законодавства України про охорону здоров'я вiд 19 листопада 1992 р., ст. 52);

по-друге, наявнiсть кримiнальної вiдповiдальностi за позбавлення

життя, зараження вiрусом iмунодефiциту людини та за iншi злочини проти життя громадян (Роздiл III Кримiнального кодексу України).

Частина 2 статтi 28 Конституцiї закрiпила положення про недопустимiсть катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гiднiсть особи, поводження чи покарання. Зазначена норма враховує вимоги вiдповiдної Конвенцiї, що була пiдписана 10 грудня 1984 року i яка дiє в Українi. Ст. 11 Конвенцiї вимагає вiд держав - учасниць систематично розглядати правила, iнструкцiї, методи та практику допитiв, умови утримання пiд вартою, поводження з арештованим для того, щоб не припускати застосування тортур.

Згiдно з частиною 3 статтi 28 Конституцiї України "жодна людина без її вiльної згоди не може бути пiддана медичним, науковим чи iншим дослiдам". Бiльш детально це положення розкрито в Основах законодавства України про охорону здоров'я, де у статтi 45 забороняється проведення науково-дослiдного експерименту на хворих, ув'язнених або вiйськовополонених, а також терапевтичного експерименту на людях, захворювання яких не має безпосереднього зв'язку з метою дослiду.

Значну кiлкiсть особистих прав людини охоплює поняття "недоторканiсть особи', яке розглядається, з одного боку, як право на свободу та особисту недоторканiсть (ст. 29), а з другого, як право на охорону особистого та сiмейного життя (ст. 32). Право на свободу включає такi аспекти, як гарантiї вiд незаконного арешту та затримання, свободу пересування, вiльний вибiр мiсця проживання, право залишати Україну та повертатись в Україну. Детально процедури i порядок в'їзду та виїзду закрiпленi в Законi України "Про порядок в'їзду з України та виїзду в Україну громадян України" вiд 21 сiчня 1994 р.

Недоторканiсть особистого життя означає, що нiхто без згоди громадянина не має права втручатися в його особисте життя, обмежувати його подружнi, родиннi, iнтминi та iншi проявн iндивiдуальної актнвностi.

Серед норм законодавства України, що стосуються охорони особистого життя, слiд окремо видiлити такi.

1. Недопустимiсть збирання, зберiгання, використання та поширення конфiденцiйної iнформацiї про особу без її зголи, право громадян знайомитися iз вiдомостями про себе та гарантування судового захисту права спростовувати недостовiрну iнформацiю про себе та членiв своєї сiм'ї (ст.32 Конституцiї України

2. Забезпечення таємницi всиновлення (стаття 112 Кодексу про шлюб та сiм'ю України) шляхом змiни мiсця, дати народження дитини (не бiльш нiж на 6 мiсяцiв). Розголошення цiєї таємницi тягає вiдповiдальнiсть за статтєю 115-1 Кримiнального кодексу України.

3. Право на збереження лiкарської таємницi (Основи законодавства України про охорону здоров'я, ст. 40), за яким медичнi працiвники та iншi особи, яким у зв'язку з виконанням професiйних або службових обов'язкiв стало вiдомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та iх результати, iнтимну i сiмейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати цi вiдомостi. Окремо право на збереження лiкарської таємнмцi шодо осiб, якi iнфiкованi ВIЛ, закрiплено у Законi України "Про запобiгання захворюванню на СНIД та соцiальний захист населення" вiд 12 грудня 1991 р. Вiдповiдальнiсть про розголошення iнформацiї про цю категорiю хворих передбачена статтею 108-4 Кримiнального кодексу України.

4. Адвокатська таємниця. Статтею 9 Закону України "Про адвокатуру" вiд 18 грудня 1992 р. передбачено, що предметом адвокатської таємницi є питання, з якими особа звертається до адвоката, змiст консультацiй, порад, роз'яснень та iнших вiдомостей, якi адвокат отримав при здiйсненнi своїх професiйних обов'язкiв. Адвокату забороняється розголошувати цi вiдомостi, а також використовувати їх у власних iнтересах та в iнтересах третiх осiб.

5. Дотримання таємнiiцi здiйснення нотарiальних дiй нотарiусами та iншими посадовими особами (Закон України "Про нотарiат" вiд 2 вересня 1993 р., стаття 8).

6. Недоторканнiсть житла (ст.ЗО Конституцiї України). Це означає,

що нiхто не має права знаходитися у чужому житлi проти волi його мешканцiв. Вiдповiдальнiсть за порушення цього права передбачена статтею 130 Кримiнального кодексу України.

7. Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та iншої кореспонденцiї (ст.31 Конституцiї України, ст.131 Кримiнального кодексу України). Конституцiя закрiплює свободу думки i слова, свiтогляду i вiросповiдання (ст. 34-35). Свобода слова - це вiльне вираження поглядiв та переконань. Свобода думки передбачає вiдсутнiсть державної iдеологiї, нав'язаної громадянину як юридичний обов'язок.

Цi права зв'язанi з правом громадян на збирання, зберiгання, використання iнформацїї, яке врегульовано ст.34 Конституцiї та Законом України "Про iнформацiю" вiд 2 жовтня 1992. Iнформацiя - це документованi або публiчно оголошенi вiдомостi про подiї та явища, якi вiдбуваються у суспiльствi, державi та навколишньому природньому середовищi. За режимом доступу iнформацiя подiляється на вiдкриту та iнформаiцю з обмеженим доступом. Обмеження права на отримання вiдкритої iнформацiї забороняється законом. Iнформацiя з обмеженим доступом подiляється на конфiденцiйну та секретну. Конфiденцiйна iнформацiя - це вiдомостi, якi знаходяться у володiннi, користуваннi та розпорядженнi фiзичних та юридичних осiб та поширюються за iх бажанням та умовамi. Секретна iнформацiя - це iнформацiя, яка мiстить вiдомостi, що складають державну та iншу таємницю, розголошення якої завдає шкоди особi, державi. Доступ до такої iнформацiї регулюється Законом України "Про державну таємницю" вiд 21 сiчня 1994 р. Право на свободу вiросповiдання, крiм ст.35 Конституцiї України, регулює Закон України "Про свободу совiстi та релiгiйнi органiзацiї в Українi" вiд 23 квiтня 1991 р. В законi, зокрема, передбаченi й такi права, як право батькiв за взаємною згодою виховувати дiтей вiдповiдно до своїх власних переконань та ставлення до релiї, навчатися релiгiйного вiровчення та здобувати релiгiйну освiту та iншi.

Слiд також зазначити, що церква та релiгiйнi органiзацiї вiдокремленi вiд держави, а школа вiд церкви.
ПОЛIТИЧНI ПРАВА.

Полiтичнi права надають громадянам можливiсть брати участь у суспiльному та полiтичному життi країни.

До них, перш за все, слiд вiднести право на свободу об'єднання у полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї та право на участь у професiйних спiлках (ст.36-37 Конституцiї України), якi в мiжнародних Пактах з прав людини об'єднуються в поняття "право на свободу асоцiацiй".

Полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї дiють на пiдставi Закону України "Про об'єднання громадян" вiд 16 червня 1992 р., за яким створювати полiтичнi партiї можуть громадяни, якi досягли 18 рокiв, не обмеженi судом у дiєздатностi i не тримаються в мiсцях позбавлення волi. Засновниками громадських органiзацiй можуть бути громадяни України, громадяни iнших держав та апатриди, якi досягли 18 рокiв, а молодiжних та дитячих органiзацiй - 15-рiчного вiку.

Членами полiтичних партiй можуть бути громадяни з 18 рокiв, громадських органiзацiй - з 14 рокiв, дитячих та молодiжних - за iх статутом.

Громадяни мають право браги участь у виборах i референдумах. Громадяни України мають право на доступ до державної служби (ст. 38 Конституцiї), яке бiльш детально закрiплено в Законi України "Про державну службу" вiд 16 грудня 1993 р. Державна служба в Українi - це професiйна дiяльнiсть осiб, якi займають посади в державних органах та їх апаратi щодо практичного виконання завдань i функцiй держави та одержують заробiтну плату за рахунок державних коштiв. Право на державну службу мають громадяни України, якi одержали вiдповiдну освiту i професiйну пiдготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний вiдбiр. Право збиратися мирно, без зброї i проводити збори, мiтинги, походи i демонстрацiї (ст.39) дозволяє громадянам виражати колективний погляд на рiзнi питання суспiльного та державного життя, привертати до них увагу населення, державних органiв, висувати певнi вимоги або пiдтримувати соцiальнi iнiцiативи. Вимогами до проведення таких заходiв в свiтовiй практицi є:

1. непорушення прав i свобод iнших,

2. переслiдування мирних цiлей,

3. проведення цих заходiв без зброї.

Право громадян звертатись до органiв державної влади та мiсцевого самоврядування та вчасно отримувати вiдповiдь, крiм ст.40 Конституцiї України, врегульовано Законом України "Про звернення громадян" вiд 2 жовтня 1996 р.

Пiд зверненням громадян слiд розумiти викладенi в письмовiй або уснiй формi пропозицiї (зауваження), заяви (клопотання) i скарги. У зверненнi має бути визначене прiзвище, iм'я та по-батьковi, мiсце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозицii, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Звернення може бути усним (викладено на особистому прийомi) або письмовим, вiд окремої особи чи групи осiб (колективне). Якшо цi вимоги порушенi, звернення не пiзнiше як через 10 днiв повертається особi з роз'ясненнями.

При розглядi заяви чи скарги громадянин має право:

- знайомитися з матерiалами перевiрки;

- бути присутнiм при розглядi звернення;

- одержувати письмову вiдповiдь;

- висловлювати вимоги шодо дотримання таємницi розгляду;

- вимагати вiдшкодування збиткiв в разi порушення порядку розгляду звернень.

Звернення розглядаються i вирiшуються у термiн не бiльше одного мiсяця вiд дня надходження, а тi, якi не потребують додаткового вивчення - невiдкладно, але не пiзнiше 15 днiв. Якщо мiсячного термiну для розгляду недостатньо, встановлюється необхiдний термiн, про що повiдомляється особi. Загальний термiн розгляду не може перевищувати 45 днiв. Звернення громадян розглядаються без стягнення плати, але якщо витрати були зробленi при перевiрцi завiдомо неправдивих вiдомостей, вони можуть бути стягнутi за рiшенням суду.
ЕКОНОМIЧНI ПРАВА.
Новим для Української Конституцiї є закрiплення права приватної власностi, яке є непорушним, та його гарантiй (ст.41 Конституцiї України). Закон України "Про власнiсть" вiд 7 лютого 1991 року передбачає, що право власностi - це врегульованi законом вiдносини що-

до володiння, користування i розпорядження майном.

Власнiсть в Українi виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Держава проголошує в Конституцiї захист прав усiх суб'єктiв права власностi, але й вимагає, щоб власнiсть не використовувалась на шкоду людинi i суспiльству (ст.13 Конституцiї України). Вiдчуження об'єктiв приватної власностi вiдбувається:

1) у випадку реквiзицiї - коли вiдчуження супроводжується попередньoю i повною виплатою вартостi майна за умов суспiльної необхiдностi або з наступними повним вiдшкодуванням в умовах воєнного чи надзвичайного стану;

2) у випадку конфiскацiї - без усякого вiдшкодування виключно за рiшенням суду.

Стаття 42 Конституцiї України закрiплює право громадян на пiдприємницьку дiяльнiсть, пiдприємництво, за Законом України "Про пiдприемництво" вiд 7 лютого 1991 року, це самостiйна iнiцiатива, систематична на власний ризик дiяльнiсть по виробництву продукцiї, виконанню робiт, наданню послуг та заняття торгiвлею з метою одержання прибутку. Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренцiї, захищає вiд недобросовiстної конкуренцiї, не допускає зловживання монопольним становищем на ринку.

На рiвнi Основного Закону зафiксований i захист прав споживачiв, контроль держави за якiстю i безпечнiстю продукцiї, послуг, робіт.

Одними з найважливіших прав людини є право на працю та вiдпочинок (ст.43, 45 Конституції України). За Мiжнародним пактом про економiчнi, соцiальнi та культурнi права вiд 16 грудня 1966 року право на труд включає право кожної людини на отримання можливостi заробляти собi на життя працею, яку вона вiльно обирає, право на справедливi та сприятливi умови працi, оплату працi, вiдпочинок та обмеження робочого часу. Всi цi положення вiдображенi у чиннiй Конституцiї України. Крiм того, її 44 стаття передбачає право на страйк, як засiб захисту своiх економiчних i соцiальних прав.
СОЦIАЛЬНI ПРАВА.

Стаття 46 Конституцiї України проголошує право на соцiальний захист, тобто систему державних гарантiй для реалiзацiї прав громадян на працю i допомогу на час безробiття, пiдтримання життєвого рiвня населення через перегляд мiнiмальних розмiрiв основних соцiальних гарантiй за умов зростання цiн, надання державної допомоги, пiльг та iнших видiв соцiальної пiдтримки малозабезпечених громадян, матерiальне забезпечення при досягненнi пенсiйного вiку, тимчасової або постiйної втрати працездатностi, втрати годувальника.

Стаття 47 передбачає для громадян, якi потребують соцiального захисту, пiльгове (безоплатне або за доступну для них плату) надання житла.

Стаття 48 закрiплює право на достатнiй життевий рiвень, який включає достатнє харчування, оляг i житло. Мiжнароднi документи вiдносять до цього права i свободу вiд голоду. В Українi для здiйснення адресної допомоги малозабезпеченим був прийнятий Закон України "Про межу малозабезпеченностi" вiд 4 жовтня 1994 р., за яким право на одержання грошової допомоги мають непрацездатнi громадяни, якi отримують пенсiю i середньодушовий сукупний дохiд яких не перевищує величини вартостi межi малозабезпеченностi. Призначення допомоги здiйснюють органи, що призначають пенсiю за мiсцем проживання особи за її особистою заявою.

Кожна людина має природне невiд'ємне i непорушне право на охорону здоров'я. Стаття 49 Конституцiї України передбачає також право на медичну допомогу та медичне страхування. Згiдно з Основами законодавства про охорону здоров'я, здоров'я - це стан повного фiзичного, душевного i соцiального благополуччя, а не тiльки вiдсутнiсть хвороб i фiзичних дефектiв. Охорона здоров'я - система заходiв, спрямованих на забезпечення, збереження i розвиток фiзiологiчних i психологiчних функцiй, оптимальгої працездатностi та соцiальної активностi людини при максимальнiй бiологiчно можливiй iндивiдуальнiй тривалостi життя.

Згiдно зі Статтею 14 Основ реалiзацiя полiтики охорони здоров'я в Українi покладається на органи державної виконавчої влади. Особисту вiдповiдальнiсть за це несе Президент України, який виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я.
ЕКОЛОГIЧНI ПРАВА.
На жаль, ця група прав в Конституцiї вiдображена лише в статтi 50, де закрiплюється право громадян на безпечне довкiлля, вiдшкодування завданої порушенням цього права шкоди, та права на iнформацiю про стан довкiлля, якiсть харчових продуктiв та предметiв побуту.

Екологiчна безпека за Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" вiд 25 червня 1991 р. є такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погiршення екологiчної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей. Екологiчна безпека передбачає здiйснення комплексу взаємопов'язаних полiтичних, економiчних, технiчних, органiзацiйних та державно-правових заходiв.

3 метою охорони громадян вiд шкiдливих продуктiв у Статтi 18 Закону України "Про захист прав споживачiв" передбачено, що виготовлювач, продавець зобов'язаний довести до покупця вiдомостi про товари, якi за певних обставин створюють небезпеку для життя, здоров'я споживача та його майна, а також про можливi наслiдки їх впливу. Покупець має право вимагати вiд продавця iнформацiю щодо товару та його якостей.
КУЛЬТУРНI ПРАВА.
Стаття 53 Конституцiї України закрiплює право кожного на освiту, у тому числi на отримання безоплатної освiти у державних i комунальних навчальних закладах. За Законом України "Про освiту" в ред. вiд 23 березня 1996 р. освiта в Українi базується на засадах гуманiзму, демократiї, нацiональної свiдомостi, взаємоповаги мiж нацiями i народами. Зазначений Закон регламентує питання управлiння, системи та структури освiти, права та обов'язки педагогiчних працiвникiв, батькiв та учнiв, державнi гарантiї працiвникам закладiв освiти та iншi.

4 листопада 1966 року на Генеральнiй конференцiї ЮНЕСКО була прийнята Декларацiя принципiв мiжнародної культурної спiвпрацi, яка проголосила, що для пiдтримання гiдностi людини необхiдне глибоке розповсюдження культури та освiти серед усiх людей на засадах справедливостi, свободи та миру. Iншi мiжнароднi акти пiдкреслюють також право кожної людини вiльно брати участь у культурному життi, науковому прогресi, а також захищати авторськi права. Цi та iншi положення вiдображенi у статтi 54 Коiiституцiї України.
КОНСТИТУЦIЙНI ГАРАНТIЇ ПРАВ ГРОМАДЯН.
Як вiдомо, забезпечення прав i свобод громадян - головне завдання демократичної держави. Дiяльнiсть держави щодо реалiзацiї цiєї функцiї складається з забезпечення гарантiй прав громадян, створення умов для реалiзацiї прав громадян, повсякденної органiзацiї вiдповiдних процесiв у суспiльствi.

Статтi 55-64 Конституцiї України мiстять гарантiї забезпеченнiя та захисту прав громадян. Слiд зазначити, що передбачається захист прав i свобод в органах суду, право звертатись до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та в мiжнароднi органи. Окремо зафiксований порядок обмеження прав i свобод в умовах воєнного чи надзвичайного стану, а також права, якi взагалi не можуть бути обмеженi.
ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН.
Стаття 23 Конституцiї України, закрiплюючи право людини на вiльний розвиток своєї особистостi, наголошує, що такий розвиток забезпечується виконанням обов'язкiв усiма членами суспiльства. Кожен громадянин повинен неухильно додержуватися Конституцiї та законiв України, поважати права i свободи iнших (ст.68 Конституцiї України), не заподiювати шкоду природi, культурнiй спадщинi, вiдшкодовувати збитки (ст.66), шанувати державнi символи України (ст.65), сплачувати податки, щорiчно подавати декларацiї про майновий стан та доходи (ст.67 Конституцiї України).

За Законом України "Про оборону" вiд 6 грудня 1991 р., оборона України - справа усього народу. Обов'язок громадян щодо захисту Вiтчизни закрiплений у статтi 65 Конституцiї, а також у Законах України "Про загальний вiйськовий обов'язок та вiйськову службу" вiд 25 березня 1992 р. та "Про альтернативну (невiйськову) службу" вiд 12 грудня 1991 р. Крiм того, у статтi 51 Конституцiї України проголошений обов'язок батькiв утримувати дiтей до їх повнолiття та обов'язок повнолiтнiх дiтей пiклуватися про своїх непрацездатних батькiв.

Бiльш докладно взаємнi обов'язки батькiв та дiтей врегульованi у Кодексi про шлюб та сiм'ю. Хотiлося б зазначити, що другий розділ Конституції України "Права, свободи та обов'язки людини i громадянина" в цілому вiдповiдає свiтовим та європейським стандартам з прав людини. Але не слiд забувати, що потрiбне не тiльки проголошення прав i свобод, але й наявність механізму їх реалізації, який існує сьогоднi далеко не для всiх закріплених в Конституції прав.

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Законодавство України про права І обов'язки батьків
Батьківські права та обов'язки носять конституційний характер, їхнє право на виховання дітей є передумовою здійснення обов'язків...

Іноземці як суб’єкти конституційних правових відносин” Вступ
Будь-яка країна має поширювати свої конституційні права, свободи та обов’язки не тільки на своїх громадян, але й на осіб, які у тій...

П рава І обов’язки батьків
Мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою

Закон україни
Цей Статут визначає загальні права та обов’язки військовослужбовців Збройних Сил України І їх взаємовідносини, обов’язки основних...

Податковий кодекс україни
Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження...

Від 02. 12. 2010 р. №2755-vi податковий кодекс україни
Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження...

2. Права й обов'язки сторін
...

Розділ І. Загальні положення (станом на 04. 08. 2013 р.) Податковий кодекс україни
Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження...

Розділ І. Загальні положення стаття Сфера дії Податкового кодексу України
Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження...

Розділ I. Загальні положення стаття Сфера дії Податкового кодексу України
Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

pravo.lekciya.com.ua
Головна сторінка